Лекція 1

Тема: Поняття, предмет та причини виникнення трудових спорів.

План

1.1 Юридичні гарантії реалізації захисту права на працю. Поняття захисту трудових прав і законних інтересів працівників.

1.2. Способи та заходи захисту прав та інтересів працівників при вирішенні трудових спорів.

1.3. Право громадян України на звернення за захистом порушених прав до міжнародних організацій.

1.4. Поняття трудових спорів. Предмет трудових спорів. Трудові спори про право та спори про інтерес.

1.5. Об’єктивні та суб’єктивні причини виникнення трудових спорів.

Література:

1. Толкунова В.Н. Трудовые споры и порядок их разрешения. М., 1996.

2. Безина А.К. Судебная практика в механизме правового регулирования трудовых отношений. Казань, 1989.

3. Куренной А.М. Трудовые споры: Практический комментарий. М., 2001.

4. Трудові спори: законодавство, коментар, судова практика. – К: Істина, 2000. – 432 с.

5. Соціально-трудові відносини та вирішення трудових спорів. – К.: Основа, 2002. – 712 с.

6. Жданова Т.В. Индивидуальные трудовые споры: законодательство о труде и реальность (новый взгляд на проблему) // Юрист. – 2001. – №4. – С. 51 – 53.

7. Яресько А. Поліпшення механізму розгляду індивідуальних трудових спорів // Право України. – 2000. – №10. – С. 67 – 69.

8. Семенова А. Поняття трудових спорів та їх класифікація //Бюлетень національної служби посередництва і примирення. – 2004. – №8. – С. 55 – 59.

9. Лазор В. Поняття трудових спорів, конфліктів та їх позовний і непозовний характер // Право України. – 2002. – №7. – С. 90 – 95.

1.1 Юридичні гарантії реалізації захисту права на працю. Поняття захисту трудових прав і законних інтересів працівників

Україна, ставши на шлях побудови правової, соціальної, демократичної держави, надала своїм громадянам в Основному законі численні права й свободи, у тому числі у сфері трудової діяльності. Одним з головних обов’язків демократичної, правової держави є забезпечення реалізації й захисту законних прав і інтересів усіх громадян та інших суб’єктів суспільних відносин. Без цього за сучасних умов неможливі економічний розвиток і соціальна стабільність суспільства.

Правовий захист прав і інтересів основних суб’єктів суспільних відносин із застосування найманої праці - працівників і роботодавців - є особливо актуальним для забезпечення ефективного економічного розвитку держави.

Останніми роками значно збільшилася кількість порушень трудових прав громадян. Почастішали незаконні звільнення, прийняли масового характеру випадки несвоєчасної виплати заробітної плати і направлення працівників у вимушені неоплачувані відпустки. У багатьох комерційних організаціях трудові відносини не оформляються відповідно до вимог чинного законодавства. Переважно це пов’язано із загальною зміною соціально-економічних умов, невідповідністю норм трудового права новим економічним відносинам, непідготовленістю існуючої системи правозастосовчих органів до розгляду безперервно зростаючого числа звернень за захистом трудових прав. У той же час характерною особливістю розвитку нашої держави на даному етапі є створення системи соціального партнерства, введення механізму колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин на всіх рівнях тощо.

За умов ринкової економіки відносини між роботодавцем і найманими працівниками із самого початку містять у собі можливість конфлікту. Причина полягає у тому, що основною метою роботодавця (власника або уповноваженого ним органу) є, як правило, одержання максимального прибутку у результаті виробничої діяльності підприємства. Основний же інтерес трудової діяльності найманих працівників – одержання достатніх коштів для існування собі й своїй родині без надмірного стомлення й іншої шкоди власному здоров’ю. На практиці нерідко цілі роботодавця реалізуються за рахунок обмеження інтересів і прав працівників, оскільки одержання прибутку передбачає зменшення собівартості продукції, а це може досягатися, у тому числі, шляхом зниження витрат на найману працю, яка використовується.

