Питання теми для самостійного вивчення

1. Економічна інформація та її класифікація.

2. Бібліографічна інформація та характеристика особливостей складання бібліографічних списків.

Перелік рекомендованої літератури

Основна:

1.Стеченко Д.М.. Чмир О.С. Методологія наукових досліджень: Підручник. – 2-ге вид., перероб. І доп. - К.: Знання, 2007. – с. 73-76.

Додаткова:

1. Закон України «Про науково – технічну інформацію» //www. rada.gov.ua

2. Закон України «Про інформацію» //www. rada.gov.ua

3. Лесюк О.І. Методологія наукових досліджень: Навчальний посібник, - Івано-Франківськ: Факел, 2003.-с.148-154, 140-148.

4. Методика экономических исследований. Учебное пособие. / Под. ред.. Ф.В.Зиновьева.- Симферополь: Изд-во Таврия, 1999.-с.68-70.

Матеріал для самостійного вивчення

1. Економічна інформація - інформація про суспільні процеси виробництва, розподілу, обміну та використання матеріальних благ, корисні дані сфери економіки, що відображають через систему натуральних, трудових і вартісних показників планову й фактичну виробничо - господарську діяльність та причинний взаємозв'язок між керуючим і керованим об'єктами. Економічна інформація використовується на всіх рівнях управління народним господарством країни, зокрема в усіх галузях агропромислового комплексу.

Економічна інформація є об'єктом реєстрації, збирання, передачі, оброблення, зберігання, пошуку та репродукуван­ня. Вона має кількісну міру, яка може змінюватися. Це озна­чає, що в самій суті економічної інформації закладені можли­вості для автоматичної її переробки. Вона може виражатись в числовій формі, її можна кодувати, записувати на будь-які носії, передавати її на відстань, декодувати та обробляти, збе­рігати та відшукувати за допомогою різних пристроїв. їй при­таманні дискретність, масовість та циклічність. Економічна інформація, що підлягає перетворенню та обробленню, по­винна бути вірогідною, однозначною, несуперечливою, не надлишковою та корисною.

Вірогідність - властивість інформації точно відбивати дійсний або істинний стан чи розмір певного явища, процесу тощо. Вірогідною вважається інформація, яка не викликає сумніву у дослідника. Поняття вірогідності є певною мірою умовним, бо практично всі вимірювання явищ економічного життя не є абсолютно точними, а тільки приблизними. Тому в процесі дослідження завжди потрібно виявляти міру точності вихідних даних та враховувати її при формулюванні висно­вків.

Однозначність - властивість інформації тотожно за значенням давати кількісну та якісну характеристику певних явищ, подій, процесів. Однозначність (тотожність) інформа­ції дає можливість досліднику правильно оцінювати фактич­ний стан та робити належні узагальнення і висновки.

Несуперечливість - властивість інформації забезпечу­вати однозначність тлумачення окремих подій та явищ на під­ставі якісної визначеності їх, що забезпечується однозначніс­тю та вірогідністю зібраних фактів. Основною причиною су­перечливості інформації є неточності та непослідовність у фо­рмуванні вихідної інформації.

Ненадлишковість - це параметр, що характеризує рі­вень новизни інформації. Надлишковою інформацією прийн­ято називати інформацію, що не містить нових відомостей. Однак при цьому потрібно розрізняти виправдану та невипра­вдану надлишкову інформацію. До виправданої надлишкової інформації (насамперед фактографічної) відносять ту її части­ну (ті сигнали), без яких сприйняття потрібних сигналів погі­ршується, наприклад, статистичні відомості про стан чи роз­виток об'єкта, подані в ретроспективній формі. Невиправда­на надлишкова інформація - інформація у формі різних по­вторень, дублювань графічної та вербальної інформації тощо.

Для повноти характеристики економічної інформації ва­жливе значення має проблема цінності та корисності відомос­тей.

