5.3. Афіксальні способи словотворення

Головне, центральне місце в системі українського словотвору, як і словотвору інших слов'янських мов, займає афіксація. Афіксальне словотворення у сучасній українській мові охоплює різні повнозначні частини мови і складає більшість похідних слів.

Похідні слова, утворені за допомогою одною і того ж словотворчого засобу, належать до одного і того ж способу творення. Так, усі похідні, утворені за допомогою суфіксального форманта (незалежно від формальних властивостей суфікса, його частиномовної належності і семантики), належать до суфіксального способу: сценіч-н-ий, сценічн-ість, друж-б-а, друж-н-ий, друж-и-ти, гань-б-а, ганеб-н-ий, ганебн-о, ган-и-ти. Слова, утворені за допомогою префіксальної морфеми (незалежно від того, яку семантику і формальні властивості вони мають), належать до префіксального способу: пра-внук, під-тип, анти-науковий, за-летіти, не-доля, не-рівний, при-пасувати, в-раз.

Отже, за основним компонентом форманта похідні слова поєднуються у способи словотвору.

Більшість способів афіксального словотворення не мають термінологічної багатозначності. Однак деякі зі способів у пачковій і а навчальній літературі визначаються по-різному. Це стосується в першу чергу нульової суфіксації, яка у науковій літературі окреслюється як усічення, регресивний спосіб, безсуфіксний, безафіксний. У шкільних підручниках окреслюється як спосіб відкидання значущих частин. Поняття нульової суфіксації ґрунтується на визнанні словотворчої ролі відсутності матеріально вираженого суфікса (порівняйте: синій — синь і син-яв-а, зав'язати — зав'язь і зав'язка), яке при цьому не заперечує словотворчої ролі усічення.

Суфіксальний спосіб

Суфіксальний спосіб— це творення нових слів за допомогою суфіксальних формантів.

Суфіксальний спосіб словотворення (суфіксація) — це вираження дериваційного значення похідного слова за допомогою суфікса і системи флексій. Наприклад: тужити → тужливий, реальний → реалізувати, Хорал → хоролець.

Цей спосіб панівний у слов'янських мовах. В українському мовознавстві суфіксальному словотвору присвячені монографічні праці І. Ковалика, Л. Дідківської та Л. Родніної, Н. Клименко, М. Кравченко. В. Горпинича та ін. Оскільки суфікси відзначаються різноманітністю, ширшою сполучуваністю, здатністю до творення варіантів, значною багатофункціональністю тощо, то й це щоразу привертає увагу мовознавців. Суфіксальне багатство української мови засвідчує можливість приєднання різних суфіксів до однієї і тієї ж твірної основи і створення синонімів. Порівняйте, наприклад: вість — вістун, вістянець, вістовець, вістовик, вісник, вістовник (Дідівська, Родніна, 1982: 96).

Суфіксальний спосіб мас свої особливості:

1) суфікси приєднуються як до твірної основи, так і до твірного слова, наприклад: волохатий → волохатіти, срібло → срібний, Харків → харків'янин, розум → розуміти, ніч → нічний;

2) суфікси утворюють слова з новим лексичним значенням, наприклад: газ → газівник, вечір → вечірній, ворог → ворогувати, тут → тутешній;

3) суфікси утворюють слова з відтінком у значенні, наприклад: вітер → вітрище, міст → листочок, гарний → гарнесенький;

4) суфікси мають здатність переводити одну частину мови в іншу, наприклад: хоробрий → хоробрість, сварити → сварливий, білий → біліти, сідло → сідлати, десять → десяток, свій → свояк, завтра → завтрашній, ой → ойкати, дивний → дивно, ти → тикати;

5) суфікси служать класифікаційним засобом. показником певної частини мови, а також визначають граматичні особливості слів, формують категоріальне значення, наприклад, суфікси -лив-, -ан- вказують на належність до прикметників, суфікс -їсть- — показник жін. р. (порівняйте: щасливий, пестливий, глиняний; рівність, старість).