Таким чином, виникнення за певних обставин розбіжностей між сторонами трудових правовідносин – працівником і роботодавцем - об’єктивно обумовлене й випливає з правової природи трудових правовідносин.

Важливими трудовими правами працівників, що знайшли закріплення в ст. 2 Кодексу законів про працю України, є право на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку та право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади. У сучасних умовах правовою засадою розгляду трудових спорів є глава XV "Індивідуальні трудові спори" Кодексу законів про працю України, Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 березня 1998 р. №137/98-ВР, а також інші нормативно-правові акти.

Чинне законодавство України надає будь-якій людині, яка вважає, що її права і свободи (в тому числі і право на працю) порушені, право захищати їх усіма способами, не забороненими законом, у тому числі і шляхом звернення до суду. Зазначене право випливає зі ст. 8 і ст. 55 Конституції України. Кожний повинен мати рівні можливості в реалізації своїх прав. Ніхто не може бути обмежений у трудових правах чи одержувати будь-які переваги в їхній реалізації в залежності від статі, раси, національності, мови, майнового і посадового стану, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, приналежності до суспільних об'єднань, а також інших обставин, не пов'язаних з діловими якостями працівника і результатами його праці.

Україна навіть на початку ХХІ ст., на жаль, належить до числа країн, у яких кількість трудових спорів є надзвичайно великою, а будь-які тенденції до їх зменшення майже не виявляються. За роки незалежності загальна кількість справ у судах за позовами громадян про порушення трудових прав збільшилася в декілька разів. У деяких регіонах України питома вага зазначеної категорії справ у загальному обсязі цивільних справ, що надходять у суди перевищує 10 відсотків. Варта на увагу і та обставина, що переважна більшість позовів вітчизняними судами задовольняється. Отже, порушення трудового законодавства в нашій країні мають масовий характер.

В умовах розбудови правової і соціальної держави однією з найважливіших гарантій трудових прав та інтересів працівників є їхній правовий захист.

Захистом прав та законних інтересів працівників – сукупність матеріально-правових заходів, організаційних і процесуальних способів припинення і попередження порушень трудового законодавства, відновлення порушених трудових прав громадян і відшкодування понесеної внаслідок цього шкоди. При цьому варто зазначити, що захист передбачає як діяльність державних і уповноважених державою органів, так і діяльність самих суб’єктів трудового правовідношення по усуненню перешкод у здійсненні трудових прав.

У теорії права, а також в галузевих правових науках на питанні захисту прав завжди акцентовано, оскільки належний захист є передумовою ефективної реалізації суб’єктивних прав. Цю проблематику досліджують представники науки цивільного процесуального права, а також цивільного права.

У науці трудового права захист трудових прав розглядають через призму вирішення трудових спорів.

На даний момент в Україні захист прав та законних інтересів людини характеризується активізацією правозахисної діяльності у національних та міжнародних інституціях й імплементацією міжнародних стандартів у національне законодавство та юридичну практику.

Дуже часто у науковій літературі трапляються терміни “правова охорона” і “правовий захист” як синоніми. Як видається, не є зовсім правильним вживання цих термінів як синоніми, оскільки в багатьох випадках вони означають різні правові явища.

Термін “охорона” вживається в законодавстві частіше для означення юридичної конструкції із захисту і збереження того, що охороняється В нього включені заходи не тільки правового, але й економічного, організаційного та іншого характеру, спрямовані на створення необхідних умов для здійснення суб’єктивних прав. Що ж стосується правових засобів охорони, то до них належать усі засоби, за допомогою яких забезпечується розвиток трудових правовідносин і відновлення порушених або оспорюваних прав та інтересів.

Що ж стосується поняття “захисту прав”, то, цей термін використовується у вузькому значенні охорони прав, що охоплює лише ті передбачені законом заходи, які спрямовані на відновлення порушених прав та законних інтересів у разі їх порушення чи оспорювання.

Правовий захист трудових прав та законних інтересів працівників охоплює такі елементи.