Цінність інформації - це набір інформаційних відомос­тей, які необхідні для проведення розрахунків, прийняття управлінських рішень, формулювання висновків і т. п. При цьому важлива не кількість відомостей, а ймовірність досяг­нення поставленої мети. Оперативна інформація втратить свою цінність та корисність, якщо зміни в стані керованого об’єкта набувають незворотного характеру.

Економічну інформацію класифікують за рядом ознак. Залежно від здійснюваних в управлінні функцій розрізняють планову, облікову та регулюючу інформацію.

Планова інформація в структурі економічної інформації займає 8 - 10%. Вона містить директивні вказівки про розвиток конкретного об'єкта управління та його складових.

Облікова інформація в системі економічної охоплює в середньому 88 - 90%, відображаючи господарські процеси у вигляді натуральних, трудових і вартісних показників. Складовими частинами облікової інформації є бухгалтерські, звітно-статистичні та оперативні дані.

Регулююча інформація займає в середньому майже 2% від загального обсягу економічної інформації. На її основі приймають рішення щодо регулювання параметрів виробництва або планових завдань.

За стадіями утворення економічну інформацію поділяють на первинну та похідну.

• первинна інформація відображає виробничо-господарські процеси в момент їх проходження. Це, як правило, бухгалтерська інформація, збір якої переважно здійснюється вручну і заноситься на носій типу "первинний документ" (ПД).

• похідна інформація є результатом обчислень і поділяється на проміжну, що підлягає подальшій обробці, та результативну.

Як первинна, так і похідна економічна інформація може бути змінною (робочою, оперативною) і постійною. До змінної інформації належать показники разового використання, зокрема дані про кількість відпрацьованого часу, виконаних тонно - кілометрів, надоєного молока тощо. Показники змінної (оперативної) інформації мають властивість змінювати свої значення. Наприклад, виробіток одного й того ж працівника в різні дні, як правило, різний. Але ж норма виробітку і розцінка за працю можуть бути одними й тими ж. І тоді це вже постійні дані. їх, якщо необхідно, вибирають із баз даних (довідників норм виробітку, норм витрат праці, норм амортизаційних відрахувань, норм витрат пально-мастильних матеріалів, розцінок за одиницю роботи і т.д.).

Постійна інформація використовується багаторазово, тобто вона характеризуються деякою стабільністю. Критерієм, що визначає стабільність показника в робочому масиві, є коефіцієнт стабільності інформації. При цьому постійною вважають інформацію, коефіцієнт стабільності якої становить не менше 0,85.

За об'єктивністю відображення явищ, подій, господарських операцій інформацію розподіляють на достовірну і недостовірну. За насиченістю реквізитами - на недостатню, достатню та надлишкову.

Інформація надходить працівникам апарату управління як із власних структурних підрозділів, так і від інших організацій. За цією ознакою інформацію поділяють на внутрішню і зовнішню. І, насамкінець, інформацію, що надходить до об'єкта управління, називають вхідною, а інформацію від об'єкта - вихідною.

Економічна інформація має такі особливості: відображує діяльність галузей економіки (підприємств, об'єднань, галузі) за допомогою натуральних, умовних і вартісних вимірників; фіксується, як дискретна величина на матеріальних носіях (документах, магнітних стрічках, дисках тощо); має лінійну форму (записується рядками). Крім того, вона є масовою і об'ємною, потребує багаторазового групування, арифметичної і логічної обробки для управління; буває цифровою, буквено-цифровою, алфавітною (буквеною); характеризується тривалістю збереження, циклічністю у виникненні і обробці у встановлених часових межах; виступає активною щодо впливу на господарський і механізм.

Структура економічної інформації .зумовлена її призначенням в управлінні і контролі господарської діяльності. Залежно від цілей і завдань опливу на керований об'єкт економічну інформацію групують у різні інформаційні сукупності, кількісні зміни яких визначаються номенклатурами, що складаються з позицій. До номенклатури включають повний перелік попередньо згрупованих позицій за певною якісною однорідністю. Наприклад, номенклатура статей витрат на виробництво промислової продукції (сировина, матеріали, заробітна плата виробничих робітників, загальновиробничі витрати та ін.) включає позиції за видами сировини і матеріалів, основної і додаткової заробітної плати тощо. По кожній з них групують витрати на виробництво у кількісних і вартісних вимірниках. Ця інформація використовується при дослідженнях виконання кошторису витрат на виробництво продукції, виявленні непродуктивних витрат і розробці заходів щодо запобігання різним втратам. Аналогічно використовується інформація про зміст і структуру витрат у торгівлі і громадському харчуванні.

