Засоби, що перешкоджають вивільненню із сенсибілізованих тучних клітин і базофілів гістаміну та інших медіаторів алергії

До сучасних засобів систематичної терапії ряду алергічних захворювань відносять засоби, які гальмують вивільнення медіаторів алергії із тучних клітин. Такі властивості притаманні кромолін-натрію (інтал)і кетотифену (задитен). Дія препаратів ґрунтується на попередженні входу іонів кальцію у тучні клітини, у результаті чого гальмується секреція медіаторів алергії. Ефект препаратів тільки профілактичний.

Кромолін-натрій погано всмоктується у шлунково-кишковому тракті (не більше 10%), тому його застосовують інгаляційно для лікування бронхіальної астми. У спінхалер заряджають спеціальну капсулу, яка містить найдрібніший порошок. Лікувальний ефект розвивається поступово: через 2–4 тижні при щоденних інгаляціях 4 рази на добу. При тяжкому перебігу астми роблять 6–8 інгаляцій на добу. Кромолін-натрій добре переноситься хворими. Також препарат показаний для лікування алергічних ринітів, кон`юнктивітів, ентеритів.

Кетотифен (задитен), крім здатності зменшувати вивільнення медіаторів алергії, проявляє помірно виражений антигістамінний ефект. Препарат добре всмоктується із шлунково-кишкового тракту і проникає в усі тканини. Призначають його всередину у таблетках або капсулах. Показаний кетотифен при бронхіальній астмі, алергічних ринітах, кон`юнктивітах, дерматитах, харчовій алергії та ін. Стабільний терапевтичний ефект розвивається через 10–12 тижнів (за умови щоденного приймання двічі на день). Переноситься препарат добре, іноді може стати причиною сонливості, підвищення апетиту.

Гальмують вивільнення медіаторів алергії також теофілін і його пролонговані препарати (теопек, уніфарм та ін.), глюкокортикоїди (бекотид, преднізолон та ін.), ₂-адреноміметики (салбутамол, беротек та ін.). Їх застосування дозволяє захистити бронхи від спастичної дії медіаторів алергії.

Інгібітори лейкотрієнових рецепторів

Аколат (зафірлукаст) блокує лейкотрієнові рецептори С₄, D₄ і Е₄. Препарат призначають у таблетках усередину по 0,02 г двічі на день для профілактики нападів бронхіальної астми. Препарат усуває бронхоспазм, зменшує проникність судин і пригнічує виділення бронхіального секрету. Стабільний клінічний ефект розвивається через 1 тиждень від початку застосування. Аколат виводиться із організму з жовчю.

Подібні властивості притаманні препаратам пролонгованої дії –кранлукасту і монтелукасту, які призначають 1 раз на день.

Засоби, що зменшують прояви алергічних реакцій

Різноманітність хімічних посередників алергії та відсутність надійних безпосередніх антагоністів до багатьох з них змушують використовувати для лікування алергічних захворювань препарати – функціональні антагоністи медіаторів алергії. Показання до вибору того чи іншого засобу визначаються характером алергічної реакції. В комплексному лікуванні, як правило, одночасно призначають функціональні антагоністи медіаторів алергії, антигістамінні засоби і засоби базисної терапії, які гальмують вивільнення медіаторів алергії.

При спастичних реакціях шлунково-кишкового тракту (алергічні ентерити, коліти та ін.) препаратами вибору є М-холіноблокатори (атропін) і спазмолітики міотропної дії (но-шпа та ін.), при діареї призначають імодіум, десмол. Паралельно з ними призначають антигістамінні засоби.

Для лікування бронхіальної астми використовують бронходилататори: -адреноміметики (ізадрин, салбутамол та ін.), М-хо-ліноблокатори (атровент, травентол, метацин та ін.), спазмолітики міотропної дії (еуфілін, теобромін, теофілін та ін.), препарати, які зменшують вивільнення медіаторів алергії (кромолін-натрій, задитен, глюкокортикоїди).

При шкірних проявах алергії препаратами вибору є антигістамінні засоби. При тяжких генералізованих процесах – глюкокортикоїди. Крім того, як засоби місцевої терапії застосовують протизапальні препарати стероїдної та нестероїдної структур. У випадках приєднання бактеріальної або грибкової інфекцій одночасно використовують антибіотики та протигрибкові препарати.

