NPK_do_Kriminalno-protsesualnogo_kodexu

Розділ ІІ

ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

ГЛАВА 10

ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ І ПІДСТАВИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Стаття 131

Види заходів забезпечення кримінального провадження

1.Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

2.Заходами забезпечення кримінального провадження є:

1)виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід;

2)накладення грошового стягнення;

3)тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом;

4)відсторонення від посади;

5)тимчасовий доступ до речей і документів;

6)тимчасове вилучення майна;

7)арешт майна;

8)затримання особи;

9)запобіжні заходи.

1. У коментованій статті передбачено заходи забезпечення кримінального провадження. Системне тлумачення статей цього Кодексу, які регулюють підстави та порядок їх застосування, дозволяє дійти висновку, що заходи забезпечення кримінального провадження – це передбачені КПК заходи примусового характеру, які застосовуються за наявності підстав та впорядку, встановлених законом, зметою запобігання і подолання негативних обставин, що перешкоджають або можуть перешкоджати вирішенню завдань кримінального провадження, забезпеченню його дієвості. Під останньою слід розуміти вирішення завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК, у розумні строки, з дотриманням принципу процесуальної економії.

Ці заходи характеризуються такими специфічними ознаками: 1) мають процесуальнийхарактер ірегулюються кримінальним процесуальним законом, атомуєскладовою кримінальної процесуальної форми; 2) підстави, межі та порядок їх застосування детально регламентовані законом; 3) спрямовані на досягнення єдиної мети – забезпечити належний порядок кримінального провадження, його дієвість; 4) мають

261

вираженийпримусовийхарактер, якийзалежитьневідпорядкуреалізаціїцихзаходів, а від їх законодавчої моделі. Навіть коли особа не заперечує проти обмеження її прав та свобод, що пов’язане із застосуванням заходів забезпечення кримінального провадження, вони все одно мають примусовий характер, оскільки сама можливість застосування примусу передбачена законом; 5) мають виключний характер – тобто застосовуються лише в тих випадках, коли іншими заходами публічні завдання кримінального провадження досягнути неможливо; 6) специфічний суб’єкт застосування

–ним, як правило, є слідчий суддя, суд.

Участині 1 коментованої статті визначається мета застосування заходів забезпечення кримінального провадження, яка полягає у досягненні дієвості кримінального провадження, що логічно обумовлює назву всіх зазначених у цій статті заходів.

Крім загальної мети, на досягнення якої спрямовано кожен із цих заходів, характерноюдлянихєтакожнаявністьвласноїспецифічноїмети, якауструктуріцілеспрямованості кримінальної процесуальної діяльності займає окреме місце. Так, тимчасовийдоступдоречейідокументівмаєнаметізабезпечення можливостіформування правової позиції сторін кримінального провадження; тимчасове вилучення майна та арештмайна спрямовані назабезпечення можливості відшкодування шкоди, завданої кримінальнимправопорушенням, можливоїконфіскаціїмайна; тимчасовеобмеження у користуванні спеціальним правом має на меті припинення кримінального правопорушення, запобіганнявчиненнюіншогочиприпиненняабозапобіганняпротиправній поведінці підозрюваного, обвинуваченого щодо перешкоджання кримінальному провадженню; затримання особи та запобіжні заходи спрямовані на припинення кримінального правопорушення, атакожстворюютьнеобхідні умовидлязабезпеченняучастіпідозрюваного, обвинуваченоговкримінальномупровадженні, авідтак– для здійснення правосуддя.

Окремо слід звернути увагу на те, що запобіжні заходи, систему яких закріплено ст. 176 КПК, мають на меті забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладенихнаньогопроцесуальнихобов’язків, атакожзапобіганняспробам: 1) переховуватисявідорганівдосудовогорозслідуваннята/абосуду; 2) знищити, сховатиабо спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Наявність специфічної мети, запобіжний характер цих заходів обумовили необхідність виокремлення їх до окремої групи заходів забезпечення кримінального провадження, порядок застосування яких передбачено главою 18 КПК.

Спільноюознакоюзакріпленихцієюстаттеюзаходівзабезпечення кримінального провадження є також їх поєднання із застосуванням примусу, який тією чи іншою міроюпритаманнийкожномузних. Тому, зазагальнимправилом, законодавецьвідніс прийняття рішення про їх застосування до виключної компетенції слідчого судді (на досудовому провадженні) або суду (у судовому провадженні) (винятком є виклик слідчим, прокурором, порядок здійснення якого передбачено статтями 133, 135, 136,

262

137, 138, 139; тимчасове вилучення майна, передбачене статтями 167, 168, 169; законне затримання та затримання уповноваженою службовою особою, підстави та порядок яких встановлено статтями 207, 208 КПК).