Для зручності групування інформації за кожною позицією номенклатури витрат закріплюють умовні цифрові позначення у вигляді коду (01 - "Витрати на залізничні, водні і повітряні перевезення", 11 - "Витрати на торговельну рекламу", 18 -"Витрати на тару" та ін.).

Номенклатура та її позиції являють собою певну систему економічних показників, які є об'єктами дослідження мікроекономіки.

Економічний показник - це інформаційна сукупність з мінімальним складом реквізитів-ознак і реквізитів-підстав, наприклад, показник "ціна товару" складається з однієї підстави - "власне ціни" - і кількох, ознак - "найменування, зріст, розмір", "номенклатурний номер", "позначення одиниці товару" тощо.

Якщо підприємство виконує зовнішньоекономічні операції, необхідно користуватися міжнародними стандартами кодифікації даних при проведенні досліджень.

Відомо, що в практиці міжнародних організацій у процесі обміну інформацією та при вирішенні завдань міжнародних економічних, науково - технічних, культурних, спортивних та інших зв'язків використовуються скорочення назв країн - блоки буквеної та цифрової ідентифікації країн. Міжнародна організація з стандартизації (ІСО) розробила коди для кожної країни. Щодо України традиційно вживають такі блоки буквеної та цифрової ідентифікації:

- двобуквений алфавітний код України - UA - рекомендований Міжнародною організацією з стандартизації (ІСО) для міжнародних обмінів, який дає змогу утворювати візуальну асоціацію із загальноприйнятою назвою України без будь-якого посилання на її географічне положення або статус;

- цифровий порядковий код - 804 присвоєний Статистичним бюро Організації Об'єднаних Націй і використовується для статистичних розрахунків.

Ці блоки ідентифікації України зафіксовані для використання Міжнародною організацією з стандартизації у стандарті ИСО 3166-88 "Коды для представления названий стран". Організація Об'єднаних Націй у своїй роботі також користується блоками ідентифікації України.

Економічна інформація, яка характеризує стан об'єкта дослідження на сучасний момент називається оперативною, і протягом планового періоду - поточною. Перша використовується при дослідженні господарських процесів у момент проведення їх (кількість і якість продукції конкретної партії поставки та ін.), а друга - після завершення (після закінчення місяця, кварталу). Так, якість продукції контролюють щодня і приймають оперативні рішення, щоб не допустити в торгівлю товарів, які не відповідають стандартам, деформованих та ін., а заходи щодо зміцнення договірної дисципліни можна розробляти після закінчення місяця. Таким чином, оперативна інформація використовується для поточного (оперативного) контролю і регулювання процесів господарської діяльності у випадках виникнення негативних відхилень від запланованих результатів, для вибіркових спостережень за окремими господарськими операціями, експериментальної перевірки норм витрачання сировини і матеріалів, хронометражних спостережень за роботою обладнання тощо.

Оперативна інформація про господарські процеси с дискретною, і потреба у ній виникає періодично. Не завжди її фіксують на матеріальних носіях з належним оформленням підписами осіб, які беруть участь у здійсненні господарської операції. Оперативну інформацію можна групувати за допомогою електричних імпульсів, датчиків, передавати органам управління телефонними каналами, через супутниковий зв'язок та ін. Тому в процесі дослідження її використовують у поєднанні з поточною, перевіряють достовірність, групують в інформаційні сукупності,

Поточна економічна інформація узагальнює результати виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства та його виробничих одиниць у системі бухгалтерського обліку безперервно за звітними періодами протягом календарного року (місяць, квартал). Її відображують у бухгалтерській і статистичній звітності та використовують для дослідження виконання планів, напруженості їх, дослідження факторів, які негативно впливають на результати діяльності підприємства і його підрозділів, а також для контролю використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів,

збереження власності.

