Видалення токсичної речовини із кровотоку

Перш ніж проводити ці заходи, необхідно забезпечити надходження свіжого повітря до хворого і ввести аналептики (кофеїн, етимізол) або забезпечити вдихання карбогену. При отруєнні подразнювальними речовинами для профілактики набряку легенів забороняють хворому робити активні рухи, зігрівають його, дають вдихнути кисень. Кисень потрібно зволожувати, пропускаючи його через воду в апараті Боброва. При появі ознак набряку легенів призначають піно-гасні речовини: етиловий спирт або антифомсилан. Потім проводять заходи, спрямовані на видалення отрути із організму. Для цієї мети проводять форсований діурез, гемодіаліз, гемосорбцію, заміщення крові та ін.

Форсований діурез використовують для виведення водорозчинних речовин та їх метаболітів із крові, за умови, що ці речовини погано зв`язуються із білками та ліпідами крові (так звані діалізабельні отрути).

Проведення форсованого діурезу залежить від тяжкості отруєння. При легкому ступені отруєння людині призначають велику кількість питної води і фуросемід всередину. Кількість випитої води протягом 8–12 годин повинна бути не нижчою від добової потреби в рідині. У випадках середнього ступеня тяжкості отруєння рідину, здатну зв`язувати отруту, вводять внутрішньовенно (гемодез, поліглюкін, реополіглюкін та ін.) при отруєнні кислотами (барбітуратами, саліцилатами, оцтовою кислотою та ін.) до рідини додають 2–4% розчин натрію гідрокарбонату. Потім продовжують введення 10% розчину глюкози з додаванням калію хлориду. У тяжких випадках отруєння додатково до водного навантаження призначають сечогінні. Впродовж години вводять гемодез, реополіглюкін, розчин натрію гідрокарбонату, а потім осмотичні діуретики (маніт) або “петльові” діуретики (фуросемід). Після цього внутрішньовенно вводять рідину в об`ємі, який дорівнює об`єму виведеної сечі. У випадках надтяжкого (термінального) отруєння спочатку проводять заходи, спрямовані на відновлення дихання і кровообігу, а потім проводять форсований діурез. Форсований діурез протипоказаний при гострій та хронічній серцево-судинній недостатності, порушенні екскреторної функції нирок. У хворих після 50 років ефективність форсованого діурезу знижена.

Процедура заміщення крові ефективна у випадках, коли об`єм для переливання у 1,5–2 рази перевищує об`єм крові реципієнта. До кожних 500 мл цитратної крові додають 10 мл 10% розчину кальцію хлориду для профілактики гіпокальціємії. Заміщення крові дає задовільні наслідки за умови проведення в перші години після отруєння. Заміщення крові через 8–29 годин із моменту отруєння, як правило, не ефективне.

Перитонеальний діаліз базується на можливості переходу токсичної речовини із організму у перитонеальну рідину, яка знаходиться у черевній порожнині. Для перитонеального діалізу використовують розчин Рінгера з додаванням глюкози, 5% розчин альбуміну. У випадках отруєння кислотами додають розчин натрію гідрокарбонату. Для профілактики інфекції до рідини додають антибіотики. Введену у черевну порожнину рідину залишають там на 45–60 хвилин і відкачують, реєструючи введений і виведений об`єми.

Гемодіаліз показаний при отруєнні діалізабельними отрутами і при розвитку гострої ниркової недостатності. Чим раніше розпочата ця процедура, тим більше шансів на успіх.

Гемосорбція – це процедура пропускання крові через колонки зі спеціальними сортами активованого вугілля або іонообмінних смол. За допомогою гемосорбції видаляюють не лише діалізабельні речовини, але й інші отрути.