2. Перелік заходів забезпечення кримінального провадження, встановлений ч. 2 коментованої статті, є вичерпним, що виключає можливість застосування при здійсненні кримінального провадження будь-яких інших заходів його забезпечення.

Стаття 132

Загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження

1.Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

2.Клопотанняпрозастосуваннязаходівзабезпеченнякримінальногопровадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

3.Застосуваннязаходівзабезпеченнякримінальногопровадженнянедопускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання

управа і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

4.Дляоцінкипотребдосудовогорозслідуванняслідчийсуддяабосудзобов’язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні.

5.Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінальногопровадженнястороникримінальногопровадженняповинніподатислідчомусудді або суду докази обставин, на які вони посилаються.

6.До клопотання слідчого, прокурора про застосування, зміну або скасування заходузабезпеченнякримінальногопровадженнядодаєтьсявитягзЄдиногореєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, врамках якого подається клопотання.

1. Встановлення загальних правил застосування заходів забезпечення кримінальногопровадження маєважливезначеннядляправозастосовноїдіяльності, аджесприяє її єдності, дотриманню прав учасників кримінальних процесуальних відносин. Необхідність нормативного закріплення таких правил обумовлена тим, що заходи забезпеченнякримінальногопровадженняспрямованінадосягненняєдиноїмети, яку визначено ч. 1 ст. 131 КПК, а тому й єдиною є їх правова природа.

263

Поєднання заходів забезпечення кримінального провадження із застосуванням примусу, втручаннямдержавнихорганівдосфериправлюдинивикликаєнеобхідність встановлення законодавцем дієвихгарантій забезпечення законнихінтересів осіб, які залучаються до участі в кримінальному провадженні. Однією із таких гарантій є судовий контроль законності обмеження конституційних прав і свобод людини при здійсненні кримінального провадження, який на досудовому розслідуванні здійснюється слідчим суддею (див. п. 18 ст. 3 КПК). Тому ч. 1 цієї статті передбачено, що правовою підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження єухвала слідчого судді (на досудовому розслідуванні), суду ( усудовому провадженні). Винятки зцього правила можуть мати місце лише увипадках, визначених КПК. До таких, зокрема, належать виклик особи слідчим та прокурором, який здійснюється у порядку, встановленому статтями 133–139; тимчасове вилучення майна, передбачене статтями167–169; затриманняособи, щоможебутиздійсненоупорядку, передбаченому статтями 207, 208 КПК.

Віднесенняприйняттяпроцесуальногорішення(ухвали) прозастосуваннязаходів забезпечення кримінального провадження до виключної компетенції суду відповідає європейським стандартам у галузі прав людини. У Рішенні ЄСПЛ у справі «Клас та інші проти Федеративної Республіки Німеччини» (1978 р.) зазначено, що принцип верховенства прававиходить, зокрема, зтого, щовтручання органіввиконавчої влади управа окремих осіб повинно перебувати під ефективним контролем, який звичайно має забезпечуватися судовою системою, у всякому разі як останньою інстанцією; судовий контроль надає найкращі гарантії незалежності, неупередженості іналежної процедури.

2.Прозастосуваннязаходівзабезпечення кримінальногопровадження слідчий, за погодженням із прокурором, прокурор складають вмотивоване клопотання, яке подаєтьсядомісцевогосуду, вмежахтериторіальноїюрисдикціїякогознаходитьсяорган досудового розслідування. Окремі заходи забезпечення кримінального провадження можуть застосовуватися також за ініціативою сторони захисту, зокрема, тимчасовий доступ до речей і документів (ст. 100 КПК), у зв’язку з чим стороні захисту також надається право клопотати перед слідчим суддею про прийняття рішення про застосування цих заходів.

3.Частиною 3 коментованої статті встановлено три групи обставин, за наявності якихзастосуваннязаходівзабезпеченнякримінальногопровадженнянедопускається. При цьому слід звернути увагу на те, що тягар доказування перед слідчим суддею, судомнаявностіпідставзастосуваннязаходівзабезпеченнякримінальногопровадження покладено на слідчого та прокурора як на суб’єктів, які здійснюють кримінальне провадження, у зв’язку з чим мають обґрунтувати необхідність застосування заходів його забезпечення.