Початкова економічна інформація про стан і використання об'єкта дослідження називається первинною. В процесі обробки для цілей наукового дослідження її перетворюють на вторинну. Вона може бути проміжною і результативною. Так, витрати конкретного виду матеріалів на виробництво, що відображують у кількісних і вартісних вимірниках у лімітно - забірній карті або вимозі на витрачання матеріалів (первинному документі), є первинною інформацією. Ці самі витрати, записані у регістри бухгалтерського обліку, є вторинною інформацією, а згруповані у нагромаджувальних відомостях (машинограмах) протягом місяця за окремими видами виробів проміжною і, врешті, систематизовані за статтями калькуляції після закінчення кварталу разом з іншими витратами, що стосуються цього виробу, за якою обчислено його собівартість, - результативною.

Для дослідження основною є первинна інформація про господарські процеси і явища, оскільки її використовують для встановлення законності витрачання ресурсів і збереження цінностей на підприємстві, визначення матеріально відповідальних і службових осіб за заподіяні збитки. Тому до неї ставлять додаткові вимоги - достовірність інформації про об'єкт дослідження і явища господарської діяльності. Від достовірності її залежить якість проміжної і результативної інформащї відображеної в системі бухгалтерського обліку, а також добутої в процесі проведення дослідження.

Є також інші ознаки класифікації економічної інформації, яку досліджують за: способом відображення - текстова, цифрова, алфавітна, алфавітно-цифрова, графічна (креслення, схеми, графіки); насиченістю даних - недостатня, достатня, зайва; корисністю використання - корисна, некорисна; способом подання - директивна, розпорядча, звітна; ознаками обробки - оброблювана і необроблювана.

Залежно від функцій економічну інформацію поділяють за функціями використання в інформаційному забезпеченні господарського механізму підприємства, об’єднання, галузі, а також для наукових досліджень.

Інформацію, яку використовують для планування виробничої фінансово-господарської діяльності у всіх ланках економіки і яка містить у планові завдання, називають плановою, або нормативно-довідковою, а регламентує цю діяльність - директивною. Різновидом нормативної є розцінкова, регулююча (планова), договірна і довідкова інформація.

Інформацію, яка характеризує господарські процеси, відображені в бухгалтерському обліку виробничої і фінансово-господарської діяльності підриємств, об'єднань, використовують як основне джерело даних при веденні наукового дослідження з мікроекономіки. її називають обліково - економічною, а за змістом - фактографічною.

У процесі дослідження обліково-економічну інформацію переробляють з використанням обчислювальної техніки в інформаційні сукупності, які характеризують виявлені недоліки в діяльності підприємства, об'єднання. Якщо інші види економічної інформації (планову, договірну та ін.) можна подати у вигляді схем, графіків, діаграм та іншими способами, то обліково - економічну - тільки у вигляді документа або його замінника - матеріального носія (машинограм, оперограм, магнітних дисків та ін.).

У сукупності обліково - економічна інформація відображує певні господарські операції за допомогою даних, що постійно змінюються. Тому їх відносять до змінної інформації:

Залежно від ступеня інформаційної деталізації об'єктів обліку зрізняють аналітичну і синтетичну обліково-економічну інформацію. Досліджують об'єкти за даними обліково-аналітичної інформації, сформованої на аналітичних рахунках бухгалтерського обліку, а синтетичну - на синтетичних рахунках. Так, досліджуючи дебіторську заборгованість за підзвітними особами, за даними синтетичного рахунку 372 "Розрахунки з підзвітними особами" встановлюють загальну суму заборгованості у динаміці за досліджуваний період (синтетична інформація). Потім за даними аналітичних рахунків встановлюють, коли і за якою конкретною підзвітною особою виникла дебіторська заборгованість, її суму, причину непогашень (аналітична інформація). Висновки необхідно складати на підставі синтетичної і аналітичної інформації.

