1. Психологічний комфорт і умови його забезпечення для дитини 3–6 років у днз і родині.

2. Арт-терапiя як технологія збереження психічного здоров'я. Види арт-терапії. Психологічний комфорт і умови його забезпечення для дитини 3–6 років у днз і родині.

Психологічний комфорт — стан душевного спокою, задоволення, благополуччя. Бажаний стан, що свідчить про переживання людиною задоволення, успішності, зручності, забезпеченості. Це стан повного фізичного, духовного й соціального благополуччя, який характеризується не тільки відсутністю хвороб і фізичних дефектів.

Здоров'я дитини пов'язане з великими коливаннями найважливіших показників її життєздатності, пристосувальними силами організму. Відхилення від норми позначаються на самопочутті дитини.

Охорона психічного здоров'я дитини 3-5 років передбачає:

• Зміцнення її захисно-пристосувальних механізмів.

• Створення розумів, що попереджають можливість контактів дитини з неблагополучними подразниками, або ж ослаблення дії шкідливих факторів.

До останнього можна віднести:

• шумові подразники високої інтенсивності й частоти;

• скупченість дітей на невеликому просторі, їхня неможливість усамітнитися;

• одноманітність, монотонність, повторюваність подій, недостатність різноманітних вражень;

• жорстка регламентація життєдіяльності в родині й у ДНЗ, надмірна опіка дорослого;

• емоційна нестійкість оточуючих дорослих, різкі перепади в їхньому настрої й вимогах;

• примус дитини до небажаної для неї діяльності;

• зловживання дорослими оцінними підходами в навчанні й вихованні дитини, порівнюванням її досягнень з досягненнями інших дітей;

• домінування в дорослому оточенні раціонального підходу до особистості дитини над її емоційною підтримкою й захистом;

• орієнтація системи утворення на клас, групу, а не на шкірного її члена окремо;

• позбавлення права дитини на вибір.

Умови, що забезпечують дитині психологічний комфорт.

• дозування дорослими фізичного й психічного навантаження, облік вікових і індивідуальних особливостей;

• задоволення потреб дитини у відпочинку;

• наявність у дитини вільної години, яким вона може розпоряджатися за власним розсудом;

• гнучкий режим дня.

• заборона на припинення творчої діяльності, задоволення потреби в доведенні початого до кінця.

• надання права дитини відмовитися від відповіді або діяльності, дискомфортних для нього (відмовлення дорослого від тактики примусу);

• стимулювання бажання виявляти творчість, ініціативу, раціоналізаторство. Уведення самостійності в розряд вищих достоїнств;

• надання батькам права знаходиться поруч з дитиною у період її адаптації до нових умов перебування в школі;

• забезпечення дитині спокійного оточення, відмовлення дорослих від голосних слів, різких жестів, авторитарних дій;

• вправлення дорослих у мистецтві розпитувати й вислухувати;

• розвиток у дорослих і дітей почуття гумору, уміння посміятися над самим собою.

2. Арт-терапiя як технологія збереження психічного здоров'я. Види арт-терапії.

Арт-терапія як галузь теоретичних та практичних знань виникла на межі науки і творчості. В перекладі з англійської мови – це лікування художньою творчістю. На практиці арт-терапія виступає як засіб психічної гармонізації, розвитку людини, розв’язання соціальних конфліктів.

Арт-терапія як самостійний напрям в лікувально-реабілітаційній, педагогічній та соціальній роботі, нараховує декілька десятиліть своєї історії. Як емпіричний метод вона почала формуватися у середині ХХ століття, завдяки дослідженням А. Хілла.

В науково-педагогічній інтерпретації словосполучення „арт-терапія” розуміється як піклування про емоційне самовідчуття та психологічне здоров’я особистості засобами художньої діяльності.

Арт-терапія виконує три основні функції: компенсаторну, розвиваючу, навчальну.

• Компенсаторна функція полягає в тому, що домінанта активності людини переміщається із зони відношень з оточуючим світом, де вона за якихось причин не може досягти успіху, в зону, доступну для її контролю та ефективного впливу

• Розвиваюча функція – механізм її впливу полягає в тому, що за рахунок удосконалення навичок суб’єкт поширює зону власного контролю та взаємодіє з оточуючими.

