Istoria_svitovoi_kultury

РОЗДІЛ X. РЕФОРМАЦІЯ І СТАНОВЛЕННЯ КУЛЬТУРИ НОВОГО ЧАСУ

ного напряму до ієрархії, він знаходив собі дуже активних прихильників і серед біскупів. Кожна освічена людина, якщо вона не була переконаним схоластом, могла увійти до цього кола.

Гуманістичні ідеї завоювали старі наукові заклади (університети Гейдельберга, Ерфурта), незабаром почали виникати й нові. Один із кращих учнів Фоми Кемпійського Лудвіг Дрінгенберг іще 1450 року заснував у Шлеттштадті школу, яка дуже скоро зібрала 900 слухачів і стала чудовим центром гуманістичної освіти.

Найталановитіші люди, приєднавшись до нового напряму, збирали довкола себе друзів і послідовників. Розпорошені по всій Німеччині, гуманісти зовсім не були, однак, відрізані й ізольовані один від одного. Обмін думками відбувався регулярно й активно. Дехто з гуманістів мандрував із міста до міста, спілкувався з прихильниками, сперечався із супротивниками, — як, наприклад, Конрад Цельтес. Протягом року його можна було бачити в Гейдельберзі, Ерфурті, Ляйпцігу. Перебувши якийсь час у Ростоку, він поїхав до Італії; поживши там рік, повертається до Німеччини; перетнувши її з заходу на схід і з півдня на північ, скрізь сперечається з упертими схоластами, скрізь надихає своїх друзів і прихильників.

На противагу Цельтесові в Йогана Рейхліна зацікавленість античною добою не позначилася на його релігійних переконаннях. Він залишився християнином. Наукові інтереси Рейхліна зосереджувалися в царині філології, але навіть вивчаючи граматичну будову давньоєврейської мови, він найбільше дбає про істинне тлумачення Біблії. Рейхлін розчищав шлях Еразмові Роттердамському. Еразм зробив для Нового Заповіту те, що зробив Рейхлін для Старого. Текст Вульгати перестав правиш за єдину норму для слів Письма.

Еразм був найнебезпечнішим ворогом схоластів — спритним і дотепним. Його твір «Похвала глупоті» був спрямований не лише проти схоластики, однак завдав їй найдошкульнішого удару. Ще за життя Еразма перекладена німецькою і французькою мовами «Похвала глупоті» вийшла 27 виданнями. Ніколи до цього не була так влучно викрита внутрішня порожнеча, прихована за численними теоретичними конструкціями й неясними символами. Проте позитивна програма Еразма значно слабкіша, порівняно з критичними випадами.

Найрішучіше й найпослідовніше проповідував гуманізм Ульріх фон Гуттен. У його книжні «Ніхто» відвертий напад на схоластику

311

ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ

навіть не замасковано Іронією, як у «Похвалі глупоті». Це була вже не сатира, а звинувачення. Гуттен рішуче став на захист Рейхліна, який зазнав переслідувань схоластів. Саме він організував створення викривального трактату під назвою «Листи темних людей».

Гуманізм вплинув на розвиток релігійної думки в Німеччині, передусім на німецький традиційний релігійний містицизм, представлений іменами Якоба Беме, Мейстера Екхарда, Сузо, Таулера. Їхні наступники також намагалися знайти свій особливий шлях у межах християнського віровчення.

Замкнений у собі, ізольований своїм надзвичайно своєрідним напрямом, містицизм був заглиблений в аскетизм, у людські страждання. Щоб очиститися від своїх крайнощів, він мусив обернутися до життя з його реальними суперечностями, і тут у пригоді міг стати гуманізм. Своїми зусиллями, зокрема філологічними працями, останній наближав людину до джерел християнської мудрості — Євангелій. Викриваючи зловживання в римській ієрархії, гуманізм виводив містицизм на справжню дорогу. Чим більше відмирав живий дух у римській Церкві і залишалася формальна обрядовість, тим нетерплячішими ставали німецькі містики, тим більше дратували їх негаразди. Після того, як розпочався гуманістичний рух, містики не могли залишатися на своїх споглядальних позиціях: вади римської церкви були надто виразні, щоб не бачити їх. Отже, чистий містицизм став уже неможливий. Навіть суто споглядальні за вдачею уми мусили розпочати боротьбу проти римської церкви.

