NPK_do_Kriminalno-protsesualnogo_kodexu
.pdfможні самостійно захистити свої права. За таких обставин неналежно оформлена позовна заява не повинна повертатися позивачеві, а прокурор сам на підставі п. 12 ч. 2 ст. 36 КПКтаст. 33 ЗУ«Пропрокуратуру» повиненпідготувати відповідну позовну заяву і пред’явити цивільний позов у інтересах таких осіб. При цьому особи, в інтересах яких прокурор пред’явив цивільний позов у кримінальному провадженні, є цивільними позивачами.
Доказування підстав та розміру цивільного позову в кримінальному провадженні здійснюється в цілому за правилами, встановленими цим Кодексом. На відміну від цивільного судочинства, у якому обов’язок доказування обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на неї (ст. 60 ЦПК), у кримінальномупровадженнідоказуваннявидузавданоїкримінальнимправопорушенням шкоди (майнова, моральна, фізична) та її розміру (якщо шкода має або набула характеру майнової) покладається на слідчого та прокурора, оскільки вид і розмір майнової шкодиєоднимізелементів уструктуріобставин, які підлягають доказуваннюукримінальному провадженні (предмета доказування). Виджешкодитаїїрозмір, виражений у майновому (грошовому) еквіваленті і складає предмет цивільного позову. Крім того, доказування виду та розміру заподіяної шкоди у кримінальному провадженні має своєю метою не лише обґрунтування цивільного позову з метою її відшкодування, а й (і чи не насамперед) кримінально-правове значення. Адже розмір заподіяної шкоди охоплюється об’єктивною стороною вчиненого кримінального правопорушення, визначає ступінь йогосуспільної небезпеки, анерідко йкриміналь- но-правову кваліфікацію. Доказування заподіяною кримінальним правопорушенням характеру (виду) та розміру майнової шкоди, що становитиме предмет цивільного позову, передбачаєнасампереддоказуваннясамоїподіїкримінальногоправопорушення, вчинення його підозрюваним, обвинуваченим, його вини та причинкового зв’язку міжкримінальним діянням ійогонаслідками – заподіяною шкодою. Тождоказування обвинувачення, пред’явлене підозрюваному, обвинуваченому, нерозривно пов’язане з доказуванням виду і розміру заподіяної ними шкоди. Саме тому й обов’язок доказування майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню за цивільним позовом, покладаєтьсянаслідчоготапрокурора. Щостосуєтьсяморальноїшкодитарозміруїїкомпенсації, заявленого у цивільному позові, то тягар (обов’язок) їх доказування здебільшого переходить на цивільного позивача в силу особистого (за змістом психічного) характеру цього виду шкоди та його оцінки самим потерпілим - цивільним позивачем. Саме він визначає ступінь моральних страждань (переживань), заподіяних йому кримінальним діянням, оцінюєїхгрошовимеквівалентом тапідтверджує їхвідповідними доказами (довідками, висновком спеціаліста, експертизи тощо).
Звичайно, цивільнийпозивачнаділенийправомбратиучастьудоказуванніпідстав та розміру цивільного позову за допомогою подання органові, що веде провадження, відповіднихдоказів, братиучастьуслідчих(розшукових) діях, пов’язанихізвстановленням характеру та розміру заподіяної шкоди, брати участь у безпосередній перевірці відповідних доказів тощо (див. коментар до ст. 61 КПК). Він зацікавлений у відшкодуваннізавданоїйомукримінальнимправопорушеннямшкоди, щостимулюєйого брати активну участь у доказуванні підстав та розміру пред’явленого цивільного позову. Проте його доказова діяльність – це результат реалізації його процесуальних
251
прав, а не обов’язків. На відміну від КПК 1960 р., ч. 3 ст. 50 якого зобов’язувала цивільного позивача на вимогу органу, що веде процес, пред’явити всі необхідні документи, зв’язані з заявленим позовом, цей Кодекс такого обов’язку на цивільного позивача не покладає. Звільнення ж його від такого обов’язку не лише не сприятиме доказуванню об’єктивного розміру заподіяної майнової шкоди, а й може стати причиною затягування провадження чи навіть необґрунтованого завищення цивільним позивачем позовних вимог.
