Тема 8. Срср і Друга світова війна

Передумови та конкретно-історичні причини

Радянські історики при висвітленні цієї проблеми насам¬перед звертали увагу на міжімперіалістичні протиріччя за¬хідноєвропейських країн. Війна розглядалася ними як поро¬дження капіталістичної системи, прояв її загальної кризи, ре¬зультат нерівномірності розвитку капіталістичних країн, боротьби між ними за ринки збуту та джерела сировини, що загострилася на початку 80-х років. Однакова відповідальність за розв'язання війни покладалася на обидва «імперіалістич¬ні» угруповання — Англію, Францію та їх союзників, а також Німеччину, Італію, Японію та їх сателітів.

Західноєвропейські, американські та сучасні українські й російські історики по-різному визначали і визначають перед¬умови і конкретно-історичні причини Другої світової війни. При цьому в їхніх поглядах і оцінках багато спільного, різни¬ця більше помітна в акцентах. Більшість з них, аналізуючи причини війни, називають недоліки Версальської системи, наслідки світової економічної кризи 1929-1933 рр., невдалу «політику стримування агресора», яку здійснювали Велика Британія і Франція у 30-ті роки, приховану агресивність ке¬рівництва СРСР, їхнє загравання з Гітлером і Муссоліні. Де¬які історики розглядають Другу світову війну насамперед як результат кризи індустріальної, раціоналістичної європейсь¬кої цивілізації першої половини XX ст. При цьому вони звер¬тають увагу на те, що у суспільній свідомості європейських народів (особливо у Німеччині, Італії, Росії, Японії) домінува¬ло конфронтаційне мислення в усіх його проявах класової ворожнечі, політичного екстремізму, національної нетерпи¬мості. Частина вітчизняних і зарубіжних істориків роблять акцент на тому, що війна стала зіткненням двох моделей сус¬пільного розвитку —ліберально-демократичної (Англія, Фран¬ція та їх союзники) і тоталітарної (Німеччина, Італія, Японія, СРСР). Основну відповідальність за ров'язання війни ця гру¬па істориків покладає на тоталітарні держави, які зробили силу єдиним методом розв'язання об'єктивно існуючих міжнародних протиріч і через війну спробували реалізувати свої плани встановлення світового панування. Першопричи¬ною Другої світової війни ці історики називають укладений у Москві у серпні 1939 р. радянсько-німецький договір про ненапад і таємні протоколи до нього. З нашого погляду, для кращого сприйняття питання про передумови та причини Другої світової війни, можна

дотримуватися такої схеми відповіді.

1.У результаті Першої світової війни і революційних подій 1917 р. в Росії ця країна вийшла із загальноєвропейсь¬кого цивілізаційного розвитку і взяла курс на будівництво тоталітарного суспільства, «світову соціалістичну револю¬цію». Соціально-політична конфронтаційність стала основою внутрішньої та зовнішньої політики цієї держави.

2. Версальсько-Вашингтонська система мирних договорів поставила Німеччину, Італію, Японію і Росію у складне і навіть принизливе становище. (А чи могло бути інакше?). У суспільній свідомості цих країн посилювалися настрої до реваншу, перегляду Версальського мирного договору. Це по¬роджувало напруження у відносинах між західноєвропейсь¬кими (переможцями) та центральноєвропейськими (перемо¬женими) державами, сприяло приходу до влади в останніх сил, які пропагували політику реваншу і закликали до нового пе¬реділу світу і насамперед, встановлення «справедливих кор¬донів» у Центрально-Східній Європі.

3. Економічна криза 1929-1933 рр. загострила супереч¬ності між країнами світу, посилила агресивність зовнішньої політики «ображених» держав Центральної та Східної Євро¬пи. Їх зусиллями було зруйновано систему європейської без¬пеки, створену в 20-ті роки.

4. Прихід до влади у Німеччині нацистської партії (січень 1933 р.), зміцнення диктаторських режимів в Італії та СРСР загострило ідеологічні, політичні, економічні протиріччя між тоталітарними і демократичними державами і перетворило війну в єдиний спосіб розв'язання цих протиріч, а світове пану¬вання —ціллю зовнішньої політики. У другій половині 30-х років тоталітарні держави стали на шлях відкритої агресії, полі¬тичної, воєнно-технічної та ідеологічної підготовки до війни.

