Засоби для лікування епідермомікозів

Дерматомікози спричиняють різні види патогенних грибів: Trichophyton violaceum, Microsporum lanosum, Achorion schonlein, різні види Epidermophyton та ін.

Дуже поширені грибкові ураження нігтів (оніхомікози). Вони спричиняються дерматофітами (найчастіше Trichophyton rubrum), кандидами і “недерматофітними” пліснявими грибами (Scopulariopsis brevicaulis, Aspergillus spp. та ін.). Найбільш ефективними для лікування оніхомікозів препаратами є ламізил (тербінафін), ітраконазол, кетоконазол (нізорал), гризеофульвін. Для місцевого застосоування використовують мікоспор, циклопірокс, аморолфін, тіоконазол та ін.

Гризеофульвін – антибіотик, який продукується одним із видів пліснявих грибів роду деніциліуму. Препарат має вузький спектр протигрибкової дії, спрямований на збудників дерматомікозів, таких, як трихофітони, епідермофітони, мікроспоруми, фавус. Гризеофульвін не впливає на кандид та збудників глибоких мікозів. Механізм дії пов`язаний з порушенням синтезу нуклеїнових кислот міцелієм ниткових грибів у результаті взаємодії гризеофульвіну з гуанідиновими основами РНК. Резистентність до гризеофульвіну практично не розвивається. Призначають гризеофульвін усередину в таблетках. Препарат легко всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Значна кількість антибіотика накопичується у тканинах, які синтезують кератин. Тому роговий шар шкіри, нігті, волосся стають резистентними до грибів-дерматоміцетів. Однак у верхніх шарах епідермісу гризеофульвін виявляється лише через 1–2 місяці від початку лікування, а в нігтьові пластинки він взагалі не проникає, через що необхідно видаляти нігті за допомогою кератолітичних засобів. З метою створення постійно високої концентрації препарату у крові необхідно добову дозу поділити на 4 прийоми, хоча допустиме і однократне приймання добової дози препарату. Курс лікування триває 1–8 місяців. Виводиться гризеофульвін із організму через нирки та кишечник. Більша частина антибіотика зазнає метаболічних змін у печінці. Гризеофульвін може також застосовуватися місцево у вигляді лініментів. У зв`язку з тим що гризеофульвін є потенційним канцерогеном, його використання в наш час обмежене. Крім того, препарат викликає такі побічні ефекти, як голов-ний біль, нудоту, порушення сну, орієнтації, фотодерматози, відчуття страху, лейкопенію, еозинофілію та інші.

Ламізил (тербінафін) – похідне N-метилнафталіну. Препарат порушує синтез ергостеролу (впливаючи на ранні його етапи і перешкоджаючи накопиченню сквалену) і формування клітинних мембран грибів. Ефект ламізилу – фунгіцидний. Спектр протигрибкової дії – дерматофіти та дріжджові гриби. Призначають ламізил усередину. Препарат легко всмоктується із шлунково-кишкового тракту, накопичується у шкірі, підшкірній жировій тканині, нігтьових пластинках, волосяних фолікулах, сальних залозах. Метаболізується ламізил у печінці, виводиться через нирки. Можливе місцеве застосування лімізилу у вигляді крему двічі на добу. Показаний препарат для лікування дерматомікозів будь-якої локалізації, частіше за все при оніхомікозі, і кандидозів слизових оболонок. Курс лікування триває 2–6 місяців. Не рекомендують приймати ламізил вагітним жінкам та тим, що годують грудьми. Із побічних ефектів можуть спостерігатися диспептичні розлади, алергічні реакції. Місцеве застосування супроводжується свербінням та почервонінням шкіри.

Нітрофунгін – похідне нітрофенолу. Препарат застосовують місцево у вигляді спиртового розчину для змазувань. Ефективність нітрофунгіну низька.

Для місцевого лікування мікозів використовують також міконазол, клотримазол, препарати ундециленової кислоти та її солей (мазь “Цинкундан”, “Ундецин”, мікосептин), препарати йоду (розчин йоду спиртовий, калію йодид).