Інститутцивільногопозовувкримінальномупровадженнієсуміжнимізпозовним провадженням, унормованим ЦПК. Оскільки ж основні положення та особливості цього інституту в кримінальному провадженні передбачені коментованим Кодексом, то з точки зору законодавчої техніки немає потреби переносити до нього всі норми, щостосуютьсяцивільногопозову, ізЦПК. Уцьомузв’язкузаконодавець уч. 5 коментованоїстаттіпередбачивправило, згіднозяким, якщопевніпроцесуальнівідносини, щостосуютьсяцивільногопозовувкримінальномупровадженні, неврегульованіцим Кодексом, то до них слід застосовувати норми ЦПК за умови, що вони узгоджуються іззасадамикримінальногосудочинстваінесуперечатьїм. Тожщодоцьогокриміналь- но-процесуального інституту законодавець допускає застосування аналогії цивільного процесуального закону.
6.Частина шоста коментованої статті закріплює правило, згідно з яким у випадку відмови у задоволенні позову про відшкодування завданої кримінальним правопорушеннямшкодивпорядкуцивільного, господарськогоабоадміністративногосудочинства цивільний позивач позбавляється права пред’явити той же позов у кримінальному провадженні. У цьому провадженні (щодо цивільного позову) яскраво виявляєтьсязасададиспозитивностіурозпорядженністоронамипозову, насампередпотерпілим, не лише процесуальними, а й матеріальними правами: потерпілий вправі пред’явити цивільний позов або відмовитися від реалізації цього права; звузити чи розширити позовнівимоги; обративидсудочинства– кримінальнечицивільне– дляпред’явлення цивільного позову тощо. У деяких випадках цивільний позов про відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди може розглядатись і вирішуватись у порядкугосподарського чиадміністративного судочинства. Так, якщомайновашкода завданакримінальнимправопорушеннямюридичнійособі, амайновувідповідальність за завдану шкоду підозрюваним, обвинуваченим в силу закону несе інша юридична особаякцивільнийвідповідач, тотакийцивільнийпозовзалежновідвидуюридичних осіб розглядається і вирішується в порядку господарського чи адміністративного судочинства. Тому у випадку, коли потерпілий до початку чи завершення кримінального провадження пред’явив цивільний позов про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у порядку цивільного чи іншого виду судочинства і в задоволенні позову йому було відповідним судом відмовлено, він позбавляється права пред’являти той же позов у кримінальному провадженні.
7.Якщо особа цивільного позову про відшкодування заподіяної їй шкоди в кримінальному провадженні не пред’являла або позов суд залишив без розгляду (див. коментар до ч. 3 ст. 129 та ст. 326 КПК), вона вправі пред’явити його в порядку цивільного судочинства.
252
Стаття 129
Вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні
1.Ухвалюючиобвинувальнийвирок, постановляючиухвалупрозастосуванняпримусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
2.У разі встановлення відсутності події кримінального правопорушення суд відмовляє в позові.
3.Уразівиправданняобвинуваченогозавідсутностівйогодіяхскладукримінальногоправопорушенняабойогонепричетностідовчиненнякримінальногоправопорушення, а також у випадках, передбачених частиною першою статті 326 цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду.
1.За результатами розгляду в кримінальному провадженні цивільного позову суд може прийняти в ухваленому ним вироку або ухвалі про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру одне з таких рішень: 1) задовольнити цивільний позов повністю або частково; 2) відмовити у позові; 3) залишити позов без розгляду.
Рішення про повне або часткове задоволення позову може бути винесено лише у разі визнання обвинуваченого винним у вчиненні кримінального правопорушення і ухвалення обвинувального вироку чи винесення постанови про застосування до особи примусових заходів виховного або медичного характеру. При цьому не має значення, чи призначає суд обвинуваченому покарання, звільняє від нього чи від його відбування (зокрема, звільняє від відбування покарання з випробуванням), або застосовуєіншізаходи, передбачені законодавствомУкраїнипрокримінальнувідповідальність (ч. 2 ст. 373 КПК).
Суд задовольняє цивільний позов повністю або частково (залежно від доведення його розміру), якщо в судовому засіданні були доведені стороною обвинувачення та цивільним позивачем матеріально-правові підстави позову, зокрема: 1) вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення чи суспільно небезпечного діяння особою; 2) заподіяння нимимайнової та/абоморальної шкоди; 3) причиннийзв’язок між кримінальним чи суспільно небезпечним діянням та шкодою; 4) винуватість обвинуваченогочицивільноговідповідачаузаподіяннішкоди. Крімматеріальнихпідстав, для задоволення цивільного позовумають бутинаявні також процесуальні передумови, а саме: 1) процесуальна право- і дієздатність цивільного позивача (законного представника чи представника); 2) підсудність цивільного позову цьому судові; 3) відсутність раніше ухваленого судового рішення, яке вступило в законну силу, щодо цього позову між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих самих підстав.