Обов’язокдоведенняпередслідчимсуддеюіснуванняобґрунтованоїпідозрищодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставоюзастосуванняцихзаходів, наявностіпотребидосудовогорозслідуваннявїх застосуванні, можливості виконання завдання досудового розслідування лише за умови їх застосування, логічно обумовлений такими обставинами: по-перше, саме

264

слідчий як суб’єкт, який безпосередньо здійснює досудове розслідування, а також прокурор, на якого покладено процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, повинні не лише констатувати наявність необхідності застосування заходів забезпечення кримінального провадження, а як суб’єкти, які найбільш обізнані стосовно фактичних підстав їх застосування, навести суду відповідні аргументи, що підтверджуютьтакунеобхідність, переконатийогоприйнятивідповіднепроцесуальнерішення (постановити ухвалу); по-друге, цінність судової процедури вирішення питання про застосування цих заходів, зокрема, полягає у тому, що, будучи незалежним і неупередженим, суд постановляє ухвалу, ґрунтуючись на власному переконанні щодо наявності для цього достатніх підстав, яке є результатом дослідження ним обставин та доказів, що надані сторонами.

Наданнянормативногохарактеруобов’язкуслідчого, прокурорадовестислідчому судді наявність підстав, передбачених ч. 3 цієї статті, фактично усуває можливість звернення цих осіб до слідчого судді з необгрунтованим клопотанням, оскільки в такому разі нівелюється сама ініціатива і рішення суду є достатньо прогнозованим не на користь ініціатора клопотання.

4.Передбачений ч. 4 коментованої статті обов’язок слідчого судді або суду для оцінки потреб досудового розслідування врахувати можливість без застосованого заходузабезпеченнякримінальногопровадженняотриматиречіідокументи, якіможуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальномупровадженні, спрямованонаобмеженнядискреціїсуду, попередженнянеобґрунтованого втручання до сфери прав і законних інтересів особи, яка залучається до участі у кримінальному провадженні.

5.Доведення слідчим, прокурором наявності достатніх підстав для застосування заходів забезпечення кримінального провадження здійснюється шляхом надання слідчому судді, суду доказів обставин, на які вони посилаються у клопотанні. При цьому слід звернути увагу на те, що надання доказів, тобто обґрунтування позиції сторони, є її обов’язком, що випливає із тлумачення ч. 5 коментованої статті. Якщо

всудовомузасіданніпідчасрозглядупитанняпрозастосуванняцихзаходівбереучасть сторона захисту, надання доказів на підтвердження її позиції також слід розглядати як її процесуальний обов’язок.

6.Однією із правових підстав застосування заходів забезпечення кримінального провадження є внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, адже саме з цього моменту відповідно до ч. 2 ст. 214 КПК розпочинається досудове розслідування. Тому до клопотання слідчого, прокурора про застосування, зміну або скасування заходу забезпечення кримінального провадження має бути додано витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, у рамках якого подається клопотання. Це дозволяє суду пересвідчитися у наявності відповідної правової підстави для розгляду клопотання в судовому засіданні. Невиконання слідчим, прокурором вимоги закону, передбаченої ч. 6 коментованої статті, унеможливлює судовий розгляд клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

265

ГЛАВА 11

ВИКЛИК СЛІДЧИМ, ПРОКУРОРОМ, СУДОВИЙ ВИКЛИК І ПРИВІД

Стаття 133

Виклик слідчим, прокурором

1.Слідчий, прокурорпідчасдосудовогорозслідуваннямаєправовикликатипідозрюваного, свідка, потерпілого або іншого учасника кримінального провадження у встановлених цим Кодексом випадках для допиту чи участі віншій процесуальній дії.

2.Слідчий, прокурор під час досудового розслідування мають право викликати особу, якщоєдостатніпідставивважати, щовонаможедатипоказання, якімають значення для кримінального провадження, або її участь у процесуальній дії

єобов’язковою.

1.Викликслідчим, прокуроромєзаходомзабезпеченнякримінальногопровадження, сутність якого полягає у виклику підозрюваного, свідка, потерпілого або іншого учасника кримінального провадження для участі упроцесуальній дії, щоздійснюється на досудовому розслідуванні увстановленому законом порядку слідчим, прокурором у випадках, коли за законом участь учасника кримінального провадження при проведенні певної процесуальної дії є обов’язковою чи її визнали такою слідчий або прокурор. Порядок здійснення виклику регулюється ст. 135 КПК.

