5.3.6. Титульна сторінка ОстрозькоїБіблй

Науково-літературне ядро цього центру складали ГарасимСмотрицький(бать­коМелетіяСмотрицького),Дем'янНаливайко, ВасильСуразськийтаін. В Острозькій школі викладали курс «семи вільних мистецтв» (за зразком захід­ноєвропейської середньовічної школи), що складався з предметівтривІумутаквадривіуму.Наприкінці XVI ст. Острозька академія стала занепадати через відхід нащадківК.Острозького від православ'я. Але Їїсправу продовжили в XVI—XVII ст. братські школи.

Виникають православні братства,які мають на меті оборону православної віри та обрядовості, митецької культури, розвиток українськогокнигописання, підтримку візантійських традицій у сфері мистецтва, охорону православних прав (XVI—XVIII ст.).Їх створювали при церквах із міщан, хоча до них входили часом і українські шляхтичі, духовенство, козаки. Особливу роль відіграли Львів­ське, Луцьке, Київське та деякі інші братства. Організовувалися школи, у яких навчання велося українською мовою. Тут вивчали як основні предмети мови (грецьку, латину, польську); окрім цього, до програм шкіл входили риторика, піїтика, арифметика, астрономія і музика. Провідна роль належала, як і у захід­них університетах,богослов'ю. В братських школах особливо інтенсивно вивча­ли риторику, бо була потреба захищати православ'я, боротися за душі людей. Ґрунтовно було поставлено вивчення риторики та піїтики в Луцькій братській школі, у Переяславському та Харківському колегіумах, у Київській братській школі. Братські школи мали значний вплив на рівень української культури.

Найбільшою серед них була школа Львівського Успенського братства, орга­нізована 1568р,СтефаномЗизанієм,ЮріємРогатинцем,ІваномКрасовським та іншими діячами української культури. Школа готувала вчителів і священиків до практичної роботи в освіті, щоб зберегти українську культуру і традиції. За підтримкою Львівської братської школи був виданий «Буквар» ІванаФедорова (Львів, 1574). У 1615 р. була заснована Київська братська школа, виникло і чимало інших. Цікаво й те, що ректором Львівської братської школи, взагалі першої в Україні, спочатку був видатний книжник І. Борецький, який переніс свій досвід на терени київської освіти. Львівський досвід був важливий і для інших українських земель. Ось характерний уривок з листа братчиківм.Вільно Львівському братству (1588):«Простіше кажучи, сто або двісті книг пошліть нам, виставивши за них відповідну ціну; а ми з подякою вашій любові вказану (ціну) вам перешлемо. При книгах і дяка (вчителя) або навіть двох,що зможуть достойно роз'яснити і інших навчити, просимо пришліть, яким тут життя і вся­кий достаток для задоволення тілесних потреб буде достойний»(ІУК,с.111).

Братські школи були відкриті для дітей усіх верств населення. Завдяки братствам українська культура витримала випробування цієї важкої пори.

Таким чином, аж до XVIII ст.освіта в Україні не западала, а поширювалася.Сирійськийдиякон ПетроАлеппський,що подорожував у гетьманську добу по Україні, був здивований широкою грамотністю простого народу.

Особливий внесок до української культури зробив канонізований нині церк­вою в Україні нащадок знатного молдавського роду, во'ін,митрополит, широко, по-західному, освічена людина Петро Могила (1596—1647), що присвятив своє життя розвитку української культури.

