NPK_do_Kriminalno-protsesualnogo_kodexu

7.Виклик особи, яка проживає за кордоном, здійснюється в порядку, передбаченомуміжнародними договорамиУкраїни, згоданаобов’язковість якихнадана Верховною Радою України. До таких, зокрема, належать двосторонні та багатосторонні міжнародні договори у галузі надання правової допомоги в кримінальних справах (наприклад, Конвенція проправовудопомогу іправові відносини уцивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 р., Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах від 20 квітня 1959 р., Договір між Україною та Сполученими Штатами Америки про взаємну правову допомогу у кримінальних справах, ратифікованийЗУвід10 лютого2000 р., ДоговірміжУкраїноюіРеспублікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, ратифікований Законом України від 4 лютого 1994 р., та ін.). Кожен з таких міжнародних договорів передбачає обсяг правової допомоги, який може бути надано

увстановленомунимпорядку. Викликособидлядачіпоказаньзамежамизапитуваної сторони договору є однією із дій, яка передбачена майже всіма міжнародними договорами. Останні встановлюють також певні гарантії недоторканності особи, яка з’являється за викликом, що стосуються її імунітету і неможливості застосування до неї на Україні примусових заходів, що обмежують її свободу, протягом передбаченого міжнародним договором строку. Така гарантія має важливе значення в аспекті забезпечення дієвості застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Завідсутностіміжнародногодоговорупроправовудопомогу, згоданаобов’язковість якого надана Верховною Радою України, повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручаєтьсязадопомогоюдипломатичного(консульського) представництва. Правовою основою функціонування дипломатичних представництв та консульських установУкраїниєЗУ«Продипломатичнуслужбу» від20 вересня2001 р., Положення продипломатичнепредставництвоУкраїнизакордоном, затвердженеРозпорядженням ПрезидентаУкраїнивід22 жовтня1992 р. №166/92-рп, КонсульськийСтатутУкраїни, затверджений Указом Президента України від 2 квітня 1994 р. № 127/94.

8.Частина 8 коментованої статті передбачає строк, коли особа має бути повідомлена про виклик, – не пізніше ніж за три дні до дня, коли вона зобов’язана прибути завикликом. Цезаконодавче положеннямаєзначеннягарантіїзабезпечення правособи, перш за все, права на захист, яке є загальносуб’єктним і тому має гарантуватися будь-якій особі, права та законні інтереси якої можуть бути обмежено у зв’язку із здійсненням кримінального провадження. Зокрема, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 66 КПК свідокмаєправокористуватисяпідчасдаванняпоказаньтаучастіупроведенніінших процесуальних дій правовою допомогою адвоката. Реалізації даного права сприяє передбачена законом норма щодо повідомлення свідка про виклик не пізніше трьох днів до явки, що надає йому реальну можливість залучити адвоката для надання правової допомоги.

Винятки із правила стосовно дотримання строку повідомлення про виклик становлять випадки, коли КПК встановлено такі строки здійснення процесуальних дій, які не дозволяють здійснити виклик не пізніше ніж за три дні. Проте ів цих випадках законодавець вимагає, щоб особі було надано необхідний час для підготовки до учас-

271

тіупроцесуальній дії таприбуття за викликом. Дотаких випадків, зокрема, належать запрошення взятиучасть вобшукупотерпілого, підозрюваного, захисника, представникатаіншихучасниківкримінальногопровадження(ч. 1 ст. 236 КПК), залученнядо участі вслідчому експерименті підозрюваного, потерпілого, свідка, захисника, представника (ч. 3 ст. 240) тощо.

Стаття 136

Підтвердження отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом

1.Належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення зїї змістом іншим шляхом єрозпис особи про отримання повістки, втому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, якіпідтверджуютьфактврученняособіповісткипровикликабоознайомлення

зїї змістом.

2.Якщоособапопередньоповідомиласлідчого, прокурора, слідчогосуддю, судпро адресу своєї електронної пошти, надіслана на таку адресу повістка про виклик вважається отриманою у випадку підтвердження її отримання особою відповідним листом електронної пошти.