2.Суд відмовляє у задоволенні позову у разі ухвалення виправдувального вироку за: 1) відсутністю події кримінального правопорушення (не доведено вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується особа); 2) недоведеністю вчиненнякримінального правопорушенняобвинуваченим. Якщовінухваливвиправдувальний вирок з такої підстави, як відсутність (недоведення) в діянні обвинуваче-
253
ного складу кримінального правопорушення або непричетності цього обвинуваченогодовчиненнякримінальногоправопорушення, вінзобов’язанийзалишитипозовбез розгляду. Такий підхід законодавця обумовлений тим, що відсутність у діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення (кримінального проступку чи злочину) ще не означає, що завдана його діями шкода була наслідком правомірної поведінки. Такідіїмоглиматипротиправнийхарактерібутивираженіуформіадміністративного проступку чи цивільного правопорушення (делікту), які також тягнуть за собою майнову та/чи моральну відповідальність за заподіяну ними шкоду. Тому, залишаючи цивільний позов без розгляду у кримінальному судочинстві, суд надає цивільному позивачеві можливість добиватися відшкодування завданої йому шкоди в порядку цивільного судочинства.
3. Незрозумілим і таким, що не піддається науковому поясненню, є положення ч. 3 коментованої статті про залишення судом без розгляду цивільного позову у разі виправданняобвинуваченогоузв’язкузйогонепричетністюдовчиненнякримінального правопорушення (ч. 3 ст. 129 КПК). Річ в тім, що недоведена причетність обвинуваченого до вчинення кримінального правопорушення в силу презумпції невинуватості (див. коментар до ст. 17 КПК) означає доведення його невинуватості у вчиненні цього правопорушення. Тому в задоволенні цивільного позову до нього має бути відмовлено, а не залишено позов без розгляду. Вирішення цієї ситуації в такий спосіб не позбавлятиме права потерпілих від кримінального правопорушення пред’явити цивільний позов до інших осіб (у тому числі у встановлених законом випадках і без їх вини) у порядку цивільного судочинства, або компенсувати їм шкоду за рахунок Державного бюджету України на підставі частини третьої ст. 127 КПК.
Залишає суд цивільний позов без розгляду і у випадку неприбуття цивільного позивача (його представника чи законного представника) до судового засідання, якщо він не надіслав клопотання про розгляд позову за його відсутності, а обвинувачений чи цивільний відповідач не визнає повністю пред’явленого позову (ч. 1 ст. 326 КПК). Данеположеннякоментованоїстаттінаврядчиєвдалим, воноєзанадтокатегоричним і не сприяє належному захисту прав і законних інтересів потерпілих від кримінального правопорушення. Воно не враховує випадків, коли неявка цивільного позивача (авінєпотерпілим, якийзаявивцивільнийпозов), моглабутиобумовленаоб’єктивними причинами: неповідомленням або несвоєчасним повідомленням прочас імісце судового засідання, хворобою чи іншими поважними причинами. Крім того, воно не узгоджується і з положенням ст. 325 КПК, яка встановлює наслідки неприбуття в судове засідання потерпілого і як альтернативу при цьому передбачає відкладення судовогорозгляду. Невраховуєвоноіправовоїситуації, колицивільнийпозоввінтересах потерпілих був пред’явлений прокурором у встановлених КПК випадках, який і буде його підтримувати в суді. З урахуванням викладеного суд не повинен залишати позовбезрозгляду, а розглянутиівирішитийогоувипадку, коливінбувпред’явлений прокурором і підтриманий ним у судовому засіданні, а у разі неявки в судове засідання цивільного позивача з поважних причин і неможливості без його участі вирішити цивільний позов, суд, так само як і у випадку неявки потерпілого, повинен відкласти судовий розгляд. Такий підхід узгоджується ізположеннями ст. 169 ЦПК. Тож, ВССУ варто було б дати роз’яснення з цього питання.