5. Відсутність довіри, єдності серед демократичних держав світу, реального механізму протидії агресору не дало можливості зупинити його на початку реалізації своїх агресивних планів.

6 Політика «умиротворення» Німеччини та її союзників, «самоізоляції» США від впливу на європейські справи ство¬рила сприятливі умови для перегляду Версальського миру і фактично заохочувала агресорів.

7. Розв'язанню війни сприяла і політика СРСР, який підтримував Німеччину та Італію в їх боротьбі проти Вер¬сальського миру, допомагав переозброєнню Німеччини, розпа¬лював будь-які національні, соціальні та міждержавні конф¬лікти у світі, фактично заохочував агресивні плани Італії та Німеччини. Радянський Союз сам плекав надії щодо загар¬бання щонайменше частини Польщі, Прибалтики, Фінляндії та Румунії. Укладення радянсько-німецького пакту про не¬напад 23 серпня 1939 р. розв'язало руки агресорам, відкрило шлях Німеччині до нападу на Польщу. Радянський Союз фактично опинився серед країн-паліїв війни, співучасником агресії проти Польщі. Таким чином, протиріччя, які об'єктивно існували в 20-30-ті роки у відносинах великих держав, вис¬тупали тільки як передумова, а причини Другої світової війни полягали, по-перше, у прагненні тоталітарних і авторитарно-мілітаристських держав до силового розв'язання цих про¬тиріч, до експансії, світового панування і, по-друге, у відсут¬ності реального механізму протидії агресору.

Суспільно-політичний характер війни

Більшість дослідників вважає, що: а) війна з боку держав-учасників Троїстого пакту (Німеч¬чина, Італія, Японія), безумовно, була несправедливою, загарбницькою; б) війна Англії, Франції, США та їх постійних союзників мала оборонний, справедливий характер; в) не викликає сумнівів оборонний, справедливий харак¬тер війни з боку жертв агресії: Бельгії, Голландії (Нідерлан¬ди), Греції, Данії, Естонії, Латвії, Литви, Люксембургу, Норвегії, Польщі, Фінляндії (до 1941 р.), Франції, Югославії та інших країн Європи, Азії та Африки; г)для деяких країн (Болгарія, Румунія, Словаччина, СРСР, Фінляндія та ін.) характер війни змінювався у зв'язку з їх переходом з одного воєнно-політичного угруповання до іншо¬го, від жертв агресора до агресорів чи навпаки; д) найскладніше визначити характер війни стосовно СРСР. У період з 17 вересня 1939 р. до 22 червня 1941 р. Радянський Союз виступав у ролі агресора. Агресія — незаконне, з погляду міжнародного права, застосування збройної сили однієї держави проти іншої, порушення суверенітету, територіальної цілісності, позбавлення політичної незалежності.

Прибалтійські країни (Естонія, Латвія, Литва) вели справедливу боротьбу за свою незалежність. З нападом 22 червня 1941 р. Німеччини на СРСР і до повного визволення своєї території характер війни для радянської країни стає визвольним, справедливим. Диску¬сійним залишається визначення ролі Радянського Союзу в історії країн Центральної та Східної Європи у 1944-1945 рр., а також участь СРСР у війні проти Японії у серпні 1945 р.

Деякі історики характеризують участь СРСР у Другій світовій війні у 1944-1945 рр. як визвольно-завойовницьку: з одного боку. Радянський Союз залишався учасником Антигітлерівської коаліції, а з іншого — починав виступати як за¬войовник, який замінював у країнах Центральної та Південно-Східної Європи нацистський тоталітаризм радянським.

є) рух Опору в окупованих країнах є справедливим, виз¬вольним за своїми цілями.