П.Могила був, з одного боку, ревним охоронцем православ'я — саме він за допомогою козаків забирає силоміць у греко-католиків київські святині — Со­фійський собор, Печорську лавру таін.З іншого боку, він був прибічником духовноїєдності Церкви в Україні, діалогу та взаємоповаги. Спостерігаючи тра­гедію української православної культури і церковного організму після падіння Візантії, він встановлює в першій половині XVII ст. курс на широке викорис­тання нових віянь у літературі, науці, мистецтві, щоб українські церкви не поступалися костьолам за рівнем виразу духу сучасності й багатством оформ­лення. Завдяки йому в українській православній культурі впроваджується но­вий стиль — бароко, який на Заході тоді служив переважно пропаганді концепції Римо-католицької церкви. Петро Могила був автором декількох книг і багатьох полемічних проповідей. Він вніс особистий вклад в українську культуру, підкрес­ливши її специфіку і самобутність. Будучи архімандритом Києво-Печерського монастиря, разом з ігуменомцього ж монастиряТрихимовичемПетро Могила пише «Православне сповідання віри», у якому викладені основи східного церков­ного віровчення. Відомий також його«Літургаріонабо Служебник», до якого входять тексти літургії і молитов, опис обрядів, властивих тільки українській церкві. Описав П.Могила і порядок проведення богослужінь, пов'язаних із різ­ними обставинами: хворобою, неврожаєм, освяченням будинку. За проведену роботу Петро Могила був визнаний гідним звання доктора богословських наук.

Він проводив реформу Київської колегіїза зразком західноєвропейських вищих шкіл (з початку XVIIIст.вона відома якКиєво-Могилянськаакадемія). За рівнем викладання і програмамиМогилянськаколегія стояла на рівні захід­ноєвропейських університетів. Тут навчалися сім—вісім років — мовам, крас­номовству, поетиці, філософії. Студенти писали вірші і п'єси, зазвичай латин­ською мовою, розігрували спектаклі. Навколо колегії групувалися відомі вчені того часу:ІнокентійГізель,ІоанікійГалатовський,ЛазарБаранович,Антоній Радиловський,ТеодозійСафоновичтаін.Колегія ця була відома у Європі і підтримувала контакт із багатьма навчальними закладами, її учні часто продов­жували навчання в західноєвропейських університетах.

Важко переоцінити значення цього закладу, що виховував тривалий час культурні кадри не тільки для України, але й для росії. Чимало письменників і вчених, випускників академії, переїхали до Росії і працювали там. Наприклад,СимеонПолоцький (1629—1680) заснував у МосквіСлов'яно-греко-латинську академію.Це продовжувалося й у XVIII ст.:ДмитроТупталостаєвидатним церковним діячем Росії, із 1702р.— митрополитом Ростовським, автором донині уживаного величного зводу житій святих, відомим проповідником;Фе-офанПрокопович,що читав у Київській академії поетику (з якої написав і підручник),із переїздом у Москву став активним помічником Петраїу його реформаторській діяльності.

Справу П.Могилипродовжив київський митрополитСильвестрКосов,цю відстоював значення латини і західної культури вже в умовах викорінення укра­їнської самостійності і боротьби з західним впливом після приєднання до Росії.

Центром освіти, науки та культури в Західній Україні був Львівський уні­верситет, відкритий у XVII ст. В ньому діяли чотири факультети: філософський, теологічний, юридичний і медичний. Читали лекції латинською мовою.

Характерною особливістю культури епохи було функціонування в україн­ській діловій словесності одразу трьох мов: церковнослов'янської, польської й трохи менше латинської. Відомо немало, скажімо, церковно-полемічних творів, які належали перу оборонця православ'я, а написані були польською мовою.

Розвиток освіти був би неможливим без книгодрукування. ВинахідГутенберга був революційним: книга перестала бути рідкістю, дорогою річчю — вона «ввій­шла у маси». Українські книги (богослужбові, церковнослов'янською мовою) вперше були надрукованіШвайпольтомФіолему Кракові 1491 р.

Пізніше стали поширюватися книги, надруковані ФранцискомСкориною, білоруським першодрукарем, що працював на початку XVI ст.Однак по-справж­ньому справа розгорнулася завдяки вихідцям із Росії ІвануФедоровуі ПетруМстиславцю.Вони розпочали свою діяльність у Москві, але як конкуренти були

5.3.7. Євангеліст Лука,{ілюстрація до «Апостола» Івана федорова)

звинувачені ченцями-переписувачами книг у са­танинських намірах. Ґрунт для своїх ініціативФедоровзнайшов саме в Україні, зокрема, у Львові й Острозі. Серед його праць — вже згаданий «Буквар», богослужебна книга «Апос­тол» (рис, 5.3.7) і відома «Острозька Біблія» (перший повний текст Біблії церковно­слов'янською мовою).