1. Підтвердження отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є складовою частиною передбаченого законом порядку виклику особи для участі у кримінальному провадженні. Адже подальше накладення грошового стягнення або привід підозрюваного, обвинуваченого або свідка, який не з’явився за викликом, можливі виключно за умови, що особа була належним чином повідомлена про виклик і не з’явилася без поважних причин або не повідомила про причини свого неприбуття (див. частини 1, 2 ст. 139 КПК).

Частина 1 коментованої статті передбачає способи належного підтвердження отримання повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом. До таких належать: 1) розпис особи про отримання повістки; 2) відеозапис вручення особіповістки; 3) будь-якііншідані, якіпідтверджуютьфактврученняособіповістки про виклик або ознайомлення з її змістом.

Прибезпосередньому врученні повістки особі, якавикликається, абоіншійособі, яка може передати повістку адресату, вона має розписатися про вручення повістки. При відмові особи поставити свій підпис, особа, яка вручила повістку, має зробити відповідну відмітку.

Відеозаписврученняособіповісткипровикликособливогозначеннянабуваєутих випадках, колиособавідмовляєтьсяпоставитипідпис, щопідтверджуєфактотримання повістки та ознайомлення з її змістом.

Під іншими даними, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення зїї змістом, про які йдеться уч. 1 коментованої статті, слід розуміти показання осіб, які були присутні при врученні, або осіб, яким стало відомо від особи, якій було вручено повістку, про отримання нею повістки.

272

2. Надіслання повістки електронною поштою спрямовано на оптимізацію порядку повідомлення про виклик, його суттєве спрощення та прискорення. Його обов’язковою умовою є підтвердження особою отримання повістки відповідним листом електронної пошти, що дозволяє упевнитися не тільки у факті надходження за відповідною адресою електронного листа, а, перш за все, вознайомленні адресата

зйого змістом, його обізнаності стосовно виклику до слідчого, прокурора, слідчого судді або суду для участі укримінальному провадженні. Таке положення обумовлене дією ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 р., відповідно доякого електронний документ вважається одержаним адресатом

зчасу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб’єктами електронного документообігу. Якщопопередньоюдомовленістю міжсуб’єктамиелектронногодокументообігу невизначено порядокпідтвердження фактуодержання електронногодокумента, таке підтвердження можебутиздійсненовбудь-якомупорядкуавтоматизованимчиіншим способом в електронній формі або у формі документа на папері. Зазначене підтвердження повинно містити дані про факт і час одержання електронного документа та про відправника цього підтвердження. У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом (ст. 11).

Стаття 137

Зміст повістки про виклик

1. У повістці про виклик повинно бути зазначено:

1)прізвище та посада слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснює виклик;

2)найменуваннятаадресасудуабоіншоїустанови, доякоїздійснюєтьсявиклик, номер телефону чи інших засобів зв’язку;

3)ім’я (найменування) особи, яка викликається, та її адреса;

4)найменування(номер) кримінальногопровадження, врамкахякогоздійснюється виклик;

5)процесуальний статус, в якому перебуває викликана особа;

6)час, день, місяць, рік і місце прибуття викликаної особи;

7)процесуальна дія (дії), для участі в якій викликається особа;

8)наслідки неприбуття особи за викликом із зазначенням тексту відповідних положень закону, в тому числі можливість застосування приводу;

9)передбаченіцимКодексомповажніпричини, черезякіособаможенез’явитисяна виклик, танагадуванняпрообов’язокзаздалегідьповідомитипронеможливістьз’явлення;

10)підпис слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснив виклик.

1.Повістка про виклик є важливим процесуальним документом, а тому й закон указуєнаїїобов’язковіреквізити. Надання їмнормативногохарактеруспрямоване на забезпечення прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному про-

273

вадженні. Закріплення в законі зазначених у коментованій статті положень створює належні умови для реалізації конституційного права кожного на правову допомогу (ст. 59 Конституції України), адже завчасне повідомлення особі її процесуального статусу та мети виклику надають їй можливості залучити адвоката для надання кваліфікованої правової допомоги при здійсненні кримінального провадження.

