NPK_do_Kriminalno-protsesualnogo_kodexu

§ 4. Потерпілий і його представник

Стаття 55

Потерпілий

1.Потерпілимукримінальномупровадженніможебутифізичнаособа, якійкримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

2.Праваіобов’язкипотерпілоговиникаютьвособизмоментуподаннязаявипро вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

Потерпілому вручається пам’ятка про процесуальні права та обов’язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення.

3.Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв’язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого.

4.Потерпілимнеможебутиособа, якійморальнашкодазавданаякпредставнику юридичної особи чи певної частини суспільства.

5.Занаявностіочевиднихтадостатніхпідставвважати, щозаява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчийабопрокурорвиноситьвмотивованупостановупровідмовуувизнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.

6.Якщовнаслідоккримінальногоправопорушеннянасталасмертьособиабоособа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви, положення частинпершої-третьоїцієїстаттіпоширюютьсянаблизькихродичівчичленівсім’ї такої особи. Потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім’ї, якаподалазаявупрозалученняїїдопровадженняякпотерпілого, азавідповідним клопотанням–потерпілими може бути визнано кілька осіб.

Після того, як особа, яка перебувала у стані, що унеможливлював подання нею відповідної заяви, набуде здатності користуватися процесуальними правами, вона може подати заяву про залучення її до провадження як потерпілого.

7.Якщо особа не подала заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяву про залучення її до провадження як потерпілого, то слідчий, прокурор, суд має право визнати особу потерпілою лише за її письмовою згодою. За відсутностітакоїзгодиособавразінеобхідностіможебутизалученадокримінального провадження як свідок.

Положення цієї частини не поширюються на провадження, яке може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого (кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення).

1. Відповідно до п. 19 ст. 3 КПК, потерпілий, його представник та законний представник віднесені до сторони обвинувачення у випадках, установлених КПК (див.

141

коментардост. 3). Це, атакожтойфакт, щопотерпіломуприсвяченоокремийпараграф гл. 3 КПК, свідчить про важливе самостійне значення, яке законодавець відводить потерпілому у кримінальному провадженні.

Потерпілими можуть виступати:

-фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди. Це можуть бути як громадяни України, так й іноземці і особи без громадянства;

-юридичнаособа, якійкримінальнимправопорушеннямзавданомайновоїшкоди. Юридичні особи визначаються на підставі положень статей 80–112 ЦК.

2. В основі набуття фізичною чи юридичною особою статусу потерпілого у кримінальному провадженні лежить одночасна сукупність таких умов: фактичної (завдання кримінальним правопорушенням відповідної шкоди) та формальної (подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого). Перевірка, розгляд та вирішення такої заяви законом не передбачаються, тому статусу потерпілого особа набуває автоматично за наявності вказаних вище умов.

Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчиненнящодонеїкримінальногоправопорушенняабозаявипрозалученняїїдопровадження як потерпілого. Цей момент може співпадати з початком кримінального провадження, абомати місце після йогопочатку, аленеможе йомупередувати. Уразі коли особа не подавала відповідної заяви і була визнана потерпілим слідчим, прокурором або судом, права і обов’язки потерпілого виникають у неї з моменту надання згоди на таке визнання.

Потерпілим може бути визнано особу, яка є близьким родичем чи членом сім’ї особи (про значення терміна «близькі родичі та члени сім’ї» див. п. 1 ст. 3 КПК), якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди,

увипадках:

-якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи;

-особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви. Смертьособимаєперебуватиубезпосередньомупричинномузв’язкуізвчиненням

кримінального правопорушення. Якщо особа, якій заподіяно шкоду, померла після вчинення кримінального правопорушення, але з інших причин (нещасний випадок, хвороба, самогубство і т. д.), то її близькі родичі чи члени сім’ї не мають права на визнання їх потерпілими.

Стан, що унеможливлює особисте подання особою відповідної заяви, може бути викликаний недієздатністю абообмеженою дієздатністю, фізичними вадами таіншими обставинами, що перешкоджають особі набути процесуального статусу потерпілого і використовувати його у кримінальному провадженні.