Періодизація

В історіографії Другої світової війни переважають два підходи до її періодизації. Прихильники першого — війну поділяють на три основні періоди. Перший період — зі ве¬ресня 1939 р. до червня — листопада 1942 р. Для нього ха¬рактерний дедалі зростаючий масштаб війни за збереження стратегічної ініціативи й переваги сил агресорів. Другий пе¬ріод — з червня — листопада 1942 р. до січня —червня 1944 р. — час перелому в ході війни, коли ініціатива і перевага в силах переходять до країн Антигітлерівської коаліції. Третій період — з січня — червня 1944 р. до 2 вересня 1945 р. — заключний етап війни, в ході якого досягнуту перевагу країн Антигітлерівської коаліції реалізовано в розгромі противни¬ка. Як бачимо, в цій періодизації чітко визначено лише поча¬ток і кінець Другої світової війни. Стосовно хронологічних меж переломного періоду війни історики не можуть дійти згоди- Проблема полягає у тому, що відсутня узгодженість щодо визначення головних подій війни, які справили визна¬чальний вплив на подальший її хід.

Більшість сучасних вітчизняних істориків війну поділя¬ють на п'ять періодів: перший, початковий, — з нападу Німеч¬чини на Польщу (1 вересня 1939 р.) до нападу Німеччини на СРСР (22 червня 1941 р.), другий — з 22 червня 1941 р. до початку перелому у ході війни (червень—листопад 1942 р.), третій — період перелому (червень—листопад 1942 р. — січень—червень 1944 р.), четвертий — завершальний період у війні в Європі (до 9 травня 1945 р.) і п'ятий — війна союз¬ників проти Японії (до 2 вересня 1945 р.).

У цій періодизації дискусійним залишається питання про хронологічне визначення перелому в ході війни на користь Антигітлерівської коаліції. Радянська історіографія, обстою¬ючи тезу про вирішальну роль радянсько-німецького фронту у війні, початок «корінного перелому» пов'язувала або з роз¬громом німецьких військ під Москвою у грудні 1941 р., або контрнаступом Червоної армії під Сталінградом 19 листопада 1942 р. Завершення «корінного перелому» — це Курська битва влітку 1943 р. та форсування Червоною армією Дніпра восени 1943 р. З січня 1944 р. починався четвертий період війни. З нашого погляду, періодизація Другої світової війни не повинна бути надто «жорсткою». Хід війни в окремих ре¬гіонах дуже відрізнявся, і це не дає можливості створити за-гальнозначущу для всіх країн схему. Існуючі схеми періоди¬зації слід розглядати лише як приблизні орієнтири, а запро¬поновані межі між окремими періодами війни — рухомими та умовними. При вивченні історії війни у середній або вищій школі слід використовувати п'ятиетапну періодизацію війни.

Перший період (з 1 вересня 1939 р. до 22 червня 1941 р.) — початок Другої світової війни: з нападу Німеччини на Польщу до агресії проти СРСР. У цей час ініціатива повністю була в руках агресивних країн — Німеччини, Італії та СРСР. До середини 1941 р. практично всю Європу було поділено між Гїтлером і Сталіним. Серед істориків продовжуються дискусії щодо питання про те, коли Радянський Союз фактично всту¬пив у Другу світову війну і на чийому боці він був (формаль¬но або фактично) у період з серпня 1939 р. до червня 1941 р. На відміну від традиційної точки зору радянської історіо¬графії, яка без будь-яких вагань називала 22 червня 1941 р., деякі сучасні російські історики вважають, що справжньою датою вступу СРСР у війну слід вважати чито проведення Сталіним мобілізаційних заходів у серпні 1939 р., чи то вступ Червоної армії на територію Польщі 17 вересня того ж року, чи то анексію Бессарабії, Буковини, Прибалтики, чи то військо¬вий конфлікт з Фінляндією.

Другий період (з 22 червня 1941 р. до другої половини 1942 р.): від початку німецько-радянської війни до початку перелому в її ході на користь Антигітлерівської коаліції. На цьому етапі значно розширилися масштаби війни: вона дійсно охопила весь світ і стала світовою. Ініціативу і пере¬вагу в силах зберігали держави Троїстої угоди (держави «вісі») — Німеччина, Італія, Японія та їх союзники. На цей же час завершується формування Антигітлерівської коаліції (Великобританія, США, СРСР та їх союзники) і створюються передумови для перелому у війні на користь Антигітлерів¬ської коаліції.