2. Передбачені укоментованій статті положення щодозмісту повістки провиклик можна поділити на певні групи: 1) відомості, що стосуються кримінального провадження та особи, яка викликає (прізвище та посада слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснює виклик; найменування та адреса суду або іншої установи, до якої здійснюється виклик, номер телефону чи інших засобів зв’язку; найменування (номер) кримінального провадження, в рамках якого здійснюється виклик; підпис слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснив виклик); 2) відомості, що стосуються особи, яку викликають (ім’я (найменування) особи, яка викликається, та її адреса; процесуальний статус, в якому перебуває викликана особа); 3) відомості, щостосуютьсядії, дляучастіупровадженніякоївикликаєтьсяособа(час, день, місяць, рік і місце прибуття викликаної особи; процесуальна дія (дії), для участі в якій викликається особа); 4) відомості, що стосуються відповідальності особи, яка викликається (наслідки неприбуття особи за викликом із зазначенням тексту відповідних положень закону, у тому числі можливість застосування приводу; передбачені КПК поважні причини, через які особа може не з’явитися на виклик, та нагадування про обов’язок заздалегідь повідомити про неможливість з’явлення).

Слідзвернутиувагунате, щозазмістомзаконувповістцімаєбутинаведенонелише самі наслідки нез’явлення особизавикликом, атекстзакону, якимвонипередбачені.

Виходячиізімперативногохарактерузакріпленихукоментованійстаттіположень щодо змісту повістки про виклик, їх недотримання слідчим, прокурором, слідчим суддею або суддею має розцінюватися як порушення законного порядку виклику, атомуйможематинаслідкомвідмовуособи, якавикликається, виконатисвійобов’язок щодо явки за викликом.

КПКвизначається зміст повістки провиклик, аїївідповідну формупередбачають підзаконні нормативні акти. Зокрема, згідно з Інструкцією з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 27 червня 2006 р., виготовлення й надіслання повісток забезпечує секретар судового засідання. Повісткипровикликучасниківсудовогопроцесуувсіхсправахскладаються за відповідною формою, яка встановлена додатком 36 до п. 6.5.1 Інструкції. В органахпрокуратуриУкраїнипорядок надіслання вихідної кореспонденції регулюється ІнструкцієюзділоводстваворганахпрокуратуриУкраїни, затвердженоюнаказомв.о. Генерального прокурора України від 1 квітня 2010 року № 18.

Стаття 138

Поважні причини неприбуття особи на виклик

1. Поважними причинами неприбуття особи на виклик є:

1)затримання, тримання під вартою або відбування покарання;

2)обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення;

274

3)обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини);

4)відсутність особиумісціпроживанняпротягомтривалогочасувнаслідоквідрядження, подорожі тощо;

5)тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров’я у зв’язку з лікуванням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад;

6)смерть близьких родичів, членів сім’ї чи інших близьких осіб або серйозна загроза їхньому життю;

7)несвоєчасне одержання повістки про виклик;

8)інші обставини, які об’єктивно унеможливлюють з’явлення особи на виклик.

1.Коментована стаття передбачає перелік поважних причин неприбуття особи на виклик, який неєвичерпним, адже такими можутьбутивизнані йінші обставини, які об’єктивно унеможливлюють з’явлення особи (наявність малолітніх дітей при неможливості доручити їх догляд будь-кому, бездоріжжя, тривала перерва у русі транспорту, катастрофа тощо). Зазначені у цій статті обставини є такими, що найбільш часто зустрічаються на практиці, а тому й їх правове регулювання спрямоване на формування єдності правозастосовної практики, дисциплінування учасників кримінальних процесуальних відносин.

За змістом коментованої статті закріплені в ній обставини апріорі визнаються законодавцем поважними причинами нез’явлення за викликом, що звужує дискрецію слідчого, прокурора, слідчогосуддітасудуприїхоцінцітавимагаєвизнатиїхтакими заумовидоведеностіїхнаявностіукожномуконкретномувипадку. Перелікповажних причин неприбуття особи на виклик має бути зазначений уповістці про виклик (див.

