Механізм прогріву різних середовищ

Діелектрики. Якщо молекули діелектрика володіють влас­ним дипольним моментом, то якісно струми зміщення мож­на представити як коливально-обертальний рух дипо­лів у змінному електричному полі (мал. 5.1а).

Електроліт. Дія змінного електричного поля призводить до коливально-поступального руху іонів (мал. 5.1б). Амплітуда таких вимушених коливань залежить як від зов­нішньої сили, так і від властивостей середовища (наприклад, в’язкості електроліту, розміру молекул, ступеня гідра­та­ції іонів тощо).

Мал. 5.1. а) дипольний діелектрик,б) електроліт.

Методики:УВЧ, НВЧ і КВЧ- терапії, основу яких становить дія ультра-, над- і крайньовисокочастотного електро­маг­нітного поля. Для цих методик характерна відсут­ність електричного контакту між електродами і тканинами па­цієнта, тобто створюються умови, які попереджують виник­­нення струмів провідності.

Поляризація

Поляризація – процес, пов’язаний з орієнтацією зарядів у речовині при дії зовнішнього постійного електричного або магнітного полів. Біологічним тканинам притаманні всі типи поляризацій в ЕП:

а) орієнтаційна поляризація здійснюється за рахунок орієн­тації мо­ле­кул або систем зарядів, які володіють власним дипольним момен­томP = q·l, при внесенні їх в електрич­не поле напруженістюE₀0. У цьому випадку на диполь діє обертальний момент сил

М ~ РЕ₀;

б) електронна поляризація (зміщення електронної хмар­ки від­нос­но малорухомого ядра (мал. 5.2));

в) іоннаполяризація (ймовірно, цей тип поляризації харак­терний для рідкокристалічних структур у БТ, наприклад, мембран);

г) об’ємнаполяризація, яка призводить до виникнення об’єм­них зарядів за рахунок руху іонів в електрично ізо­льо­ва­них середовищах (наприклад, перерозподіл іонів все­ре­ди­ні клітини).

Мал. 5.2. Електронна поля­ри­­за­ція.

Мал. 5.3. Поляризація за рахунок вільних зарядів зміщення.

Методики: франклінізація– дія постійного ЕП високої на­­пру­женості (10⁴– 10⁶В/м) на весь організм або окремі його ділянки. Апарат для франклінізації містить генератор високої частоти (400–800кГц), випрямляч, на виході якого отримують постійну напругу порядку 400В. Ця напруга поступає на помножувач, який являє собою ланцюг певним чином з’єднаних конденсаторів незначної ємності. Помножу­вач утворює на виході високу напругу порядку 40–50кВ. Ця напруга подається на два електроди. Один з них має фор­му зірки з невеликими вістрями на променях. Її роз­міщують на відстані 10–15смнад головою пацієнта. Другий – мід­ний, що має форму листа, знаходиться під ногами пацієнта на ізольованій підставці. Під дією електричного поля у ткани­нах відбувається поляризація, а у випадку виник­нення ко­рон­ного розряду під електродом з’являються ще і мікро­стру­ми у провідних середовищах; на поверхні ті­ла виникають статичні заряди. Усі ці явища покладені в основу первин­ної дії на організм постійного електричного поля високої напруженості.

У фізіотерапії використовують також методики, в основі яких лежить дія постійного (або такого, яке повільно змі­нюється) магнітного поля на біологічні тканини. Ці методики відносяться до галузі магнітобіології;багато в чому во­ни носять експериментальний характер і ще не знайшли ши­­рокого клінічного застосування.