Суфіксальним способом творяться усі повнозначні частини мови, крім займенника. Суфіксація діє також в межах однієї частини мови, зокрема іменників, прикметників, прислівників, рідше— дієслів. Так, наприклад: Україна — українець, зброя — зброяр, юнак — юнацтво, тісний — тіснуватий, підтримати — підтримувати. Разом з тим суфіксальні форманти можуть приєднуватися до основ майже усіх частин мови: прислівникових — завтра-шн-ій, тепер-ішн-ій; вигукових— ой-ка-ти; іменникових— тернопіль-ц-і, кра-ян-и, лікар-к-а; прикметникових — мудр-ець, гнучк-ість, нов-изн-а; числівникових — дв-ійк-а, один-иц-я, десят-ер-о; займенникових — ви-ка-ти, сво-як, жодн-ісіньк-і; дієслівних — оцінюва-ч, замов-ник, куп-ець.

Отже, у межах суфіксального словотворення існують різні класифікації похідних відповідно до їх частиномовної належності, а також належності твірних основ до певної частини мови. З цього погляду виділяються відіменникові, відприкметникові, віддієслівні, відзайменникові, відчислівникові, відприслівникові та ін. деривати (іменники, прикметники, дієслова, прислівники).

Порівняйте:

Віддієслівні іменники	Відприкметникові іменники
вишивка	оптовик
підривник	доброта
наглядач	синява
відбиток	новина
терпець	спритність
чорнило	білизна
опікун	білок
каратель	красень
спадина	малюк
пекарня	синець
носій	хижак

Валентність словотворчих суфіксів регулюється певними правилами: семантичним, структурним(формальним) та стилістичним (Городенська, Кравченко, 1981: 8-9). Кожен дериват обов'язково вимагає семантичної відповідності між твірною основою й афіксом. Для одних похідних ця відповідність виявляється у виборі твірної основи з певним категоріальним значенням. Наприклад, суфікс -ість сполучається з основою, що виражає ознаку (порівняйте: вірний → вірність, щедрий → щедрість, хитрий → хитрість), суфікс -аст- — на означення збільшеності, інтенсивності вияву ознаки — з основами предметного характеру (пор.: гілля → гіллястий, зуб → зубастий, дупло → дупластий), суфікс –тель — з основами, що позначають дію (пор.: виховати → вихователь, мислити → мислитель, учити → учитель).

Другий тип словотворчих суфіксів полягає у тому, що вони приєднуються до основ лише однієї або кількох семантичних груп певної частини мови (Городенська, Кравченко. 1981: 8). Так, наприклад, суфікс -ува- на означення неповноти ознаки сполучається з прикметниковими основами, які вказують на смакові якості (солоний → солонуватий, солодкий → солодкуватий), колір, форму, розмір (жовтий → жовтуватий, широкий → широкуватий, малий → малуватий), внутрішні якості (гордий → гордуватий, хитрий → хитруватий) та деякі інші. Суфікс -анин- (-янин-) загалом поєднується з основами іменннків-топонімів на означення осіб за територіальною ознакою (Львів → львів'янин, Чернівці → чернівчанин, Ланівці → ланівчанин).

До третього типу належать суфікси, значення котрих має кілька відтінків, кожен з яких корелює з відповідним типом твірних основ (Городенська, Кравченко, 1981: 9). Такими є, наприклад, іменникові суфікси -ець, -ші(а), -к(а), які поєднуються зі семантично багатоплановими основами. Так, зокрема, суфікс -ець, позначаючи назви осіб, сполучається з дієслівними основами (стрічець,співець), з іменниковими (сімферополець, дніпропетровець), з прикметниковими (старець, молодець). Суфікс -ин(а) додається до іменникових основ різної семантики (долина, стеблина, баранина), до прикметникових (рівнина, давнина), до дієслівних (зазубрина, пробоїна), до числівникових (десятина, четвертина) тощо.

У доборі словотворчих суфіксів має певну вагу стилістичний фактор, за яким необхідно забезпечувати стильову однорідність твірної основи і форманта (Городенська, Кравченко, 1981: 16). Так, суфікси зі стилістично зниженим значенням часто добирають собі основи відповідного характеру: дід → дідуган, вітер → вітрюга, ручка → ручище.