5.3.6. Українська словесність та мис­тецтво цієї пори.Саме в таких важких для українського слова умовах особливого піднесен­ня набуває усна народна творчість. Однією з головних тем фольклору стає оспівування пере­мог українського народу проти іноземних за­гарбників.

У XV ст.в Україні зароджуєтьсяфольк­лорна ісччюрична поезія.Поява історичних пі­сень і дум зв'язана з боротьбою українського народу проти польсько-литовського панування, а також із виникненням козацтва. Головним героєм творів є козак, воїн, захисник рідної землі До нашого часу дійшли думи проСамійлаКіш-ку,МарусюБогуславку,козака Байду, пісні«Корсунськаперемога», «Богдан Хмельницький», «Василь Молдавський»таін.

У літературній творчості художнє начало ще не отримало того розвитку,що в західних країнах, — як і у всьому візантійсько-православному культурному регіоні, тут ще домінувала церковна книжність, Варто згадати збірник«Ізма-рагд»— дидактичні твори про гріх та цноту, повагу до старших тощо. Було завершено розпочатий ще у княжу добу«Києво-печерськийпатерик»(Касьянів-ськаредакція), надрукований у Печорській лаврі,

Водночас формуються зачатки нової, художньої літератури західного типу. Автором першого українського вірша був ГарасимСмотрицький,який в дусі ренесансноїстилістики з'єднав у рамках одного літературного творуХриста з Музою і застосував античні розміри віршування,їїогосинМелетійСмотриць­кий у своїй «Граматиці» (1619) дав експериментальні зразки цього гекзаметру тасапфічноїстрофи:

Феноменальна,латиномовнапоезія українських авторів XV—XVIст,Павла Русина, Я.Вислицького,Я.Дантишека,Г.Тичинського-Рутинця,С.Кленовича. Останній — автор патріотичної поеми«Роксолана»,який сподівався, що в Укра­їні буде новий Парнас.

Водночас і церковна словесність в умовах міжконфесійної полеміки значно ожила й обновилася. З'являються полемічні жанри{тразолаїїги, діалоги, диспуїш, памфлети).Серед їхніх авторів були вже згадані церковні діячі, письменники, учені:Л.Баранович,І,Гізель,І.Галятовськмй,Ф.Сафонович,В.ЯсинськиЙ, У цих творах приділялася увага не тільки богословським, але й філософським та соціально-політичним.проблемам.

Ідея збереження української культури та протистояння її іноземним впливам закарбувалася саме в літературі. Письменники-патріоти відстоювали у своїх творах право українського народу на свою мову, віру і звичаї.

Одні, як, наприклад, ЗахаріяКопистенський,Лазар Баранович,Іоанікій Галятовськийгаряче відстоювали православ'я.«Палінодія»ЗахаріїКопистенського, написана холодно-об'єктивно з величезною ерудицією.

Однак загального резонансу набували не академічні трактати. Звертає на себе увагу яскравий, народний стиль Івана Вишенського,іцопрагнув відродити жанр апостольських послань:живучи вАфонськомумонастирі (Греція), він відправляв до України лист за листом, підносячи в них ідеали православного чернецтва. Ось уривок з «Послання до єпископів»,щоприйняли уніюз Римом:

«Невашимилостиалчньїхоголодневаетейжаждньїмичинитебедньїхпод-даньїх,той же образ Божий,штойвьіносячих; насиротьіцерковньїейпрекор-млениеихот благочестивиххристианнаданьїхлупитейзгумна.стогийоборо­ги волочите;самийзсвоимислуговинамисяпрекормлюете,оньїхтрудйпот кревавьій,лежачийседячи,смеючисьйграючи, пожираєте,горелкипрепуща-ньіекурите, пивотрояковьіборноеваритейвпропастнесьітнагочревавливає­те; самийзгосттямися своимипресьпцаете,асиротьіцерковньїеалчут йжаждут,аподданьїебедньїевсвоейневолирочнегообходуудовлетинемогут,адетьмисястискают,оброку себеуймуют,боячися,даимхлебадопришлогоурожаюдотягнет»¹⁷.

