Глюкокортикоїди

Кортикостероїди (преднізолон, дексаметазон, тріамцинолон та ін.) виявляють виражену імунодепресивну дію. Препарати пригнічують проліферацію Т- і В-лімфоцитів. За рахунок впливу на макрофаги глюкокортикоїди порушують процес розпізнавання антигену, пригнічують продукування інтерлейкіну-2 і γ-інтерферону. Глюкокортикоїди пригнічують цитотоксичність Т-кілерів. Під впливом препаратів зменшується утворення фактора, що інгібує міграцію макрофагів. У великих дозах препарати пригнічують синтез імуноглобулінів плазматичними клітинами. Глюкокортикоїди виявляють виражений і швидкий протизапальний ефекти.

Поєднання імунодепресивних і протизапальних властивостей робить ці препарати високоефективними під час лікування багатьох аутоімунних процесів. Показані кортикостероїди при ревматоїдних захворюваннях, інших аутоімунних процесах, для попередження реакції відторгнення трансплантата під час пересадження органів і тканин.

Як засіб, що попереджає відторгнення трансплантата при пересадженні нирки, в клінічній практиці застосовують препарат ортоклон (муромонаб). Він є моноклональними антитілами, які вибірково взаємодіють з Т-лімфоцитами людини й інактивують їх, у результаті чого пригнічується реакція тканинної несумісності.

Загалом створення таких препаратів – досить складний процес, і висока собівартість обмежує їх широке застосування.

“Малі” імунодепресанти

Ця група препаратів містить хінгамін, препарати золота, пеніциламін. “Малі” імунодепресанти є засобами базисної терапії колагенозів. Найчастіше їх застосовують в лікуванні таких захворювань, як ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак та ін. Препарати пригнічують клітинний і гуморальний імунітети, зменшують запалення (переважно у фазі проліферації).

Хінгамін стабілізує лізосомальні і клітинні мембрани, пригнічує фагоцитоз макрофагами, зменшує синтез інтерлейкінів 1 і 2 макрофагами і Т-хелперами, пригнічує проліферацію Т-лімфоцитів і клітин сполучної тканини в ревматоїдних осередках, порушує утворення колагену. Хінгамін поступається активністю препаратам золота і пеніциламіну, але має низьку токсичність. Ефект препарату розвивається через 10–12 тижнів від початку перорального приймання.

Препарати золота (кризанол, ауранофін) накопичуються у ревматоїдних осередках суглобів, гальмують функцію макрофагів і знижують вміст імуноглобулінів і ревматоїдного фактора у плазмі, що супроводжується зменшенням пошкодження суглобів. Кризанол приймають всередину 1 раз на тиждень. Ефект розвивається через півроку. Для препаратів золота характерні високі нефро- і гемотоксичність.

Пеніциламін безпосередньо взаємодіє з ревматоїдним фактором, руйнуючи його. Крім того, препарат порушує дозрівання колагену, уповільнює проліферацію Т-лімфоцитів. Пеніциламін утворює комплекси з двовалентними металами. Комплексоутворення з міддю супроводжується нейтралізацією активних радикалів кисню, які підтримують аутоімунні процеси і запалення. Призначають пеніциламін усередину за схемою. Оцінку його ефективності проводять через 9–15 місяців від початку терапії. Це досить токсичний препарат, який може стати причиною смакових порушень, нудоти, проносу, блювання, свербіння, підвищення температури тіла, почервоніння шкіри, порушення функції нирок та ін.