п. 9 ст. 137 КПК).

За наявності однієї із закріплених у цій статті обставин, а також інших обставин, які можуть бути розцінені як поважні, до особи, яка не з’явилася за викликом, не можутьбутизастосованізаходизабезпеченнякримінальногопровадження, щопередбачені ст. 139 КПК.

2.Однією із поважних причин неприбуття особи на виклик відповідно до п. 2 цієї статті є обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення. Згідно ізЗУ«Просвободупересування тавільнийвибірмісця проживання вУкраїні» від11 грудня2003 р. свободупересування відповідно дозаконуможе бутиобмежено:

уприкордоннійсмузі; натериторіяхвійськовихоб’єктів; узонах, якізгідноіззаконом належать до зон з обмеженим доступом; на приватних земельних ділянках; на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан; на окремих територіях ів населенихпунктах, деуразінебезпекипоширенняінфекційнихзахворюваньіотруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності. Свобода пересування обмежується щодо: осіб, до яких відповідно до процесуальногозаконодавствазастосованозапобіжнізаходи, пов’язанізобмеженнямабо позбавленням волі; осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі; осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративнимнаглядом; осіб, якізгідноіззаконодавствомпроінфекційнізахворювання

та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню; шукачів притулку та осіб, які звернулися за наданням їм статусу біженця до прийняття

275

відповідного рішення компетентним органом (про надання цим особам притулку чи статусу біженця); іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав дляперебування натериторіїУкраїни; осіб, якихпризванонадійснустроковуслужбу до Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військовихформувань; іноземців, якіперебуваютьускладі військових іноземних підрозділів і які мають статус військового. Свобода пересування може бути обмежена і в інших випадках, передбачених законом (ст. 12).

Наявність таких поважних причин неприбуття особи на виклик як відрядження, подорож, тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров’я у зв’язку з лікуванням чи вагітністю та неможливість залишити цей заклад має бути підтверджена відповідними документами.

Пунктом6 коментованоїстаттіякповажнапричинанез’явленняособизавикликом передбачено смерть близьких родичів, членів сім’ї чи інших близьких осіб або серйозна загроза їхньому життю. Необхідно звернути увагу на те, що законодавець максимально широко визначив коло осіб, серйозна загроза життю яких може бути поважною причиною нез’явлення особи за викликом. Адже крім близьких родичів та членів сім’ї, коло яких визначено п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК, у п. 6 йдеться також про «інших близьких осіб», що фактично може означати особу, зякою уособи, яка викликається, існують родинні стосунки, моральні обов’язки тощо.

Підставою для визнання обставини, передбаченої п. 6 цієї статті, поважною причиною нез’явлення за викликом має бути смерть близьких родичів, членів сім’ї або інших близьких осіб чи наявність серйозної загрози їх життю. Під останньою слід розуміти тяжку хворобу особи, яка за висновком лікарів оцінюється як така, що загрожуєжиттю, нещаснийвипадок, щомаєнебезпечнідляжиттяособинаслідки, тощо.

Поважною причиною нез’явлення особи за викликом відповідно до п. 7 коментованої статті єтакож несвоєчасне одержання повістки. За загальним правилом, передбаченим ч. 8 ст. 135 КПК, особа має отримати повістку про виклик не пізніше ніж за три дні до дня, коли вона зобов’язана прибути за викликом. Винятком із цього правила є випадки, коли цим Кодексом встановлено строки здійснення процесуальних дій, які не дозволяються здійснити виклик у зазначений строк. У таких випадках особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом якнайшвидше, але в будь-якому разі з наданням їй необхідного часу для підготовки та прибуття за викликом (див. коментар до ст. 135 КПК).

