NPK_do_Kriminalno-protsesualnogo_kodexu
.pdfвідшкодування з боку обвинуваченого, пред’явлення цивільного позову та компенсація за рахунок Державного бюджету України (про відшкодування (компенсацію) шкоди потерпілому див. коментар до ст. 127 КПК).
Право потерпілого знайомитися з матеріалами, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, є складовою комплексу «інформаційних прав» потерпілого у кримінальному провадженні. Воно реалізується
утаких випадках: 1) ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення (див. коментар до ст. 221 КПК); 2) після відкриття матеріалів (про відкриттяматеріалів іншійстороні– див. коментар дост. 290 КПК); 3) увипадку закриття кримінального провадження (про закриття кримінального провадження – див. коментар до ст. 284 КПК); 4) після призначення справи до судового розгляду (див. коментар до ст. 317 КПК).
Потерпілому надається право знайомитися з усіма матеріалами кримінального провадження, завиняткомматеріалів прозастосування заходівбезпеки щодоосіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також тих матеріалів, ознайомлення
зякими навідповідній стадії кримінального провадження може зашкодити досудовому розслідуванню. Потерпілому не може бути відмовлено в ознайомленні з тими матеріалами, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення. У випадку відкриття матеріалів потерпілий повинен письмово підтвердити прокурору факт надання йому доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів. Потерпілому надається достатній час для ознайомлення
зматеріалами, до яких йому надано доступ. Після закінчення досудового розслідування він має право не лише ознайомлюватися, а й отримувати копії матеріалів, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення.
Право потерпілого застосовувати технічні засоби при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь, надається йому для збирання і фіксації інформації, що,
усвою чергу, має на меті сприяння у реалізації інших його прав: подавати докази, заявляти клопотання, оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду тощо. Це можуть бути технічні засоби аудіо– чи відеозапису, фотоапаратура, засобизв’язкутощо. Застосуванняпотерпілимтехнічнихзасобівможе бути заборонено органом чи посадовою особою, яка проводить відповідну процесуальну дію. Підставою для такої заборони є необхідність нерозголошення даних, які містять таємницю, що охороняється законом чи стосується інтимних сторін життя людини. Відповідне рішення має бути оформлене вмотивованою постановою слідчого, прокурора або ухвалою суду.
Право одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення також належить до категорії прав, які покликані забезпечити належну поінформованістьпотерпілогопрохідірезультатикримінального провадження. Потерпілий може одержувати копії процесуальних документів як в обов’язковому порядку у випадках, передбачених КПК (наприклад, надсилання потерпілому копії постанови про закриття кримінального провадження відповідно до ч. 5 ст. 284 КПК), так і на підставі заявленого клопотання. Крім того, після закінчення досудового розслідування потерпілий має право отримувати копії всіх матеріалів, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення.
151
Потерпілому в обов’язковому порядку надсилаються повідомлення про обрання, зміну чи скасування щодо підозрюваного, обвинуваченого заходів забезпечення кримінального провадження та закінчення досудового розслідування, про відкриття сторонами кримінального провадження матеріалів та в інших випадках. Повідомлення потерпілого про вказані процесуальні рішення відбувається на підставах та в порядку, передбачених гл. 6 КПК.
2. Під час досудового провадження потерпілому надаються права, покликані забезпечити своєчасне і належне набуття ним відповідного процесуального статусу,
асаме:
1)на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання його потерпілим;
2)отримувати від уповноваженого органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію;
3)подавати докази на підтвердження своєї заяви.
Надання вказаних прав потерпілому не є повністю коректним, оскільки до подання відповідної заяви або згоди на визнання потерпілим особа не може вважатися потерпілим у значенні учасника кримінального провадження (див. коментар до ст. 55 КПК). Однакдляуникненнявипадків, колиособі, яказазналашкодивідзлочину, буде спочатку надаватися статус заявника (див. коментар до ст. 60 КПК), а вже потім – потерпілого, вказані права передбачені в ст. 56 КПК і можуть бути реалізовані ще до набуття особою процесуального статусу потерпілого.
