§ 5. Поняття про спосіб словотворення

Під лінгвістичним терміном «способи словотвору», за І. Ковали­ком, розуміються всі структурно різні шляхи й прийоми творення нових слів у результаті використання всіх наявних у мові словотворчих засобів.

Це ті процеси, які відбуваються у мові при утворенні нового слова: 1) приєднання до основи слова афіксів; 2) поєднання двох чи кількох основ в одну; 3) перехід слова з однієї частини мови в Іншу; 4) переосмислення значення наявного у мові слова; 5) відкидання флексій, суфіксів (Толовій, 1973); 6) скорочення твірних слів; 7) злиття, зрошення кількох лексем в одну.

Спосіб творення дає найзагальнішу відповідь на питаній, як утворюються нові слова. Спосіб словотвору визначається за тим новим, що з'явилося у структурі похідного слова порівняно з твірною базою.

Спосіб словотвору − це шлях, прийом утворення чіп це дія, якою твірна база перетворюється у похідне слово.

У лінгвістичній літературі розрізняються способи словотвору в плані синхронії і діахронії (Земська, 1973: 169). Під способом словотвору з точки зору діахронії розуміється спосіб зміни структури наявного у мові слова або словосполучення, у результаті якого виникає нове слово. Способи діахронічного словотвору базуються на змінах у твірних словах і словосполученнях, які служать основними словотворчими засобами. Способи словотвору у діахронії відображають реальні історичні процеси формування нових слів на базі наявних у мочі лексичних одиниць.

Способи синхронічного словотвору — це такі одиниці словотвірної системи. які визначаються словотворчим засобом, що характерний для цілої групи (Яппат, І984: І№-

Способи словотвору у синхронії визначаються з урахуванням таких ознак:

1) кількість словотворчих засобів;

2) вид словотворчих засобів;

3) кількість елементів у твірній базі.

Проте загалом більшість мовознавців не розмежовує способи діахронічного і синхронічного словотвору. Сутність самих способів словотвору в обох площинах їх розгляду залишається тією ж Г. Циганенко зауважує, що різниця у вказаних двох площинах спостерігається у сприйнятті похідних слів — результату деривації (Циганенко, 1978: 125).

Автори відомої монографії зі словотвору стверджують, що «немає достатніх підстав для того, щоб одні способи словотворення кваліфікувати діахронними, а інші — синхронними, бо способи словотворення, по суті, є панхронними» (Словотвір, 1979: 28).

5.1. Поняття словотвірної моделі

У мовознавчій літературі часто використовують недиференційовано, як синоніми, терміни словотвірний тип і модель. Н. Янко-Триницька «модель» вживає у значенні «тип». Дехто з мовознавців вважає, що термін «модель» варто використовувати для позначення морфонологічних різновидностей всередині одного і того ж типу, тобто словотвірну модель визначають як похідні з морфонологічними змінами (модель з чергуванням приголосних на межі твірної основи і суфікса, з інтерфіксами). О. Земська визначає словотвірну модель як конкретну морфонологічну особливість утворення слів одного словотвірного типу. В українському словотворі побутує визначення моделі як схеми, що характеризується морфонологічними відмінностями, які супроводжують дериваційний акт. Однак на сьогодні загальноприйнятим с такс визначення моделі: модель — це схема структурної будови деривагів, яким властиве: 1) спільність частин мови твірних; 2) тотожність афікса.

Отже, похідні на зразок тритомник, шестикласник, п'ятикутник належать до єдиної моделі, у якій маємо «чис­лівникові основи + іменникові + -ник». Одномодельними будуть слова у кожній з наведених 4-ох груп:

1) Корів-ник, мати-ник, салат-ник, ковбас-ник;

2) Літ-ун, двиг-ун, цвірк-ун;

3) Гор-ищ-е, вовч-ищ-е, сел-шц-е, прос-ищ-е;

4) ВихідØ, обмінØ, перелітØ, поділØ.