За загальним правилом, потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім’ї, яка подала заяву прозалучення її допровадження як потерпілого. Така особа набуває процесуального статусу потерпілого одночасно з поданням відповідної заяви. Інші близькі родичі чи члени сім’ї можуть подати клопотання про визнання їхпотерпілими, після розгляду якого також можуть бутивизнані потерпілими. У разі визнання потерпілими кількох осіб, всі вони мають рівні права і обов’язки.

142

Після того, як особа, яка перебувала у стані, що унеможливлював подання нею відповідної заяви, набуде здатності користуватися процесуальними правами, вона може подати заяву про залучення її до провадження як потерпілого. З моменту поданнятакоїзаявивонанабуваєправіобов’язківпотерпілого. Участьукримінальному провадженні її близьких родичів чи членів сім’ї, визнаних потерпілими раніше, від цього не припиняється.

КПК допускає можливість відмови у визнанні особи потерпілим. Умовою для цього є наявність очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної в ч. 1 ст. 55 КПК. «Очевидність та достатність» таких підстав є оціночним поняттям, яке визначається в кожному конкретному випадку, виходячи із обставин кримінального провадження

івнутрішнього переконання особи, уповноваженої на визнання потерпілим, і може полягати, зокрема, у такому:

–очевидна відсутність події або складу кримінального правопорушення;

–відсутність шкоди з боку особи, яка подала відповідну заяву;

–очевидна відсутність причинного зв’язку між кримінальним правопорушенням

ізаподіяною шкодою;

–наявність завданої кримінальним правопорушенням шкоди іншого виду, ніж передбачено ч. 1 ст. 55 КПК (наприклад, заподіяння особі моральної шкоди як представникупевноїчастини суспільства; заподіяння моральної шкодиюридичній особі);

–неможливість визнання потерпілим конкретної особи, виходячи з кримінальноправової характеристики кримінального правопорушення.

Рішення слідчого і прокурора про відмову у визнанні особи потерпілим оформлюються вмотивованою постановою, яка складається відповідно до правил ст. 110 КПК. Указана постанова може бути оскаржена слідчому судді у порядку, передбаченому гл. 26 КПК. Оскільки рішення про визнання особи потерпілим вправі приймати

ісуд, то суду також надається право приймати рішення про відмову у визнанні особи потерпілим, яке оформлюється ухвалою і може бути оскаржене в апеляційному порядку. Прийняття рішення про відмову у визнанні особи потерпілою не перешкоджає можливості визнання її заявником або свідком.

Одночасно з поданням відповідної заяви потерпілому вручається пам’ятка про процесуальні права та обов’язки, передбачені статтями 56 і 57 КПК. Обов’язок вручитипотерпіломувідповіднупам’ятку, залежновідформиволевиявленнянавизнання особи потерпілим, покладається на:

–особу, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення;

–особу, яка прийняла заяву про залучення особи до провадження як потерпілого;

–особу, яка прийняла рішення про визнання особи потерпілим і одержала від неї згоду на це.

3. Поняття видів шкоди, що можуть бути завдані потерпілому, визначається з урахуванням положень цивільного і кримінального права. При визначенні шкоди як підстави для визнання особи потерпілим необхідно виходити із того, що шкода має бути безпосередньо спричинена особі кримінальним правопорушенням. Також необхідно враховувати, що факт заподіяння шкоди кримінальним правопорушенням може бути

143

остаточновстановленийлишеобвинувальнимвирокомсуду. Такимчином, намомент визнання особи потерпілим необхідно виходити із презумпції заподіяння шкоди кримінальним правопорушенням, враховуючи достатні дані про такий факт. При цьому для визнання особи потерпілим достатньо спричинення особі якогось одного із перелічених видів шкоди, хоча кримінальне правопорушення, як правило, спричиняє кілька видів шкоди. Юридична особа визнається потерпілим лише у разі завдання їй майнової шкоди. Потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представнику юридичної особи чи певної частини суспільства.