Під час досудового розслідування потерпілий має право брати участь у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях, під час проведення яких може ставити запитання, подаватисвоїзауваженнятазапереченнящодопорядкупроведеннядії, що заносяться до протоколу, а також знайомитися з протоколами слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, виконаних за його участю. Коло процесуальних дій, у яких потерпілий має право брати участь, законом не обмежуються, але на практиці рішення про залучення потерпілого до участі у проведенні тієї чи іншої процесуальної дії визначається уповноваженою особою, яка проводить відповідну дію, в кожному конкретному випадку. При цьому необхідно виходити з того, що потерпілому не може бути відмовлено брати участь у проведенні процесуальних дій, які: неможливо провести без участі потерпілого (допит потерпілого, пред’явлення для впізнання тощо); проводяться за клопотанням потерпілого (потерпілий може ініціювати проведення слідчих (розшукових) дій шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченому ст. 220 КПК); пов’язані із поновленням його порушених прав (обшук житла обвинуваченого з метою знайти викрадене у потерпілого майно тощо).
Участь потерпілого у процесуальних діях, в яких його участь є обов’язковою, здійснюється за допомогою виклику (див. коментар до ст. 133 КПК), а у процесуальних діях, в яких його участь не є обов’язкової – за допомогою повідомлення (див. коментар до ст.
3. Коло прав потерпілого, якими він наділяється у судовому провадженні, визначаєтьсяпотребоюзабезпечити йогоактивнуучасть підчассудовогопровадження вбудьякій інстанції. У судовому провадженні потерпілий користується всіма правами учас-
152
никасудовогопровадження, атакожмаєдодатковіправа, визначеніуст. 56 КПК. Серед цих прав є такі, якими наділяються й інші учасники кримінального провадження,
атакожпритаманнілишепотерпілому(наприклад, правопідтримуватиобвинувачення в суді у випадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення).
Інформування потерпілого про час і місце судового розгляду здійснюється за допомогоюсудовоговиклику, якийздійснюється напідставах івпорядку, передбачених статтями 134–139 КПК.
Потерпілому надається право брати участь у судовому провадженні, яке передбачаєможливістьйогоучастіупідготовчомусудовомузасіданні, усудовомурозгляді, провадженні в судах апеляційної та касаційної інстанцій, під час перегляду ВСУ,
атакож перегляду за нововиявленими обставинами. Якщо в судове засідання не прибув за викликом потерпілий, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, суд, заслухавши думку учасників судового провадження, залежно від того, чи можливо за його відсутності з’ясувати всі обставини під час судового розгляду, вирішує питання про проведення судового розгляду без потерпілого або про відкладення судового розгляду (про наслідки неприбуття потерпілого – див. коментар до ст. 325 КПК).
Усудовомупровадженніпотерпілиймаєправобратибезпосереднюактивнуучасть в усіх процесуальних діях, що здійснюються з метою з’ясування обставин та перевірки їх доказами. Так, наприклад, він має право давати показання; ставити питання свідкам, експертам, спеціалістам; підчасоглядунамісцівінможезвертатиувагусуду нате, що, найогодумку, можематидоказовезначення(див. коментардост. 361 КПК) тощо. Після з’ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами потерпілий може заявляти клопотання про доповнення судового розгляду (див. коментар до ст. 363 КПК).
Увипадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення потерпілому надається право підтримувати обвинувачення в суді. У разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді (див. коментар до ст. 340 КПК) головуючий роз’яснює потерпілому його право підтримувати обвинувачення в суді. Якщо потерпілий висловив згоду на підтримання обвинувачення в суді, він користується всіма правами сторониобвинувачення під час судового розгляду, акримінальне провадження за відповідним обвинуваченням набуває статусу приватного і здійснюється за процедурою приватного обвинувачення. Головуючий повинен надати потерпілому час, необхідний для підготовки до судового розгляду. Повторне неприбуття в судове засідання потерпілого, який був викликаний у встановленому КПК порядку (зокрема, наявнепідтвердженняотриманнянимповісткипровикликабоознайомлення з її змістом у інший спосіб), без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття після настання обставин, передбачених у частинах другій і третій коментованоїстатті, прирівнюєтьсядойоговідмовивідобвинуваченняімаєнаслідком закриття кримінального провадження за відповідним обвинуваченням.
Потерпілиймаєправовиступативсудовихдебатах(див. коментардост. 364 КПК), під час яких може висловлювати свою думку при вирішенні питання про призначення покарання обвинуваченому, а також висловлювати свою думку при вирішенні питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Також потерпілий має право на репліку.