Третій період (з червня або листопада 1942 р. до січня або червня 1944 р.): від перемоги військово-морських сил США у битві проти Японії біля атола Мідуей, розгрому англій¬ськими військами німецько-італійського корпусу в районі Ель-Аламейна (Північна Африка), Сталінградської битви до наступу Червоної армії під Ленінградом (початок 1944 р.) і висадці військ союзників у Північній Франції. Під час пере¬ломного періоду в ході війни ініціатива і перевага в силах перейшла до рук держав Антигітлерівської коаліції, майже повністю було визволено територію Радянського Союзу, капі¬тулювала і вийшла з війни Італія, розгорнулися широкий ан¬тифашистський рух Опору та національно-визвольна бороть¬ба в окупованих країнах.

Четвертий період (з січня або червня 1944 р- до капіту¬ляції Німеччини 8 травня 1945 р.) характеризується повною перемогою Антигітлерівської коаліції в Європі та поділом її на сфери впливу між переможцями.

П'ятий період (з травня 1945 р. до 2 вересня 1945 р.) — війна союзників проти Японії. Основним театром бойових дій став Далекий Схід і басейн Тихого океану. Капітуляція Японії поклала край Другій світовій війні.

Огляд Другої світової війни

1 вересня 1939 р. війська нацистської Німеччини раптово вторглися в Польщу. 3 вересня пов’язані з Польщею союзними зобов’язаннями у війну проти Німеччини вступили Англія і Франція. До 10 вересня їй ого¬лосили війну британські домініони. Поступово війна залучила до своєї орбіти 61 державу (включаючи СРСР і США), в яких проживало 80% населення земної кулі; вона продовжувалася 6 років і забрала бл. 60 млн життів.

Перший період війни

У Польщі німецька армія, маючи перевагу, особливо в танках і авіа¬ції, зуміла здійснити стратегію «бліцкригу» (блискавичної війни). У пер¬ші тижні боїв польські війська були розгромлені, уряд Польщі втік у Румунію. У цій ситуації Радянський Союз, використовуючи домовле¬ність з Німеччиною, ввів 17 вересня 1939 р. свої війська в Східну Поль¬щу. Англія і Франція не надали Польщі обіцяної ефективної допомоги, їхні війська на Західному фронті фактично бездіяли. У квітні 1940 р. ні¬мецькі війська окупували Данію, а потім Норвегію.

10 травня вони завдали головного удару на заході: вторглися в Бель¬гію, Нідерланди, Люксембург і розгорнули наступ проти Франції. 22 че¬рвня Франція капітулювала, і англо-французька коаліція перестала іс¬нувати. Велика частина Франції була окупована німецькою армією, пів¬денна частина залишалася під владою колабораційного уряду А. Ф. Пе-тена. Британський експедиційний корпус у скрутних умовах був еваку¬йований через Ла-Манш. 10 червня 1940 р. у війну на боці Німеччини вступила фашистська Італія, збройні сили якої скуповували частину Франції і вторглися з Лівії в Єгипет, де в грудні були зупинені англійсь¬кими військами. У квітні-травні 1941 р. німецька армія при підтримці італійських військ окуповувала Югославію і Грецію. Небезпека нацист¬ського вторгнення нависла над Англією. З Європи пожежа війни пере¬кинулася на інші континенти. Італо-німецькі війська розгорнули наступ у Північній Африці. Вони планували розпочати восени1941 р. завоюван¬ня Середнього Сходу, а потім Індії, де передбачалася зустріч німецьких і японських військ.

Напад Німеччини на СРСР

Плани вторгнення в СРСР почали обговорюватися в німецьких вій¬ськових штабах незабаром після поразки Франції. У грудні 1941 р. була підписана директива «Барбаросса», яка передбачала блискавичний роз¬гром Радянського Союзу (максимум протягом 5 місяців), швидку окупа¬цію найважливіших районів країни, захоплення Москви і вихід налінію Архангельськ — Астрахань. Операції проти Великобританії було виріше¬но відкласти до повного розгрому СРСР. 22 червня 1941 р. фашистська Німеччина і її союзники завдали по Радянському Союзу величезної сили удару — 190 дивізій (5,5 млн чоловік), понад 3 тис. танків, бл. 5 тис. літаків. Для ведення війни проти СРСР була створена коаліція, осно¬вою якою став «АнтикомІнтернівський пакт», а потім Берлінський пакт (т. зв. Троїстий), підписаний у 1940 р. Німеччиною, Італією і Японією. До активної участі в агресії були залучені війська Румунії, Фінляндії, Угор¬щини. З метою військово-економічного забезпечення походу проти СРСР використовувалися ресурси майже всіх європейських держав. Крім того, в бойових діях на радянсько-німецькому фронті брали участь італійські війська, іспанська дивізія, хорватські, словацькі, французькі частини, підрозділи добровольців з інших окупованих Німеччиною країн. Радян¬ський Союз не був готовий до відсічі фашистського нашестя. Червона Армія перебувала в стадії реорганізації. Вищий командний склад напе¬редодні війни був репресований.