Особливу роль у церковній полеміці відіграв талановитий МелетійСмотриць-кий,автор згаданої «Граматики» та ряду яскравих полемічних творів. Звертаєна себе увагу«Тренос»(в перекладі з грецької — плач),у якому українська православна;церква зображена у вигляді нужденної старчихи, вигнаної власними дітьми:

І «Ах тяжко ж мені справді з тим непокірнимпотомством,з тим отруйним гадючим племенем, тяжко. Хто ж болю того разом зі мною не візьме? Хто мені плакати не допоможе? Синів породила і виховала, а вони мене зреклися і отруйні жала язиків своїх на мене повисовували»¹⁸

Однак, врешті сам Смотрицькийстає греко-католиком, і це — характер­ний момент духовного життя епохи.

унію, як церковну єдність, захищав ЛевКревза(очевидно, у співавторстві з єпископомІосафатомКунцевичем,щовіддав життя за свої переконання).

З'являються вцю пору й такі чисто ренесансні особистості, як СтаніславОріховський-Роксолан(«РуськийДемосфен»),який навчався у Німеччині, зі­йшовся там зЛютером;потім викладав у Болонському таПадуанськомуунівер­ситетах. Він відомий як автор полемічних творів «Хрещення русинів» та «Від­ступництво Риму»,надиханихатмосферою Реформації.

Набуває значення майстерність проповідника. З'являються теоретичні трак­тати з риторики. З найбільш видатних явищ такого роду варто назвати «Меч духовньїй»і«Трубьісловеспроповіїдньїх»ЛазаряБарановича.Майстром про­повіді був йІоанікійГалятовський(«Наукаальбоспособскладанняказаня»та «Ключразуміїнія»),

Проповідь, що мала головною метою коментар Біблії, відкривала і можли­вість власної літературної творчості. У XVII ст.формуються такі яскраві літера­турні індивідуальності, якСтефанЯворськийтаФеофанПрокопович,що ста­нуть видатними діячами культури вже в умовах об'єднання України з Росією. Розвиток риторики свідчить про інтенсифікацію духовного життя, про зрос­тання рівня літературної майстерності. В Європі стає відомим виразКеіЬог гохоїапшп— український ритор.

Архітектура України в цю пору спочатку широко спирається на київські традиції. Водночас до архітектури проникають елементи народного стилю з області дерев'яного будівництва;кам'яні споруди — церкви, заліки та міські будівлі втрачають «візантійський» характер, все частіше Їх споруджують з вико­ристанням старовинних українських традицій. Зокрема беруться за, зразок де­рев'яні церкви —трибаннійп'ятибанні.такі як прекрасна дерев'яна церкваСв.Юра ум.Дрогобич,

У цю пору в українському зодчестві часто використовуються звичайне дере­во, оскільки можливостей для кам'яних будівель було обмаль. Дерев'яні церкви тодішньої України критігонтом(дерев'яна черепиця), який надає будівлі ви­шуканого вигляду.

У західних областях зі зрозумілих причин поширений готичний стиль (ве­личний кафедральний римо-католицькийсоборуспіння Богоматері у Львові, перебудований згодом у стилі бароко). Деякі елементи готики — наприклад, стрілчасті вікна — починають використовуватися й у православній архітектурі.

Значна частина архітектурних пам'ятників була орієнтована не на декора­тивний, а на утилітарно-практичний ефект: будівля, в першу чергу, повинна була захистити від ворожого нападу. Поширені були замки-фортеці. Ренесансні принципи фортифікаційної архітектури відчуваються у фортецях міст Кам'янця-Подільського,Хотина, Острога, Луцька.

У той же час українська архітектура XVI—XVII ст. адаптує й принципи ренесансного стилю. Видатні пам'ятники українського ренесансу, що знахо­дяться у Львові, ввійшли в історію не тільки українського, але й загальноєвро­пейського мистецтва. До будівель львівського ренесансу належать численні бу­динки на площі Ринок, зокрема відома Чорна кам'яниця, будинок львів'янина-італійцяБандінеллітаін.Найвищий злет українського ренесансу у Львові —