Про існування обставини, яка є поважною причиною неприбуття за викликом, особа має заздалегідь повідомити слідчого, прокурора, слідчого суддю, суддю (звичайно, за умови, що характер цієї обставини є таким, що дозволяє виконати цей обов’язок). Нагадування про такий обов’язок відповідно до п. 9 ст. 137 КПКмає бути зазначено у повістці про виклик.

Стаття 139

Наслідки неприбуття на виклик

1. Якщо підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, цивільний відповідач, який був у встановленому цим Кодексом порядку викликаний (зокрема, наявне під-

276

твердженняотриманнянимповісткипровикликабоознайомленнязїїзмістоміншим шляхом), не з’явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, на нього накладається грошове стягнення у розмірі:

від 0,25 до 0,5 розміру мінімальної заробітної плати – у випадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора;

від 0,5 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати – у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду.

2.У випадку, встановленому частиною першою цієї статті, до підозрюваного, обвинуваченого, свідка може бути застосовано привід.

3.За злісне ухилення від явки свідок, потерпілий несе відповідальність, встановлену законом.

1.Наслідком неприбуття особи за викликом без поважної причини або неповідомлення про причини свого неприбуття може бути застосування до неї грошового стягнення чи приводу як заходів забезпечення кримінального провадження.

Закон розрізняє коло осіб, до яких може бути застосовано грошове стягнення та привід.

Грошовестягнення застосовується допідозрюваного, обвинуваченого, свідка, потерпілого, цивільного відповідача, які були в установленому цим Кодексом порядку викликані. Привід же застосовується лише до підозрюваного, обвинуваченого та свідка. До потерпілого цей захід не застосовується, оскільки брати участь у кримінальному провадженні є його правом, а не обов’язком (див. ст. 56 КПК). Втім, відповіднодоп. 1 ст. 57 КПКприбутизавикликомслідчого, прокурора, слідчогосудді, суду

єобов’язкомпотерпілого, авразінеможливості своєчасного прибуттяйогообов’язок полягає у повідомленні про це, а також про причини неможливості прибуття.

Фактичною підставою застосування грошового стягнення є нез’явлення передбачених уч. 1 коментованої статті осіб за викликом, який був зроблений увстановленому КПК порядку. Зокрема, у кримінальному провадженні має міститися підтвердження отримання особою повістки про виклик або ознайомлення зїї змістом іншим шляхом. При цьому мають бути відсутні поважні причини неприбуття або взагалі відсутнібудь-якіданістосовнопричининевиконанняобов’язкуз’явитисязавикликом.

Правовою підставою застосування грошового стягнення на досудовому розслідуванні є ухвала слідчого судді, яка виноситься в порядку, передбаченому ст. 146 КПК, а в судовому провадженні – ухвала суду.

Частиною 1 коментованої статті розмір грошового стягнення диференційовано залежно від виду виклику. Увипадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора його розмір становить від 0,25 до 0,5 розміру мінімальної заробітної плати, у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду – від 0,5 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати. При цьому слід мати на увазі, що відповідно до п. 16 ст. 3 КПК розмір мінімальної заробітної плати – це грошова сума, що дорівнює місячному розміру мінімальноїзаробітноїплати, встановленоїзакономна1 січнякалендарногороку, вякому приймається процесуальне рішення або здійснюється процесуальна дія.

2.За змістом ч. 2 цієї статті фактичною підставою застосування приводу

єнез’явленняпідозрюваного, обвинуваченого, свідказавикликом, якийбувздійснений

277

у встановленому КПК порядку. Зокрема, у кримінальному провадженні має міститися підтвердження отримання особою повістки про виклик або ознайомлення зїї змістом іншим шляхом. При цьому мають бути відсутні поважні причини неприбуття або відсутнібудь-якіданістосовнопричининевиконанняобов’язкуз’явитисязавикликом.

Правовою підставою застосування приводу на досудовому провадженні є ухвала слідчого судді, яка виноситься в порядку, передбаченому ст. 142 КПК, а в судових стадіях – ухвала суду.