Радянський уряд (передусім Й. В. Сталін) допустив прорахунки у визначенні термінів початку війни. Побоювання спровокувати Німеччи¬ну призвело до того, що армія і флот своєчасно не були приведені в бойо¬ву готовність. Літо і осінь 1941 р. були найбільш критичними для Радян¬ського Союзу. Німецько-фашистські війська вторглися в межі країни на глибину від 850 до 1200 км. Мільйони людей загинули на фронтах, опи¬нилися в окупації або в гітлерівських таборах. Однак Німеччині не вда¬лося досягнути своїх стратегічних цілей, захопити Ленінград і Москву. Червона Армія у важких боях вимотала сили ворога. Промислові підпри¬ємства евакуйовувалися на схід. У тилу противника розгорталася партизанська війна. Знекровивши угруповання вермахта, радянські війська в ході битви під Москвою перейшли 5—6 грудня 1941 р. в контрнаступ. Ворог був відкинутий на захід на 100—350 км. Перемога Червоної Армії зимою 1941—1942 pp. була початком корінного перелому у війні. Народи окупованих країн активізували боротьбу проти завойовників. США і Великобританія здійснювали значне військове постачання в СРСР. Про¬токол про постачання був підписаний на спільній конференції СРСР, США і Великобританії в Москві в жовтні 1941 р. США надавала військо¬ву продукцію СРСР на підставі закону про ленд-ліз.

Вступ у війну США. Розширення масштабів війни

7 грудня 1941 р. нападом на американську військову базу Перл-Хар-бор Японія розв'язала війну проти США. 8 грудня США, Великобританія і ряд інших держав оголосили війну Японії, 11 грудня Німеччина та Італія оголосили війну США. Вступ у війну США і Японії вплинув на співвід¬ношення сил, збільшив масштаби збройної боротьби. Антигітлерівська коаліція значно посилилася. 1 січня 1942 р. 26 держав (СРСР, США, Великобританія, Китай, Канада та інші) підписали Декларацію Об'єднаних Націй. її учасники зобов'язалися використати свої військові і еко¬номічні ресурси для боротьби проти фашистського блоку. Найважливіші рішення з питань ведення війни і післявоєнного устрою світу на демократичних засадах приймалися на спільних конференціях керівників (Ф. Рузвельта, Й. В. Сталіна, У. Черчілля) провідних союзних держав — учасників антигітлерівської коаліції СРСР, США і Великобританії в Тегерані (1943), Ялті і Потсдамі (1945). У1941 — першій половині 1942 р. на Тихому океані, у Південно-Східній Азії та Північній Африці союзники СРСР відступали. Японія захопила частину Китаю, Французький Індо¬китай, Малайю, Бірму, Сингапур, Таїланд, нинішню Індонезію і Філіп¬піни, Гонконг, вийшла на підступи до Австралії та Індії. Використовуючи відсутність другого фронту в Західній Європі і зосередивши проти СРСР максимум сил, німецько-фашистські війська влітку 1942 р. перейшли в наступ з метою захопити Кавказ і Сталінград і тим самим позбавити СРСР ресурсів, необхідних для ведення війни. Героїчна оборона Сталін-града зірвала плани гітлерівського командування. 19 листопада 1942 р. радянські війська перейшли в контрнаступ, що завершився до лютого 1943 р. оточенням і повною ліквідацією більш ніж 330-тисячного угруповання противника під Сталінградом. Червона Армія, захопивши страте¬гічну ініціативу, розгорнула загальний наступ.