Щодо об'єкта дослідження обліково-економічну інформацію поділяють на внутрішню і зовнішню, вхідну і вихідну, оперативну і поточну. Інформація про досліджуваний об'єкт (підприємство, об'єднання), утворювана на самому об'єкті, називається внутрішньою, а за її межами - зовнішньою. Інформація, яка надходить на досліджуваний об'єкт, є вхідною, а від нього - вихідною.

За стабільністю використання або зберігання економічну інформацію поділяють на умовно-постійну (постійну) і змінну. Інформація, яка використовується господарським механізмом без істотних змін протягом кількох звітних періодів (квартал, рік), називається умовно-постійною, або постійною; протягом місяця і менше - змінною. Такий поділ особливо важливий при використанні ПЕОМ у науково-дослідному процесі, оскільки дає змогу інтенсифікувати працю дослідника завдяки зменшенню обсягів інформації, яку готують вручну. Так, завдання до замовлення (контракту) є постійною інформацією на рік з розбиванням її за кварталами і місяцями, вводиться в ПЕОМ один раз і використовується для контролю виконання замовлення в цілому, за асортиментом та іншими показниками за звітний період, використовуючи при цьому змінну інформацію (виконання робіт за день, декаду, місяць).

Економічну інформацію для цілей контролю за ходом виконання планів на підприємствах збирає багато працівників, а корисність її іноді мінімальна. Причиною знецінення даних є те, що добута інформація часто не вкладається у лаг управління. Нова виробнича ситуація настає раніше, ніж прийнято коригуючі рішення на попередній ситуації. У зв'язку з тим, що немає оперативної інформації, неможливо забезпечити надійне функціонування контролю на різних рівнях управління, а отже, приймати для цих цілей науково обґрунтовані рішення, тому в процесі наукового дослідження виявляється інформаційна надлишковість і даються відповідні рекомендації.

Розв'язання проблеми інформаційного забезпечення фінансово - господарської діяльності полягає у підвищенні оперативності інформації, яка використовується для управління, за допомогою швидкодіючих ПЕОМ.

Прогресивною альтернативою вирішення цієї проблеми є створення інформаційного банку даних на зовнішніх запам'ятовуючих пристроях ПЕОМ, що забезпечують інформаційні потреби фінансово-господарської діяльності на різних рівнях управління. Розподіл інформаційної місткості банку за рівнями управління галуззю можна подати у вигляді піраміди, з якої видно, що у загальному обсязі економічної інформації, використовуваної в господарському механізмі галузі, обліково-економічна інформація на першому рівні становить 65 %.

До вершини піраміди, тобто на більш високому рівні ієрархії управління, потреба у первинній обліково-економічній інформації зменшується, оскільки є можливість використовувати інформацію нижчих рівнів управління. Отже, вивчаючи інформаційний аспект наукового дослідження економіки, можна зробити висновок, що обліково-економічна інформація формується в основі піраміди і с базою інформаційного банку даних для прийняття рішень на різних рівнях управління галуззю. Тому її необхідно використовувати насамперед при проведенні дослідження макро - макроекономіки.

Для раціонального використання банку даних йому необхідно надати певної структури. Створення структури інформації в банку даних потребує розв'язання щонайменше трьох проблем методичного характеру. Перша полягає в тому, щоб встановити інформаційні потреби науково-дослідного процесу за рівнями управління, виявити, які з потенційно можливих інформаційних сукупностей дійсно необхідні для комплексного дослідження макро - і мікроекономіки. Друга проблема полягає у визначенні обсягу даних, призначення їх, де вони зберігаються і як їх одержати досліднику. Третя проблема - це встановлення взаємовідносин між елементами інформаційного банку даних. Наприклад, інформація про сировинні ресурси у номенклатурі може бути елементом банку даних, який використовується при маркетинговому дослідженні забезпечення виробництва сировиною, задоволення купівельного попиту, виконання плану товарообороту, насиченості товарами ринку тощо.