• Навчальна функція – ефективність її реалізації досягається за рахунок використання вже існуючих навичок, що дає можливість здійснювати гнучкий перехід від умінь людини до того, що їй необхідно засвоїти.

Види Арт-терапії:

• Кольоротерапія;

• Музикотерапія,

• Психогімнастика

• Імаготерапія

• Iзотерапія

• Кольоротерапія – це цілеспрямований добір і застосування відповідного кольорового режиму для дитини (групи дітей) з метою досягнення бажаного профілактичного, коррекційного або реабілітаційного ефекту в його психофізичному статусі.

Головна ідея використання кольору в практичній роботі з дошкільниками полягає в тому, що за допомогою певних колірних режимів (інтер'єру прихожей, фізкультурного залу, кабінету ЛФК, тренажери) можна сприяти більш ефективному руховому розвитку дитини, становленню її психічних функцій, формуванню всебічної, гармонійної особистості.

Механізм психофізичного впливу колірного супроводу на дітей реалізується за наступними умовними напрямками:

1. Організаційні можливості кольору (система раціонального висвітлення й колірний розв'язок інтер'єру фізкультурного залу й інших прилягаючих приміщень).

2. Педагогічні можливості кольору (Оздоровлення, розвиток, виховання, навчання дітей).

3. Реабілітаційні можливості кольору (коррекционная робота з дітьми, що мають відхилення в розвитку, реабілітація дітей-інвалідів).

Ці напрямки виділені умовно, оскільки в реальному житті частіше вплив виявляється комплексним, комбінованим.

• Музикотерапія — це вид арт-терапії, де музика використовується в лікувальних або коррекційних цілях. Сьогодні музикотерапія є цілим психокоррекційним напрямком (у медицині й психології), що мають у своїй основі два аспекти впливу: психосоматичне (здійснюється лікувальний вплив на функції організму) і психотерапевтичне (здійснюється корекція відхилень в особистісному розвитку, психоемоційному стані).

У багатьох дослідженнях з музикотерапії (В. М. Бехтерев, С.С.Корсаков, І.М.Догель, Л. С. Брусиловський, І. Р. Тарханів, Г. Н. А. Н. Борисов, Л. А. Батурина, І. В. Темкин, В. І. Петрушин) у якості проявів лікувального й коррекционного впливу цього виду арт-терапії виділяються наступні:

• регулювання психовегетативних процесів, фізіологічних функцій організму;

• регуляція психоемоційного стану;

• підвищення соціальної активності, придбання нових засобів емоційної експресії;

• полегшення засвоєння нових позитивних установок і форм поведінки, корекція комунікативної функції;

• активізація творчих проявів.

Музикотерапія організує в індивідуальній і груповий формах.

Однієї із сучасних методик є психогимнастика (М. І. Чистякова). Вона містить у собі деякі ігрові варіанти психотерапії, суггестивні (засновані на впливі), тренувальні. Основна мета психогімнастики — навчити дитину справлятися з життєвими труднощами. Дитина повинна усвідомити, що між думками, почуттями й поведінкою існує зв'язок і що емоційні проблеми викликаються не тільки ситуаціями, але і їх невірним сприйняттям. В процесі занять психогімнастикоюй, діти вивчають різні емоції, можливість ними керувати.

Таким чином, завдання психогімнастики - збереження психічного здоров'я й попередження емоційних розладів у дітей.

Імаготерапія (від лат. imago — образ) – її основою є театралізація психотерапевтичного процесу. Імаготерапія спирається на теоретичні положення про образ, а також про єдність особистості й образа.

Завданнями імаготерапії є:

• зміцнення й збагачення емоційних ресурсів і комунікативних можливостей;

• виховання здатності адекватно реагувати на виникнення несприятливих ситуацій;

• тренування здатності до мобілізації життєвого досвіду в потрібний момент, виховання вольових якостей, здатностей до саморегуляції;

• створення в процесі імаготерапії певного творчого інтересу, що збагачує життя новим змістом.

За своєю організацією імаготерапія може проводитися в різних формах:

• індивідуальній (використання переказу прозаїчного добутку; перехід розповіді в діалог, який за своїм змістом може відбивати викладену ситуацію);

• груповій (драматизація народної, авторської казки, де пацієнт виконує «лікувальний» образ персонажа, театралізація спеціально складеного для нього розповіді, інсценування фрагмента класичної або сучасної п'єси).

