Епідеміологічна діагностика, її основні розділи і задачі

Епідеміологічна діагностика (ЕД) – сукупність методів розпізнавання конкретних проявів ЕП, причин та умов його виникнення і розвитку, тобто використання епідеміологічного методу (ЕМ) впрактичній роботі. Це розпізнавання проявів захворюваності й епідемічного стану населення на основі епідеміологічних методів дослідження (ЕМД) і наукових даних про причину, умови й механізм виникнення та поширення захворювань. Це змістовні дослідження епідемічної ситуації із застосуванням всіх методик сучасної епідеміології й усього апарату епідеміологічного мислення. Цей процес передбачає аналіз епідеміологічних даних, формулювання гіпотез щодо сутності ЕПй роботу з їхньої перевірки. ЕД – це основа профілактичної та протиепідемічної роботи.

Подібно до клінічної діагностики епідеміологічна діагностика в методичному аспекті складається з трьох розділів: семіотики (вивчає закономірності проявів епідемічного процесу), діагностичної техніки (статистичний аналіз даних обліку інфекційної захворюваності), діагностичного мислення (обґрунтування гіпотез пропричинно-наслідкові зв'язки захворюваності з чинниками і умовами її виникнення).

Епідеміологічна діагностика включає опис проявів епідемічного процесу, визначення причин (факторів ризику), прогноз перебігу епідпроцесу.

За допомогою ЕМ дослідження наоснові наукових даних про причини, умови та механізм розвитку ЕП вивчаються прояви захворюваності й епідемічний стан населення на певній території. Кінцева мета ЕД – розкриття механізму виявленого причинно-наслідкового зв'язку з конкретними чинниками ризику, що дає змогу вибрати основний напрям у комплексі профілактичних і протиепідемічних заходів.

Епідеміологічна діагностика складається з:

• збору вихідних даних: даних первинного документального обліку інфекційних хвороб (статистичні форми, звітність), даних вибіркових досліджень (наприклад, мікробіологічний та серологічний моніторинги у системі епідеміологічного нагляду за окремими нозологічними формами), та його аналізу, який веде до вирішення задач епідеміологічної діагностики. Вибіркове дослідження може бути одномоментним (поперечним) або тривалим (поздовжнім, перспективним). Дані облікових та звітних форм характеризуються простотою та доступністю їх отримання, а накопичення даних вибіркових досліджень може бути пов'язане з певними, іноді значними витратами матеріальнихі людських ресурсів, але останні є більш точними.

• оцінки проявів епідемічного процесу за групами і факторами ризику;

• виявлення біологічних, природних та соціальних факторів, що впливають на прояви епідемічного процесу;

• перевірки сформульованих причинних гіпотез, виявлення причинно-наслідкових зв'язків, що приводять до захворюваності, з метою призначення ефективних заходів боротьби;

• визначення найближчого і віддаленого прогнозів захворюваності, епідеміологічної, соціальної та економічної ефективності проведених заходів.

Як було сказано в попередньому розділі, аналіз рівня та структури захворюваності за групами інфекцій та окремими нозологічними формами проводять для визначення їх епідеміологічної (поширеність у популяції), соціальної (негативний вплив на різні форми життя суспільства) та економічної (прямі та непрямі економічні збитки) значущості, щодає змогу робити висновок про пріоритетність проблем профілактики тієї чи іншої хвороби на даний момент.

Інформаційною базою для проведення епідеміологічного аналізу є матеріали лікувально-профілактичних закладів, епідеміологічного та інших відділів CEC. До них належать:

• статистичні дані про інфекційну захворюваність;

• кількість щеплених і не щеплених осіб;

• результати лабораторних досліджень;

• карти і акти епідеміологічного обстеження осередків і спалахів інфекційних хвороб.

Первинні цифрові матеріали систематизують, розраховують інтенсивні та екстенсивні епідеміологічні показники, для їх аналізу використовують різні статистичні методи.

Рішення задач епідеміологічної діагностики відносно окремих груп і нозологічних форм хвороб у різних соціальних і природних умовах вимагає індивідуального поєднання епідеміологічних методів дослідження.

Однак у всіх випадках можна виділити 2 основних розділи епідеміологічної діагностики, які забезпечують багатоаспектну оцінку ситуації, необхідну для обгрунтування перспективних і поточних управлінських рішень. Це ретроспективнийі оперативний епідеміологічні аналізи. До розділів епідеміологічної діагностики належать також епідеміологічне обстеження епідемічних вогнищ (осередків), санітарно-епідеміологічна розвідка та санітарно-епідеміологічне спостереження.

Когортне дослідження на основі зібраних даних про захворюваність, яка вже мала місце, називається ретроспективним епідеміологічним аналізом (РЕА), а дослідження з оцінкою захворюваності в динаміці – оперативним епіданалізом (ОЕА).

Ретроспективний епідеміологічний аналіз інфекційної захворюваності - вивчення рівня, структури та динаміки інфекційної захворюваності за певний проміжок часу за минулий період (не менше року), який забезпечує вирішення завдань епідеміологічної діагностики з метою обґрунтування та планування профілактичних і протиепідемічних заходів (В.Д. Беляков). Мета ретроспективного епідеміологічного аналізу – виявити найбільш суттєві, стійкіз акономірності розвитку епідемічного процесу, які забезпечать перспективне планування профілактичних і протиепідемічних заходів.

Кінцевою метою ретроспективного епідеміологічного аналізу є поточне та перспективне планування профілактичних і протиепідемічнихз аходів на основі виявлених чинників ризику захворюваності за часом, серед груп населення та на територіях, тобто тих природних та соціальних умов, які обумовлюють певну епідемічну ситуацію.

Під час проведення ретроспективного епідеміологічного аналізу використовують описовий прийом епідеміологічного методу дослідження й аналітичне когортне дослідження за минулі роки.

Схема ретроспективного епідеміологічного аналізу включає:

1. Аналіз багаторічної динаміки захворюваності сукупного населення.

2. Аналіз річної динаміки захворюваності сукупного населення.

3. Аналіз захворюваності за групами населення (соціальними, віковими, професійними тощо).

4. Аналіз багаторічної та річної динаміки захворюваності за групами населення.

5. Аналіз захворюваності за колективами.

6. Аналіз захворюваності за територіями.

7. Аналіз захворюваності за певними ознаками, які випливають із особливостей кожної нозологічної форми хвороби і кінцевої мети дослідження (етіологічна структура захворювань та аналіз чинників передачі збудників при кишкових інфекціях, захворюваність щеплених і нещеплених при інфекціях дихальних шляхів тощо).