Важливою умовою валентності суфіксів є характер кінця твірної основи та початку суфікса, тобто морфонологічна сумісність. Отже, суфіксальний словотвір супроводжується морфонологічними змінами:

— чергування звуків твірної основи:

друг → дружити, сухий → сушити, воля → вільний,

село → сільський;

—випадання голосних:

вогонь → вогняний, вітер → вітряний, заєць → зайченя;

— нерегулярні чергування приголосних фонем:

діагноз → діагностувати [з] – [ст.];

склероз → склеротичний [з] - [т];

хаос → хаотичний [с] - [т];

— усічення суфікса -ськ- в позиції перед дієслівним

іншомовним суфіксом -ізува-:

слов'янський → слов'янізувати;

український → українізувати;

— усічення суфіксів -к- (-ок-, -ек-) пред -ш-, -іш- для

утворення форм вищого ступеня порівняння:

солодкий → солодший;

глибокий → глибший;

далекий → дальший;

— накладання і чергування:

убогий → убозтво;

моряк → моряцький;

Париж → паризький;

• накладання:

Донецьк → донецький;

Крелі'янець → кременецький;

Шумськ → шумський;

регбі → регбіст;

• нарощення твірної основи:

пасти → паст-ух;

слід → слідк-увати;

• використання структурної вставки (інтерфіксів — Булаховській, асемантем — Будагов, структем —

Жовтобрюх):

тут-е-шній, сух-о-фрукти,

тепер-і-шній, трав-о

пілля, газ-и-фікація, жит-є-пис.

Отже, суфіксальний спосіб широко використовується в українській мові. Найчастіше— в утворенні іменників і прикметників. Похідні слова творяться від різних частин мови. Суфіксація діє також у сфері усіх (крім займенника) повнозначних частин мови.

Префіксальний спосіб

Префіксальний спосіб — це утворення нових слів шляхом приєднання префіксального форманта до твірної бази.

Префіксальний спосіб словотворення (префікса­ція) — вираження дериваційного значення похідного слова за допомогою префіксів. Наприклад: вість— безвість, історичний — праісторичний, шкільний — дошкільний, день — переддень.

Префіксальним способом творяться:

— іменники: горб → пагорб, внук → правнук, тінь → сутінь;

— прикметники: воєнний → антивоєнний, гарний → прегарний, потужний → надпотужний;

— дієслова: шукати → ошукати, годувати → прогодувати, бути → прибути;

— прислівники: торік → позаторік, завтра → післязавтра.

Префіксальний спосіб домінує при утворенні видових нар дієслова, виконуючи при цьому формотворчу роль, наприклад: зайти, вийти, прийти.

Префіксація мас свої особливості:

а) при префіксації твірна основа може збігатися формально 3 твірним словом: прамова, співпраця, прадавній, безкласовий;

б) нездатність префікса змінювати частиномовну належність похідного слова: могти → допомогти, науковий → антинауковий, автор → співавтор.

Префіксальний спосіб може супроводжуватися такими морфонологічними явищами: 1) зміною наголосу: сино^’к → па^’синок, леті^’ти → ви^’летіти, куто^’к → за^’куток; 2) чергу­ванням: поїхати, пізнати. На нашу думку, не мас підстав твердження В. Горпинича про інтерфіксацію між префіксами і твірною основою на зразок ставити; -з+ і + ставити, оскільки в українській мові мають місце префікси зі- (зібрати, зіпсувати), зо- (пор. у діалектах забачити) (Горпинич, 1998: 119).

Діапазон словотворення у префіксів доволі вузький. Продуктивні типи префіксального способу творення в іменниках, прикметниках, прислівниках малочисельні. 3-поміж продуктивних префіксів для творення іменників виступають питомо слов'янські про-, не-, спіє- (прабаба, недоля, співучасть) та запозичені анти-, супер-, ультра- (антитеза, суперкубок, ультрамікроскоп). Прикметникові префікси складають дві групи: а) префікси, які виражають вищу міру ознаки — пре-, пра-, чад-, ізо-, архі-, супер-, ультра-, екстра-, транс- (препоганий, праслов'янський, надміцний, задовгий, архікорисний, супермодний, ультразвуковий. екстравагантний, трансконтинентальний); б) префікси, що виражають іншу, ніж твірні основи, ознаку — не- (нетактовний), а-(аритмічний), 6ез- (безсистемний), анти- (антидемокра­тичний).