3. Зліснеухиленнясвідкаабопотерпілоговідявкистановитьсклададміністративного правопорушення, за яке ст. 1854 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність. Злісність в ухиленні від явки, яка є обов’язковою ознакою складу цього правопорушення, проявляється в навмисному усуненні, неодноразовій відмові від явки за викликом для участі у процесуальних діях. Факт злісного ухилення повинен підтверджуватися документами, що свідчать про здійснені офіційні виклики особи. Як докази відсутності злісності ухилення від явки за викликом можуть бути надані документи, якіпідтверджуютьнаявністьхворобивособи, перебуванняїїувідрядженні, відпустці тощо.

Стаття 140

Привід

1.Привід полягає у примусовому супроводженні особи, до якої він застосовується, особою, якавиконуєухвалупроздійсненняприводу, домісцяїївикликувзазначений

вухвалі час.

2.Рішенняпроздійсненняприводуприймається: підчасдосудовогорозслідування

– слідчим суддею за клопотанням слідчого, прокурора або з власної ініціативи, а під час судового провадження – судом за клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого або з власної ініціативи. Рішення про здійснення приводу приймається у формі ухвали.

3.Привід може бути застосований до підозрюваного, обвинуваченого або свідка. Привід свідка не може бути застосований до неповнолітньої особи, вагітної жінки, інвалідів першої або другої груп, особи, яка одноосібно виховує дітей віком до шести років або дітей-інвалідів, а також осіб, які згідно із цим Кодексом не можуть бути допитані як свідки. Привід співробітника кадрового складу розвідувального органу Українипідчасвиконаннянимсвоїхслужбовихобов’язківздійснюєтьсятількивприсутності офіційних представників цього органу.

1. Укримінальномусудочинствіпривідєодниміззаходівзабезпеченнякримінального провадження, сутність якого полягає у примусовому супроводженні підозрюваного, обвинуваченого, свідка, який раніше був викликаний у встановленому законом порядку і не з’явився за викликом без поважної причини або не повідомив причину свого неприбуття, що здійснюється особою, яка виконує ухвалу про привід, до місця її виклику в зазначений в ухвалі час.

Причини неявки особи мають бути перевірені до здійснення приводу. Якщо наявна поважна причина, то привід не застосовується, а особа повторно викликається

278

до слідчого, прокурора, слідчого судді та суду. При наявності поважної причини неприбуття, підозрюваний, обвинувачений або свідок зобов’язані заздалегідь повідомити особу, яка здійснила виклик. Таким чином, можливість застосування приводу визначається не кількістю здійснених викликів, а фактом неявки викликаної у встановленому законом порядку особи при відсутності у неї поважних причин.

2.Привід пов’язаний із обмеженням невід’ємного права кожного на свободу та особисту недоторканність, передбаченого ст. 29 Конституції України, тому рішення пройогозастосування належитьдовиключноїкомпетенції суду– надосудовомупровадженні його приймає слідчий суддя, а в судовому провадженні – суд. Рішення про здійснення приводу приймається у формі ухвали.

Надосудовомурозслідуванніініціативащодозастосуванняприводуможевиходити як від слідчого та прокурора, щоформалізується увідповідному клопотанні, зміст якого регулюється ст. 141 цього Кодексу, так і самого слідчого судді. У судовому провадженні ініціювати розгляд питання про застосування приводу можуть сторони, потерпілий, атакож сам суддя (суд) за наявності до того відповідних фактичних підстав.

3.Як прямо випливає із ч 3 коментованої статті, привід застосовується виключно до підозрюваного, обвинуваченого, свідка. Це означає, що особи, які беруть участь

укримінальному провадженні віншому процесуальному статусі, не можуть бути доставлені приводом.

