Лінкозаміди

Ця група антибіотиків представлена двома препаратами: лінкоміцин і кліндаміцин.

Лінкозаміди пригнічують синтез РНК на рівні 50-S-субодиниць рибосом. Ефект препаратів бактеріостатичний.

Спектр дії лінкозамідів широкий. Препарати сильніше впливають на грампозитивні мікроорганізми: стафілококи, стрептококи, пневмококи, дифтерійну паличку ата анаероби (бактероїди, клостридії, фузобактерії). Менш виражений вплив чинять лінкозаміди на грамнегативні коки (менінгококи і гонококи), деякі штами гемофільної палички і мікоплазми. Кліндаміцин також згубно діє на токсоплазми, плазмодії малярії, деякі штами пневмоцист. За дією на бактероїди кліндаміцин у 50 разів перевищує лінкоміцин. Вторинна резистентність мікроорганізмів до лінкозамідів розвивається повільно.

Лінкозаміди вводять внутрішньом`язово, внутрішньовенно і призначають всередину. Біодоступність препаратів становить 50%. Ступінь зв`язування з білками плазми – близько 50%. Препарати легко проникають у тканини та рідини організму, крім ліквору. Лінкозаміди здатні накопичуватися у кістковій тканині, а також добре проникають у гній та мокротиння. Препарати проникають через плаценту і накопичуються у материнському молоці. Із організму лінкозаміди виводяться із жовчю у неактивній формі. Лише 10–20% введеної дози виділяється в активному вигляді нирками. Максимальну ефективність лінкозаміди виявляють у лужному середовищі. Призначають препарати 3–4 рази на добу.

Лінкозаміди – резервні антибіотики, які призначають при сепсисі, септичних артритах, ендокардиті, остемієлітах, у післяопераційному періоді після операцій у черевній порожнині та на органах малого таза. Лінкозаміди показані при інфекціях нижніх дихальних шляхів, отитах, синуситах, інфікованих ранах, діабетичній ступні, токсоплазмозі, тропічній малярії.

Під час приймання препаратів усередину можуть спостерігатися нудота, блювання, болі в животі. Швидке внутрішньовенне введення може стати причиною зниження артеріального тиску, запаморочення, зниженням тонусу скелетних м`язів. Можливий розвиток алергічних реакцій, лейкопенії, тромбоцитопенії. Лінкозаміди протипоказані під час вагітності, при тяжких захворюваннях печінки та нирок.

Глікопептиди

Основним представником цієї групи антибіотиків є ванкоміцин. Крім нього, до глікопептидів належить також тейкопланін.

Ванкоміцин пригнічує синтез клітинної стінки мікроорганізмів і одночасно порушує функціонування цитоплазматичної мембрани бактерій, виявляючи бактерицидний ефект.

Спектр дії ванкоміцину: стафілококи (у т. ч. стійкі до інших антибіотиків), а також деякі інші грампозитивні бактерії. Цінність препарату полягає саме в низькій резистентності до нього стафілококів.

Ванкоміцин застосовують при інфекціях, спричинених грампозитивними коками: сепсис, ендокардити, менінгіти, остеомієліти, пневмонії, ентероколіти (у т. ч. псевдомембранозний коліт). Вводять антибіотик внутрішньовенно краплинно по 0,5 г 3–4 рази на добу.

Ванкоміцин – досить токсичний антибіотик. Терапія ним може супроводжуватися розвитком серйозних побічних ефектів, серед яких найбільш небезпечними є нефротоксична і ототоксична дія. Швидке введення ванкоміцину супроводжується масивним вивільненням гістаміну із тучних клітин, що супроводжується зниженням артеріального тиску та шкірними висипаннями. Можливі флебіти, нейтропенія, тромбоцитопенія.

Тейкопланін має тривалу дію, його призначають 1 раз на добу внутрішньом`язово або внутрішньовенно.