Восени 1942 р. західні союзники зупинили просування противника в Північній Африці та біля кордонів Індії. Перемога 8-ї англійської армії генерала Б. Монтгомері під Аламейном (жовтень 1942) і висадка в Півні¬чній Африці англо-американських військ (листопад 1942) змінили ситу¬ацію на користь союзників на цьому театрі військових дій. Успіх війсь¬ково-морських сил США в битві біля атола Мідуей (червень 1942) по¬кращив їхнє становище на Тихому океані. Одна з головних військових подій 1943 р. — перемога Червоної Армії в битві під Курськом. Тільки в районі Прохорівки, де 12 липня сталася найбільша танкова битва Другої світової війни, противник втратив 400 танків і більше ніж 10 тис. убити¬ми. Фашистська Німеччина та її союзники були змушені перейти до оборони на всіх фронтах. Восени 1943 р. радянські війська зуміли форсу¬вати Дніпро. Почалося звільнення Правобережної України. У цьому ж році війська західних союзників висадилися в Італії. Наступив загаль¬ний корінний перелом у Другій світовій війні. У 1944 р. на радянсько-німецькому фронті відбувалася Білоруська стратегічна операція, внаслі¬док якої радянські війська вийідли на кордон Польщі. Червона Армія почала звільнення захоплених агресорами країн Східної і Центральної Європи. Одним із завдань Білоруської операції було сприяння успіху Нормандської десантної операції союзників.

Відкриття другого фронту в Європі. Закінчення Другої світової війни

6 червня 1944 р. почалася найбільша десантна операція союзних військ у Другій світовій війні -4- висадка в Нормандії (на півночі Франції). Вона ознаменувала відкриття другого фронту в Європі, на який СРСР розра¬ховував ще в 1942 р. Однак і після його відкриття головним фронтом війни залишався радянсько-німецький, де було задіяно в 1,8 — 2,8 раза більше військ країн фашистського блоку, ніж на інших фронтах. У 1944 р. США і Великобританія розгорнули наступ на Тихому океані та на Бірманському театрі військових дій. У Європі взимку 1944—1945 pp. в ході Арденнської операції німці завдали поразки союзним військам. Ви¬йти зі складного становища їм допоміг зимовий наступ Червоної Армії, початий на прохання союзників раніше наміченого терміну. В Італії сою¬зні війська повільно просувалися на північ і за допомогою партизанів оволоділи на початку травня всією територією країни. На Тихому океані збройні сили США, розгромивши японський військово-морський флот, наблизилися безпосередньо до Японії.

У квітні — травні 1945 р. радянські війська в ході Берлінської і Празь¬кої операцій розгромили останні угруповання німецької армії і зустріли¬ся із західними союзниками. Війська США і Великобританії, у складі яких вели бойові дії військові частини Франції, звільнили ряд країн Захі¬дної Європи, частково Австрію і Чехословаччину. Збройні сили Німеч¬чини беззастережно капітулювали. 8 травня в більшості країн Європи і 9 травня в Радянському Союзі стали Днем Перемоги. Виконуючи союзни¬цькі зобов'язання, а також з метою забезпечення безпеки своїх далеко¬східних кордонів, СРСР у ніч на 9 серпня 1945 р. вступив у війну проти Японії, Наступ Червоної Армії змусив японський уряд визнати поразку. Атомне бомбардування авіацією США японських міст Хіросими (6 сер¬пня) і Нагасакі (9 серпня), осуджене згодом світовою громадськістю, також відіграли в цьому свою роль.

2 вересня 1945 р, підписанням акту про капітуляцію Японії Друга світова війна закінчилася. 20 листопада 1945 р. почався Нюрнберзький процес над групою головних німецьких нацистських військових злочи¬нців. Ціна перемоги була виключно великою. Радянський Союз, що ви¬ніс головний тягар війни, втратив понад 27 млн чоловік. Національне багатство країни скоротилося майже на 30% (у Великобританії—на 0,8%, у США — на 0,4%). Наслідки Другої світової війни призвели до великих політичних змін на міжнародній арені й поступового розвитку тенденції до співробітництва держав з різними соціальними системами. З метою запобігання новим світовим конфліктам, створення в післявоєнний пе¬ріод системи безпеки і співпраці між країнами в кінці війни була створе¬на Організація Об'єднаних Націй (ООН), Статут якої був підписаний 26 червня 1945 р. в Сан-Франциско 50 державами (СРСР, США, Велико¬британія, Китай тощо).