Отже, використання економічної інформації потрібно на кожному наукового дослідження, починаючи від вибору теми до представлення результатів дослідження.

2. Важливим елементом будь-якої наукової роботи є її біб­ліографічний апарат, бібліографічна інформація, які є своєрі­дним ключем до тих джерел, якими користувався автор при її написанні. Крім того, такий апарат певною мірою є виразом наукової етики та культури наукової праці. Саме за цим апа­ратом, за цією інформацією можна судити про ступінь обі­знаності, поінформованості та обізнаності дослідника з літе­ратурою з проблеми, що вивчається.

Бібліографічна інформація це сукупність даних про документ (переважно первинний). Ці дані можуть бути фор­малізованими і неформалізованими.

Формалізовані бібліографічні дані переважно відокрем­лені і з текстом не пов'язані. Такі дані про документ можуть бути представлені у формі бібліографічного посилання або його фрагменту, або у формі відсилань.

Неформалізовані бібліографічні дані завжди безпосеред­ньо пов'язані з текстом, в якому вони наводяться. Їх склад, форма викладу завжди визначаються автором самостійно. Слід відзначити, що в науковій літературі, в наукових робо­тах, а до них належать і студентські, і магістерські роботи, така форма зустрічається не дуже часто.

Бібліографічне посилання - це бібліографічний опис у будь-якому документі іншого, який цитується або згадується.

Бібліографічний опис - це сукупність відомостей про друкований твір або інший документ (звіт про науково - дослідну роботу, неопубліковані переклади науково-технічної літератури та ін. ), що дають змогу ідентифікувати документ, а також отримати уявлення про його зміст, чита­цьке призначення, обсяг, довідковий апарат і т. д. Об'єктами бібліографічного опису є книги, окремі публікації спеціаль­них видів нормативно-технічних і технічних документів, окремий том: випуск багаторазових або серійних видань, а також статті, розділ, глава і т. п.

Залежно від ролі та призначення в конкретній роботі бібліографічні посилання можуть бути розміщені таким чи­ном:

а) в основному тексті - внутрішньотекстові посилання;

б) в підрядкових примітках - підрядкові посилання;

в) в затекстових примітках (коментарях) - затекстові по- силання;

г) в складі прикнижкового та пристатейного бібліографі- чного списку.

Внутрішньотекстові посилання зазвичай короткі і від­межовуються від тексту, до якого вони відносяться, перева­жно за допомогою круглих дужок (рідше двокрапкою).

Наприклад: "В навчальному посібнику В. П. Петренка та М. О. Данилюка "Вступ до менеджменту" (Івано-Франківськ: ІФІНГ, 1994) на стор. 50 наведена менеджерська сітка управління""

Підрядкові та затекстові посилання (зноски) завжди від­ділені від основного тексту лінією і пропусками рядків, але найчастіше лінією.

У звітах про науково-дослідні роботи, курсових та дип­ломних проектах, магістерських випускних роботах та інших неопублікованих роботах використовують зазвичай підрядкову нумерацію (індексацію) підрядкових приміток (посилань).

Наприклад: "Рентінг короткотермінова оренда майна та обладнання без наступного придбання їх орендарем"¹.

Затекстові посилання розміщуються за текстом і їм за­звичай передує рубрика "Примітки". Такі посилання менш зручні для читача, оскільки кожний раз потрібно переривати читання та звертатись до приміток, котрі розміщені в кінці книги. Але водночас вони дуже економічні, потребують мало місця та паперу. Такий вид посилань широко використо­вується при виданні художньої літератури, різних наукових видань, де потрібний солідний довідковий матеріал.

Відсилання - це додатковий компонент документованих посилань. Необхідність у відсиланні виникає при просторовому розриві змістовного та описового, коли описовий документ або його частина виносяться у підрядкові примітки або а прикнижкові чи пристатейні бібліографічні списки.

