23. Марксистська економічна теорія

На переконання К. Маркса, капіталізм, ера якого «бере свій початок у XVI ст.», виключає гуманізацію суспільства і демократію через приватну власність на засоби виробництва та анархію ринку. У цій системі, де працюють заради прибутку, має місце експлуатація одного класу іншим.

Згідно з Марксом, наймані робітники, капіталісти, землевласники утворюють три великі класи сучасного суспільства, яке грунтується на капіталістичному способі виробництва, і їхні доходи – заробітна плата, прибуток, рента – є «триєдиною формулою, яка охоплює всі таємниці суспільного процесу виробництва», та все ж таки ознакам основних класів відповідають два, тому що, значення ренти як джерела доходу через зростаючу індустріалізацію всієї економіки буде зменшуватись, тому залишається два великі джерела доходів – прибуток і заробітна плата і два великі класи – пролетарій і капіталіст.

Поділяючи капітал на постійний і змінний (а не як Сміт– Рікардо – на основний і оборотний), К. Маркс має на увазі як специфіку руху виділених ним частин капіталу, так і специфіку впливу кожної з цих частин на масу додаткової вартості у вартості продукту.

Однією з основних у «Капіталі» К. Маркса є трудова теорія вартості- вважає, що необхідно звести товар до праці в двоякій формі, а саме в формі конкретної і абстрактної праці.  Конкретна праця – це корисна, доцільна форма праці, незалежна від будь-яких суспільних форм умова існування людей, вічна природна необхідність.  Абстрактна праця – це "праця взагалі", безвідносно до корисної, доцільної форми, затрата праці в фізіологічному розумінні слова, як витрата людської робочої сили.

Автор «Капіталу» тлумачить одержання найманим робітником заробітної плати як результат обміну з капіталістом за «робочу силу», яку він продає, а не саму працю. Згідно з його теорією, заробітна плата еквівалентна кількості товарів, які необхідні для підтримання життя робітника і його сім'ї. Її рівень залежить від продуктивності праці, яка в свою чергу зумовлена ступенем механізації і технологічного оснащення виробництва, що в остаточному підсумку є перешкодою для росту заробітної плати.

За Марксом, товар, по-перше, спроможний задовільняти потреби людей, тобто має споживну вартість; по-друге, виробляється для обміну, може обмінюватись на інші товари, тобто має вартість. В основі вартості товару лежить тільки одне джерело, один виробничий фактор – праця найманого робітника. Вимірником вартості товарів служать витрати робочого часу, причому не індивідуальні, а суспільно необхідні, усереднені витрати. Найманий робітник отримує за свою роботу заробітну плату. Заробітна плата оплачує не працю, а специфічний товар – «робочу силу». Особливість робочої сили полягає в тому, що вона має властивість створювати продукт (товар), вартість якого вище вартості самої робочої сили, тобто того, що необхідно для підтримки життя робітника і його сім'ї. Капіталіст, наймаючи робочу силу, оплачує її здатність до праці і набуває права примусити робітника працювати понад той час, який необхідний робітникові для забезпечення деякого мінімуму життєвих засобів. У результаті створюється різниця між вартістю, створеною працею виробника товару, ця різниця і являє собою додаткову.

Теорія ренти в «Капіталі» майже аналогічна теорії ренти Д. Рікардо. Різниця полягає в доповненні, зробленому К. Марксом про існування разом з «диференційованою» рентою ренти «абсолютної».