4.У пункті 3 ППВСУ від 2 липня 2004 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» указується, що не можуть бути визнані потерпілими особи, які постраждали від злочину, вчиненого нимиж; водночас, оскільки законнепов’язуєпозбавлення особистатусу потерпілого

знеправомірністюїїповедінки, судимаютьвизнаватиособупотерпілимйувипадках, коли вчинення щодо неї злочину спровоковано її діями. При цьому неправомірність поведінки потерпілого може бути врахована при кваліфікації злочинного діяння підсудного або призначенні йому покарання.

5.Винесення органом чи особою, яка здійснює кримінальне провадження, спеціального процесуального рішення про визнання особи потерпілим законом не вимагається, але така можливість передбачається ст. 110 КПК. Зокрема, про визнання особи потерпілимсудможепостановитиухвалу, якамаєвідповідативимогамстатей370–372 КПК. Рішення слідчого, прокурора про визнання особи потерпілим приймається у формі постанови, яка виноситься у випадках, коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне (про процесуальні рішення див. коментар до ст. 110 КПК).

6.Набуття особою процесуального статусу потерпілого здійснюється лише на підставі вільного волевиявлення особи, яке відбувається в активній формі. Процесуальною формою такого волевиявлення може бути:

– подання особою заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення, яка підлягає внесенню до ЄРДР та служить передумовою для початку досудового розслідування(пропочатокдосудовогорозслідування– див. коментардост. 214 КПК);

– подання заяви про залучення її до провадження як потерпілого, яка підлягає обов’язковому прийняттю і реєстрації. Така заява має містити дані про потерпілого (фізичну чи юридичну особу), кримінальне провадження, до якого вона має бути залучена, зазначення і обґрунтування підстав для набуття статусу потерпілого, чітко висловлене клопотання про залучення її до кримінального провадження як потерпілого. Заява подається до органу чи посадової особи, яка в даний момент здійснює кримінальне провадження: під час досудового розслідування – до слідчого чи прокурора, а під час судового провадження – до суду. У разі коли заява подана до неналежної особи, вона направляється за належністю;

– згода особи на визнання її потерпілим у разі, якщо особа не подавала заяву про вчиненнящодонеїкримінальногоправопорушенняабозаявупрозалученняїїдопровадження як потерпілого, але слідчий, прокурор, суд визнав її потерпілою. Згода має бути оформлена в письмовому вигляді і містити ті ж фактичні дані, що і заява про залученняособидопровадження якпотерпілого. Строкотриманнязгодинавизнання особи потерпілою законом не встановлений, тому вона має бути отримана протягом розумного строку (про розумні строки див. коментар до ст. 28 КПК).

144

7. За відсутності волевиявлення на визнання особи потерпілим у кримінальному провадженні така особа не може бути визнана потерпілим. У разі необхідності вона може бути залучена до кримінального провадження як свідок.

Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення може бути розпочате лишенапідставі заяви потерпілого провчинення кримінального правопорушення, яку той має право подати до слідчого, прокурора, іншої службової особи органу, уповноваженого на початок досудового розслідування, протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення певного кримінального правопорушення (див. коментар до статей 477–478 КПК). Тому у випадках вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 477 КПК, слідчий, прокурор, суд не мають права за своєю ініціативою, без попередньо отриманої заяви такої особи, визнавати її потерпілим.