Людиною, котра уособила всі гуманістично-реформаційні процеси в Німеччині, безперечно, став Мартін Лютер. Він народився 1483 року, і в той час, коли в Німеччині набув розмаху гуманістичний рух і дедалі чутнішими ставали голоси на користь церковної реформи, Лютер іще завершував освіту, спочатку в школі, потім у монастирі, цілком віддалений від усіх рухів, що хвилювали Німеччину.

Великий вплив на Мартіна Лютера, побожного католика, справила його подорож до Рима, де він побачив розгнузданість і аморальність багатьох кліриків, що призвело до серйозної кризи у свідомості майбутнього діяча Реформації.

Ставши 1512 року доктором теології Віттенберзького університету, Лютер рішуче виступив проти схоластики, проти католицької теології. Він спростовував номіналістів і реалістів, томістів і скот-

312

РОЗДІЛ X. РЕФОРМАЦІЯ І СТАНОВЛЕННЯ КУЛЬТУРИ НОВОГО ЧАСУ

тистів, сміливо й рішуче нападав на їхній головний авторитет, — на Арістотеля. Він обіцяв зірвати цю грецьку маску, що її шахраї накинули римській церкві, і показати весь прихований за нею сором. Що більше зростала активність Лютера, то більше губилися схоласти. Переконані силою його аргументів і власним читанням Августина і Святого Письма, до нього приєдналися колишні палкі захисники старої системи — Петро Лупінус і Андрій Карлштадт. Голос Лютера став провідним у цілій академії, новий дух охопив юнацтво, котре шукало там знань. Хто не хотів приєднуватися до нового напряму науки, не міг більше знайти собі слухачів. Нова наука перемагала. Чутки про її успіхи дійшли до гуманістів. Особистість Лютера зацікавила їx. Його вчення виникло з іншого джерела, та вони бачили, що їхня справа — спільна. Лютер іще не заперечував індульгенції, але вже висловлював сумнів, що людина може в такий спосіб отримати благодать; він також сумнівався в тому, що так звані добрі справи могли б допомогти людині самі собою, і стверджував, що будь-яка справа хороша і богоприйнятна, коли здійснюється в страху Божому.

Виправдання, стверджує Лютер, можливе тільки через віру; значення заслуг людини він нехтує цілковито, приймає вихідне ушкодження людської волі, наголошує, що не здатен і подумати про будьщо добре без благодаті. Це, без сумніву, крайність, але вона була водночас протилежністю вченню римської церкви. І в цьому її сила. Римська доктрина, жорстко підпорядкована ієрархії, була на той час перейнята лише спробами виправдати чинну владу й чинний порядок. Вона вимагала від людини лише так званих добрих справ. Одна крайність переважала іншу. Нова наука починалася не від авторитетів, а від переконань. Важливу частину цього переконання складала думка про безплідність справ, про переваги цілковитої чистоти серця.

Цілковитої істини не було ні на одному, ні на іншому боці. Але на боці Лютера була переможна зброя проти того, що було перетворено на крайнощі й стало очевидною помилкою, яка скувала сумління людей, перешкоджаючи успіхам людського розуму. Адже в стані своєї власної закам’янілості римська церква сприймала кожен новий успіх розуму, кожне нове його надбання як єресь. Доказ — страх Коперника, доля Галілея.