Ізотерапія (малюнок, ліплення) — лікувальний вплив, корекція за допомогою образотворчої діяльності (В. Е. Фолку, Т. В. Келлер; Р. Б. Хайкин, М. Е. Бурхливо).

Ізотерапія за формою організації може бути індивідуальною й груповою. Напрямки ізотерапії:

• використання вже існуючих творів образотворчого мистецтва шляхом їхнього аналізу й інтерпретації;

• спонукання до самостійних творчих проявів в образотворчій діяльності.

Ізотерапия дає позитивні результати в роботі з дітьми з різними проблемами — затримкою психічного розвитку, мовними труднощами, порушенням слуху, розумовою відсталістю, при аутизмі, де вербальний контакт утруднений. У багатьох випадках ця терапія виконує психотерапевтичну функцію, допомагаючи дитині впоратися зі своїми психологічними проблемами.

Зображувально-ігровий простір, матеріал, образ у малюнку є для таких дітей засобом психологічного захисту яке допомагає у важких обставинах.

Рисункова терапія, як вказує О. А. Карабанова, розглядається, у першу чергу, як проекція особистості дитини, як символічне вираження її відносин до миру.

Характеризуючи коррекційну спрямованість рисункової терапії, О. А. Карабанова визначає три принципові її відмінностях від навчальних уроків малювання.

Перше пов'язане із цілями й завданнями рисункової терапії: ізотерапія – це самовираження в малюнку й моделювання конфліктної ситуації, а на уроках малювання — оволодіння засобами й техніками зображення.

Друга відмінність стосується продуктів образотворчої діяльності: у терапії якість малюнка не виступає важливим критерієм його оцінки. На навчальних заняттях основним при аналізі малюнка є захід і якість оволодіння дитиною системою образотворчих засобів.

Третя відмінність полягає у відмінності функцій дорослого в навчальному (дидактичному) і терапевтичному малюванні. На навчальних заняттях ці функції зводяться до передачі дитині нових способів і засобів зображення й організації процесу їх засвоєння дитиною. В изотерапии психолог допомагає дітям усвідомити проблемну ситуацію, зовні її виразити в малюнку (ліпленню) і визначити вихід з неї.

• Казкотерапія, в основі якої також лежить психокорекція засобами літературного твору — казки.

Цей вид библиотерапии більш прийнятний для роботи зі старшими дошкільниками, що мають проблеми в розвитку. За допомогою сказкотерапии можна надати допомогу дітям із проблемами (агресивним, невпевненим, соромливим, із проблемами прийняття своїх почуттів, а також з різного роду психосоматичними захворюваннями).

Ефективність використання сказкотерапии в період дошкільного й дитинства забезпечується специфікою діяльності дитину в цьому віці, а також притягальної силою цього літературного жанру, що дозволяє вільно мріяти й фантазувати.

Казка дозволяє розсовувати рамки звичайного життя, зустрічатися зі складними явищами й почуттями й у доступній формі осягати світ почуттів і переживань. Вона дає можливість дитині ідентифікувати себе із близьким для нього персонажем, порівнювати себе з героєм, зрозуміти, що в нього є такі ж проблеми, як у героя казки. За допомогою казкових образів, їх дій, дитина може знайти вихід з різних складних ситуацій, побачити шляхи розв'язання конфліктів, засвоїти моральні норми й цінності, розрізняти добро й зло.

Лекція 17. Впровадження програми соціально-емоційних відносин в освітній процес ДНЗ (4 години)

План

4. Програма формування емоційного здоров’я дітей 2-6 років.

5. Формування соціального здоров’я дітей молодшого та дошкільного віку.

1. Програма формування емоційного здоров’я дітей 2-6 років.

Отсканить Терпугова

2. Формування соціального здоров’я дітей молодшого та дошкільного віку.

Отсканить Терпугова

Лекція 10. Система діагностики якості освітньої роботи з дітьми (4 год.)

План

1. Спрямованість діагностики та її основні види.

2. Завдання діагностичної служби дошкільного навчального закладу. Етапи діагностичної роботи в освітньому процесі.

3. Педагогічна скринінгова діагностика розвитку дітей. Послідовність її проведення та методика оцінки рівня розвитку дитини.

4. Діагностична методика валеологічної вихованості дітей молодшого дошкільного віку.

1. Спрямованість діагностики та її основні види.