Стаття 56

Права потерпілого

1. Протягом кримінального провадження потерпілий має право:

1)бути повідомленим про свої права та обов’язки, передбачені цим Кодексом;

2)знати сутність підозри та обвинувачення, бути повідомленим про обрання, змінучискасування щодопідозрюваного, обвинуваченогозаходівзабезпечення кримінального провадження та закінчення досудового розслідування;

3)подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду;

4)заявляти відводи та клопотання;

5)занаявностівідповіднихпідстав– назабезпеченнябезпекищодосебе, близьких родичів чи членів своєї сім’ї, майна та житла;

6)давати пояснення, показання або відмовитися їх давати;

7)оскаржуватирішення, діїчибездіяльність слідчого, прокурора, слідчогосудді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом;

8)мати представника та в будь-який момент кримінального провадження відмовитися від його послуг;

9)даватипояснення, показаннярідноюабоіншоюмовою, якоювінвільноволодіє, безоплатно за рахунок держави користуватися послугами перекладача в разі, якщо вінневолодієдержавноюмовоючимовою, якоюведетьсякримінальнепровадження;

10)на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом;

11)знайомитися з матеріалами, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо ньогокримінальногоправопорушення, впорядку, передбаченомуцимКодексом, утому числі після відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 цього Кодексу, а також знайомитися з матеріалами кримінального провадження, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, у випадку закриття цього провадження;

12)застосовувати з додержанням вимог цього Кодексу технічні засоби при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд вправі заборонити потерпілому застосовувати технічні засоби при проведенні

145

окремої процесуальної дії чи на певній стадії кримінального провадження з метою нерозголошення даних, які містять таємницю, що охороняється законом чи стосується інтимних сторін життя людини, про що виноситься (постановляється) вмотивована постанова (ухвала);

13)одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення у випадках, передбачених цим Кодексом;

14)користуватися іншими правами, передбаченими цим Кодексом.

2.Під час досудового розслідування потерпілий має право:

1)на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання його потерпілим;

2)отримувати від уповноваженого органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію;

3)подавати докази на підтвердження своєї заяви;

4)братиучастьуслідчих(розшукових) таіншихпроцесуальнихдіях, підчаспроведення яких ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дії, що заносяться до протоколу, а також знайомитися з протоколамислідчих(розшукових) таіншихпроцесуальнихдій, виконанихзайогоучасті;

5)отримувати копії матеріалів, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, після закінчення досудового розслідування.

3.Під час судового провадження в будь-якій інстанції потерпілий має право:

1)бути завчасно поінформованим про час і місце судового розгляду;

2)брати участь у судовому провадженні;

3)брати участь у безпосередній перевірці доказів;

4)підтримувати обвинувачення в суді у випадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення;

5)висловлюватисвоюдумкупідчасвирішенняпитанняпропризначенняпокарання обвинуваченому, а також висловлювати свою думку при вирішенні питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру;

6)знайомитися з судовими рішеннями, журналом судового засідання і технічним записом кримінального провадження в суді;

7)оскаржувати судові рішення в порядку, передбаченому цим Кодексом.

4.На всіх стадіях кримінального провадження потерпілий має право примиритисязпідозрюваним, обвинувачениміукластиугодупропримирення. Упередбачених законом України про кримінальну відповідальність та цим Кодексом випадках примирення є підставою для закриття кримінального провадження.

1. Права потерпілого визначають обсяг та межі його дозволеної і гарантованої поведінки у кримінальному провадженні. Вони похідні від соціально-правового розуміння потерпілого як особи, якій злочином завдано шкоди, і визначають процесуальний статус потерпілого як учасника кримінального провадження. Широкий обсяг прав, якими наділяється потерпілий, покликані забезпечити його активну участь у кримінальному провадженні, що, у свою чергу, необхідна для повного виконання завдань кримінального провадження, визначених у ст. 2 КПК.

Права потерпілого взаємопов’язані і взаємообумовлені. Вони можуть бути поділені на три групи: 1) права, які він має протягом всього кримінального провадження

146

(ч. 1 та ч. 4 ст. 56 КПК); 2) права, які він має під час досудового розслідування (ч. 2 ст. 56 КПК); 3) права, які він має під час судового провадження (ч. 3 ст. 56 КПК). Права, якими потерпілий наділяється протягом всього кримінального провадження, мають загальний і наскрізний характер і можуть бути реалізовані на всіх етапах кримінального провадження. Права, якими наділяється потерпілий під час досудового і судового провадження, можуть бути реалізовані лише на відповідних стадіях провадження і визначаються специфікою цих стадій.