Префікси виконують у процесі словотворення лише мутаційну функцію: воля → неволя, день → переддень, вічний → правічний, мовчати → замовчати. Вони позбавлені транспозиційної та модифікаційної функцій.

Активними засобами префікси виступають у сфері дієслова, утворюючи видові пари: читати — прочитати, перечитати, вичитати, зачитати, підпитати.

Суфіксально-префіксальний спосіб

Цей спосіб є різновидом комбінованого або змішаного способу. Афікси одночасно приєднуються до основи, префікс і суфікс виступають одним формантом: звук → співзвучний, мир → перемир'я, стріха → острішок, декада → подекадний.

Суфіксально-префіксальний спосіб — вираження дериваційного значення похідного слова за допомогою суфікса і префікса (біморфеми). Наприклад, звірячий → ми звіряч-ому, менший → з-менш-ити, верх → на-верх-у.

Суфіксально-прсфіксальний спосіб стоїть ближче до суфіксації, ніж до префіксації, оскільки префікси с більш нейтральними до парадигматичного оформлення слова, а суфікси пов'язують твірну основу (слово) з відповідним лексико-граматичним розрядом слів, тобто з конкретною частиною мови й її граматичними особливостями. Так. наприклад, у словах ошийок оздоровити маємо префікс о-, але перше з них належить до іменників завдяки суфіксу -ок, а друге до дієслова (суфікс -и(ти)).

Суфіксально-префіксальним способом утворюються усі основні частини мови: іменники, прикметники, дієслова і прислівники. Для творення кожної з них у мові існують так звані рамкові конструкції (циркумфікси або біморфеми) типу без...пик (безбожник), на..мик (нарукавник), від...ник (відлюдник) і т. п.

Цей спосіб відповідно до словотворчого засобу (конфікса) називають те конфіксальним.

У кожній частині мови існують комплекси своїх (ха­рактерних) префіксів і суфіксів. Багато з них використовуються широко і є продуктивними; інші використовуються рідко і є малопродуктивними. До продуктивних належать утворення з поєднанням різних префіксів зі суфіксом -ьj/иj-. М'які приголосні д', т', н', л', ж', ч', ш' поглинули йот, а самі подвоїлися: без-лад-д-я, по-береж-ж-я, поділ-л-я, пониз-з-я. У багатьох випадках у похідних іменниках йот «заховався» за апострофом (після губного та р): без-дум-'-я, під-гір-'-я, без-хліб-'-я.

В іменниковому словотворі виступають такі суфіксально-префіксальні типи:

1) утворення з суфіксом -ок на означення конкретних предметів, явищ з одночасним приєднанням до іменної основи префіксів:

від- : відсоток;

ви- : видолинок, виярок;

за- : запічок;

над- : надвечірок, надлишок;

о-, об- : огарок, одвірок, обніжок;

під- : підборідок, підліток;

про­- : прошарок, проміжок;

су- : сутінок, суглинок;

пере- : перешийок;

2) утворення з конкретних предметів, префіксів: суфіксами -ик, -ник на означення назв людей з додаванням до основи:

без- : безсрібник безбожник;

від- : відлюдник;

за- : займенник;

па- : нагрудник, наконечник;

під- : підсвічник, підхомутник;

по- : поплічник;

перед- : передплужник;

при- : прийменник, прислівник;

спів- : співвітчизник, співрозмовник;

через- : черезплічник, черезсідельник.

Система суфіксально-префіксальних дериватів на -ник представлена в сучасній українській мові відсубстантивними, віддієслівними, відприкметниковими утвореннями;

3) утворення зі суфіксами -ин(а), -j(а)-, -юх(а) на означення абстрактних назв, географічних понять, конкретних предметів з додаванням до іменникової основи префіксів:

без- : безсилля, безлісся, безводдя, бездум'я;

за- : заріччя, загір'я;

між- : міжряддя, міжбрів'я;

над- : надріччя, надхмар'я;

перед- : передгроззя, передгір'я;

пере- : перемир'я;

під- : підворіття, підніжжя;

по- : полісся, подвір я, Подністров’я;

при- : прикордоння, приозер'я;

по- : посмітюха;

під- : підгорлина.