Закон забороняє застосовувати привід свідка, який є неповнолітнім, вагітною жінкою, інвалідомпершоїабодругоїгруп, особою, якаодноосібновиховуєдітейвіком до шести років або дітей-інвалідів, а також особою, яка згідно з КПК не може бути допитана як свідок. Коло осіб, які не підлягають допиту як свідок, передбачено ч. 2 ст. 65 КПК. Не можуть бути допитані як свідки: 1) захисник, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, законний представник потерпілого, цивільногопозивачаукримінальномупровадженні– прообставини, якісталиїмвідоміузв’язкузвиконаннямфункційпредставника чизахисника; 2) адвокати– провідомості, якістановлятьадвокатську таємницю; 3) нотаріуси– провідомості, якістановлять нотаріальну таємницю; 4) медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя особи, – про відомості, які становлять лікарську таємницю; 5) священнослужителі – про відомості, одержані ними на сповіді віруючих; 6) журналісти – про відомості, які містять конфіденційнуінформаціюпрофесійногохарактеру, наданузаумовинерозголошення авторства або джерела інформації; 7) професійні судді, народні засідателі та присяжні – про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення, за винятком випадків кримінального провадження щодо прийняття суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, ухвали; 8) особи, які брали участь в укладенні та виконанні угоди про примирення в кримінальному провадженні, – про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з участю в укладенні та виконанні угоди про примирення; 9) особи, до яких застосовані заходи безпеки, – щодо дійсних даних про їх особу; 10) особи, які мають відомості про дійсні дані про осіб, до яких застосовані заходи безпеки, – щодо цих даних.

Привід співробітника кадрового складу розвідувального органу України під час виконаннянимсвоїхслужбовихобов’язківздійснюєтьсятількиуприсутностіофіцій-

279

них представників цього органу. Відповідно до ЗУ «Про розвідувальні органи України» від 22 березня 2001 р. розвідувальні органи України – спеціально уповноважені законом органиназдійснення розвідувальної діяльності. Розвідувальний органУкраїни може функціонувати як самостійний державний орган, так іу складі центрального органу виконавчої влади (ст. 1). Співробітниками розвідувальних органів України

євійськовослужбовцітаслужбовцікадровогоскладурозвідувальнихорганівУкраїни,

атакож військовослужбовці, службовці та працівники, які не належать до кадрового складу цих органів (ст. 16). До кадрового складу розвідувальних органів України належать військовослужбовці і службовці, які за посадами, що вони займають у цих органах, підпорядкованих їм навчальних закладах та науково-дослідних установах, виконують функціональні обов’язки, безпосередньо пов’язані з розвідувальною діяльністю. Перелік посад співробітників кадрового складу розвідувального органу визначається Положенням про відповідний розвідувальний орган (ст. 17). У разі затриманняспівробітникакадровогоскладурозвідувальногооргануУкраїнизапідозрою ускоєннізлочинуабообраннящодоньогозапобіжногозаходуувиглядітриманняпід вартоюйоготримаютьокремовідіншихосіб. Привід, затриманнятаарештіпов’язані з цим обшук особи та огляд речей кадрового співробітника розвідувального органу при виконанні ним своїх службових обов’язків здійснюються тільки в присутності офіційнихпредставниківцьогооргану. Непідлягаютьоглядуізатриманнютранспортнізасоби розвідувальних органівтаїхкадровихспівробітників привикористанні цих засобів у службових цілях (ст. 20).

Порядок виконання ухвали слідчого судді або суду про привід, а також гарантії забезпечення прав ізаконних інтересів особи, привід якої здійснюється, передбачено ст. 143 КПК.

Стаття 141

Клопотання про здійснення приводу

1. У клопотанні про здійснення приводу під час досудового розслідування зазначаються:

1)найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;

2)процесуальнийстатусособи, проздійсненняприводуякоїзаявленоклопотання,

їїпрізвище, ім’я, по батькові та місце проживання;

3)процесуальна дія, учасником якої повинна бути особа, про здійснення приводу якої заявлено клопотання;

4)положення цього Кодексу, яким встановлено обов’язок особи з’явитися за викликом, та обставини невиконання особою цього обов’язку;

5)відомості, які підтверджують факти здійснення виклику особи у встановленому цим Кодексом порядку та отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом;

6)прізвище, ім’я, по батькові та посада слідчого, прокурора;

7)дата та місце складення клопотання.

Доклопотаннядодаютьсякопіїматеріалів, якимислідчий, прокуроробґрунтовує свої доводи.

280