Право викликати особу під час досудового розслідування належить слідчому та прокурору як суб’єктам, які здійснюють кримінальне провадження на етапі його досудового розслідування.

За змістом ч. 1 коментованої статті для допиту або участі в інших процесуальних діях можутьбутивикликані: підозрюваний; свідок; потерпілий таінші учасники кримінальногопровадження(ними, зокрема, можутьбутиексперт, спеціаліст, перекладач, цивільнийпозивач, цивільнийвідповідач, законніпредставникипідозрюваноготощо).

2.Незважаючи на незначне обмеження прав особи при її виклику слідчим, прокурором, цей захід забезпечення кримінального провадження все ж таки пов’язаний із застосуванням примусу, оскільки, по-перше, примушує особу підкоритися вимозі слідчого, прокурора про явку, а по-друге, неприбуття учасника кримінального провадження за викликом без поважних причин тягне за собою негативні для неї правові наслідки, що полягають у можливості застосування грошового стягнення або приводу (див. ст. 139 КПК). Тому з метою попередження необґрунтованого виклику в ч. 2 коментованої статті передбачено дві групи обставин, які можуть бути підставами длянього. Допершоїгрупинеобхідновіднестидостатніданівважати, щоособаможе датипоказання, якімаютьзначення длякримінальногопровадження. Такіданімають імовірний, прогностичний характер, який набуває якості достовірного при проведеннідопиту. Ціданіможутьбутиотриманіпідчаспроведенняслідчих(розшукових) або негласних слідчих (розшукових) дій, а також при дослідженні слідчим, прокурором обставин вчиненого кримінального правопорушення. До другої групи обставин, які

266

єпідставоюдлявиклику, належитьпрямавказівказаконупрообов’язковуучастьособи при проведенні процесуальної дії або визнання її участі обов’язковою слідчим, прокурором.

Наявність однієї із зазначених обставин є підставою для виклику слідчим, прокурором особи, рішення про який формалізується у повістці про виклик, здійсненні його по телефону або телеграмою (див. ч. 1 ст. 135 КПК).

Викликслідвідрізнятивідповідомленняукримінальномупровадженні. Упершена законодавчомурівнізаконодавецьвказавнатакувідмінність. Відповіднодост. 111 КПК повідомленнямєпроцесуальнадія, задопомогоюякоїслідчий, прокурор, слідчийсуддя чисудповідомляєпевногоучасникакримінальногопровадженняпродату, частамісце проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне рішення чи здійснену процесуальну дію. На відміну від виклику, повідомлення учасників кримінального провадження має інформативне та правозабезпечувальне значення, оскільки утакийспосібдовідомаучасникакримінальногопровадженнядоводитьсяінформація, щостосуєтьсярухукримінальногопровадженнятаможливостіреалізаціїцієюособою її процесуальних прав при проведенні тієї чи іншої процесуальної дії. Повідомлення учасниківкримінальногопровадженнязприводувчиненняпроцесуальнихдійздійснюється увипадку, якщо участь цих осіб утаких діях не єобов’язковою.

Стаття 134

Судовий виклик

1.Слідчий суддя під час досудового розслідування чи суд під час судового провадження має право за власною ініціативою або за клопотанням слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, його захисника, потерпілого, його представника здійснити судовий виклик певної особи, якщо слідчий суддя чи суд встановить наявністьдостатніхпідставвважати, щотакаособаможедатипоказання, якімають значення для кримінального провадження, або її участь у процесуальній дії

єобов’язковою.

2.Суд здійснює судовий виклик учасників кримінального провадження, участь яких у судовому провадженні є обов’язковою.

1. Під час досудового розслідування низка процесуальних дій, які пов’язані із обмеженням конституційних прав людини, застосуванням кримінального процесуального примусу здійснюється виключно за рішенням слідчого судді (обшук, негласні слідчі (розшукові) дії, застосування запобіжних заходів, арешт майна тощо). Зметою ухвалення законного і обгрунтованого рішення, вирішення завдань кримінального провадження слідчий суддя, а також суд під час судового провадження мають право здійснити процесуальні дії, спрямовані на перевірку поданих сторонами відомостей, однією із яких є допит осіб, які можуть дати показання, що мають значення для кримінального провадження. Засобом забезпечення проведення допиту таких осіб є виклик, який здійснюється слідчим суддею або судом залежно від етапу кримінального провадження.