Суфіксально-префіксальний спосіб також продуктивний при утворенні прикметників. Твірною базою для похідних прикметників служать іменники (межа — суміжний, путь — супутній), дієслова (бачити — обачливий).

До іменникової твірної основи можуть додаватися різні префікси, в тому числі і дієслівні, але у суфіксальному плані такі похідні небагаті, лише деякі прикметникові суфікси можуть виступати в суфіксально-префіксальних дериватах, а саме: -н-, -ов/-ев, -лив-, -янн-_, -ськ-, -івськ-, -анськ-, рідко -ч-. Якісні прикметники утворюються за такими типами:

1) на утворення якісних прикметників з одночасним приєднанням до іменникової твірної основи форманта -ний виступають префікси:

до- : доречний, доцільний;

без- : безіменний, безправний;

за- : закулісний, заозерний;

міме- : міжбрівний, міжрядний;

на- : настінний, наплічний;

не- : невтомний;

над- : надгробний, надхмарний;

під- : підводний, підніжний;

по- : поденний, поголовний;

при- : привільний, прибережний;

перед- : передчасний;

су- : суміжний, сукупний;

2) на утворення відносних прикметників з одночасним приєднанням до твірної основи таких префіксів:

у- : утвердити, увиразнити, усиновити;

2) до дієслівної основи приєднуються суфікси -ува-_, -овува- при творенні дієслів недоконаного виду одночасно з префіксами:

ви- : вимазувати;

на- : насвистувати;

по- : поблискувати;

при- : прихвалювати;

за- : зачісувати;

під- : підказувати.

Серед дієслів чають місце і поодинокі суфіксально-префіксальні похідні на зразок в-бач-ати.

Твірною базою для прислівників служать іменники, прикметники (переважно відносні) та зрідка займенники, дієслова.

Відіменникові прислівники різних моделей на зразок збоку, вгорі, внизу, спереду, додолу та ін. трактуються то як префіксально-суфіксальні, то як адвербіалізовані утворення. До префіксально-суфіксальних дериватів відносять прислівники по-моєму, по-людськи. по-доброму, по-батьківському. Більшість прислівників на -ому здавна співвідносилась з прикметниками з суфіксом -н-. На думку О. Єрмакової, в утвореннях по-банкетному, по-базарному, по-газетному, по-анкетному, по-концертпому і под. словотвірною моделлю є вже не по-...-ому, а по-...-ному. У новоутвореннях формант -ному стає особливим словотворчим афіксом. Ці похідні співвідносні з іменниками: по-геройському — як герой, подібно до героя (Єрмакова, 1964: 145). Отже, в синхронній системі мови відображаються діахронічні процеси виникнення інших нових афіксів.

Префіксально-суфіксальний спосіб має свої особливості:

1) твірною основою може виступати основа будь-якої частини мови, до якої одночасно приєднуються префікс і суфікс: гора → узгір'я, цвіт → суцвіття, думати → задумати, рука → приручити, щирий → по-щирому;

2) твірним виступає поєднання іменника з прийменником. Прийменник, входячи у склад

похідного, стає префіксом і виконує словотворчу функцію: над міру → надмірний, поза штатом → позаштатний, над вечір → надвечір’я, при морі →

приморський.

Таким чином, префіксально-суфіксальний спосіб у сучасній українській мові належить до продуктивних. Він діє у сфері основних повнозначних частин мови. У багатьох похідних використовуються типові рамкові конструкції.

Суфіксально-постфіксальний спосіб

Суфіксально-постфіксальний спосіб творення полягає в одночасному приєднанні до твірної основи суфікса і постфікса. Властивий лише дієслову. Твірною базою суфіксально-постфіксальних дієслів виступають іменники, прикметники. Формантом є постфікс -ся та дієслівні суфікси:

-а-ти : брат → брататися, пиха → пишатися;

-и-ти : гніздо → гніздитися;

-ува-ти : краса → красуватися;

-і-ти : видно → виднітися.

Суфіксально-постфіксальний спосіб утворює похідні з новим значенням і новою частиномовною належністю.