Гострий конфлікт з Римом спричинило запровадження індульгенцій. Папа Лев X, відомий меценат, людина ренесансних поглядів,

313

ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ

дуже потребував грошей на будівництво чудових споруд, які й нині прикрашають італійські міста, зокрема на спорудження храму святого Петра. Засобом нормалізації фінансових справ мали стати індульгенції, офіційне прощення гріхів за відповідну платню. Індульгенції поділялися на великі і малі. Велика індульгенція (повне відпущення) поширювалася на всі гріхи й давалася за умов сповіді. Інші індульгенції давалися просто за гроші й залежно від бажання покупця давали йому право обирати собі священика-сповідника, або спокутувати душі померлих з чистилища, або брати участь у всіх добрих справах церкви — постах, молитвах тощо. Суворі вимоги щодо першої індульгенції дуже пом’якшували біскупські інструкції. Вони говорили, що для цього досить купити сповідне свідоцтво. Ціни різнилися залежно від соціального стану і гріхів людей. Вищі особи: королі, князі, біскупи сплачували 25 дукатів, графи, барони, абати — 10, інші — 6 дукатів і менше, залежно від майна. Був прейскурант і на гріхи: вбивство коштувало 8 дукатів, богохульство — 9, перелюб — 6 дукатів і так далі. Можна було придбати прощення й за майбутні гріхи. Догматичну основу цього процесу становила ідея, буцімто кожна добра справа людини належить не їй, а католицькій церкві, що має своєрідний банк усіх добрих справ і може тим, хто потребує цього, позичати за грошову винагороду зайву для неї добру справу.

У Німеччині індульгенції продавав домініканський чернець Тецель. Врешті-решт він наразився на Лютера. Той у Віттенберзі прибив до воріт церкви свої тези проти індульгенцій. Загалом їх було дев’яносто п’ять. Лютер заявив, що готовий захищати їх публічно, ґрунтуючись на Святому Письмі.

Суб’єктивно Лютер не хотів виступати проти папи; він лише намагався захистити католицизм від морального падіння, від того, що здавалося йому знущанням з віри, з ідеалів християнства. Він хотів захистити й папу від тих, хто спотворює його волю. Тези Лютера поширилися в Німеччині, за місяць вони були вже в Римі.

Якщо темні фанатики обурилися гаслами Лютера, то всілякі опозиціонери, реформісти, всі, кого непокоїв стан справ у католицизмі, зраділи, відчувши появу лідера, людини, котра здатна сформулювати і проголосити їхні власні почуття, сумніви і протести. Вони мріяли про очищення католицької віри, про поновлення суворих заповітів первісного апостольського християнства.

314

РОЗДІЛ X. РЕФОРМАЦІЯ І СТАНОВЛЕННЯ КУЛЬТУРИ НОВОГО ЧАСУ

Врешті-решт Лютерові кинув виклик відомий диспутант, доктор теології Екк. Диспут тривав 17 днів. Лютер майже визнав низку положень Гуса та Уїкліфа, що давно й офіційно вважалися єретичними. 1520 року вийшла папська булла, в якій засуджено єретичні Лютерові висловлювання. Лютер у цей час уже готував своє відоме послання «До християнською дворянства німецької нації», де він уперше нападав, а не захищався, вперше дивився на Рим як на зосередження всіх єресей. Він атакував усі твердині римської віри, насамперед ієрархію, котра чомусь тільки себе вважала посередником між Богом і людьми. На думку Лютера, всі християни належать до духовного стану, бо посвячені самим хрещенням. Закидаючи папству користолюбство, грабунок Німеччини, він звертався до німецького дворянства із закликом покласти цьому край.

Дуже швидко 4000 примірників послання розійшлися по всій Німеччині. Потім Лютер привселюдно спалив папську буллу й публічно визнав погляди Яна Гуса глибоко християнськими. За це Лютерові оголошено анафему. Однак його підтримала світська влада Німеччини в особі деяких феодалів.

Лютер намагався триматися якнайдалі від політики, діючи тільки в царині релігії, хоча це йому не завжди вдавалося. Врешті-решт він сам став свідком радикалізації Реформації, що особливо яскраво виявилося під час плебейсько-селянської війни Томаса Мюнцера. Ексцеси плебейського повстання справили на Лютера надзвичайно гнітюче враження. Він рішуче виступив проти екстремістського крила Реформації. Від цього моменту Лютер солідаризується зі світською владою, ставши на консервативні позиції й узявши курс на гальмування всіх тих нововведень, які були підвалиною його власної реформи. Тепер Лютер усіма силами намагався стримати політичні процеси, ініційовані його власними проповідями. Але, як це часто буває, процеси вийшли з-під контролю, що призвело до жорстокої і кривавої громадянської війни. Деякі нібито прихильники Лютера загострювали окремі моменти його вчення, радикалізуючи й політично витлумачуючи його релігійно-догматичні тези, намагаючись пристосувати їх до конкретних політичних потреб, зробити знаменом тих чи інших політичних угруповань. Лютер розкріпачив величезну енергію бунту і протесту.

