Тема 9. Срср у післявоєнний період

Після закінчення Великої Вітчизняної війни СРСР зіткнувся з великими труднощами. Загинув кожний сьомий мешканець країни. Було зруйновано 1700 міст і близько 70 тис. сіл, більше 25 млн. чоловік лишилися без притулку. В руїнах лежали підприємства, що виробляли до війни основну частину вугілля і сталі. Було пошкоджено значну частину залізничних колій. Великих втрат зазнало сільське господарство.

Четвертим п’ятирічним планом (1946-1950 рр.) передбачалося відновити довоєнний рівень виробництва і перевершити його. 4/5 капіталовкладень направлялися у промисловість. Основним джерелом фінансування, як і в 20-30-ті рр., був нееквівалентний обмін між містом і селом. Важливу роль відігравали позики у населення, розширена емісія, невідповідність темпів росту заробітної платні збільшенню обсягу виробництва, використання праці військовополонених (4 млн. чоловік) та ін. Характерними рисами розвитку промисловості в повоєнні роки були:

1. Гігантські масштаби будівництва: за 1946-1950 роки було відновлено і побудовано знову 6200 великих підприємств. Як і до війни, промисловість розвивалася переважно екстенсивним шляхом.

2. Пріоритетний розвиток важкої і відставання легкої та харчової промисловості.

3. Переведення підприємств на виробництво мирної продукції, що відбулося переважно в 1949 р. У той же час отримав подальший розвиток воєнно-промисловий комплекс. Великих коштів потребувало створення атомної зброї (1949 р.) і першої у світі водневої бомби (1953 р.).

4. Збереження моделі економіки, що склалася в 30-ті рр., при посиленні централізації керування.

5. Високі темпи розвитку промисловості в 1947-1950 рр. з наступним їх зниженням. У цілому на початку 50-х рр. промисловість перевершила довоєнні показники (виключаючи легку і харчову промисловість), але не досягла планових завдань.

У найбільш важких умовах знаходилося сільське господарство. Зменшилися посівні площі і поголів’я худоби, було знищено багато техніки. Кількість працездатних чоловіків у колгоспах зменшилася більше, ніж у 2 рази. Основна важкість робіт лягала на плечі жінок, підлітків і старих. Становище ускладнювалося засухою 1946 р. У країні почався голод. Але й у таких умовах уряд не відмовлявся від експорту зерна. Він витратив на допомогу голодуючим половину резервів, не чіпаючи запасів, створених на випадок надзвичайних обставин. У кінці 1946 – першій половині 1947 рр. від голоду і пов’язаних з ним хвороб померло близько 1 млн. чоловік.

З метою піднесення сільського господарства керівництво країни використало ряд заходів:

1. Збільшилося виробництво техніки. Колгоспам було повернено землі й худобу, що під час війни перейшли в користування організацій і окремих осіб. Почалося об’єднання дрібних колгоспів з метою укріплення їх матеріальної бази. Однак забезпеченість сільського господарства залишалася слабкою через недостатнє фінансування.

2. Розширилася підготовка фахівців сільського господарства.

3. Було збережено підвищений мінімум трудоднів для колгоспників, введений під час війни.

4. Проводилася політика обмеження індивідуальних господарств шляхом збільшення податків і вилучення ділянок землі понад встановлені норми. У 1940 р. за ухилення від роботи в колгоспах у віддалені райони країни було вислано 23 тис. селян (на термін до 8 років).

У зв’язку з щорічним зростанням планів колгоспи все більшу частину продукції здавали заготівельним організаціям за низькими цінами і усе менше продавали на ринку. Збільшилися борги колгоспів державі. У результаті цього оплата селянських трудоднів була надзвичайно низькою, що не стимулювало робітників до продуктивної праці. На початку 50-х рр. сільське господарство країни лише наблизилося до довоєнного рівня. Брак коштів не дозволяв значно підвищити життєвий рівень населення. Та незважаючи на це було відновлено обов’язкову початкову освіту й вводилося загальне семирічне навчання. Виросло число вузів, дошкільних закладів, санаторіїв і курортів. У кінці 1947 р. було проведено грошову реформу і скасовано карткову систему. За 1947-1950 рр. тричі знижувалися ціни на товари масового споживання. В той же час у населення вилучалася частина коштів шляхом щорічного випуску облігацій Державного займу. Невирішеною залишалася проблема житла. В цілому ж до початку 50-х рр. самовідданою працею радянських людей було не лише ліквідовано воєнні руїни, але й зроблено кроки у подальшому розвиткові економіки.