254
4. Коментований Кодекс, так само як і КПК 1960 р., не надає права судові визнавативобвинувальномувироку(ухвалі) зацивільнимпозивачем праваназадоволення цивільного позову з передаванням питання про визначення його розміру в порядку цивільногосудочинства. Такеправопередбачаютькримінально-процесуальнікодекси деяких пострадянських держав (наприклад, ч. 2 ст. 309 КПК РФ). Видається, що коментованийКодексбільшпослідовнопідходитьдовирішенняцьогопитання, позбавляючи цивільного позивача (потерпілого від кримінального правопорушення) необхідності повторно шукати доступу до правосуддя в порядку цивільного судочинства і доказувати судові вже не підстави, а розмір заподіяної шкоди.
Рішеннясудущодопозовумаєбутимотивованеувирокучиухваліпрозастосування примусових заходів виховного чи медичного характеру. В мотивувальній частині вироку (ухвалі) зазначаються мотиви задоволення (повного чи часткового) цивільного позову, відмови у його застосуванні чи залишення без розгляду (ч. 3 ст. 374 КПК).
Уразі повного або часткового задоволення позову суд має навести відповідні докази, провести розрахунки розміру відшкодування, а також вказати норми матеріального права (цивільного, трудового та інших галузей законодавства), на підставі яких вирішується позов. Якщо кримінальне правопорушення вчинено декількома обвинуваченими, суд зазначає, в якій формі підлягає відшкодування (компенсація) заподіяної шкоди – солідарній чи в частках. У разі пред’явлення цивільного позову декількома цивільними позивачами суд має мотивувати, кому, в якому розмірі та в якій формі відшкодовується шкода. При цьому згідно з нормами цивільного права про деліктну майнову відповідальність, якщо шкода завдана цивільному позивачеві кримінальнимправопорушенням, вчиненимкількомаобвинуваченими, вонизазагальним правилом несуть солідарну цивільну відповідальність. Проте за заявою цивільного позивача суд може визначити їх відповідальність у частці, яка відповідає ступеню вини кожного з них у заподіянні шкоди (ст. 1190 ЦК України). Солідарна цивільна відповідальність обвинувачених виключається, якщо їх притягнуто до відповідальності в одному кримінальному провадженні, але за кримінальні правопорушення, які не пов’язані спільним умислом.
Увипадках, колишкода завдана спільно обвинуваченим таіншоюособою, кримінальне провадження щодо якої на встановлених цим Кодексом підставах було закрито (ст. 284 КПК), заподіяна їхніми діями шкода відшкодовується обвинуваченим у повномуобсязі. Прицьомуцивільномупозивачевіроз’яснюєтьсяйогоправопред’явити позовдотакоїособивпорядкуцивільногосудочинствазвимогоювідшкодуватиінею шкоду в солідарному порядку.
Увипадку заподіяння шкоди суспільно небезпечним діянням кількох малолітніх, вона підлягає відшкодуванню цивільними відповідачами у частках, які визначаються ними за домовленістю, а в разі відсутності такої – за рішенням суду. У частках відшкодовується такожшкода, завдана спільнимидіямикількохнеповнолітніх(від14 до 18 років), ними самими або цивільними відповідачами. У обох випадках цивільні відповідачінесутьвідповідальністьзазаподіянушкодуназванимиособами, якщовони не доведуть, що шкода була завдана не з їх вини (статті 1178, 1179, 1181, 1182 ЦК).
При застосуванні примусових заходів медичного характеру до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння у стані неосудності або кримінальне правопорушення у
255
стані осудності, але захворіли на психічне захворювання до ухвалення вироку, і ці особи є суспільно небезпечним також встановлюються характер і розмір шкоди, завданої їх діяннями, але рішення щодо відшкодування має альтернативний характер. Якщошкодабулавчиненакримінальнимправопорушенням, алеособа(підозрюваний, обвинувачений) захворіла психічною хворобою до ухвалення вироку, суд повинен ухвалити рішення про відшкодування завданої шкоди піклувальниками такої особи за рахунок її майна. У випадку вчинення суспільно небезпечного діяння неосудною особою (яка не усвідомлювала значення своїх дій та/або не могла керувати ними у зв’язку з психічним розладом або недоумством) заподіяна нею шкода за загальним правилом не відшкодовується. Але суд може ухвалити рішення про відшкодування такої шкоди цивільними відповідачами (чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми), якщо вони проживали з такою особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання вчинення нею суспільно небезпечного діяння та заподіянню шкоди (ст. 1186 ЦК).
Зменшення судом розміру відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди залежно від матеріального становища обвинуваченого не допускається. Проте суд може зменшити розмір відшкодування, якщо груба необережність самого потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди (ст. 1193 ЦК).