267

Такий виклик може бути здійснено як за власною ініціативою слідчого судді або суду, такізаклопотаннямстороникримінальногопровадження–слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, його захисника, потерпілого, його представника.

Серед фактичних підстав для судового виклику, передбачених ч. 1 коментованої статті, слід виділяти дві групи. До першої з них належать достатні підстави вважати, що особа може дати показання, які мають значення для кримінального провадження. Такі відомості мають імовірний, прогностичний характер, який набуває якості достовірного при проведенні допиту слідчим суддею або судом. Ці відомості можуть бутинадані сторонами абобезпосередньо встановлені слідчим суддею припроведенні судового розгляду клопотання про проведення слідчих дій, застосування заходів забезпечення кримінального провадження або судом у судовому розгляді кримінального провадження. До другої групи обставин, які також є підставою для судового виклику, належитьпрямавказівказаконупрообов’язковуучастьособиприпроведенні процесуальної дії або визнання її участі обов’язковою слідчим суддею чи судом.

2. Частиною 2 коментованої статті передбачено окрему підставу для судового виклику, яка стосується виключно судового провадження, – суд здійснює виклик учасників кримінального провадження, якщо їх участь у судовому провадженні є обов’язковою. Таким чином, на відміну від ч. 1 цієї статті ч. 2 стосується судового викликуучасниківкримінальногопровадження, участьякихєобов’язковоюневокремій процесуальній дії, а в судовому провадженні. Під останнім згідно із п. 24 ст. 3 КПК слід розуміти кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження зперегляду судових рішень вапеляційному, касаційному порядку, Верховним Судом України, а також за нововиявленими обставинами. Вичерпний перелік осіб, які підпадають під категорію «учасник кримінального провадження», міститься у п. 25 ст. 3 КПК. Якщо участь учасника кримінального провадження є обов’язковою у судовому провадженні (зокрема, обвинуваченого), суд здійснює не його повідомлення, а судовий виклик (про відмінність виклику і повідомлення див. коментар до ст. 133 КПК).

Судовий виклик здійснюється у порядку, передбаченому ст. 135 цього Кодексу.

Стаття 135

Порядок здійснення виклику в кримінальному провадженні

1.Особавикликаєтьсядослідчого, прокурора, слідчогосудді, судушляхомвручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв’язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.

2.Уразітимчасовоївідсутності особизамісцемпроживанняповісткадляпередачі їй вручається під розписку дорослому члену сім’ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.

3.Особа, що перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця ув’язнення.

268

4.Повістка про виклик неповнолітньої особи, як правило, вручається її батьку, матері, усиновлювачуабозаконномупредставнику. Іншийпорядокврученняповістки допускається лише у випадку, якщо це обумовлюється обставинами кримінального провадження.

5.Повістка про виклик обмежено дієздатної особи вручається її піклувальнику.

6.Повістка провиклик вручається особі працівником органузв’язку, працівником правоохоронногооргану, слідчим, прокурором, атакожсекретаремсудовогозасідання, якщо таке вручення здійснюється в приміщенні суду.

7.Повісткапровикликособи, якапроживаєзакордоном, вручаєтьсязгіднозміжнародним договором про правову допомогу, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, азавідсутності такого – задопомогою дипломатичного (консульського) представництва.

8.Особамаєотриматиповісткупровикликабобутиповідомленоюпроньогоіншим шляхом не пізніше ніж за три дні до дня, коли вона зобов’язана прибути за викликом.

Увипадку встановлення цим Кодексом строків здійснення процесуальних дій, які не дозволяють здійснити виклик у зазначений строк, особа має отримати повістку про викликабобутиповідомленоюпроньогоіншимшляхомякнайшвидше, алевбудь-якому разі знаданням їй необхідного часу для підготовки та прибуття за викликом.

1.Для досягнення мети виклику слідчим, прокурором або судового виклику, яка полягає у забезпеченні можливості проведення окремих процесуальних дій і кримінального провадження в цілому, важливе значення має дотримання передбаченого законом порядку його здійснення, який має бути достатньо оперативним і водночас містити гарантії дотримання прав учасників кримінального провадження.