Як і більшість великих реформаторів, Лютер був трагічною постаттю. Він став реформатором навіть попри власні бажання. Проте

315

ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ

важко ще знайти особу, котра б так вирішально вплинула на формування німецької нації, її ментальності, способу життя. Важко переоцінити вплив його особистості й ініційованих ним подій на всю протестантську цивілізацію, на культуру народів Північної Європи.

Біблія як ідейне джерело Реформації

Гуманізм довів, що «святе невігластво» католицької церкви, ченців, їхня нездатність читати давніх авторів призвели до нерозуміння текстів Святого Письма.

Текст Біблії, так само як інших священних книг, надзвичайно багатозначний, майже кожен може знайти там саме те, що шукає. Прихильник покори міг знайти відомий заклик підставити щоку, прихильник бунту — громові промови біблійних пророків і віщі слова Христа: «Не мир приніс я вам, братія, а меч». Отже, під час Реформації Біблія стає ідейним джерелом і лівих, і правих, і контрреформації, бо всі посилалися на Святе Письмо: адже після перекладу Біблії великі маси люду дістали змогу її тлумачити.

Здійснилася обіцянка Яна Гуса зробити так, що будь-яка чеська старенька знатиме Святе Письмо краще за біскупа. Проте будьякий священний текст (Біблія, Коран, тексти Трипітаки, Зенд-Авеста тощо) створювався протягом тривалого часу і в процесі культурноісторичної трансляції не завжди зберігав автентичність. Відтак окрім змістової естетичної та філософської багатозначності тексту, що випливала з його внутрішньої композиції, виникала зовнішня текстуальна багатозначність. Проте ці тексти зазвичай невразливі для критичних зауважень про їхню суперечливість. Навпаки, саме ці розбіжності й алогізми є джерелом їхньої сили та феноменального впливу на людську свідомість і почуття. Дуже багато залежить від того, під яким кутом зору читають такий текст, що саме шукають у ньому, на що звертають увагу.

Гуманісти й реформатори запропонували своє прочитання Біблії. Вона промовляла до християн тією самою мовою (латинська Вульгата), якою оповідав про чесноти Цицерон і якою славили прекрасні й сильні людські почуття Вергілій і Горацій, отож гуманізм і запропонував розуміти біблійну істину як поетичну, образи Святого Письма розглядати як художні, які читач мав розшифровувати відповідно до

316

РОЗДІЛ X. РЕФОРМАЦІЯ І СТАНОВЛЕННЯ КУЛЬТУРИ НОВОГО ЧАСУ

свого рівня культури. Виправдовуючи античну систему цінностей, гуманізм знецінив церковну традицію відлучення християнина від читання Біблії.

Борючись із папством, діячі Реформації на першому її етапі заохотили переклади Біблії національними мовами. Це дало змогу познайомити письменних людей зі Святим Письмом, але в поєднанні зі світською критикою гуманістів-філологів призвело до того, що воно почало втрачати авторитет бездоганного джерела істини. Книга, яку Церква відносила як Боже одкровення, виявилася суперечливою й не відповідала знанням читача XVI століття про природу та історію. Це підважувало престиж не лише католицизму, а й протестантської церкви. На другому етапі Реформації протестантська теологія всіляко перешкоджає світському тлумаченню Біблії, рятуючи її в завзятій полеміці з ренесансною філологією від переведення до розряду античних літературних творів.