За своєю формою відсилання - це певне умовне позна­чення відповідних підрядкових або затекстових приміток. Причому вони можуть змінюватись залежно від форми поси­лання. Відсилання до підрядкових приміток приводять пере­важно у формі арабських цифр - порядкових номерів примі­ток або зірочок.

Відсилання у вигляді зірочок використовують тоді, коли кількість підрядкових приміток невелика, і вони рівномірно розподілені по всій роботі: 2-3 примітки на кожній сторінці. При цьому зірочки (або цифри) вказуються у вигляді індексу на верхній лінії шрифту.

Наприклад: "Експортною ціною товару вважається ціна, за якою фактично оплачується або підлягає оплаті товар, який продається в Україну з країни експорту"¹

Якщо ця примітка підрядкова, то вона буде мати вигляд, наведений вище.

Дещо інакше використовується відсилання до прикнижкового чи пристатейного бібліографічного списку. Зазвичай можна говорити про три форми такого відсилання: номер біб­ліографічного запису в списку береться у вертикальні квадратні або заокруглені (це менш поширений варіант), або в косі (похилі) дужки. Останнє, до речі, прийнято для звітів про науково-дослідні роботи як обов'язкове. Такі похилі риски (дужки) доцільно використовувати у всіх неопублікованих документах: дисертаціях, депонованих рукописах, курсових і дипломних проектах, магістерських випускних роботах.

Наприклад. "Походження назви "Русь" досить детально розглянуто в працях відомого українського історика Н. Полонської-Василенко /17/". Якщо б використовувалася конкретна цитата з даної ро­боти, то слід було б вказати і сторінку, звідки вона взята, наприклад /17, 73/. При цьому в прикнижковому списку повинен бути по­вний бібліографічний опис даної праці, про що мова піде ни­жче.

Акумулюючи переважно найціннішу бібліографічну ін­формацію за темою роботи про ті дослідження, які були ви­користані при її виконанні, бібліографічні списки набувають істотного значення для функціонування та подальшого розви­тку системи наукових зв'язків (комунікацій).

Культура наукової роботи передбачає і культуру її біб­ліографічного апарату, зокрема прикнижкового бібліографіч­ного списку. Сюди слід віднести і ретельність відбору доку­ментів, що включаються до списку, і раціональність побудо­ви, і наявність зв'язків з текстом, і повноту та вірогідність бібліографічних відомостей, і дотримання вимог чинних ста­ндартів, і, нарешті, наявність необхідних пояснень, примі­ток, покажчиків і т. п.

Прикнижковий бібліографічний список поміщають в кі­нці роботи після основного тексту, а за наявності додатків - переважно після них, перед допоміжними покажчиками. Списки літератури до окремих глав - зазвичай в кінці роботи під рубриками: "До глави...". Пристатейний бібліографічний список розміщують після тексту статті, а коли стаття супро­воджується рефератом (незалежно якою мовою), то після нього.

В наукових роботах використовують п"ять способів побудови бібліографічного списку: алфавітний, хронологічний, алфавітно-хронологічний, нумераційний та систематичний.

Алфавітний спосіб групування літературних джерел характерний тим, що прізвища авторів та заголовки (коли автори не вказані) розміщуються за алфавітом окремо після переліку всіх джерел мовою наукової роботи. При алфавітному способі розміщення бібліографічних описів джерел їх список переважно не нумерують. Зв'язок бібліографічних записів з основним текстом встановлюється за допомогою прізвища ав­тора та року видання.

Бібліографічний список за хронологією публікацій доцільний в науковій роботі тоді, коли основним завданням спис­ку є відображення розвитку наукової ідеї або певної думки. Принцип розміщення описів тут - за роками видання. Форма зв'язку записів з основним текстом - за номерами записів у списках. Такі номери, як було вказано вище, беруться в пря­мі або округлі дужки.

Алфавітно-хронологічний спосіб групування літератур­них джерел доцільно використовувати тоді, коли в роботі зу­стрічаються декілька джерел одного автора. В таких випадках основний матеріал розміщується за алфавітним принципом, а в межах даного автора - за хронологічним. Нумерація в да­ному випадку не обов'язкова.