Реалізаціяпотерпілимсвоїхправможливалишепіслявизнанняособипотерпілим у встановленому законом порядку (див. коментар до ст. 55 КПК). Делегування чи привласнення цих прав іншими особами, крім представника і законного представника, на підставах і в порядку, передбачених статтями 58 та 59 КПК, не допускається.

Забезпечення прав потерпілого покладається на органи і осіб, які здійснюють кримінальне провадження: слідчого, прокурора і суд. Керівник органу досудового розслідування зобов’язаний у межах повноважень, наданих йому ст. 39 КПК, організовувати діяльність слідчого із забезпечення прав потерпілого. Слідчий суддя покликаний забезпечувати додержання прав потерпілого засобами судового контролю.

Право потерпілого бути повідомленим про свої права та обов’язки, передбачені КПК, реалізується за допомогою вручення йому уповноваженою особою пам’ятки про процесуальні права та обов’язки, передбаченої ч. 2 ст. 55 КПК (див. коментар до ст. 55). Указана пам’ятка повинна містити перелік прав і обов’язків потерпілого, передбачених статтями 56 та 57 КПК, а також про засоби їх забезпечення (шляхом здійснення судового контролю та прокурорського нагляду). На прохання потерпілого права і обов’язки викладені у пам’ятці, мають бути йому роз’яснені особою, яка її вручила. Крім того, при проведенні окремих процесуальних дій, в яких бере участь потерпілий, йомуповідомляються іроз’яснюються йогоправаіобов’язки, якучасникавідповідноїпроцесуальноїдії. Усудовомупровадженніповідомленняпотерпілому про права і обов’язки здійснюється відповідно до вимог ст. 345 КПК: судовий розпорядник роздає потерпілому в числі інших осіб, які беруть участь у судовому розгляді, пам’ятку про права та обов’язки, після ознайомлення з якою головуючий з’ясовує, чи зрозумілі потерпілому його права та обов’язки і у разі необхідності роз’яснює їх (про повідомленняпроправаіобов’язкивсудовомупровадженнідив. коментардост. 345).

Потерпілиймаєправознатисутністьпідозритаобвинувачення, бутиповідомленим прообрання, змінучискасуваннящодопідозрюваного, обвинуваченогозаходівзабезпечення кримінального провадження та закінчення досудового розслідування. Це право надається потерпілому з метою забезпечити його обізнаність щодо основних етапіврухукримінальногопровадження, що, усвоючергу, єнеобхідноюпередумовою для активної участі у його здійсненні. Знання сутності підозри та обвинувачення передбачає інформування потерпілого щодо змісту письмового повідомлення про підозру (див. коментар до ст. 276 КПК) та обвинувального акта (див. коментар до ст. 293 КПК), яке може відбуватися шляхом надання йому копій відповідних документів та роз’яснення їх суті.

Потерпілийповиненбутиповідомленийпрозакінченнядосудовогорозслідування в одній із трьох форм: 1) закриття кримінального провадження; 2) звернення до суду зклопотанням прозвільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) звернення

147

до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичногоабовиховногохарактеру. Такожпотерпілийповиненбутипоінформований про всі види заходів забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК, які були обрані, змінені чи скасовані стосовно підозрюваного та обвинуваченого. Це право надається потерпілому в тому числі з метою забезпечення його безпеки у кримінальному провадженні. Повідомлення потерпілого про вказані процесуальні рішення відбувається на підставах та в порядку, передбачених гл. 6 КПК.

Право потерпілого подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду покликане забезпечити його активну участь у доказуванні, а у справах приватного обвинувачення на потерпілого покладається обов’язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК. Воно надається потерпілому на виконання такої засади кримінального провадження, як змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (див. коментар до ст. 22 КПК). Докази, які подаються потерпілим, і порядок їх збирання і подання повинні відповідати вимогам, встановленим у гл. 4 КПК. Збирання доказів потерпілим здійснюється шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службовихтафізичнихосібречей, копійдокументів, відомостей, висновківекспертів, висновківревізій, актівперевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів (про збирання доказів див. коментар до ст. 93 КПК).

