5.5 Неморфологічні способи мовотворення

Морфолого-синтаксичний спосіб

У словотворенні особливе місце займає спосіб, при якому дериваційне значення у похідних словах виражається за допомогою специфічного перетворення парадигми словозміни твірного. Цей спосіб у мовознавчій літературі окреслюється як морфолого-синтаксичний (за Виноградовим, Коваликом), як семантико-морфологічний (за Шанським), як конверсія (за Смирницьким). Це процес трансформації слів одних частин мови в інші без зміни їх зовнішньої форми, але зі зміною значення та граматичних особливостей. Цей спосіб називається морфолого-синтаксичним тому, що в процесі його реалізації новоутворене слово набуває нових морфологічних категорій і як такс виконує нові синтаксичні функції у реченні (Ковалик, 1961 6: 20). Цей спосіб прийнято називати конверсією.

Конверсія (від лат. conversio — перетворення, зміна, видозміна) — спосіб словотворення, при якому словотворчим засобом виступає лише парадигма слова: майбутнє, бідний.

Конверсію розглядають у вузькому розумінні, як спосіб творення, який базується на функції словозмінної парадигми — вживання слова у новій синтаксичній функції супроводжується набуттям нового морфологічного значення і зміною засобів його вираження (Горпинич, 1998: 125).

За допомогою конверсії (морфолого-синтаксичного способу) творяться:

1) відприкметникові іменники: ситий, черговий;

2) відприкметникові топоніми на -ів, -ин, -е: Чернігів, Чигирин, Високе;

3) відприкметникові прізвища на -ів, -ин, -ишин: Романів, Настин, Луцишин;

4) віддієприкметникові прикметники: зрячий, зрілий;

5) віддієприслівникові прислівники: сидячи, стоячи, лежачи:

6) відіменникові вигуки: Господи! мамо! лишенько! люди!

Перехідність виникає тоді, коли відсутні у мові лексичний паралелізм частин мови і потрібна функціональна заміна слів однієї частини мови словами іншої. Синтаксична дистрибуція посилює чи послаблює граматичні категорії слова і приводить до зміни його лексичною значення (Циганенко 1978: 130). Отже, перехід здійснюється, коли не лише змінюються синтаксична функція слова, але і його семантичні та морфологічні ознаки.

У межах цього способу виділяють два різновиди: семантично-граматична трансформація і лексикалізація окремих граматичних форм (Панський, /968: 264).

1. Семантико-граматичне перетворення парадигми слова

Слово однієї частини мови переходить в іншу, зазнаючи змін у семантиці і в граматичних категоріях. Наприклад, прикметник учительська (кімната) означає ознаку, мас категорію числа, роду, відмінка, форма цього прикметника може змінюватися зі зміною форм іменника. Переходячи в іменник, прикметник учительська концентрує % собі значення словосполучення учительська кімната і вже без іменника кімната виражає значення предметності. Відповідно у слові учительська залежні граматичні категорії (рід, число, відмінок) стають самостійними. Слово учительська перебрало на себе всі ознаки іменника — узагальнену предметність, граматичні категорії, синтаксичну роль (зайти в учительську, в учительській проходить педрада).

У межах значення різновиду розрізняють субстантивацію й ад'єктивацію, рідше прономіналізацію.

Субстантивація — перехід в іменники прикметників і дієприкметників. Наприклад: близькі, рідні, сучасне, придане, чайна, операційна, черговий, голодний.

Переходять у розряд іменників слова у тій формі, у якій вони вживаються поряд з означуваним іменником. Це здебільшого форма однини чоловічого або жіночого роду, рідше множини та середнього роду.

Однина Множина

чол.р. жін.р. сер.р.

ситий мостова колишнє добові

уповноважений набережна пальне

Наприклад: Ситий голодного не розуміє. Не питай старого, а бувалого. Лежачого не б'ють. Придане напоготові (придане — <іпосаг>>).

Субстантивовані слова відмінюються за прикметниковим типом (учительська, учительської, учительській).

Розрізняють повну субстантивацію і часткову. Про повну субстантивацію говорять тоді, коли слово і семантично, і граматично, і структурно сприймається як іменник. Такі слова в сучасній мові вживаються лише як іменники (набережна, накладна), а також географічні назви (Львів, Харків), прізвища: Демків). Про часткову говорять тоді, коли прикметники чи інші частини мови можуть вживатися і в ролі іменника, і в ролі іншої частини мови. Це можуть бути назви осіб за ознакою (полонений, рядовий, хворий), назви приміщень (прийомна, чайна), назви військових позицій (вогнева), назви страв (перше, друге, холодне), назви тварин (Гнідий, Чалий), назви абстрактних понять (колишнє, особисте), термінологічні назви (голосний, приголосний).

Крім субстантивованих прикметників, у мові утворилися і-і аналогією до них слова на зразок бульйонна, бутербродна, варенична, ланкова.

Ад'єктивація — перехід у прикметники дієприкметників, займенників, числівників. Наприклад: третій сорт, перший у класі учень, своя людина, відкритий характер, блискуча відповідь, знаючий педагог, тямущий чоловік.

Ад'єктивовані слова змінюються за прикметниковим типом {пекучий, пекучого, пекучому...).

Прономіналізація — перехід у займенники. Прономіналізовані слова мають особливість — зберігають усі граматичні ознаки своєї частини мови, у тому числі і відмінювання. Наприклад: ми не одні (самі), клопоталися цілий (увесь) день, був собі один (якийсь) чоловік ...

Отже, за рахунок переосмислення всієї парадигми слова поповнюється клас іменників, прикметників, рідше займенників.