З поверненням до мирного життя посилився партійно-державний контроль за ідеологічною і духовною сферами. Вершиною в розвитку суспільних наук – політекономії, історії і філософії – вважали праці Й.В.Сталіна. Було проведено дискусії, в яких обговорювалися погляди, що не відповідали офіційно визнаним. Під забороною опинилися генетика, кібернетика та інші напрямки науки, які було проголошено буржуазними. У 1946-1948 рр. ЦК ВКП(б) ухвалив ряд постанов з питань літератури й мистецтва. В них засуджувалися песимізм і розчарування частини інтелігенції, намагання поставити художню творчість поза політикою, спроби використовувати досягнення західної культури. Зазнали гонінь широко відомі поетеса А.Ахматова, письменник - сатирик М.Зощенко, композитори Д.Шостакович і С.Прокоф’єв, кінорежисер С.Ейзенштейн та інші.

Після війни почалася нова хвиля репресій, ініціатором якої виступив Сталін. Було заарештовано сотні тисяч радянських військовополонених, звільнених Червоною Армією, і осіб, що співробітничали з окупантами. Великого розмаху набула антиєврейська кампанія. Сталін дав наказ органам безпеки вважати кожного єврея потенційним шпигуном США. Центром змови було проголошено Єврейський антифашистський комітет. Складовою частиною кампанії стали також арешти частини єврейських письменників і театральних діячів, загибель всесвітньо відомого актора і режисера С.Міхоелса, сфабрикована “справа лікарів”.

У 1949 р. Л.П.Берія і Г.М.Маленков, спираючись на думку Сталіна про Ленінград як постійний центр опозиції і намагаючись усунути можливих претендентів на вищу владу в країні, санкціонували арешт секретаря ЦК ВКП(б) А.А.Кузнецова, Голови Ради міністрів РРФСР М.І.Родіонова, голови Госплану СРСР Н.А.Вознесенського та ін. (всього за “Ленінградською справою” проходило більше 200 чоловік). Їх звинуватили в ідеї створення компартії Росії, намаганнях використовувати Ленінградську парторганізацію в боротьбі проти ЦК ВКП(б), у бажанні змінити керівний склад партії й уряду, в дезорганізації народного господарства і под. Шість чоловік було засуджено до вищої міри покарання, а інших – до тривалого ув’язнення.

Укріплення сталінського режиму супроводжувалося в зовнішній політиці різким погіршенням відносин СРСР з країнами Заходу. Після війни відбулася поляризація сил у світі. Посилилася економічна й політична могутність США, їх вплив на Західну Європу. У той же час Радянський Союз мав велику воєнну міць і міжнародний авторитет. Під його впливом знаходилися держави Східної Європи, в яких з кінця 40-х рр. будувався соціалізм за радянським зразком. З 1946-1947 рр. починається, набираючи швидкості, політична, воєнна, ідеологічна й економічна конфронтація (“холодна війна”) між двома групами країн на чолі зі США і СРСР. Основу її складала боротьба за сфери впливу у світі. Конкретними проявами “холодної війни” були: відмова Радянського Союзу від плану Маршалла; створення нового міжнародного об’єднання комуністів – Комінформбюро; берлінська криза 1943 р., що могла викликати збройний конфлікт; створення у 1949 р. ФРН і НДР; війна Північної і Південної Кореї (1950-1953 рр.). У Європі виникли два воєнно-політичні блоки, що протистояли один одному – НАТО (1949 р.) і Варшавський договір (1955 р.). Конфронтація супроводжувалася гонкою озброєнь, яка загрожувала перерости в ядерну війну.