При створенні діагностичної системи важливо дотримуватися 2-х заповідей:

1. «Не нашкодь» дитині. Все, що робитиметься в практиці, повинно виходити з інтересів, можливостей дитини, зберігаючи його індивідуальний образ.

2. «Допоможи» дорослому, такому, що знаходиться біля дитини більшу частину часу.

Перш ніж перейти до викладу досвіду роботи і запропонувати свої рекомендації, хотілося б зробити деякі пояснення.

Всі дані в діагностиці потрібно сприймати як умовні, такі, що допомагають побачити позитивну або негативну динаміку в розвитку, в роботі, в самоудосконаленні, але не як характеристику чого-небудь або кого-небудь.

Спрямованість діагностики.

Парадигма освіти звертає увага практичних працівників на особистісно-орієнтований підхід до дітей. А це передбачає перехід від звичного концептуального до діагностико-технологічного рівня професійного мислення.

Діагноста має три напрями залежно від того, на кого вона спрямована: діти, персонал ДНЗ, батьки. Результат, успіх роботи визначатиметься тим, наскільки ясний як об'єкт, так і суб'єкт освітнього процесу.

Види діагностики:

За часом проведення діагноста буває первиною, вторинною і підсумковою.

Первинна діагностика (ввідна, вхідна, попередня) включає наступні процеси:

• отримання відомостей про дітей, що знов поступили (медичний анамнез, особливості розвитку в ранньому віці);

• виявлення особливостей педагогічного колективу (социометрические дані, професійні уміння, особовий потенціал: творчі вміння, ступінь упевненості, коммунікативності.

• виявлення рівня вимогливості батьків (їх можливості і запити).

Вторинна діагностика (робоча, вибіркова, динамічна, поглиблена, комплексна інтегративна) включає наступні процеси:

• виявлення причин, що з'явилися у педагогічному процесі;

• виявлення ефективних, оптимальних методів педагогічної дії;

• динаміка розвитку дітей.

Підсумкова (завершальна) диагностика направлена на виявлення результатів педагогічного процесу:

• виконання відпрацьованих освітніх програм;

• результатів корекційної роботи з детьми-

• позитивного досвіду роботи педагогів.

• виконання намічених цілей.

Відомі психологи Наталія та Мехаїл Семаго дають таку характеристику діагностиці за наступними видами.

Скринінгова діагностика. Проводиться зі всією групою дітей і направлена на виявлення у дітей властивостей, характеристик. Оцінюється їх постійність у дітей.

Динамічна діагностика. Простежується динаміка розвитку, ефективність навчання розвиваючих та корекційних матеріалів.

Поглиблена, комплексна діагностика. Проводиться після виявлення дітей, що мають будь-які особливості розвитку, що потребують корекції.

Комплексність обстеження

Учасниками діагностичної роботи є всі працівники ДНЗ, від вихователів до керівників. У кожного свої цілі, завдання діагностики. За відсутності діагностичної системи кожен фахівець проводить обстеження за профілем своєї діяльності.

Керівник физвиховання обстежує рухове середовище дитини.

Музичний керівник — музичні здібності дітей.

Логопед — особливості мовного розвитку.

Психолог — рівень психічних процесів і особових якостей дитини.

Керівник ізостудії — образотворчі навики дітей.

Старший вихователь — стан роботи по різних напрямах педагогічного процесу.

Керівник закладу аналізує умови освітнього процесу (кадри, матеріальна база, професіоналізм персоналу, участь батьків).

При такому підході втрачається образ кожної дитини. Можна побачити роботу фахівця, але важко побачити саму дитину.

У дитячому саду, де немає діагностичної служби, вам розповідять про роботу кожного фахівця, покажуть документи, банк зібраних методик, але жоден фахівець не дасть повної характеристики хоч би одній дитині. Багато дітей взагалі випадають з поля уваги фахівців. Немає даних і про динаміку розвитку дитини на вікових етапах.

Не можна забувати і про те, що реалізація різноманітних методів обстеження позбавляє дитину часу для вільної діяльності, стомлює її. Тривала діагностика не залишає часу на корекційно-розвивальну роботу з дітьми.

Вихід був знайдений. Це педагогічний скринінг.

2. Завдання діагностичної служби дошкільного навчального закладу. Етапи діагностичної роботи в освітньому процесі.