Право потерпілого заявляти відводи та клопотання покликане надати йому можливістьактивновпливатинахідкримінальногопровадження. Правозаявлятивідводи реалізуєтьсяпотерпілимнапідставахтавпорядку, передбаченихстаттями75–83 КПК. Право потерпілого на відвід здійснюється у вигляді заявлення відповідної заяви. Заява потерпілого про відвід повинна бути вмотивована і може бути заявлена як під час досудовогорозслідування, такіпідчассудовогопровадження. Заявипотерпілогопро відвідпідчасдосудовогорозслідуванняподаютьсяодразупіслявстановленняпідстав для такого відводу. Заяви про відвід під час судового провадження подаються до початку судового розгляду. Подання заяви про відвід після початку судового розгляду допускається лише у випадках, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду (див. коментар до ст. 80 КПК).

Право заявляти клопотання включає право потерпілого на їх пред’явлення та законне і обґрунтоване вирішення, яке гарантується правом на повторне заявлення клопотання, а також правом на оскарження рішення про відмову у вирішенні клопотання. Під час досудового розслідування потерпілий вправі заявляти клопотання слідчому і прокурору, а під час судового провадження – до суду. Розгляд клопотань потерпілогопідчасдосудовогорозслідування відбувається впорядку, передбаченому ст. 220 КПК: клопотання потерпілого і його представника чи законного представника провиконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурорзобов’язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання ви-

148

носитьсявмотивованапостанова, копіяякоївручаєтьсяособі, яказаявилаклопотання, а у разі неможливості вручення з об’єктивних причин – надсилається їй (див. коментар до ст. 220 КПК). Клопотання потерпілого як учасника судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала. Відмова в задоволенні клопотаннянеперешкоджаєйогоповторномузаявленнюзіншихпідстав(пророзглядсудом клопотань учасників судового провадження див. коментар до ст. 350 КПК).

Обмеження прав потерпілого на порушення клопотання, заявлення відводів тощо за неможливості їх поновлення на стадії судового розгляду, тягнуть за собою скасування судового рішення (див. п. 4 ППВСУ від 2 липня 2004 р. № 13 «Про практику застосуваннясудамизаконодавства, якимпередбаченіправапотерпілихвідзлочинів»).

Правопотерпілогоназабезпеченнябезпекищодосебе, близькихродичівчичленів своєї сім’ї, майна та житла виникає за наявності відповідних підстав, якими визнається наявність реальної загрозижиттю, здоров’ю, житлучимайнупотерпілого, його близьких родичів чи членів сім’ї. Право потерпілого на забезпечення безпеки є комплексним і передбачає такі складові, як: 1) подавати клопотання про вжиття заходів безпеки або про їх скасування; 2) знати про застосування щодо них конкретних заходів безпеки; 3) вимагати від уповноважених органів та посадових осіб застосування додаткових заходів безпеки або скасування здійснюваних заходів; 4) оскаржити незаконні рішення чи дії органів, які забезпечують безпеку, до відповідного органу вищого рівня, прокурора або суду. Це право потерпілого реалізується на підставах і в порядку, передбаченихЗУвід23.12.1993 р. «Прозабезпеченнябезпекиосіб, якіберуть участь у кримінальному судочинстві».

Право давати пояснення, показання або відмовитися їх давати може реалізовуватися потерпілим у таких напрямах: 1) як конкретний прояв участі потерпілого у доказуванні, яке нерозривно пов’язане із правом подавати докази; 2) як субсидіарне для підкріплення вимог потерпілого, викладених у його відводах, клопотаннях та при вчиненні інших процесуальних дій.