1) потрібні певні передумови, для здійснення правового захисту;

2) це відбувається в передбаченому законом порядку, тобто в певній формі;

3) за допомогою власних засобів і способів, які передбачені нормами трудового права.

Суть права на захист порушених або оспорюваних трудових прав можна звести до двох основних позицій.

• а) можливості поведінки самого володільця права;

• б) можливості вимагати певної поведінки від зобов’язаних осіб;

• в) можливості застосувати примусову силу держави у випадку невиконання вимог зобов’язаними особами.

В сучасній теорії права значного поширення набула теорія регулятивних і охоронних відносин. Тому можна виділити регулятивні й охоронні суб’єктивні права. У разі регулятивних правовідносин здійснюється нормальне безконфліктне позитивне правове регулювання. У регулятивних правовідносинах реалізуються регулятивні суб’єктивні права.

Охоронні відносини – це відносини із захисту порушеного або оспорюваного права. Тому, охоронне право – це самостійне право на захист суб’єктивного права.

Його реалізують в рамках охоронного правовідношення. Своєю чергою охоронні правовідносини можна поділити на матеріальні і процесуальні. В охоронних матеріальних правовідносинах право на захист реалізується самостійно суб’єктом без звернення до юрисдикційних органів. Наприклад, працівник може реалізувати своє право на захист самостійно, шляхом проведення переговорів безпосередньо або за допомогою виборного профспілкового органу з роботодавцем. В охоронних процесуальних правовідносинах працівник захищає порушене або оспорювань право шляхом звернення до відповідного юрисдикційного органу.

Аналіз трудового законодавства свідчить про те, що право на захист охоплює матеріально-правовий зміст, зокрема: можливість уповноваженої особи використати дозволені законом засоби примусового впливу на правопорушника, захищаючи належне їй право власними діями фактичного характеру, а також можливість особи звернутися до компетентних органів з вимогою до спонукання зобов’язаної особи до правомірної поведінки. Звичайно, такі можливості нерозривно пов’язані з характером суб’єктивного права, яке захищають. Зокрема, наймані працівники можуть самостійно захищати свої права або законні інтереси, беручи участь у колективних переговорах з роботодавцем.

У понятті права на захист також варто враховувати і процесуальний зміст.

В процесуальному аспекті право на захист охоплює три можливості:

• можливість особи звернутися з вимогою про захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу до компетентного органу в передбаченій законом формі;

• можливість користуватись усіма передбаченими законом правами в процесі розгляду своєї вимоги, визначеними щодо цієї форми захисту прав;

• можливість оскарження у визначеному законом порядку рішення органу з певної справи.

При розгляді питання про правосуб’єктність у правовідносинах із захисту трудових прав та законних інтересів варто зважати на те, що у правовідносинах у разі звернення до суду права і обов’язки працівника регулюються Цивільним процесуальним кодексом і законодавством про працю. Що ж стосується правовідносин по зверненню до комісії із трудових спорів, то права і обов’язки врегульовані тільки законодавством про працю. У правовідносинах із звернення до адміністративних органів за захистом порушеного права вони регулюються спеціальним законодавством.

У цьому випадку процесуальна правоздатність і дієздатність залежать від трудоправової правоздатності і дієздатності суб’єкта у матеріальних трудових правовідносинах.

Захищають трудові права та законні інтереси в передбаченому законом порядку, тобто застосовуючи відповідну форму, способи і засоби захисту.

Під формою захисту розуміють комплекс внутрішньо узгоджених і урегульованих законом заходів із захисту трудових прав та законних інтересів.

Аналіз тенденцій розвитку трудового законодавства свідчить про розширення форм захисту трудових прав та законних інтересів.

Право на захист працівник може реалізувати самостійно шляхом безпосередніх переговорів з роботодавцем або за допомогою інших форм самозахисту. У колективних трудових правовідносинах наймані працівники можуть захистити свої інтереси шляхом колективних переговорів з роботодавцем у порядку, визначеному законом України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”.