1. Відчуття і сприймання як результат відображення матеріального світу

Відчуття – це первісний пізнавальний процес та елементарний чуттєвий образ: це відображення окремих властивостей предметів та явищ об”єктивного світу, що виникає в людині при безпосередній дії подразників на її аналізатори. відбиває основні характеристики предметів і явищ — якісні, кількісні та просторово-часові. У цих закономірностях яскраво проявляється природа чуттєвих образів, які є суб'єктивним відображенням об'єктивного світу.

В пізнані людини розрізняють два ступені:

1) чуттєвого відображення (до неї відноситься відчуття та сприймання; характерна для тварин та людей);

2) відображення абстрактно-теоретичного (мислення та уява; характерна лише для людини).

Відчуття пов’язані з початковою стадією контакту організму з довкіллям.

Класифікуються відчуття:

1. за місцем розташування рецепторів:

а) екстероцептивні – органи чуттів на поверхні тіла, сприймають подразники з зовнішнього світу, серед них контактні ті, які для виникнення відчуттів вимагають прямого контакту із подразником (дотик, смак), дистантні – зір, слух;

б) інтероцептивні. Рецептори у внутрішніх органах відображають їх стан;

в) пропріоцептивні. Рецептори у м’язах приймають інформацію про рухи і розташування тіла;

г) зовнішньо-внутрішні – температурні, больові, смакові, вібраційні.

2. за органами чуттів (Арістотель): зір, слух, нюх, смак, дотик. Дотикові: тактильні і температурні. Виділяють проміжні між тактильними (тиск) і слуховими – вібраційні (впізнати музику рукою на гучномовці). Загальні для всіх аналізаторів – больові.

Назвемо властивості відчуттів.

Модальність – це якість відчуття, що відрізняє його від інших (колір – сприймається оком, звук – вухом).

Інтенсивність – це кількісна характеристика, що визначається і силою подразника, і станом рецептора.

Тривалість – це часова характеристика, що залежить від тривалості дії подразника та його інтенсивності. Час від моменту впливу на рецептор до виникнення відчуття – латентний період. Час від моменту припинення подразника до зникнення відчуттів – це період післядії.

Просторова локалізація – це визначення розташування подразника в просторі.

Сприймання – якісно новий рівень чуттєвого пізнання. Це об’єктивне відображення цілісних предметів чи явищ за безпосередньої дії подразника на аналізатори. Сприймання відображає предмети у цілому , в сукупності його властивостей.

Сприймання являє собою якісно нову міру чуттєвого пізнання, яке не зводиться до суми окремих відчуттів чи сенсорних даних. Тобто воно є результатом упорядкування відчуттів та ї перетворення на знання про предмети та події фізичного світу.

Сприймання включає систематизацію, інтерпретацію та осмислення інформації, що надходить від сенсорних систем. Сприймання є результатом психологічних процесів, в яких задіяні такі поняття, як смисл, взаємозв’язки, контекст, суб’єктивна оцінка, попередній досвід людини та пам’ять.

Види сприймання:

1) за конкретним змістом об’єкту: сприймання тексту, мистецтва, природи, учбового матеріалу;

2) за формами існування матерії: часу, простору, руху;

3) за провідним аналізатором Арістотель виділяв зорове, слухове, нюхове, смакове, дотикове; кінестетичне (рухове).

Сприймання простору включає сприймання форми, розміру, віддаленості і напрямку розташування предметів. Всі ці характеристики визначаються у співвідношенні з положенням тіла. Сприймання простору відбувається в процесі рухової діяльності і становить вищий рівень аналітико-синтетичної діяльності, яку називають просторовим аналізом. Особливу роль відіграє руховий аналізатор, що фіксує напрямок і траєкторію руху певних ділянок тіла (око і рука рухаються за контуром формується образ).

Відчуття та сприймання являють собою взаємопов’язані та нероздільні процеси. Чітку межу переходу від одного до іншого встановити важко (лише в лабораторних умовах). тому зараз використовують часто термін „сенсорно-перцептивний процес”.