Радянсько-фінська війна

Радянсько-фінська війни 1939—1940 pp. була розпочата Радянським Союзом з метою захоплення Карельського перешийка ЗО листопада 1939 р. Наступ Червоної Армії було зупинено на «лінії Маннергейма».

13 Всесв, історія. Довідник Ліга Націй виключила СРСР зі свого складу як агресора. У лютому — березні 1940 р. Червона Армія з великими втратами прорвала «лінію Ман-нергейма» і вийшла до Виборга. 12.3.1940 в Москві був підписаний

мирний договір, за яким Карельський перешийок і ряд інших територій віді¬йшли до СРСР.

Ленд-ліз

Ленд-ліз (англ. lend-lease) — система передачі (у позику або в оренду) озброєння, боєприпасів, стратегічної сировини, продовольства і поста¬чання за ленд-лізом; здійснювалася США в країни-союзниці з антигіт¬лерівської коаліції в період Другої світової війни. Закон про ленд-ліз при¬йнятий конгресом США в 1941 р.

Г. Жуков

Жуков Георгій Костянтинович (1896—1974) — Маршал Радянського Союзу (1943), удостоєний чотири рази звання Героя Радянського Союзу (1939,1944,1945,1956). Учасник битви на р. Халхін-Гол (1939). З 1940 р. командуючий військами Київського округу. У січні — липні 1941 р. на¬чальник Генштабу, заступник наркома оборони СРСР. У Велику Вітчиз¬няну війну проявив себе як талановитий полководець, що зіграв найва¬жливішу роль у розгромі німецько-фашистських військ у Ленінградсь¬кій і Московській битвах (1941—1942), під час прориву блокади Ленін¬града, у Сталінградській та Курській битвах (1942—1943), при наступі на Правобережній Україні та в Білоруській операції (1943—1944), у Вісло-Одерській і Берлінській операціях (1944—1945). З серпня 1942 р. заступник наркома оборони СРСР і заступник Верховного Головнокомандую¬чого. Від імені Верховного Головнокомандування 8 травня 1945 р. прий¬няв капітуляцію фашистської Німеччини. У 1945—1946 pp. головно¬командуючий Групою радянських військ і глава Радянської військової адміністрації в Німеччині. З березня 1946 р. головнокомандуючий Сухо¬путними військами і заступник міністра Збройних сил СРСР. У тому ж році усунений з посади Й. В. Сталіним.

З червня 1946 р. командуючий військами Одеського, з 1948 р. — Уральського округу. З 1953 р. 1-й заступник міністра, з 1955 р. міністр оборони СРСР. У жовтні 1957 р. звільнений від обов'язків міністра за розпорядженням М. С. Хрущова, у 1958 р. звільнений зі Збройних сил. Автор книги «Спогади і роздуми».

Тегеранська конференція

Тегеранська конференція 1943р. — під час Другої світової війни кон¬ференція керівників трьох союзних держав: СРСР (Й. В. Сталін), США (Ф. Д. Рузвельт) і Великобританії (У. Черчілль); відбулася 28 листопада — 1 грудня в Тегерані (Іран). Прийняті Декларації про спільні дії у війні проти Німеччини і про післявоєнне співробітництво трьох держав, рі¬шення про відкриття не пізніше 1 травня 1944 р. другого фронту в Європі, про післявоєнні кордони Польщі та інші рішення. Делегація СРСР, йду¬чи назустріч побажанням союзників, обіцяла оголосити війну Японії піс¬ля розгрому німецької армії.

Рух опору

Рух Опору — під час Другої світової війни національно-визвольний, антифашистський рух проти німецьких, італійських, японських окупа¬нтів, їх союзників та колабораціоністів. Набув великого розмаху в Юго¬славії, Франції, Італії, Польщі, Чехословаччині, Греції, Китаї, Албанії та інших країнах.

