13. Основний психофізичний закон та його варіанти. - Основний психофічний закон – це закон Вебера- Фехнера.

(Е Вебер – німецький фізіолог (1795-1878 рр).; Фехнер Г. – німецький фізик (1801-1887 р.р.). Вебер вивчав поріг розрізнення та встановив, що він є абсолютним (див питання 12). Базуючись на даних Вебера, Фехнер сформував основний психофізичний закон.

Суть психофізичного закону: інтенсивність відчуття пропорційна логарифму сили подразника: при збільшенні сили подразника в геометричній прогресії інтенсивність відчуття збільшується в арифметичній прогресії. Суть закону виражається за допомогою такої формули:

Е= k lg R+ c

де: E – інтенсивність відчуття; R – сила подразника; k та c - константи

Закон Стівенса - варіант Основного психофізичного закону (С. Стивенс, 1957) - степенева залежність величини відчуття від величини стимулу. Суть закону виражається за допомогою такої формули:

Е= aR де: E – інтенсивність відчуття; R – сила подразника; n –показник степеня.

Для відчуттів різної якості показники степеня змінюються: для відчуття світла він дорівнює 0,33, а для відчуття удару електричного струму – 3,5.

Закон встановлений емпірично на матеріалі суб'єктивного шкалювання, а також виводиться теоретично аналогічно закону Фехнера. Степеневий закон Стівенса отримав широке поширення з тієї ж причини, що і логарифмічний закон Фехнера: він добре описує багато емпіричних даних. За Стівенсом, його закон справедливий для будь-яких подразників: як вимірюваних об'єктивно (інтенсивність звуку або світла, вага, температура, довжина або нахил ліній і т.п.), так і для тих, що не вимірюються (розбірливість почерків, серії малюнків і т.п .). Закон експериментально перевірений для більш ніж 20 стимульних ознаках. Все ж виявлено, що даний закон індивідуально варіює, залежить від діапазону стимулів, щільності їх розташування в діапазоні, ймовірності їх пред'явлення. На сьогодні встановлено, що він добре описує в першому наближенні суб'єктивні оцінки сенсорних стимулів. Однак він не універсальний, оскільки не охоплює виявлення і розрізнення сигналів, незадовільно описує інтервальне і категоріальне шкалювання і т.д.

14. Абсолютні, різнісні та диференційні пороги чутливості.

Під чутливістю розуміють здатність аналізатора реагувати на дію адекватного подразника, відчувати його. Адекватний подразник викликає відчуття тоді, коли інтенсивність його дії, його сила досягає певного рівня, порога.

Підпорогова сила подразника відчуття не викликає. Отже, порогом відчуття називають той рівень інтенсивності подразника, який здатний викликати відчуття. Розрізняють абсолютний поріг і поріг розрізнення, або диференційний.

Абсолютний поріг буває нижній і верхній.

Нижній поріг характеризує ту мінімальну силу подразника, яка здатна викликати в людини відчуття. Цей поріг свідчить про міру гостроти чутливості аналізатора до адекватного подразника, її можна виміряти.

Якщо величину абсолютного порога позначити літерою Р, а абсолютну чутливість - літерою Е, то зв'язок абсолютної чутливості та абсолютного порога можна позначити формулою Е = 1/Р.

Верхній поріг чутливості - це та максимальна сила подразника, яка викликає адекватне відчуття. Подальше збільшення його сили викликає неадекватне відчуття - больове або якесь інше.

Не кожна відмінність між діючими подразниками помічається людиною.

Поріг розрізнення – це мінімальна відмінність між двома подразниками, що викликає ледве помітну відмінність у відчуттях.

Для окремих відчуттів відношення порога розрізнення до величини первинного подразника залишається більш або менш незмінним. Це відношення називається диференційним порогом чутливості. Він полягає у здатності відчувати найменшу різницю в інтенсивності двох діючих подразників, диференціювати подразники за їх силою, розмішувати їх від найслабшого до найсильнішого. Розрізнювальна чутливість є відносною, а не абсолютною. Чуттєвість до розрізнення також знаходиться у зворотній залежності до величини порогу розрізнення: чим поріг розрізнення вищий, тим менше розрізна чутливість.