153
Потерпілий має право знайомитися із судовими рішеннями, журналом судового засідання і технічним записом кримінального провадження в суді. Потерпілий має правоотримативсудікопіювирокучиухвалисуду, ауразі, якщовіннебувприсутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається йому не пізніше наступного дня після ухвалення. Якщо судове рішення є незрозумілим, потерпілий має правоподатизаявупророз’ясненнясудовогорішення, заякоюсуд, якиййогоухвалив, ухвалоюроз’яснюєсвоєрішення, незмінюючиприцьомуйогозміст(пророз’яснення судового рішення див. коментар до ст. 380).
Потерпілому надається право оскаржувати судові рішення, що є конкретним проявом права, передбаченого п. 7 ч. 1 ст. 56 КПК. Оскарження судових рішень здійснюється потерпілим в апеляційному (див. гл. 31 КПК) та касаційному порядку (див. гл. 32 КПК). Також потерпілий може подати заяву про перегляд судового рішення ВСУ
упорядку, передбаченомугл. 33 КПК, тазанововиявленимиобставинами(гл. 34 КПК).
4.На всіх стадіях кримінального провадження потерпілому надається право примиритися з підозрюваним, обвинуваченим і укласти угоду про примирення. На підставі визначень, сформульованих у Рекомендації R (99) 19 Комитету міністрів Ради Європи державам-членам про процедуру примирення у кримінальних справах від 15 вересня 1999 р., а також п. 4 ППВСУ № 12 від 23 грудня 2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» правопотерпілогонапримиреннямаєбутивизначенотакимчином: це гарантована законом і забезпечувана уповноваженими на те органами і посадовимиособами можливість добровільного прощення потерпілим особи, винноїузавданні йому кримінальним правопорушенням шкоди, що реалізується безумовно або на підставі поновлення правпотерпілого, може здійснюватися набудь-якій стадії кримінального провадження у кримінальній справі до видалення суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку і тягне за собою закриття кримінального провадження чи інші визначені законом правові наслідки.
Кримінально-правовінаслідкиреалізаціїправапотерпілогонапримиренняперед- бачені ст. 46 КК: особа, якавпершевчинилазлочинневеликої тяжкості абонеобережнийзлочинсередньоїтяжкості, звільняється відкримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіянушкоду. Порядокініціювання таукладення угодипропримиреннявизначається ст. 469 КПК. Порядок здійснення кримінального провадження на підставі угоди про примирення визначається гл. 35 КПК.
Перелік прав потерпілого, визначений у ст. 56 КПК, не є вичерпним, тому йому надається право користуватися іншими правами, встановленими КПК.
Стаття 57
Обов’язки потерпілого
1. Потерпілий зобов’язаний:
1) прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а в разі неможливості своєчасного прибуття – завчасно повідомити проце, атакож пропричини неможливості прибуття;
154
2)не перешкоджати встановленню обставин вчинення кримінального правопорушення;
3)не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які стали йому відомі у зв’язку з участю у кримінальному провадженні і які становлять охоронювану законом таємницю.
1.Поряд з наділенням потерпілого широким колом прав закон покладає на нього
ідеякіобов’язки, якіможнарозглядатиякміруналежноїповедінкипотерпілогоукримінальному провадженні, недодержання якої має наслідком його відповідальність, встановлену законом.
Виклик потерпілого здійснюється на підставах та в порядку, передбачених гл. 11 КПК. Слідчий, прокурор, слідчий суддя під час досудового розслідування мають право викликати потерпілого для допиту чи участі в іншій процесуальній дії, якщо є достатні підстави вважати, що він може дати показання, які мають значення для кримінальногопровадження, абойогоучастьупроцесуальнійдіїєобов’язковою(про виклик слідчим, прокурором див. коментар до ст. 133 КПК). Суд здійснює судовий виклик потерпілого, участь якого у судовому провадженні є обов’язковою (про судовий виклик див. коментар до ст. 134 КПК). Потерпілий викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв’язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. Потерпілий має отримати повістку про виклик або бути повідомленим про нього іншим шляхом не пізніше ніж за три дні до дня, коли він зобов’язаний прибути за викликом. У випадку встановлення КПК строків здійснення процесуальних дій, які не дозволяють здійснити виклик у зазначений строк, потерпілий має отримати повістку про виклик або бути повідомленим про нього іншим шляхом якнайшвидше, але в будь-якому разі з наданням йому необхідного часу для підготовки та прибуття за викликом (про порядок здійснення виклику в кримінальному провадженні див. коментар до ст. 135 КПК).