Моделі бувають продуктивні і непродуктивні. Продуктивні словотвірні моделі — це моделі, за зразком яких творяться нові слова у даний момент розвитку мини До продуктивних, наприклад, належать моделі, утворені від ад'єктивів зі суфіксом -їсть зі значенням певної опредметненої ознаки: свіжість, щирість, ясність, хоробрість, мужність і ї. Д., моделі, утворені від дієслів зі суфіксом -нн(я) та -к(а): знання, бажання, карання: підкладка, переписна підказки і т. п.

Непродуктивними вважаються моделі, за якими не утворюються (чи майже не утворюються) нові похідні слова. До малопродуктивних належать моделі утворення віддієслівних іменників зі суфіксом -л(я): ткаля, праля, тесля; зі суфіксом -неча: колотнеча, ворожнеча: зі суфіксом -іж: платіж, падіж, крадіж: зі суфіксом -х(а): невдаха: зі суфіксом -ас: ляпас, викрутас.

Розрізняють моделі регулярні і нерегулярні. Регулярні моделі — це ті, за якими утворюються довгі ряди похідних. До регулярних, наприклад, належать моделі сутїстаїггивів — «Дієслівна основа + Øс»: насппаØ, відгулØ, починØ...; «прикметникова основа + -ість»: радість, щедрість, мудрість...; модель ад'єктивів — «іменникова основа +н-ий»: вічний, очний, ручний, зубний, алмазний та ін. Нерегулярними будуть моделі, що не поповнюють свій ряд похідних новими утвореннями. Порівняйте, наприклад:

молель «іменникова основа + -ниц- + я»: робітниця, газетниця; модель «іменникова основа + -івн- + а»: королівна, попівна, бондарівна та мі.

Поняття «продуктивність моделі» варто розширити за рахунок визначення її словотвірного потенціалу, то є не що інше, як активність («живучість»), поширеність (дистри­бутивність). Так, наприклад, модель «дієслівна основа + -к(а)» мас 1077 репрезентантів, модель «дієслівна основа + -ник» наповнена 657 репрезентантами ІМБ. 1975: 46, 48). Ці моделі є активні, «живучі» і поширені.

Поширеною вважається така модель, утворені за якою похідні слова функціонують у різних сферах вживання, реалізуються з більшою частотністю у текстах різних функціональних стилів. Наприклад, модель «іменникова основа + -ист(ии)» високопродуктивна і поширена, що й підкреслюється лінгвістами. Утворені за нею слова активно функціонують у різних сферах спілкування (розмовно-побутовій, науковій), що й доводить її активність. Порівняйте: голосистий, волокнистий, кам'янистий.

До внутрішньої характеристики словотвірної моделі. крім регулярності, відносять ще її варіантність.

Варіантність словотвірної моделі пов'язана з внутрішньою валентністю слів, тобто зі закономірностями поєднання основи з формантом. Внутрішня валентність слова визначаються можливостями системи мови, яка обмежує вільне поєднання основ з афіксами. Обмежують, головним чином, причини формально-морфологічного та фонетичного характеру. Морфологічні обмеження дозволяють поєднання афікса лише з основами певних частин мови. Наприклад, суфікс -тель поєднується тільки з основами дієслів (мислитель, правитель), суфікс -ість тільки з основами прикметників (радість, ніжність), суфікс -ш(а) тільки з основами іменників чоловічого ролу (генеральша).

Фонетичні обмеження відображають загальні закони сполучуваності звуків, які передбачають неможливість прямого поєднання морфем, їх непристосованість одна до одної, появу між ними «вставок», створення «шва» тощо (вовк — вовч-иця, жити — жи-в-учий, купець — купець-к-ий, Прага — празь-к-ий).

Таким чином, морфологічні обмеження сприяють регулярності моделі, а фонетичні — ведуть до ЇЇ варіантності. Отже, слова кража, ноша утворені за різними варіантами однієї словотвірної моделі (МВ. 1975: 38).