Нумераційний спосіб формування бібліографічного спи­ску передбачає розміщення джерел в списку за порядком їх використання при виконанні роботи. Форма зв'язку записів з основним текстом - за номерами їх записів у списку.

Систематичний спосіб групування бібліографічного ма­теріалу використовують тоді, коли потрібно відобразити зна­чну кількість бібліографічних описів. Розміщення описів в та­кому списку може бути різним:

а) за темами глав роботи;

б) за рубриками того чи іншого розділу тематичної кла- сифікації літератури.

В систематичному бібліографічному списку розміщення описів в межах окремих рубрик може бути за алфавітом, хронологією, за характером змісту тощо. Форма зв'язку опису з основним текстом - за номерами записів у списку.

Вибір способу побудови бібліографічного списку залежить від його призначення, кількості та характеру відображе­них в ньому документів, характеру відсилань і посилань та ін. Але при будь-якій побудові бібліографічного списку доцільно пронумерувати позиції (за винятком алфавітного) списку, щоб використовувати порядкові номери для відсилання до них в тексті. Це особливо важливо, коли використовується конкретний цитований матеріал.

В практиці виконання науково-дослідних робіт, ку­рсових та дипломних проектів, магістерських випускних робіт, дисертацій найчастіше використовується алфавітний спо­сіб побудови бібліографічного списку, хоч можливі й інші варіанти.

Незалежно від способу побудови списку літератури, іс­нують певні загальні правила бібліографічного опису. Кож­ний бібліографічний опис друкованого твору складається з обов'язкових та факультативних елементів, які за своїми фу­нкціями об'єднані в галузі, що передбачають послідовність записів реквізитів твору.

Обов'язкові елементи бібліографічного опису книг включають основний заголовок, відомості про авторів (інди­відуальних чи колективних), місце видання, видавництво, рік видання, кількість сторінок.

Факультативні елементи охоплюють назву топографії, відомості про ілюстрації, оправу, ціну, тираж та ін.

Бібліографічні описи джерел, використаних в наукових дослідженнях, здійснюється тільки за обов'язковими елемен­тами. Факультативні та обов'язкові елементи наводяться в бібліографічних виданнях.

При складанні бібліографічних описів використовують два способи: авторський та "Під заголовком". Авторський використовують тоді, коли на титульній сторінці вказані автори твору. Спосіб "Під заголовком" використовується тоді, коли автори не вказані, або коли їх багато.

Основні правила надання бібліографічних описів зводяться до такого:

ОДИН АВТОР

Якуба К. І. Життєвий і трудовий потенціал сільського населення України : теорія, методологія, практика / К. І. Якуба. — К. : Ін-т аграрної економіки, 2007. — 361 с.

ДВА АВТОРА

Суберляк О. В. Технологія переробки полімерних та композиційних матеріалів : підруч. для студ. вищ. навч. закл. / О. В. Суберляк, П. І. Баштанник. — Львів : Растр-7, 2007. — 375 с.

ТРИ АВТОРА

Найдиш, В. М. Дискретне диференціювання : навч. посіб. для студ. ВНЗ III-IV рівнів акредитації / В. М. Найдиш, В. М. Верещага, А. В. Найдиш. — Мелітополь : Люкс, 2007. — 114 с.

ЧОТИРИ АВТОРА

За наявності інформації про чотири або більше осіб і (або) організацій кількість відомостей про відповідальність що наводяться, визначає бібліографуюча організація.

Механізація переробної галузі агропромислового комплексу : підруч. для учнів проф.-техн. навч. закл. / О. В. Гвоздєв, Ф. Ю. Ялпачик, Ю. П. Рогач, М. М. Сердюк. — К. : Вища освіта, 2006. — 478, с. — (ПТО: Професійно-технічна освіта).

Методичні рекомендації з експертної оцінки майна у підприємствах АПК / Г. М. Підлісецький [та ін.]. — К. : ННЦ Ін-т аграрної економіки, 2005. — 224 с.