У разі коли потерпілий не може своєчасно прибути на виклик, він зобов’язаний завчасно повідомити про це, а також про причини неможливості прибуття. Поважними причинами неприбуття потерпілого на виклик вважаються:
1) затримання, тримання під вартою або відбування покарання; 2) обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення;
3) обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини);
4) відсутність особи у місці проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подорожі тощо;
5) тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров’я у зв’язку з лікуванням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад;
6) смерть близьких родичів, членів сім’ї чи інших близьких осіб або серйозна загроза їхньому життю;
7) несвоєчасне одержання повістки про виклик; 8) інші обставини, які об’єктивно унеможливлюють з’явлення особи на виклик
(про поважні причини неприбуття особи на виклик див. коментар до ст. 138 КПК).
155
Уразі якщо потерпілий, який був у встановленому КПК порядку викликаний (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення
зїї змістом іншим шляхом), не з’явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, на нього накладається грошове стягнення у розмірі:
– від 0,25 до 0,5 розміру мінімальної заробітної плати – у випадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора;
– від 0,5 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати – у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду (про наслідки неприбуття на виклик див. коментар до ст. 139 КПК).
Зазліснеухиленнявідявкипотерпілийнесевідповідальність, встановленуКУпАП. Так, зліснеухиленняпотерпілоговідявкидоорганівдосудовогослідстваабодізнання тягнезасобоюнакладення штрафувідтрьохдовосьминеоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 1854 КУпАП). Злісне ухилення потерпілого від явки в суд тягне за собою адміністративну відповідальність за прояв неповаги до суду і накладення штрафу від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб (ст. 1853 КУпАП).
На потерпілого покладається обов’язок не перешкоджати встановленню обставин вчинення кримінального правопорушення. Це положення покликане унеможливити зловживанняпотерпілогосвоїмиправами, атакожвчиненняниміншихдій, щоможуть втійчиіншійформіперешкодитивстановленнюістиниукримінальномупровадженні.
Перешкоджаннязбокупотерпілогоувстановленніобставинвчиненнякримінального правопорушення може проявлятися, зокрема, у:
– неправдивому повідомленні про вчинення злочину;
– наданні неправдивих показань, поданні неналежних чи недопустимих доказів;
– перешкоджанні з’явленню свідка, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку.
Увстановлених законом випадках вчинення потерпілим вказаних дій тягнуть за собою юридичну відповідальність. Так, завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину становить склад злочину, передбаченого ст. 383 КК; завідомо неправдивепоказання– складзлочину, передбаченогост. 384 КК; перешкоджанняз’явленню свідка, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку – склад злочину, передбаченого ст. 386 КК.
На потерпілого покладається обов’язок зберігати від розголошення відомості, які стали йому відомі у зв’язку з участю у кримінальному провадженні і які становлять охоронювану законом таємницю. Це положення закріплене на виконання таких засад кримінального провадження, яктаємниця спілкування (див. коментар дост. 14 КПК), невтручанняуприватнежиття(див. коментардост. 15 КПК), гласність(див. коментар до ст. 27 КПК).
Охоронювана законом таємниця може міститися в речах і документах, бути повідомлена потерпілому усно, письмово або за допомогою засобів зв’язку. До охоронюваної законом таємниці, яка міститься в речах і документах, належать:
1) інформація, що знаходиться у володінні засобу масової інформації або журналіста і надана їм за умови нерозголошення авторства або джерела інформації;
2)відомості, які можуть становити лікарську таємницю;
3)відомості, які можуть становити таємницю вчинення нотаріальних дій;
156
4)конфіденційнаінформація, втомучислітака, щоміститькомерційнутаємницю;
5)відомості, які можуть становити банківську таємницю;
6)особисте листування особи та інші записи особистого характеру;
7)інформація, яка знаходиться в операторів та провайдерів телекомунікацій, про зв’язок, абонента, наданнятелекомунікаційнихпослуг, утомучисліотриманняпослуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо;
8)персональні дані особи, що знаходяться в її особистому володінні або в базі персональних даних, яка знаходиться у володільця персональних даних;
9)державна таємниця (про речі і документи, які містять охоронювану законом таємницю див. коментар до ст. 162 КПК).
Особливості участі потерпілого у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, визначаються гл. 40 КПК.