Неупередженому сприйняттю біблійних книг найбільше заважає суперечливість змісту Старого і Нового Заповітів. Над спробами звести їх у єдине вчення ретельно працювали богослови. Реформатори були вже неспроможні засвоїти стоси книжок і розмаїття теорій та поглядів на цю тему. Зовсім по-іншому підійшов до проблеми «узгодження» Еразм Роттердамський, переводячи її з богослов’я у філософію. Він звернув увагу на відсутність духовного начала в юдаїстській релігійній практиці. У трактаті «Зброя християнського воїна» («Зброя») Еразм пояснював, що нова істина міститься не в зовнішніх обрядах та юдаїстських церемоніях, а безпосередньо у вченні Христа. Під вченням Христа Еразм розумів принципи гуманістичної моралі. Таким чином, створювалася програма формування нової людини через подолання застарілих норм Старого Заповіту. У цій площині сформульоване Еразмом протиставлення Нового Заповіту Старому переросло рамки порівняння текстів, ставши проблемою моралі, проблемою філософії. Це по-своєму використали Лютер та діячі інших течій Реформації.

Новаторський підхід гуманістів до біблійних оповідей виявився не в запереченні їхньої божественності, а в тому, що священні тексти ставали об’єктом раціонального дослідження. Церква сприйняла прагнення світських осіб вивчати Свята Письмо за оригінальними текстами як зазіхання на давню свою функцію. В обороні її передусім

317

ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ

виступили католицькі біблеїсти, а потім і Кальвін. Католицька церква звільняла християн від надзвичайно тяжкого для них обов’язку вивчати Святе Письмо за латинським першоджерелом (Вульгата). Для католицьких теологів замах на авторитет «істинної» теології уособлював передусім Лютерів переклад Біблії: німецький реформатор сумнівався в автентичності П’ятикнижжя, заперечував канонічність Еклезіаста й Апокаліпсиса. Лютерова критика текстів разом з його перекладацькими новаціями, що дало змогу йому в німецькому тексті посилити акценти в інтересах протестантської доктрини, давала привід сумніватися у святості вчення. Тому слід було розробити й утвердити принципи протестантського біблеїзму, відкинувши святість церковної традиції, реформаційне вчення наполягало на святості свого тлумачення Святого Письма. Цю роботу виконав Жан Кальвін, прагнучи дати віруючому критерій віри в добу найгостріших релігійних і соціальних зіткнень. Кальвін, на відміну від Лютера, не сумнівався в аутентичності всіх текстів Біблії і стверджував єдність усіх частин Старого і Нового Заповітів. Але, на його думку, доводити Святе Письмо безглуздо для християнина, в нього треба вірити. Перетворення Біблії на об’єкт вивчення, індивідуальних роздумів і суперечок про її зміст він вважав шляхом до втрати істинної віри.

Реформація та засади новоєвропейської ментальності

Протестантизм вважає працю не одвічним прокляттям людини, а богоугодною справою. Успіх праці може переконати людину в її обраності, в її щасливому передвизначенні. Сенс життя людини — чесно працювати, бути зразковим громадянином, дотримуватися своїх обіцянок, чесно виконувати свої обов’язки відповідно до становища, професії та місця на ієрархічних сходинах. Це стає для людини божественним покликанням; за дотримання й виконання своїх обов’язків вона мусить відповідати і звітуватися перед Богом.

Практична діяльність у світі є, за Лютером, вияв християнської любові до ближнього. Як пише видатний німецький соціолог Макс Вебер: «Результатом Реформації було передусім те, що на противагу католицькій точці зору моральне значення світської професійної праці і релігійна винагорода за неї надзвичайно зросли»1.

1 Вебер М. Избранные произведения. — Москва, 1990. — С. 99.

318

РОЗДІЛ X. РЕФОРМАЦІЯ І СТАНОВЛЕННЯ КУЛЬТУРИ НОВОГО ЧАСУ

Але якщо в Лютера аскетичний і світський обов’язки врівноважені, то в Кальвіна світський вочевидь переважає. Ідея передвизначеності до спасіння заохочувала людей перевірити свою обраність конкретною життєвою дією, а найкращим засобом досягти внутрішньої переконаності у спасінні була невтомна діяльність у рамках своєї професії.