Показання – це відомості, які надаються потерпілим в усній або письмовій формі підчасдопитущодовідомихйомуобставинукримінальномупровадженні, щомають значення для цього кримінального провадження, які визнаються видом доказів (про показання див. коментар до ст. 95 КПК). Пояснення – це уточнення, тлумачення потерпілим суті наданого ним або іншою особою показання, вчиненої дії, своєї позиції у кримінальному провадженні тощо.

Указанеправоєдиспозитивниміреалізуєтьсянарозсудпотерпілого, прощосвідчить вказівка на право відмовитися давати пояснення та показання. Указана теза додатково випливає із такої засади кримінального провадження, як свобода від самовикриттятаправонесвідчити протиблизькихродичівтачленівсім’ї, складовоюякої є правило щодо того, що жодна особа не може бути примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні її близькимиродичамичичленамиїїсім’їкримінальногоправопорушення(див. коментар до ст. 18 КПК).

Правопотерпілогооскаржуватирішення, діїчибездіяльністьслідчого, прокурора, слідчого судді, суду надається йому на виконання такої засади кримінального про-

149

вадження, як забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності (див. коментар до ст. 24 КПК). За допомогою реалізації цього права потерпілий офіційно вимагає від компетентних органів усунення певного порушення, допущеногоорганамичипосадовимиособами, якіздійснюютькримінальнепровадження, та поновлення своїх порушених прав та інтересів. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування здійснюється потерпілим у порядку, передбаченому гл. 26 КПК. Рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора оскаржуються до слідчого судді, а рішення слідчого судді – в апеляційному порядку. Потерпілий має право оскаржувати судові рішення в порядку, передбаченому КПК.

Право потерпілого мати представника та в будь-який момент кримінального провадженнявідмовитисявідйогопослугпередусімпокликанезабезпечуватиотримання потерпілим у кримінальному провадженні належної правової допомоги. Вимоги до представника потерпілого та особливості йогопроцесуального статусу визначаються ст. 58 КПК (див. коментар до ст. 58 КПК).

Правопотерпілогодаватипояснення, показаннярідноюабоіншоюмовою, якоювін вільно володіє, безоплатно за рахунок держави користуватися послугами перекладача в разі, якщо він не володіє державною мовою чи мовою, якою ведеться кримінальне провадження, надається йому на виконання такої засади кримінального провадження, як мова, якою здійснюється кримінальне провадження (див. коментар до ст. 29 КПК). Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий повиннізабезпечити потерпілому, якийневолодіє чи недостатньо володіє державною мовою, право давати показання, заявляти клопотанняіподаватискарги, виступативсудірідноюабоіншоюмовою, якоювониволодіють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача. Порядок залучення перекладача та його процесуальний статус визначається ст. 68 КПК.

Право потерпілого на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди належить до найважливіших прав жертв злочинів, що підкреслюється у низці міжнародно-правових актів: у п. 8 Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою, прийнятій Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН№40/34 від29.11.1985 р.; Резолюції1989/57 ЕКОСОРООНвід24 травня1989 р.; Європейській конвенції провідшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів від 23 листопада 1983 р.; Рекомендації R (85) 11 Комітету міністрів Ради Європи дер- жавам-членам щодо положення потерпілого в рамках кримінального права та кримінального процесу, яка рекомендувала докласти всебічних зусильзметою забезпечення компенсації завданої потерпілому шкоди, а обов’язки з цих питань покласти на поліцейську владу, органи обвинувачення чи переслідування та суди; Рекомендації R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи від 17 вересня 1987 р. про спрощення кримінального правосуддя, де підкреслювалося, що жертвам необхідно забезпечити можливістьодержуватикомпенсацію задопомогоюофіційнихчинеофіційнихправових процедур, а компенсацією шкоди, завданої потерпілому, може бути обумовлена відмова від кримінального переслідування, та ін.

Право потерпілого на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкодиреалізуєтьсязурахуваннямположеньЦКщодовідшкодуванняшкоди. Порядок відшкодування (компенсації) шкоди укримінальному провадженні визначається гл. 9 КПК. Формамиреалізації відповідного правапотерпілогоєотриманнядобровільного

150