Функції відчуття та сприймання:

1) забезпечують людину інформацією про події у внутрішньому та зовнішньому середовищі:

2) суттєвий образ предмету чи об’єкту є сигналом про їх значущість для людини, отже, виступає регулятором поведінки людини в середовищі(Трофімов)

Роль відчуття та сприймання проявляється в необхідності підтримування інформаційного балансу із середовищем, В ситуації інформаційного голоду (ізоляції), що проявляється в обмеженні зорових, слухових та ні. аналізаторі, у людини можуть починатися галюцинації, вона проявляє неспокій (це проявляється в експериментах, коли людей поміщають в кімнату, куди не поступає ніякі подразники).(Трофімов)

Відмінність чуттєвого образу у тварин та людей:

1.У тварин – чуттєвий образ – є вищою формою орієнтації в дійсності, для людей – лише початковою.

2. У тварин чуттєвий образ відображає біологічні значущі умови існування, у людей – соціальні умови існування і розвивається в суто людських видах активності –діяльності, спілкуванні, навчанні..

2. Порівняльний аналіз відчуття та сприймання

На відміну від відчуттів, які не сприймаються як властивості предметів, конкретних явищ або процесів (які відбуваються поза і незалежно від нас), сприймання завжди виступає як суб'єктивно співвідносне з оформленою у вигляді предметів, поза нас існуючою, дійсністю. Причому навіть у тому випадку, коли ми маємо справу з ілюзіями або коли сприймається властивість порівняно елементарно і викликає просте відчуття. Зовнішні явища, впливаючи на наші органи чуття, викликають суб'єктивний ефект у вигляді відчуттів без якої б то не було зустрічної активності суб'єкта по відношенню до впливу, що сприймається. Здатність відчувати дана всім живим істотам, що володіють нервовою системою, з народження. Здатністю ж сприймати світ у вигляді образів наділені тільки людина і вищі тварини, вона в них складається й удосконалюється в життєвому досвіді. Відчуття знаходяться в нас самих, властивості предметів що сприймаються, їх образи локалізовані в просторі. Цей процес, характерний для сприймання в його відмінності від відчуттів, називається об'єктивацією. Ще одна відмінність сприймання в його розвинених формах від відчуттів полягає в тому, що підсумком виникнення відчуття є певне (наприклад, відчуття яскравості, гучності, солоного, висоти звуку, рівноваги і т.п.), в той час як в результаті сприймання складається образ, що включає комплекс різних взаємопов'язаних відчуттів, приписуваних людською свідомістю предмету, явищу, процесу. Предметність, цілісність, константність і узагальненість - це основні властивості образу, складаються у процесі і результаті сприймання. Ці властивості сприймання з народження людині не властиві; вони поступово складаються в життєвому досвіді, частково будучи природним наслідком роботи аналізаторів, синтетичної діяльності мозку. Сприймання, таким чином, виступає як осмислений (що включає прийняття рішення) і зазначений (пов'язаний з промовою) синтез різноманітних відчуттів, які виходять від цілісних предметів або складних, які сприймаються як ціле явище.

3. Розвиток відчуттів та сприймання в процесах предметно-практичної діяльності

На основі вивчення розвитку відчуттів та сприймання можна зробити висновок про те, що наші відчуття та сприймання розвиваються під впливом предметно-практичної діяльності.

Одним із виявів цього є явище сенсибілізації.- явище підвищення чутливості аналізаторів унаслідок їх тренування.

Можна виділити дві сфери, які визначають підвищення чутливості органів відчуттів:

1)сенсибілізація, до якої стихійно приводить необхідність компенсації сенсорних дефектів(сліпота,глухота)

2)сенсибілізація, викликана діяльністю, специфічними вимогами професії суб’єкта.

Утрата зору або слуху певною мірою компенсується розвитком інших видів чутливості. До цієї ж групи явищ відноситься і розвиток вібраційних відчуттів у глухих. У деяких людей, позбавлених слуху, настільки сильно розвивається вібраційна чутливість, що вони навіть можуть слухати музику.

Особливий інтерес представляє виникнення у людини чутливості до подразників, по відношенню до яких не існує адекватного рецептора. Така, наприклад, дистанційна чутливість до перешкод у сліпих.

Суть цього тренування може бути викликана специфічними вимогами професії та вимогами предметно-практичної діяльності, яку здійснює людина.

Все це - доказ того, що наші відчуття розвиваються під впливом умов життя і вимог практичної трудової діяльності.

На основі спеціальних досліджень доведено, що структура рецепторів не є константною, вона пластина, рухома, постійно змінюється, пристосовується до найкращого виконання рецепторної функції. Відповідно, і змінюється і структура аналізатора в цілому.