Протиалергічні засоби

Алергія – це імунологічна реакція на дію речовин антигенної природи, яка супроводжується різноманітними структурними і функціональними порушеннями у власних тканинах організму.

У розвитку різних видів алергічних реакцій беруть участь два типи імунітету – гуморальний і клітинний.

Гуморальний тип імунної відповіді спрямований на позаклітинні антигени. Він представлений антитілами (імуноглобулінами) 5 видів: IgG, IgM, IgA, IgD, IgE. Імуноглобуліни продукують плазмоцити (В-лімфоцити, трансформовані під дією антигену).

Клітинний тип імунної відповіді спрямований на захист від внутрішньоклітинних і грибкових інфекцій, пухлинних клітин, внутрішньоклітинних паразитів. Цей тип імунітету тісно пов`язаний з Т-лімфоцитами, які безпосередньо впливають на антиген або клітину, зв`язану з ним. Серед Т-лімфоцитів виділяють Т-кілери (вбивають клітини, що мають на своїй поверхні антитіла), Т-хелпери (виконують кооперуючу функцію), Т-продуценти лімфокінів, Т-супресори (беруть участь у формуванні імунної толерантності).

Моноцити і макрофаги також здатні продукувати біологічно активні пептидні сполуки, що регулюють і посилюють імунну відповідь. Ці сполуки називаються цитокінами. Цитокіни впливають на запальні процеси, проявляють антипроліферативну, протимікробну, протипухлинну властивості.

Залежно від особливостей клінічного перебігу алергії поділяють на реакції негайного та уповільненого типів (класифікація Кука).

У патогенезі алергічних реакцій виділяють 3 стадії: імунологічну, патохімічну і патофізіологічну. Імунологічна стадія триває від першого потрапляння алергену в організм до його взаємодії з антитілами або Т-лімфоцитами (при повторному потраплянні в організм). Під час цієї стадії відбувається сенсибілізація організму.

Патохімічна стадія – це період часу від початку взаємодії алергену з ефекторами імунної системи до появи біологічно активних речовин – медіаторів алергічних реакцій. У цей час утворюються й активуються медіатори алергічних реакцій.

Патофізіологічна стадія починається з моменту дії медіаторів алергічних реакцій на клітини і тканини організму, що супроводжується розвитком комплексу структурних і функціональних порушень в організмі з відповідною клінічною симптоматикою.

Лікування алергічних реакцій потрібно починати із з`ясування природи алергену (пилок рослин, лікарський препарат, певний харчовий продукт та ін.). Усунення контакту організму з алергеном дає найкращий результат.

У випадках, коли не вдається усунути контакт із алергеном, проводять специфічну гіпосенсибілізацію: в організм вводять малі дози алергену, що супроводжується зниженням специфічної чутливості до нього.

Важливе місце у лікуванні алергічних реакцій займають протиалергічні засоби, які шляхом втручання в патогенез попереджують або зменшують клінічні їх прояви.

Класифікація протиалергічних засобів:

І. Засоби, що застосовують при алергічних реакціях негайного типу.

1. Кортикостероїдні препарати: гідрокортизон, преднізолон, метилпреднізолон, тріамцинолон, дексаметазон, бетаметазон.

2. Антигістамінні засоби (блокатори Н₁-гістамінових рецепторів): димедрол, дипразин, фенкарол, діазолін, супрастин, кларитин та ін.

3. Засоби, які перешкоджають виходу із сенсибілізованих тучних клітин і базофілів гістаміну та інших медіаторів алергії: кромолін-натрій (інтал), кетотифен (задитен).

4. Інгібітори лейкотрієнових рецепторів: аколат та ін.

5. Інгібітори фібринолізу: кислота амінокапронова та ін.

6. Засоби, які зменшують прояви алергічних реакцій (функціональні антагоністи медіаторів алергії):

а). адреноміметики: адреналін, ефедрин, мезатон та ін.;

б). М-холіноблокатори: атропін, метацин та ін.;

в). спазмолітики міотропної дії: еуфілін, теобромін, теофілін та ін.;

г). протизапальні засоби.

ІІ. Засоби, що застосовують для лікування алергічних реакцій уповільненого типу.

1. Імунодепресанти: цитостатики, глюкокортикоїди, “малі” імунодепресанти.

2. Засоби, що зменшують пошкодження тканин: стероїдні та нестероїдні протизапальні засоби.

ЗАСОБИ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬ ДЛЯ

ЛІКУВАННЯ АЛЕРГІЧНИХ РЕАКЦІЙ

НЕГАЙНОГО ТИПУ

Глюкокортикоїди

За відкриття лікувального ефекту і впровадження у клініку глюкокортикоїдів Хенч і Кендал були нагороджені Нобелівською премією. 21 вересня 1948 року хворому ревматоїдним артритом ввели велику дозу гідрокортизону, що супроводжувалося вираженим терапевтичним ефектом. Цей випадок і поклав початок сучасній ері кортикостероїдної терапії.

Препарати пригнічують синтез білків у організмі. З цим ефектом тісно пов`язана їх здатність пригнічувати синтез імуноглобулінів плазматичними клітинами. У результаті порушується утворення комплексів антиген-антитіло з клітинами-мішенями. Кортикостероїди блокують на поверхні клітин-мішеней F_c-рецептори, які активізуються комплексами антиген-антитіло. Це супроводжується зниженням активності фосфоліпази А₂ і зменшенням надходження до тучних клітин іонів кальцію, які активують секрецію із гранул депонованих гістаміну, серотоніну, повільно реагуючої субстанції анафілаксії та інших медіаторів алергії. Крім того, глюкокортикоїди сенсибілізують адренорецептори до катехоламінів.

Найбільш широко в клінічній практиці застосовуються преднізолон, преднізон і метилпреднізолон. Тріамцинолон мало впливає на водно-сольовий обмін, але спричиняє у хворих схуднення, слабість, м`язові атрофії, виразкову хворобу і припливи крові до голови. Дексаметазон може стати причиною затримки значної кількості води в організмі і розвитку недостатності кровообігу. Призначають препарати частіше за все всередину, їх ефект зберігається впродовж 6–8 годин. При внутрішньом`язовому і внутрішньовенному введенні препаратів ефект триває 2–3 години. В наш час застосовують ентеральні й парентеральні форми глюкокортикоїдів пролонгованої дії: бетаметазону (целестону) і тріамцинолону. Особливо широкого застосування набули інгаляційні форми бетаметазону для лікування бронхіальної астми середнього ступеня тяжкості. При цьому препарат виявляє переважно місцеву дію на бронхи. Тривале застосування бетаметазону майже не дає ускладнень.

Глюкокортикоїди використовують для лікування алергічних реакцій негайного типу:

• астматичного статусу (преднізолон внутрішньовенно, через 1–3 години – повторно);

• анафілактичного шоку (преднізолон з адреналіном внутрішньовенно);

• бронхіальної астми середнього ступеня тяжкості як базові препарати (інгаляційно).