У разі укладення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим угоди про примиренняпитанняпровідшкодування заподіяної кримінальним правопорушенням шкоди врегульовується сторонами позову і зазначається у змісті угоди (див. ст. 471 КПК). Така угода затверджується вироком суду (див. ст. 475 КПК).
Для вирішення питання про відшкодування у кримінальному провадженні завданої кримінальним правопорушенням шкоди за допомогою цивільного позову важливе значення має процесуальна діяльність слідчого, прокурора під час досудового розслідування і суду на судових стадіях провадження, спрямована на забезпечення цивільногопозову. Забезпеченняцивільногопозовуполягаєувчиненніпроцесуальних дій, передбачених КПК, що мають своєю метою гарантувати реальне відшкодування завданої шкоди. Власне, своєчасне застосування таких заходів забезпечення кримінальногопровадження, яктимчасовевилученнямайнапідозрюваногопідчасвчиненняокремихслідчих(розшукових) дій(обшуків, оглядів) (див. коментардостатей167, 168 КПК) та арешт майна підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану їх діями, здатне забезпечити реальне і швидке виконання рішення суду про повне або часткове задоволення цивільного позову. (Про підстави, види майна та порядок накладення на нього арешту див. коментар до глави 17 КПК).
Цивільний позов не підлягає розгляду у випадках закриття кримінального провадження як на досудовому розслідуванні, так і в суді. Про підстави закриття кримінального провадження слідчим і прокурором на досудовому розслідуванні, а судом у судовому засіданні див. коментар до ст. 284 цього Кодексу. У випадку закриття кримінальногопровадженнянавстановленихцимКодексомпідставахвідповіднослідчий, прокурор, суддя і суд зобов’язані роз’яснити цивільному позивачеві його право пред’явити аналогічний позов у порядку цивільного судочинства.
256
Стаття 130
Відшкодування (компенсація) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю
1. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснюєоперативно-розшуковудіяльність, досудоверозслідування, прокуратуриабо суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.
1.Стаття третя Конституції України проголошує, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Дане конституційне положення більшу конкретизацію знаходить у ст. 56 Основного закону, яка закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Важливу рольвзакріпленні наведеного конституційного положення, атакожйого конкретизації стосовнодіяльності органів, щоздійснюють оперативно-розшуковідії, досудове розслідування, прокуратуритасуду, вспеціальному (окремому) законі, відіграли міжнародно-правові акти, визнані Україною. Так, МПГПП закріплює ряд важливихположень, зокрема, щокожен, хтобувжертвоюнезаконногоарештучитримання під вартою, має право на компенсацію, якій надано позовної сили (ч. 5 ст. 9). Рівно ж, колибудь-якуособуостаточнимрішеннямбулозасудженозакримінальнийзлочин,
іколи винесений їй вирок був згодом скасований… за наявністю судової помилки, то особа, яка зазнала покарання у результаті такого засудження, одержує компенсацію згідно зі законом, якщо не буде доведено, що засудження відбулось виключно або частково з її вини (ч. 6 ст. 14). Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдськихаботаких, щопринижуютьгідність, видівповодженняіпокарання1984 р. також у своїй ст. 14 передбачає необхідність кожною державою-стороною Конвенції (Україна є її стороною) забезпечити у своїй правовій системі одержання відшкодування жертвою катувань й підкріплене правовою санкцією право на справедливу й адекватну компенсацію, включаючи заходи до якомога повнішої реабілітації. У разі смерті жертвикатуваньправонакомпенсаціюнадаєтьсяїїутриманцям. КЗПЛтакожмістить низкуважливихположень, щостосуютьсявідшкодуванняшкоди, завданоїнезаконним арештом або затриманням (ч. 5 ст. 5 Конвенції), а також закріплює право особи на ефективний засіб правовогозахистуувідповідному національному органінезалежно від того, що порушення прав і свобод людини було вчинене особами, які діяли в офіційній якості (ст. 13-1 Конвенції). ЄСПЛ, юрисдикція якого розповсюджується на Україну, ухвалив низку рішень, якими зобов’язав нашу державу відшкодувати шкоду, завдану потерпілим незаконними діями та рішеннями органів досудового розслідування, прокуратури та суду (справи: «Кобцев проти України», «Афанасьєв проти України», «Харченко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» та ін.).