Крім того, потерпілий зобов’язаний не розголошувати й інші відомості, які стали йому відомі у зв’язку з участю у кримінальному провадженні і розголошення яких може перешкодити здійсненню кримінального провадження. Так, на потерпілого поширюються правила щодо недопустимості розголошення відомостей досудового розслідування. Таківідомостіпотерпілийможерозголошуватиздозволуслідчогоабо прокурора івтомуобсязі, вякому вонивизнають заможливе. Унеобхідних випадках слідчий, прокурор попереджає потерпілого, якому стали відомі відомості досудового розслідування, у зв’язку з участю в ньому, про обов’язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Також потерпілий зобов’язаний не розголошувати відомості щодо заходів забезпечення безпеки учасників кримінального провадження, які здійснюються щодо нього чи інших осіб, тощо.
Розголошення потерпілим відомостей, які стали йому відомі у зв’язку з участю
укримінальному провадженні і які становлять охоронювану законом таємницю, допускається лише з дозволу слідчого, прокурора, суду. Також необхідно враховувати спеціальні правила щодо розголошення відомостей, які становлять той чи інший різновид охоронюваних законом таємниць.
Незаконне розголошення потерпілим відомостей, які стали йому відомі у зв’язку з участю у кримінальному провадженні і які становлять охоронювану законом таємницю, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. Так, розголошення потерпілим відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, може вважатися адміністративним правопорушенням відповідно до ст. 18511 КУпАП, або, за наявності кваліфікуючих ознак – злочином, передбаченим ст. 381 КК. Розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання чи досудове слідство, даних досудового слідства чи дізнання потерпілим, попередженим в установленому законом порядку про обов’язок не розголошувати такі дані, тягне за собою кримінальну відповідальність, передбачену ч. 1 ст. 387 КК.
Стаття 58
Представник потерпілого
1. Потерпілого у кримінальному провадженні може представляти представник – особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником.
157
2.Представникомюридичноїособи, якаєпотерпілим, можебутиїїкерівник, інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи задовіреністю, атакож особа, яка маєправо бути захисником у кримінальному провадженні.
3.Повноваження представника потерпілого на участь у кримінальному провадженні підтверджуються:
1) документами, передбаченимистаттею50 цьогоКодексу, – якщопредставником потерпілого є особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні; 2) копієюустановчихдокументівюридичноїособи– якщопредставникомпотерпілого є керівник юридичної особи чи інша уповноважена законом або установчими
документами особа; 3) довіреністю – якщо представником потерпілого є працівник юридичної особи,
яка є потерпілою.
4.Представник користується процесуальними правами потерпілого, інтереси якого він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим і не може бути доручена представнику.
1. Положення коментованої статті уточнюють і деталізують право потерпілого на представника, передбачене у п. 8 ч. 1 ст. 56 КПК. Надання потерпілому права мати представника покликане забезпечити його кваліфікованою правовою допомогою, що випливає із положень ст. 59 Конституції України, відповідно до якої кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Закріплення вказаного права породжує відповідне зобов’язання держави забезпечувати потерпілого правовою допомогою, що реалізується як безпосередньо державними органами і посадовими особами, так і через механізми залучення до надання правової допомоги потерпілим адвокатів.
У основі правовідносин між потерпілим і його представником лежить інститут представництва. Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язанаабомаєправовчинитипроцесуальнідіївідіменідругоїсторони, яку вона представляє (потерпілого). Не є представником особа, яка хоч і діє в інтересах потерпілого, але від власного імені.
Інститут представництва є однією із важливих процесуальних гарантій права на судовийзахист, щоразомзіншимизасобамизабезпечуєпотерпіломудоступдоправосуддя. До безпосередніх завдань представника потерпілого відносять: 1) сприяння у підвищенні рівня відправлення правосуддя, укріплення законності, правопорядку, призначення справедливого покарання винної особи; 2) встановлення і стягнення розміру завданої шкоди; 3) попередження та/або скасування необґрунтованих, незаконних і несправедливих рішень, дій слідчих і судових органів, здійснених щодо потерпілого.
Право мати представника у потерпілого виникає з моменту визнання його учасникомкримінальногопровадження. Моментомдопускупредставникадоучастіукримінальному провадженні є момент надання документів, які підтверджують його повноваження на участь у кримінальному провадженні, слідчому, прокурору, слідчому судді, суду.