Холокост

Холокост (англ. holocaust, від грецьк. holokaustos — спалений ціл¬ком) — загибель значної частини єврейського населення Європи (понад 6 млн чоловік, більше ніж 60%) у ході систематичного переслідування і знищення його нацистами та їхніми пособниками в Німеччині і на захо¬плених нею територіях в 1933—1945 pp.

Гестапо

Гестапо (нім. Gestapo, скор. від Geheime Staatspolizei) — таємна держа¬вна поліція в фашистській Німеччині. Створена в 1933 р. Проводила масовий терор у Німеччині та за її межами. Міжнародним військовим трибуналом у Нюрнберзі визнана злочинною організацією.

Кримська (ялтинська) конференція

Кримська (Ялтинська) конференція 1945р. глав уряду 3 союзних дер¬жаву Другій світовій війні: Й. В. Сталіна (СРСР), Ф. Д. Рузвельта (США) і У. Черчілля (Великобританія) 4— 11 лютого в Ялті. Були визначені і узго¬джені військові плани союзних держав і намічені головні принципи їх післявоєнної політики з метою створення міцного миру і системи міжна¬родної безпеки; учасники Кримської конференції заявили про свою ме¬ту — знищити німецький мілітаризм і нацизм; були прийняті рішення про створення в Німеччині зон окупації 3 держав (а також Франції, уразі її згоди) і загальнонімецького контрольного органу союзних держав, про стягнення з Німеччини репарацій, про створення ООН тощо. СРСР дав згоду на певних умовах вступити у війну проти Японії через 2—3 місяці після закінчення війни в Європі.

Потсдамська (Берлінська) конференція

Потсдамська (Берлінська) конференція 1945р. (17 липня — 2 серпня, Потсдам) глав представництв провідних держав — переможниць у Дру¬гій світовій війні: СРСР (Й. В. Сталін), США (Г. Трумен) і Великобританії (У. Черчілль, з 28 липня К. Еттлі). Ухвалила рішення про демілітаризацію та денацифікацію Німеччини, знищення німецьких монополій, про ре¬парації, про західний кордон Польщі; підтвердила передачу СРСР м. Кенігсберг (нині — Калінінград) і прилеглого до нього району тощо.

Г. Трумен

Трумен Гаррі (1884—1972) — американський державний діяч, 33-й президент США (1945—1953), від Демократичної партії; віце-президент з січня по квітень 1945 р. Віддав наказ про атомне бомбардування Хіросі-ми і Нагасакі. Один з ініціаторів створення НАТО (National Atlantic Treaty Organization).

Нюрнберзький процес

Нюрнберзький процес — судовий процес над головними нацистськи¬ми військовими злочинцями. Проводився в м. Нюрнберг 20.11.1945— 1-10.1946 в Міжнародному військовому трибуналі. До відповідальності були притягнуті вищі військові і державні діячі фашистської Німеччини, 12 чоловік засуджені до смертної страти, 7 — до тривалих термінів або до довічного ув'язнення. Були визнані злочинними: керівний склад Націо-нал-соціалістської партії і охоронні (СС) загони цієї партії, служба безпеки (СД), державна таємна поліція (гестапо). Нюрнберзький процес викрив суть німецького фашизму, його плани знищення цілих держав і народів, небезпеку фашизму для всього людства. На Нюрнберзькому процесі уперше в історії агресія була визнана найтяжчим злочином про¬ти людства.

Квантунська армія

Квантунська армія — угруповання японських військ, створене в 1919 р. на території Квантунської області, проводило агресивні дії проти Китаю в 1931-1937 pp., СРСР і МНР - у 1938-1939 pp. У1945 р. (голо-внокомандуючий генерал О. Ямада) розгромлена Радянськими Зброй¬ними силами спільно з монгольськими військами в Маньчжурській операції.

Камікадзе (япон., букв. — вітер богів, божествениЙ вітер) — назва японських льотчиків-смертників, що діяли проти кораблів противника під час Другої світової війни. За американським даними, камікадзе по¬топили 45 і пошкодили бл. 300 бойових кораблів.

СРСР НАПРИКІНЦІ 40-Х – НА ПОЧАТКУ 90-Х РР. ХХ СТОЛІТТЯ. ПОСТРАДЯНСЬКА РОСІЯ