Діагностична служба ДОУ, поставивши в розділ своєї діяльності систему обстеження рівня розвитку кожної дитини, допомагає реалізувати наступні завдання:

1. Побачити реальний щорічний рівень розвитку кожної дитини.

2. Визначити зону найближчого розвитку для кожної дитини.

3. Побачити динаміку розвитку дитини на період всього часу перебування його в ДОУ.

4. Своєчасно відмітити затримку в розвитку дитини і провести корекцію порушень.

5. Визначити стан роботи по видах дитячої діяльності.

6. Визначити стартові можливості для кожної дитини і всієї групи на початку кожного учбового

роки.

7. Показати професіоналізм педагогів і вузьких фахівців ДОУ.

8. Вирішити питання інтеграції в роботі вихователів і вузьких фахівців.

9. Вихователеві здійснити в роботі принципи диференційованого і індивідуального підходу у вихованні і навчанні дітей.

10. Скласти річний план виходячи з реального

положення справ.

11. Виявити вплив на освітній процес адміністративно-організаційних заходів: підбір кадрів, їх постійність, рівень кваліфікації, оснащеність педагогічного процесу всім необхідним.

12. Отсроченность в часі результатів педагогічної праці часто знижує деятельностную мотивацію вихователів. Діагноста відроджує інтерес до своєї роботи, додає сенс педагогічної діяльності.

В результаті реалізації всіх завдань вирішується головна мета педагогічної діяльності: підвищення якості освітнього процесу.

Етапи діагностичної роботи в ДНЗ

Початок навчального року — це своєрідний старт в роботі всіх служб ДНЗ, у тому числі і діагностичної служби.

Скринінгова діагностика

Проводиться щорічно, на початку навчального року, але не пізніше за вересень. До 1 вересня, як правило, групи вже укомплектовані, визначений персонал, що працює з дітьми, оновлені умови для освітнього процесу, сформована позитивна робоча мотивація у відпочилих вихователів.

Педагогічний скринінг проводиться зі всіма дітьми, що відвідують ДНЗ.

З дітьми, що дільки поступили, він проводиться після закінчення періоду адаптації дітей до ДНЗ.

Результати педагогічного скринінгу використовують в своїй роботі вихователі, всі вузькі фахівці, педагог-психолог, адміністрація ДОУ.

Карти скринінгової діагностики зберігаються в ДОУ впродовж всіх років перебування дітей в ДОУ і ще 4 році на період навчання дитини в початковій школі. Місце зберігання.— кабінет психолога або, при його відсутності, кабінет старшого вихователя.

Робоча діагностика

Робоча діагностика проводиться протягом всього року і має декілька форм.

Поглиблена діагностика. Її проводять всі вузькі фахівці зі свого напряму з дітьми, що мають відставання в розвитку, виявлене в результаті скринінгу. Час проведення — жовтень місяць навчального року.

Їх завдання — визначити причини відставання, стан психофізичних процесів у дітей з відставанням в розвитку.

У роботі використовуються стандартизовані апробовані методики різних авторів.

Проведене обстеження оформляється протоколом, що зберігається у фахівця і є закритою документацією. Вихователям вузькі фахівці дають конкретні рекомендації по роботі з дітьми. Вони можуть фіксуватися письмово в єдиному журналі «Рекомендації вузьких фахівців».

За наслідками обстеження вузькі фахівці виходять зі своїми висновками на ПМШС ДОУ, оформляючи уявлення на дітей риски.

За наслідками поглибленої діагностики створюються коректувальні групи, складаються програми корекції і розвитку дітей.

Динамічна діагностика. Проводиться всіма фахівцями ДОУ протягом навчального року з листопада по квітень місяць.

Завдання динамічної діагностики — виявлення позитивних змін в розвитку дітей після корекційних занять або змін умов життя. Як правило, повторно перевіряється та сфера діяльності дитини, де у нього було зафіксовано відставання.

Наголошуються позитивні зміни, визначається правомірність використовуваних корекційних програм.

Скринінгова діагностика проводиться у вигляді одномоментних зрізів педагогічного процесу для з'ясування стану роботи по якому-небудь розділу програми, що реалізовується.

Як правило, це пов'язано з підготовкою до педрад, семінарів, батьківських зборів.

Форма проведення найрізноманітніша: анкетування, опитування, тестування і так далі

Оформляються результати у вигляді аналітичних довідок.

