6. Джерела (форми) права

Історично виникло три способи формування й існування позитивного права: 1) звичаєве право; 2) право судді; 3) право законодавця. Відповідно, розрізняють декілька форм (джерел) права.

Джерела права – це офіційно-державні способи закріплення і зовнішнього вияву правових норм, за допомогою яких право набуває загальнообовязковості та формальної визначеності.

Розрізняють такі основні джерела права:

Правовий звичай – правило поведінки, що склалося стихійно протягом тривалого часу, було санкціоноване державою і нею охороняється. Сукупність правових звичаїв становить звичаєве право. Правові звичаї як джерела права були поширені в давні часи.

Судовий або адміністративний прецедент – це рішення з конкретної юридичної справи, що ухвалює судовий чи інший компетентний орган держави, яке стає обовязковим зразком при вирішенні аналогічних справ у майбутньому. Є основним джерелом права у країнах, які належать до англосаксонської правової системи (Великобританія, США та ін.).

Нормативно-правовий договір – це двостороння чи багатостороння угода, яка містить норми права. Наприклад: міждержавна угода, колективний договір.

Нормативно-правовий акт – офіційний письмовий документ компетентного органу держави, в якому містяться норми права. Нормативно-правовий акт має такі ознаки:

1. видається уповноваженим органом держави чи посадовою особою;

2. встановлює, змінює чи скасовує норми права;

3. має зовнішню форму у вигляді письмового документа;

4. приймається згідно з чітко визначеною процедурою;

5. має юридичну силу.

Основним джерелом права України є нормативно-правовий акт.

Нормативно-правові акти за юридичною силою поділяються на закони та підзаконні акти.

Закон – це нормативно-правовий акт, що приймається органом законодавчої влади чи референдумом з додержанням спеціальної законодавчої процедури, регулює найважливіші суспільні відносини і має вищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів.

Закони за юридичною силою поділяють на: конституції (є Основним Законом держави), конституційні закони (становлять основу розвитку правової системи, вносять зміни й доповнення до конституції чи передбачені текстом конституції), звичайні закони. Всі інші нормативно-правові акти є підзаконними актами.

Підзаконний нормативний акт – це документ компетентного органу держави, що приймається на основі, на виконання та відповідно до закону.

Залежно від юридичної сили підзаконні акти поділяють на:

1) загальні, що поширюються на всю територію та населення держави (постанови Верховної Ради України, укази Президента України, акти Кабінету Міністрів України);

2) відомчі, що поширюються на певну сферу суспільних відносин (акти міністерств, відомств і державних комітетів);

3) місцеві, які мають чинність на території певної адміністративної одиниці (акти місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування);

4) локальні, що поширюються на працівників конкретних підприємств, установ, організацій (нормативні накази та розпорядження їх адміністрацій).

Нормативні акти діють у часі, просторі і щодо кола осіб.

Нормативний акт слід відрізняти від індивідуального акта – юридичного документа, що приймається органом держави на основі нормативного акта в результаті розгляду конкретної справи (конкретної юридичної ситуації), має одноразове значення, адресується чітко визначеним субєктам, може бути оскарженим заінтересованими особами. Серед індивідуальних актів розрізняють акти застосування права (рішення чи вирок суду) та інтерпретаційні акти (тлумачення правових норм).

Законодавство на відміну від права, що є системою правових норм, виступає як система нормативно-правових актів певної держави. Існують різні точки зору щодо змісту поняття «законодавство»: у вузькому значенні – це система нормативних актів, виданих вищими органами державної влади (парламент, президент, уряд) або навіть лише органом законодавчої влади (Верховною Радою України); у широкому значенні – це система всіх чинних у країні нормативно-правових актів.

Законодавство має вертикальну структуру (ієрархія нормативно-правових актів в залежності від їх юридичної сили) та горизонтальну (наближається до структури системи права, але не збігається з нею, оскільки включає комплексні галузі законодавства, які обєднують норми декількох галузей права).

Первинним елементом у структурі законодавства є нормативний припис – логічно завершене положення, що формулюється в тексті нормативного акта й містить обовязкове веління державної влади (як правило, має форму статті, пункту чи абзаца). Система взаємоповязаних нормативних приписів, що регламентують певний вид суспільних відносин, становить нормативний інститут (як правило, має форму структурного підрозділу кодексу). Сукупність нормативних приписів, що регулюють певну сферу суспільних відносин, становить галузь законодавства.

Стаття нормативно-правового акта виступає зовнішньою формою норми права. Іноді вони збігаються, але здебільшого в статті викладаються не всі елементи норми права. Залежно від цього розрізняють такі способи викладу норми в статті: прямий (всі елементи норми права викладені в статті), посилальний (робиться посилання на іншу статтю), бланкетний (стаття відсилає до іншого нормативно-правового акта).