158
2.Визначення осіб, які мають право бути представниками потерпілого, залежить відтого, фізичначиюридичнаособавизнанапотерпілимукримінальномупровадженні. Так, потерпілого – фізичну особуукримінальному провадженні може представлятипредставник– особа, якаукримінальномупровадженнімаєправобутизахисником. Представником юридичної особи, яка є потерпілим, може бути її керівник, інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за довіреністю, а також особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні. Юридична особа, хоча і може бути визнана потерпілим, але в кримінальномупровадженніможебратиучастьлишевособісвогопредставника– фізичної особи.
Виходячи із положень статей 58, 45 КПК, представником потерпілого, як і захисником, має бути адвокат. У цьому вбачається прагнення законодавця урівняти процесуальні можливості сторони захисту і потерпілого під час участі у кримінальному провадженні в аспекті забезпечення кваліфікованою правовою допомогою. Не може бути представником потерпілого адвокат, відомості про якого не внесено до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно якого у Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю (див. коментар до ст. 45 КПК).
3.Для того щоб отримати відповідний процесуальний статус, представник потерпілого повинен мати належне посвідчення своїх повноважень. Документи, що підтверджують повноваження представника потерпілого на участь у кримінальному провадженні, розрізняються залежно від особи представника:
– якщо представником потерпілого є адвокат, то його повноваження на участь
укримінальному провадженні підтверджуються:
1)свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю;
2)ордером, договором із представником або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги (див. коментар до ст. 50 КПК).
Договір із представником має право укласти сама особа, визнана потерпілим,
атакож інші особи, які діють в її інтересах, за її клопотанням або за її наступною згодою;
якщопредставником потерпілого– юридичної особи єкерівник юридичної особи чи інша уповноважена законом або установчими документами особа, участь такого представника у кримінальному провадженні підтверджується копією установчих документів юридичної особи. Вимоги до установчих документів юридичної особи встановлені статтями 87–88 ЦК України: установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками; установчим документом установи є установчий акт;
– якщо представником потерпілого – юридичної особи є її працівник, то його повноваження підтверджуються довіреністю. Відповідно до ст. 246 ЦК, довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.
Встановлення будь-яких додаткових вимог, крім пред’явлення представником документа, що посвідчує його особу, або умов для підтвердження повноважень пред-
159
ставника чи для його залучення до участі в кримінальному провадженні не допускається.
4. Представник потерпілого може діяти в кримінальному провадженні як поряд із потерпілим, так і замінюючи його, користуючись процесуальними правами особи, інтереси якої він представляє, за винятком права давати показання, права мати представника, права на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди, права на забезпечення безпеки (якщо підстави для вжиття відповідних заходів стосуютьсяособипотерпілого) таіншихправ, реалізація якихздійснюєтьсябезпосередньо потерпілим і не може бути доручена представнику за своєю природою. Права представника потерпілого є похідними від прав потерпілого, а повноваження представника обумовлені згодою потерпілого і повністю від нього залежать, вони визначені в законі і розширеному тлумаченню не підлягають.
Участь у кримінальному провадженні представника потерпілого не звужує процесуальнихправпотерпілого(ч. 4 ст. 20 КПК), томупотерпілий, маючипредставника, зберігає всі надані йому законом процесуальні права. Він може в будь-який момент відмовитися від представника і залучити до участі в кримінальному провадженні іншого представника. Кількість представників потерпілого законом не обмежується.
Стаття 59
Законний представник потерпілого
1.Якщо потерпілим є неповнолітня особа або особа, визнана в установленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, до участі в процесуальній дії разом з нею залучається її законний представник.
2.Питання участі законного представника потерпілого у кримінальному провадженні регулюється згідно з положеннями статті 44 цього Кодексу.
1.У випадках, коли потерпілий не має належного обсягу дієздатності для здійснення наданих йому КПК процесуальних прав, до участі в кримінальному провадженні залучається його законний представник. Відповідне положення передбачене
зметою забезпечення прав потерпілого у тих випадках, коли сам він скористатися ними не спроможний.
Неповнолітній вік потерпілого означає вік до досягнення 18 років. У віці до 14 років потерпілий вважається малолітньою особою (ст. 31 ЦК), а у віці від 14 до 18 років – неповнолітньою особою (ст. 32 ЦК).
Питаннявизнанняпотерпілогонедієздатнимчиобмеженодієздатнимвизначаються на підставі положень ЦК і ЦПК. Так, суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо: вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (ст. 36 ЦК).
160