3. Основні положення теорії держави

Термін «держава» вживається у декількох значеннях. У широкому розумінні держава  це країна, суспільство, народ, а у вузькому  це організація, що має верховну владу на певній території. Розрізнення наведених значень стало можливим лише з формуванням громадянського суспільства. Громадянське суспільство – це спільність вільних і рівноправних осіб, кожній з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником і брати активну участь у політичному житті. Громадянське суспільство є незалежним від держави, але взаємодіє з нею. Держава є вторинною, бо являє собою публічно-владну форму організації громадянського суспільства.

Виходячи із загальних закономірностей виникнення держави як суспільного інституту можна виділити такі її головні ознаки:

1. наявність території, на яку поширюється влада держави;

2. політичний публічний характер влади, що втілюється в державно-правових інститутах, відокремлених від населення (політичний характер влади), але таких, що виступають від імені суспільства в цілому (публічність влади);

3. суверенітет держави  політико-правова властивість державної влади, що виявляється в її верховенстві (відсутності іншої суспільної влади на території країни, вищої за державну) та незалежності (можливості самостійно здійснювати свої функції в рамках національного і міжнародного права);

4. наявність податкової системи;

5. виняткове право держави на видання правових норм  загальнообов’язкових правил поведінки;

6. монополія на легальне застосування сили (фізичного примусу).

Отже, держава  це особлива політико-територіальна організація публічної влади, що володіє суверенітетом, має спеціальний апарат управління і примусу, встановлює податки і здатна за допомогою права надавати своїм велінням загальнообов’язкового характеру.

Форма держави – це організація влади в державі, що характеризує єдність форми правління, форми державного устрою і політичного режиму.

Форма державного устрою – це спосіб організації державної влади, який визначається характером взаємовідносин держави як цілого та її скла­дових частин. В теорії і практиці сучасного конституціоналізму відомі дві форми державного устрою – федеративна та унітарна.

Унітарною називається єдина централізована держава, з тери­торією, що розподілена на звичайні адміністративно-територіальні або національно-територіальні одиниці, до складу яких не належать державні утворення. В унітарній державі існує одна конституція, одна система права і одна система органів влади, єдине громадянство.

Федерація – держава, територія якої складається з територій її членів-суб’єктів (державних утворень), що характеризується наявністю двох рівнів державного апарату (системи загальнофедеративних державних органів і державних органів суб’єктів федерації), двопалатного парламенту, дворівневої правової системи, існуванням загальнофедеративного громадянства та громадянства суб’єктів федерації. У міжнародних відносинах можуть виступати як федерація в цілому, так і її суб’єкти. Всі суб’єкти федерації мають однаковий юридичний титул: з позицій визначення їх політико-правового статусу вони є державними утво­реннями.

Форма державного правління – це спосіб організації влади, зумовлений принципами взаємовідносин вищих органів держави (тобто, спосіб організації вищої влади у державі). Зовні форма правління зумовлена насамперед тією юридичною і фактичною роллю, яку відіграє в державному механізмі глава держави, а також порядком формування цього інституту. Розрізняють такі форми державного правління як монархія та республіка.

Монархія – форма державного правління, за якої вища державна влада належить одній особі – монарху. Монарх править за власним пра­вом спорідненості чи спадщини, юридично безстроково і не несе відповідальності. В теорії права існує поділ монархій на необмежені та обмежені. Необмежені монархії поділяються на деспотичні та абсолютні, а обмежені – на дуалістичні та парламентарні / конституційні.

Республіка – форма державного правління, в якій вищі державні органи обираються населенням або формуються загальнонаціональним представницьким органом влади. У сучасному світі розрізняють два її види: парламентарна та президентська. Існують також змішані республіки (парламентсько-президентські або президентсько-парламентські, в залежності від того, який орган має більше владних повноважень).

Політичний (державний) режим – це сукупність методів і прийомів здійснення державної влади (характеризує способи взаємодії влади з населенням, політичний статус об’єднань громадян, співвідношення правових і неправових способів здійснення влади). Політичні режими поділяють на два основні види: демократичний та антидемократичний.

Механізм держави – це система державних організацій, які забезпечують реалізацію функцій держави. Згідно з наданими їм повноваженнями і сферами діяльності вони поділяються на такі види: державні підприємства (організації, які здійснюють функції держави у сфері матеріального виробництва); державні установи (організації, які здійснюють функції держави, пов’язані зі створенням нематеріальних благ – заклади науки, освіти, культури, охорони здоровя); державні органи (організації / посадові особи, які наділені державно-владними повноваженнями і компетенцією для здійснення від імені держави її управлінських функцій у суспільстві. Сукупність усіх державних органів утворює державний апарат, який є складовою механізму держави.

Система органів державної влади сучасних держав будується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову, що є практичним втіленням теорії розподілу влади, основні положення якої були сформульовані Ш.Л.Монтеск’є (1689-1755).

Функції держави – це основні напрями діяльності держави, що відображають її сутність і соціальне призначення. Вони можуть бути класифіковані, зокрема, за сферою суспільних відносин (економічні, політичні, гуманітарні чи соціальні) і за територіальною спрямованістю (внутрішні та зовнішні).

Функції держави реалізуються у певних формах, які поділяються на три групи: правотворчу (законодавчу), правореалізаційну (виконавчу), правоохоронну (судову).

Правова держава  це держава, яка обмежена у своїй діяльності правом, що захищає свободу та інші права особи і підпорядковує владу волі суверенного народу.

Виходячи із сучасних поглядів правова держава характеризується такими суттєвими рисами:

1. наявність розвинутого громадянського суспільства та суверенітет;

2. панування права в усіх сферах державного і суспільного життя;

3. непорушність прав і свобод громадян, їх юридичне закріплення в конституції та інших законах;

4. верховенство законів у регулюванні суспільних відносин;

5. поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову;

6. наявність ефективної правоохоронної (насамперед, судової) системи;

7. забезпечення функціонування держави, її органів і посадових осіб за принципом «заборонено все, крім того, що дозволено законом»;

8. забезпечення участі громадян в усіх сферах суспільного і державного життя за принципом «дозволено все, що не заборонено законом»;

9. взаємна відповідальність держави та особи;

10. висока правова культура суспільства та особи.