Підсумкова діагностика

Проводиться в кінці навчального року, в травні місяці. Спрямована на виявлення результатів реалізації освітніх програм, на визначення готовності дітей сьомого року життя до шкільного навчання (як підсумок роботи декількох років), на виконання намічених раніше перспективних завдань по корекції і розвитку дітей.

Оформляється обстеження у вигляді аналітичних довідок. На основі даних підсумкової діагностики намічаються основні річні завдання на наступний навчальний рік.

3. Педагогічна скринінгова діагностика розвитку дітей. Послідовність її проведення та методика оцінки рівня розвитку дитини.

Як розвивається людина? Стикаючись з навколишнім світом, людина пізнає його за допомогою органів чуття. Спочатку безпосередньо, потім опосередковано за допомогою слів.

У ранньому дитинстві самий інформативний для дитини орган — рот, потім — шкіра. З віком значення кожного органу чуття міняється і до школи на перше місце виходить зір і слух. Накопичення знань про навколишній світ йде постійно. У будь-якому віці людина пізнає непізнане. Особливо продуктивний в цьому плані вік від народження до 5 років.

Але виникає питання, чому діти, та і дорослі, не всі беруть з того, що їм пропонують. Щось засвоюють відразу, а щось шляхом тривалого зубріння.

Людина бере для себе ті знання, які йому потрібні, відповідають його інтересам, потребам. Тобто самовдосконалюється.

Як відмітив один з психологів, знання бувають «живі» і «мертві».

«Живі» — ті, які дитина бере сама на організованих заняттях, в повсякденному житті. Вони потрібні йому в житті.

А «мертві» знання — це ті, які не потрібні йому на даному життєвому етапі. Частина з них втрачається, забувається. І тоді педагог починає формувати навики і уміння, важливість яких дитина не усвідомлює, але які йому потрібні для виживання.

Виявляється, «живі» знання — рефлексуючі знання. Діти завжди дають відповідну реакцію на придбані знання. Це проявляється в їх діях, в діяльності (спілкування, гра, побутова діяльність, учбова і так далі). Все це можна спостерігати. За реакціями дитини ми судимо про те, як розвинена дитина.

Спостереження є основним методом діагностики в педагогічному процесі.

Психолого-педагогічна наука в результаті вікового досвіду роботи накопичила знання про особливості дітей в різному віці, про закономірності їх розвитку і запропонувала їх для керівництва в підходах до дітей.

Порівнявши образ конкретної дитини з нормативними показниками, ми отримаємо одну з 3-х оцінок:

• Розвиток в нормі.

• Розвиток відстає.

• Розвиток випереджає.

Це допоможе вийти на диференційований підхід в освітньому процесі

Критерії обстеження

У основу критеріїв, нормативних показників розвитку дитини на кожному віковому етапі покладені дослідження Д.Б. Ельконіна по сюжетно-рольовій грі, експрес-діагностиці психічного розвитку дошкільника П.А. Мясоеда, дослідження мовного розвитку О.С. Ушакової, особливості психічного розвитку дітей в роботах А.Л. Венгер, дослідження основних видів діятеяьності дошкільника Р. А. Урунтаєвой.

Були вибрані найголовніші базові показники розвитку дітей в кожному віці, без яких неможливий подальший розвиток. Показники кожного подальшого віку — це зона найближчого розвитку.

Були відібрані критерії, що характеризують всі сторони особистості дитини, його фізичний, психічний і соціальний розвиток.

Для зручності користування всі критерії були розподілені по видах дитячої діяльності і згруповані по підгрупах.

1. Рухова сфера (крупна і дрібна моторика з експресивною моторикою).

2. Пізнавальна сфера (уявлення про навколишній світ і мова).

3. Самостійна сфера діяльності (самообслуговування і саморегуляція поведінки).

4. Ігрова діяльність (ігрові дії і сюжетно-рольові ігри).

5. Сфера спілкування (з дорослими і з однолітками).

6. Продуктивна діяльність (способи передачі свого бачення дійсності і навики творчого самовираження).

Зміст їх наступний:

1. Рухова сфера (таблиця № 1).

Методика оцінки рівня розвитку дитини

По кожному критерію визначається 7 рівнів показників розвитку, від нижчого до вищого.