Кальвінізм спрямований не на містично-емоційну культуру, а на аскетичну діяльність. Бог допомагає тому, хто собі допомагає; тому кальвініст сам «створює» своє спасіння, точніше свою впевненість у спасінні, наслідок систематичного самоконтролю: обраний чи не обраний? Кальвіністська етична система намагалася очистити людське життя від пристрастей, від ірраціональних інстинктів, підпорядкувавши суворому й послідовному раціоналізмові, постійному самоконтролю й самоперевірці їхньої етичної значущості. Самовладання стало одним з основних ідеалів практичного життя пуритан. «Вже в тому глибокому презирстві, котре відчувається в повідомленнях пуритан про допити пуританських страдників, чия холодна стриманість протиставлена крикливим промовам високопоставлених прелатів і чиновників, виявляється висока оцінка стриманості й володіння собою, що характеризує найкращих представників англійських і американських джентльменів і в наші дні»1.

Кальвінізм, лютеранство й інші протестантські течії виробили сувору, логічну й послідовну етику праці. Праця, за їхнім переконанням, є визначена Богом мета всього життя людини. Небажання працювати розцінюється як симптом відсутності благодаті. Навіть багата людина не звільнялася від обов’язку напружено і плідно працювати. Ефективне виробництво, підприємництво мотивуються не користолюбством і здирством, навпаки — це виконання релігійного обов’язку, високе служіння Богу, «покликання», як це формулював Мартін Лютер. Тут вчувається поетизація і сакралізація праці заради праці, в якій людина виявляє себе як особистість і як раб Божий, вступаючи до божественного космосу, до християнської історії. Макс Вебер, щоб унаочнити сакралізацію підприємницької діяльності, цитує одного з протестантських ідеологів: «Якщо Бог вказує вам шлях, прямуючи яким, ви можете без збитку для своєї душі і без шкоди для інших, законним засобом заробити більше, ніж на якомусь іншому

1 Вебер М. Избранные произведения. — С. 155.

319

ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ

шляху, а ви відкидаєте це і обираєте менш прибутковий шлях, то ви перешкоджаєте здійсненню однієї з цілей вашого покликання, ви відмовляєтесь бути розпорядником Бога і приймати дарунки для того, щоб мати можливість використати їх на благо Його, коли Він того забажає. Не для втіх плоті і грішних радощів, але для Бога слід вам працювати і збагачуватися»1.

Багатство розглядається не як можливість забезпечити собі грі- ховно-безтурботне життя, а як основа служіння вищому ідеалові. Багатство має бути наслідком виконання професійного обов’язку. Бажання бути бідним — це все одно, що бажання бути хворим. Ділова людина стає в Новий час ідеалом протестантизму, так само як лицар і чернець були ідеалом католицизму в добу феодального суспільства. Найбільш привабливим стає тверезий, практичний, стриманий у виявах своїх почуттів буржуа. Протестанти знайшли, побачили і прочитали в Біблії лише те, що відповідало їхнім власним переконанням, що сприяло створенню нової буржуазної цивілізації. Не викликає сумнівів велике значення етики аскетичного протестантизму для розвитку капіталізму. Спрямована на обмеження особистого споживання і всебічний розвиток виробництва, вона заперечувала, насамперед, так зване престижне споживання як вияв ірраціональності. Протестантизм прагнув бути релігією лицарів раціонального буття й давав сакральну санкцію тотальної раціоналізації всього європейського життя.

Мистецтво доби Реформації

Попри те, що спочатку протестантизм не виявляв особливого інтересу до мистецтва, Реформація позначилася і на цій галузі людської діяльності. Протестантський світогляд захопив багатьох митців, незалежно від їхньої конфесійної належності.

Провідна роль у розвитку живопису так званого Північного Відродження від самого початку належала Німеччині. Мистецтво цієї доби — мистецтво міське; воно розвивалося переважно у великих містах країни, де розквітали наука й ремесла, де сильне й заможне бюргерство гарантувало митцям постійні замовлення і спокійні умови для творчості.

1 Там само. С. 190–191.

320