При алергічному риніті місцево у вигляді крапель або мазей використовують -адреноміметики (нафтизин, галазолін), антигістамінні засоби (димедрол, супрастин та ін.). Виражений профілактичний ефект дають кетотифен, кромолін-натрій. У наш час для лікування алергічних риніту, ларингіту та інших захворювань верхніх дихальних шляхів використовують препарати, що містять антигістамінні засоби (кларитин та ін.) і псевдоефедрин. Одним із таких препаратів є клариназе. Призначають його після їди двічі на день. Псевдоефедрин є непрямим адреноміметиком. Він спричиняє спазм судин у результаті стимулювання -адренорецепторів гладеньких м`язів. Це супроводжується зменшенням набрякання слизової оболонки носоглотки, євстахієвих труб, верхніх і нижніх дихальних шляхів. Усувається також кропив`янка, яка часто супроводжує алергічний риніт. Також зменшуються свербіння, чхання, нежить. Псевдоефедрин практично не впливає на частоту та силу серцевих скорочень і артеріальний тиск, не стимулює центральну нервову систему, усуває слабку седативну дію кларитину. Препарат добре всмоктується із шлунково-кишкового тракту (85%), виводиться із сечею у незміненому вигляді.

З усіх алергічних реакцій негайного типу найбільш грізною і небезпечною є анафілактичний шок. Деякі особливості перебігу анафілактичного шоку до цього часу є не з`ясованими, а лікування – симптоматичним. Терапія анафілактичного шоку спрямована на термінову ліквідацію серцево-судинного колапсу, розладів дихання, дефіциту об`єму циркулюючої крові, судом. Засобом невідкладної допомоги вважається адреналін (по 0,3–0,5 мл 0,1% розчину під шкіру або внутрішньом`язово з інтервалом 5–15 хвилин під контролем артеріального тиску, але не більше 2 мл). Адреналін є функціональним антагоністом багатьох хімічних посередників анафілаксії, які діють на гладенькі м`язи. Необхідно негайно провести інфузію ізотонічного розчину глюкози або хлориду натрію з дофаміном або норадреналіном. Потім вводять хлорид кальцію, антигістамінний препарат (димедрол) і велику дозу глюкокортикоїду (до 100 мг преднізолону). За показаннями вводять сибазон, строфантин і дають кисень. Потрібно стежити за діурезом. За необхідності вводять фуросемід. Смертність при анафілактичному шоці коливається в межах від 10 до 60%. У 12-15% хворих шок рецидивує через збереження в організмі антигену, тому необхідно ретельно спостерігати за хворим упродовж кількох діб і бути готовим до проведення інтенсивної терапії.

ЗАСОБИ, ЯКІ ЗАСТОСОВУЮТЬ ДЛЯ

ЛІКУВАННЯ АЛЕРГІЧНИХ РЕАКЦІЙ

УПОВІЛЬНЕНОГО ТИПУ

Імунодепресанти (імуносупресори)

До цієї групи препаратів відносять цитостатики (циклоспорин, азатіоприн, метотрексат, меркаптопурин та ін.), глюкокортикоїди, а також так звані “малі” імунодепресанти (хінгамін, препарати золота, пеніциламін). Імунодепресанти застосовують як засоби патогенетичної терапії тяжких проявів гіперімунних реакцій, пов`язаних із клітинним імунітетом. В основному вони показані для лікування ревматичних захворювань (колагенозів: ревматоїдного артриту, системного червоного вовчака, вузликового періартеріїту, склеродермії), імунних уражень центральної нервової системи, нирок та інших аутоімунних захворювань. Імунодепресанти також застосовуються для пригнічення реакції відторгнення трансплантата.

У розвитку клітинного імунітету основне значення належить лімфоцитам. Завдяки наявності великої кількості рецепторів ці клітини розпізнають антигени і забезпечують специфічну відповідь імунної системи. Важливе значення належить інтерлейкіну-1, який продукується моноцитами-макрофагами – клітинами, які здійснюють фагоцитоз і обробку антигену. Інтерлейкін-1 активує Т-хелпери, які починають виробляти специфічні цитокіни – лімфокіни (в основному інтерлейкін-2 - основний медіатор імунної системи, який регулює всі фази імунної відповіді), а також γ-інтерферон та ін. Інтерлейкін-2 контролює проліферацію Т-кілерів (клітин, для яких характерна висока цитотоксичність), а також Т-супресорів і Т-хелперів. Інтерлейкін-2, крім того, сприяє проліферації В-лімфоцитів, які продукують антитіла різних типів (імуноглобуліни М, G, A, D, E). Подальша взаємодія імуноглобулінів з антигенами і призводить до розвитку аутоімунних захворювань.

Основою терапевтичної ефективності імунодепресивних препаратів є їх дія, спрямована на ключові етапи клітинної імунної відповіді.