Кожен рівень приблизно відповідає віковому періоду:

1 рік — перший рівень;

2 року — другий рівень;

3 року — третій рівень;

4 року — четвертий рівень;

5 років — п'ятий рівень;

6 років — шостий рівень;

7 років — сьомий рівень.

Кожен рівень має свої оцінки:

Перший — 0; 1; 2;

Второй— 1; 2; 3;

Третій — 2; 3; 4;

Четвертий —3; 4; 5;

П'ятий — 4; 5; 6;

Шостий — 5; 6; 7;

Сьомий—6; 7; 8.

Перша оцінка означає низький рівень, друга — відповідність віковій нормі, третя — розвиток вище норми.

При оцінці рівня розвитку дитини можна користуватися «граничними» оцінками в 0,5 балу: 0,5; 1,5; 2,5; 3,5; 4,5; 5,5.

При однаковій кількості оцінок на кожному рівні у дітей одного віку різні цифрові позначення дозволяють вихователеві швидко побачити по карті на який рівень розвитку перейшла конкретна дитина. Цифра показує бали, в нормі відповідає віку дитини в роках.

Оцінка в балах дозволяє отримати достатньо виразний і стійкий «образ дитини», не бути вихователеві прив'язаним до вікового періоду розвитку дітей, оскільки наступний віковий етап розвитку не наступає різко у зв'язку з переходом в іншу вікову групу, а відбувається поступово. Кожна дитина проходить його в своєму темпі.

Загальна кількість балів, отриманих по всіх критеріях, в нормі складуть на одну дитину: На першому рівні — 12 балів; На другому рівні — 24 балів; На третьому рівні — 36 балів; На четвертому рівні — 48 балів; На п'ятому рівні — 60 балів; На шостому рівні — 72 бали; На сьомому рівні — 84 бали. Це нормативний показник або середня оцінка З. Кількість балів, набраних кожною дитиною, фактично складає абсолютну оцінку (АО).

Якщо в групі діти одного віку, АО допомагає побачити відмінність в рівні розвитку дітей групи і визначити загальні і диференційовані педагогічні методи взаємодії на них.

Якщо змішаний за віком підбір дітей в групах і щоб побачити динаміку розвитку кожної дитини, потрібна ще одна оцінка, відносна.

Відносна оцінка (ВО) показує відсоткове відношення рівня розвитку дитини нормі:

Підрахунок балів по видах дитячої діяльності допоможе побачити стан роботи по видах діяльності і зробити коректування в перспективному плануванні.

Таким чином ми отримали як би одномоментний педагогічний зріз по рівню розвитку кожної дитини і дитячої діяльності, що і називається скринінгом (у перекладі з іноземного «екран»).

Дані педагогічного скринінгу заносяться в спеціальну карту. «Карту скринінгової діагностики розвитку дітей». Карта в групі одна і відображає успіхи в розвитку як кожної дитини, так і всієї групи дітей.

Послідовність в проведенні скринінгової діагностики

Участь в скринінгу беруть всі фахівці ДНЗ, що працюють з дітьми, знають дітей, спілкуються з ними. Але головними є вихователі.

Пропоную наступну покрокову пам'ятку виконання педагогічного скринінгу.

1. Прочитати уважно зміст всіх критеріїв діагностики за віком дітей своєї групи. З цими знаннями і уміннями діти повинні почати навчальний рік.

2. Співвіднести зміст критеріїв до кожної дитини своєї групи, поставивши бали олівцем. Скласти список дітей, про яких у вихователя немає достатніх відомостей за будь-яким критерієм.

3. Організувати спостереження за дітьми в повсякденному житті, які випали з уваги вихователя по тих або інших причинах. Створити проблемні педагогічні ситуації для уточнення знань про дітей.

4. Обмінятися думками про дітей з колегами. Щоб уточнити свої спостереження, можна поговорити з іншими вихователями, фахівцями, молодшим вихователем, які спостерігали дітей в різній діяльності. Це допоможе уникнути суб'єктивності в оцінці дітей.

5. Спільно з колегою заповнити «Карту скринінгової діагностики».

6. Прорахувати бали, підсумовуючи їх по горизонталі (по кожній дитині) і по вертикалі (по видах діяльності).

7. Уважно вивчити отримані результати і спланувати перспективну педагогічну роботу (вертикаль) і індивідуальну допомогу кожній дитині (горизонталь).