2.Правовою основою реалізації коментованої статті, крім Конституції України та окремих положень названих та інших міжнародно-правових актів, є ст. 1176 ЦК та
257
Закон України від 1 грудня 1994 р. «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органівдосудовогорозслідування, прокуратуриісуду» (далі– ЗаконУкраїни) зі змінами, внесеними, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» (ч. 17) від 13 квітня 2012 р. («Урядовий кур’єр» від 7 червня 2012 р., №100). ВрозвитокцьогоЗаконуприйнятеПоложенняпрозастосуванняЗаконуУкраїни«Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, щоздійснюють оперативно-розшуковудіяльність, органівдосудового розслідування, прокуратуриісуду», затверджененаказомМіністерстваюстиціїУкраїни, Генеральної прокуратури України і Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 р.. Власне, названий Закон України та ст. 1176 ЦК України встановлюють перелік випадків, а Закон – порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
За Законом України відшкодуванню підлягає шкода завдана громадянинові внаслідок:
1)незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладенняарештунамайно, незаконноговідстороненнявідроботи(посади) таінших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
2)незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення арешту;
3)незаконногопроведенняоперативно-розшуковихзаходів, передбаченихзаконами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.
Заподіяна внаслідок перелічених дій і рішень шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-роз- шукову діяльність, досудове розслідування, а також органів прокуратури і суду (ст. 1 Закону України).
Правонавідшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду виникає у чітко визначених Законом України випадках, зокрема:
1)ухвалення виправдувального вироку суду;
1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи в іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арештунамайно, незаконного відсторонення відроботи(посади) таіншихзаходівкримінальногозабезпечення, щообмежуютьчипорушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;
258
2)закриттякримінальногопровадженнязавідсутністюподіїкримінальногоправопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримання (ст. 2 Закону України).
За Законом України особа у перелічених випадках має право на відшкодування (повернення) таких видів шкоди як:
1)заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;
2)майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, іншіцінності), конфісковане абозверненевдоходдержави судом, вилученеорганами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;
3)штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;
4)суми, сплачені громадянином у зв’язку з поданням йому юридичної допомоги;
5)моральна шкода.
У разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов’язані роз’яснити потерпілій особі порядок відшкодування завданої шкоди тапоновлення її порушених прав. При цьому необхідно зазначити, що право на відшкодування шкоди в особи не виникає у разі закриття кримінального провадження на підставі закону про амністію або акта про її помилування. Не виникає воно і в тих випадках, якщо особа в процесі досудового розслідування або судового розгляду шляхом самообмови перешкоджала з’ясуванню дійсних обставин і цим сприяла незаконним діям та ухваленню таких рішень (ч. 4 ст. 1176 ЦК України).
Розмір відшкодування, зазначених видів шкоди залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщокримінальне провадження закритосудомвапеляційному абокасаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції (ч. 1 ст. 12 Закону України).
Питання провідшкодування моральної шкоди, вбудь-якому випадку вирішується судом, який розглядав кримінальну справу або якому вона мала бути підсудна відповіднодочинногозаконодавства. Розмірморальноїшкодивизначається зурахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством (ч. 3 ст. 23 ЦК України).
Постанова про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури, на вибір громадянина може бути оскаржена до суду за місцем проживання особи або за місцезнаходженням відповідного органу, що здійснює оперативно-розшу- ковудіяльність, досудоверозслідування, чипрокуратури. Необхідноприцьомузауважити, що сторони в цих справах звільняються від сплати судових витрат.
259
ПроцедуравиконанняпостановипровідшкодуванняшкодирегулюєтьсяПорядком виконаннярішеньпростягненнякоштівдержавноготамісцевихбюджетівабобюджетних установ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р.
№ 845.
Відповідно до норм даного Порядку, рішення про стягнення коштів державного бюджету(втомучислііпостановапровідшкодуванняшкоди) виконуютьсявиключно органами Державної казначейської служби України.
ВЗаконіУкраїни«ПроДержавнийбюджетУкраїнина2012 рік» від22 грудня2011 р. № 4282-VI (як і в попередніх Законах про Державний бюджет України, починаючи з 2002 р.) передбачена окрема стаття видатків на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, яка носить назву «Відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянину вартості конфіскованоготабезхазяйногомайнастягнутоговдохіддержави, відшкодуванняшкоди, завданої фізичній чиюридичнійособінезаконними рішеннями, діямичибездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» (код програми 3504030).
260