Префіксально-постфіксальпий спосіб

Префіксально-постфіксальниіі спосіб — це спосіб, при якому основним словотворчим засобом виступають префікс і постфікс, які одночасно приєднуються до твірних основ. Твірною базою служать дієслова недоконаного виду. Використовується для утворення дієслів. У префіксально-постфіксальному способі формантом є постфікс -ся і такі префікси:

в- : думати → вдуматися;

ви- : бігати —> вибігатися;

від- : мовчати → відмовчатися;

за- : горіти → загорітися;

на- : воювати —> навоюватися;

до- : копати —> докопатися;

об- : мовити —> обмовитися;

роз- : плакати —>розплакатися;

при- : жити —» прижитися, слухати —> прислухатися;

про- : рахувати —> прорахуватися.

Префіксально-постфіксальний спосіб виконує мутаційну функцію (змінює лексичне значення слова), а також зберігає частиномовну належність похідного слова.

Префіксально-суфіксально-постфіксальний спосіб

Префіксально-суфіксально-постфіксальннй спосіб — це спосіб, при якому для творення похідних використовується комбінація трьох словотворчих засобів: префікса, суфікса, постфікса. Отже, формантом є поєднання префікса, суфікса і постфікса. Можливий лише у сфері дієслова. Твірною базою дериватів виступають іменники: сміх → посміхатися, земля → приземлитися, табір → отаборитися; прикметники: бідний → прибіднитися, щедрий → розщедритися, смілий → насмічитися; дієслова: дзвонити → передзвонюватися, стукати → перестукуватися.

Постфіксальний спосіб

Постфіксальний спосіб — це утворення нових слів за допомогою постфіксів. Останнім часом мовознавці виділяють цей спосіб як самостійний і називають п'ять постфіксів: -ся, -сь, -небудь, -будь, -то (Горпинич, 1998: 118-119).

Специфіка цього способу полягає у тому,що словотворчий засіб (постфікс), приєднуючись до дієслівних, займенникових, прислівникових основ, змінює лексичне значення похідного слова, не змінюючи його частиномовну належність. Наприклад, дієслова: кусати → кусатися; займенники: чий → чийсь; прислівники: як → як-небудь, десь → десь-то. Отже, цей спосіб функціонує у сфері дієслова, рідше — займенника, прислівника. Порівняйте, наприклад, похідні дієслова: носити → носити-ся (рухатися з великою швидкістю), прийняти → прийняти-ся (про рослину), відбувати → відбувати-ся (здійснюватися), ставити → ставити-ся (до когось, до чогось); прислівники: коли → коли-сь, де → де-сь, де-небудь, куди-будь, десь-то, коли-небудь; займенники: хто → хто-сь, що → що-сь, який-небудь, хто-небудь, хтось-то та деякі інші.

Флективний спосіб

Флективний спосіб — це спосіб творення похідних за допомогою флексії. Своєрідність цього способу полягає в тому, що флексія виконує не свою основну формотворчу роль, а словотворчу. Словотворчим засобом служить не ізольована морфема, а система флексій, які утворюють парадигму слова (Ващук, 1973: 39-42).

До словотворчих флексій відносять: а) іменникову флексію -а зі семантнко-граматичним значенням особи жіночої статі: змій → змія; б) іменникову флексію -я зі ономастичним значенням: Володимир → Володимира, Дикий → Дика; в) прикметникові флексії зі семантико-граматичним значенням відносності -ий, -а, -є: зло → злий, вовк → вовчий, присвійності: куниця → куничий; флексію -ий у порядкових числівниках: п'ять → п'ятий, десять → десятий.

У рамках цього способу виділяють такі різновиди:

1) утворення нових слів тієї ж частини мови: Олександр → Олександра, Мирослав → Мирослава, Богдан → Богдана;

2) утворення нових слів іншої частини мови: золото → золотий, погода → погожий, сто → сотий.

Отже, флективним способом утворюються іменники, прикметники, числівники.

Таким чином, матеріально виражена флексія одночасно виконує і словотворчу функцію, вона є носієм словотвірного значення. Таку флексію ще називають синкретичною морфемою, або синкретичним суфіксом-флексією (Горпинич, 1998:118).