Частиною 1 коментованої статті передбачено способи здійснення виклику в кримінальному провадженні. Основним з них є повістка про виклик, яка може бути вручена безпосередньо, надіслана поштою, електронною поштою чи факсимільним зв’язком. Крім того, виклик може бути здійснено по телефону або телеграмою.

Зміст повістки про виклик регулюється ст. 137 КПК. Надання зазначеним у ній положенням нормативного характеру передбачає необхідність їх дотримання при застосуванні будь-якого способу здійснення виклику.

2.Оптимальнимспособомздійсненнявикликуєврученняповісткибезпосередньо особі, яка викликається. У разі відсутності такої можливості повістка про виклик з метою її подальшої передачі особі, яка викликається, може бути вручена під розписку дорослому члену сім’ї особи чи іншій особі, яка знею проживає, житлово-екс- плуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи. Важливо, щоб ці особи, яким вручається повістка, мали реальну можливість передати її адресату. При цьому їм має бути роз’яснено обов’язок вручити повістку адресату без зволікання.

3.Достатньо поширеним способом здійснення виклику єнадіслання повістки поштою. ЗгіднозІнструкцієюзділоводства вмісцевому загальномусуді, затвердженою наказом Державної судової адміністрації України від 27 червня 2006 р., на поштовій кореспонденції, де міститься судова повістка, проставляються відповідні відмітки зі штампом суду «Судова повістка» (п. 6.5.1).

269

Використанняелектронноїпоштиабофаксимільногозв’язкудляпередачіповістки про виклик як сучасних засобів комунікації дозволяє суттєво прискорити цей процес, атому йє достатньо зручними способами виклику. Повістка про виклик утакому випадку направляється особі у формі електронного документа. Згідно із Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 р. електроннийдокумент – документінформація вякомузафіксована увиглядіелектроннихданих, включаючиобов’язковіреквізитидокумента. Електроннийдокументможе бути створений, переданий, збережений іперетворений електронними засобами увізуальнуформу. Візуальноюформоюподанняелектронногодокументаєвідображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для прийманняйогозмістулюдиною(ст. 5). Принадісланні повісткипровикликелектронноюпоштоюособа, якаотрималаповістку, маєнадіслати відповідне підтвердження, за наявності якого можна вести мову про застосування належного (законного) способу здійснення виклику (див. ст. 136 КПК).

При виклику по телефону зміст повістки має бути роз’яснено особі, яка викликається, здотриманнямвимогст. 137 КПК. Водночас, враховуючи, щозакономнепередбачено способу фіксації виклику по телефону та підтвердження отримання здійсненого виклику, нез’явлення викликаної у такий спосіб особи не може розглядатися як безспірна підстава для застосування до неї грошового стягнення або приводу.

4.За загальним правилом виклик неповнолітньої особи має здійснюватися через

їїбатьків або усиновлювача або законного представника, що передбачено ч. 4 коментованої статті. Слід зазначити, що у чинних законодавчих актах (ЦПК ЗУ «Про безоплатну правову допомогу», ЗУ «Про громадянство України», ЗУ «Про психіатричну допомогу») термін «законні представники» використовується як родове поняття, до якоговключаютьсябатьки, усиновлювачі, батьки-вихователі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, патронатні вихователі, представники закладів, які виконують обов’язки опікунів, піклувальників.

5.Порядок виклику неповнолітніх через законних представників, а також виклику обмежено дієздатної особи через її піклувальника (що передбачено ч. 5 коментованої статті) спрямовано, по-перше, нате, щобдовестидовідомавідповідальних заповедінку цих осіб про виклик, а по-друге, використати їх вплив для забезпечення явки неповнолітнього або обмежено дієздатного до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду.

Винятки із загального порядку виклику неповнолітніх становлять лише ті випадки, коли це обумовлюється обставинами кримінального провадження, зокрема, тактикою здійснення досудового розслідування, можливим негативним впливом законного представника на неповнолітнього, можливим сприянням законного представника ухиленню неповнолітнього з метою перешкоджання здійсненню досудового розслідування, здійсненням кримінального правопорушення дорослим членом сім’ї у співучасті з неповнолітнім тощо. У таких випадках повістка про виклик може бути вручена безпосередньо неповнолітньому.

6.Частина 6 цієї статті встановлює коло осіб, до повноважень яких віднесено вручення повістки про виклик, а саме вона вручається особі працівником органу зв’язку, працівником правоохоронногооргану, слідчим, прокурором, атакож секретарем судового засідання, якщо таке вручення здійснюється в приміщенні суду.

270