68. Культурологічна теорія Сорокіна

 Якісно інший підхід щодо класифікації культур або цивілізацій запропонував один з фундаторів американської соціології П.Сорокін, запропонувавши інтегральну концепцію у своїй праці “Соціальна і культурна динаміка”. В основу концептуальної типологізації покладає характер світосприймання і методи пізнання, виокремлює „суперсистеми” або „великі форми” як лоно народження культури. В основі кожної культури, культурної епохи  є  світогляд. У відповідності до різновидів світогляду виокремлює три типи соціокультурних суперсистем: чуттєва – світоглядні установки укорінені в чуттєвому осягненні світу; умоглядна (ідеаційна)  - ґрунтується на інтуїції; ідеалістична – поєднує почуття й інтуїцію.   В ідеаційній культурі світовідчуття спрямоване на надчуттєве й над-розумне осягнення Абсолюту. Подібні ціннісні орієнтації ми спостерігаємо в культурі брахманської Індії, даосистській і буддійській культурах, грецькій культурі VIII — VI ст. до н. е., європейській середньовічній культурі. Для чуттєвого типу культури характерна сенсорність: увага зосереджується на чуттєве бачення предметів, емпіричний досвід, світськість і  відповідність земному світу. Для ідеалістичного типу культури характерне  те, що значення ідей і чуттєвих  предметів є рівноправними, а два типи світогляду неначе гармонійно зливаються в цілісність (у європейській культурі це була доба античності й Відродження). Еклектичний тип культури передбачає  протистояння чуттєвих і ідеаційних елементів світовідчування. Суперсистеми виростають  у перехідний період між ідеаційною і чуттєвою формами культури.  Форма ідеального синтезу відбувається на переході від ідеаційної до чуттєвої, а еклектична також на межі  переходу від чуттєвої до ідеаційної. Ідеаційна суперсистема з’являється на початку зростання культур, чуттєва - характерна для періоду зрілості і занепаду, ідеального синтезу – моменту кульмінації розвитку (особливо в мистецтві й філософії), еклектична або змішана – періоду занепаду. На відміну від концепції О.Шпенглера теорія П.Сорокіна віддзеркалює тенденцію пошуку загальної культурної основи людства, реальних шляхів і механізмів виходу з культурної кризи.

69. Культурологічна модель Шпенглера

(Розглянемо особливості деяких моделей  історичної типології культури, випрацюваних на основі цивілізаційного підходу). Розвиває ідеї дискретного розвитку, коловороту локальних культур – живих організмів, які народжуються та завершують свій життєвий цикл  непроминальною смертю. Культура розглядається як зовнішнє виявлення душі народу, прагнення колективної душі народу до самовиявлення. Кожній культурі  притаманне первинне світовідчуття, свій „першосимвол”, „прафеномен” – таямне ядро, із  якого  проростає все багатство  форм. Зокрема, першосимволом „фаустівської” душі європейської культури - є лише їй притаманний, особливий спосіб переживання простору і часу – „устремління в нескінченність” ( безкінечність в математиці, підзорна  труба,  перспектива в образотворчому мистецтві – усе це прояви „першосимволу”). О.Шпенглер  виокремлює 8 культурно-історичних типів, описує образи  культур, позначених власним стилем: єгипетської, вавілонської, індійської, китайської, греко-римської, візантійсько-арабської, західноєвропейської і культури майя. Народжується  дев’ята культура, російсько-сибірська. Західноєвропейська культура вступила у фазу завершення й  занепаду, заходу, перетворення у  цивілізацію, а цивілізація – смерть культури, існування „мертвих форм” відокремлених від  духовних смислів.