1 Вврурср. — 1991. — № 10, — Ст. 98.

² ЗПУкраїни.— 1994. — № 1. —Ст. 5.

10 8-388

289

ними об'єктами, очисними спорудами, гноєсховищами, складами паливно-мастильних матеріалів, добрив, стоянками автотранс­порту, захороненням токсичних промислових відходів і радіо­активних матеріалів, а також іншими промисловими об'єктами.

У процесі ведення моніторингу земель застосовуються різні види спостереження за станом земельних ресурсів. Залежно від строку та періодичності їх проведення вони поділяються на ба­зові, періодичні та оперативні. Базові спостереження здійснюють­ся на початковій стадії спостереження з метою фіксації стану об'єкта спостережень на момент початку ведення моніторингу зе­мель. До періодичних належать спостереження, що здійснюються з періодичністю у 12 чи більше місяців. Оперативні спостережен­ня ведуться у випадку виявлення змін у стані земель з метою їх фіксації. Оперативні спостереження здійснюються, як правило, з меншим, ніж періодичні, інтервалом часу.

Здійснення моніторингу земель покладено на Державний комітет України по земельних ресурсах за участю Міністерства охорони навколишнього природного середовища, Міністерства аграрної політики України, Української академії аграрних наук та Національного космічного агентства України.

Отримані в результаті ведення моніторингу земель дані про стан земельного фонду оцінюються шляхом аналізу резуль­татів ряду послідовних спостережень і порівняння одержаних показників. Інформація, одержана під час спостережень за ста­ном земельного фонду, узагальнюється за районами, містами, областями, Автономною Республікою Крим, а також окремими природними комплексами і передається в пункти збору автома­тизованої інформаційної системи обласних, Київського й Сева­стопольського міських управлінь земельних ресурсів і Ко­мітету по земельних ресурсах і земельній реформі Автономної Республіки Крим. За результатами оцінки стану земельного фонду складаються доповідні, прогнози та рекомендації, що по­даються до місцевих органів державної виконавчої влади, ор­ганів місцевого самоврядування та Держкомзему України для вжиття заходів щодо відвернення і ліквідації наслідків негатив­них процесів.

3. Планування використання та охорони земель

Планування використання та охорони земель як функція державного управління землями — це врегульована нормами права діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання використання територій, яка полягає у розробленні та затвердженні містобудівної доку­ментації, відповідно до якої здійснюється забудова та викори­стання земель населених пунктів і прилеглих до них земель. В Україні така діяльність регулюється ЗК України, Законом України «Про основи містобудування» (1992 р.), Законом Украї­ни «Про планування та забудову територій» (2000 р.) та іншими правовими актами.

Відповідно до законодавства, планування територій у нашій країні здійснюється на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях. На загальнодержавному рівні планування те­риторій здійснюється шляхом розроблення Генеральної схеми планування території України, якою визначаються основні на­прями раціонального використання території країни, створення та підтримання повноцінного життєвого середовища, охорони довкілля, здоров'я населення, пам'яток історії та культури, дер­жавні пріоритети розвитку систем розселення, виробничої, соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури. Гене­ральна схема розробляється Кабінетом Міністрів України та за­тверджується Верховною Радою України.

Чинна Генеральна схема планування території України за­тверджена Верховною Радою України 7 лютого 2002 р.¹ і розра­хована на період до 2020 р. Генеральна схема складається з тек­стових та графічних матеріалів, в яких зроблений аналіз стану використання території України, визначені основні напрями її використання на період до 2020 р., а також викладений механізм реалізації Генеральної схеми. Реалізація Генеральної схеми розрахована на два етапи. На першому етапі (2002-2010 рр.) пе­редбачається: удосконалення законодавчого, наукового, інфор­маційного, проектного, організаційного забезпечення плануван­ня території на загальнодержавному рівні; налагодження моніторингу реалізації Генеральної схеми; здійснення першо­чергових заходів щодо планування території, які забезпечува­тимуть досягнення найбільшого економічного, соціального та екологічного ефекту. На другому етапі (2011-2020 рр.) передба­чається здійснення решти заходів щодо планування території, які випливатимуть з Генеральної схеми. Забезпечення реаліза­ції Генеральної схеми покладено на Кабінет Міністрів України, а також на центральний орган виконавчої влади з питань будів­ництва та архітектури.

Планування територій на регіональному рівні полягає у роз­робленні та затвердженні Верховною Радою Автономної Рес­публіки Крим, обласними та районними радами схем плануван­ня територій Автономної Республіки Крим, відповідно областей та районів. У схемах планування територій на регіональному рівні визначаються заходи реалізації державної політики у га­лузі забудови територій, а також історичні, економічні, еко­логічні, географічні та демографічні особливості відповідних регіонів, їх етнічні та культурні традиції. Планування територій на місцевому рівні є процесом розроблення та затвердження ге­неральних планів населених пунктів, схем планування тери­торій на місцевому рівні та іншої містобудівної документації (де­тального плану території, плану червоних ліній, проекту забудо­ви території тощо). Планування територій на місцевому рівні здійснюється органами самоврядування відповідних населених пунктів, а в містах Києві та Севастополі — відповідними міськи­ми державними адміністраціями, яким такі повноваження деле­говані законом.

Важливим напрямом планування використання земель є їх природно-сільськогосподарське районування. Згідно зі ст. 179 ЗК України природно-сільськогосподарське районування земель — це поділ території з урахуванням природних умов та агробіо­логічних вимог сільськогосподарських культур. Тому викори­стання та охорона сільськогосподарських угідь повинні здійсню­ватися відповідно до природно-сільськогосподарського району­вання. Порядок здійснення природно-сільськогосподарського районування визначений постановою Кабінету Міністрів України

«Про затвердження Порядку здійснення природно-сільськогос­подарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель» від 26 травня 2004 р.¹ Згідно з постановою за результатами робіт із районування (зону­вання) земель складаються відповідні схеми (карти), на яких відображаються такі дані: а) природно-сільськогосподарського характеру — структура земельних (зокрема сільськогосподар­ських) угідь, ґрунтовий покрив, його якісний стан, наявність особливо цінних, а також деградованих і малопродуктивних ґрунтів, класифікаційні показники придатності земель для ви­рощування сільськогосподарських культур тощо. Ці схеми (кар­ти) використовуються для визначення екологічно чистих зон ви­робництва сировини для дитячого і дієтичного харчування та отримання екологічно чистих харчових продуктів і продовольчої сировини; б) еколого-економічного характеру — ступінь пере­творення природного середовища внаслідок антропогенного впливу, рівень використання (залучення) природних ресурсів, характеристика природно-ресурсного потенціалу, стійкості природного середовища до антропогенного навантаження, рівня цього навантаження, несприятливі природно-антропогенні про­цеси та еколого-економічна оцінка території; в) протиерозійного характеру — стан еродованості ґрунтів, інтенсивність ерозійних процесів, їх динаміка, природні та антропогенні передумови роз­витку ерозії. На основі таких схем (карт) здійснюється прогнозу­вання процесів ерозії з метою визначення відповідних протиеро­зійних заходів; г) екологічного характеру — забруднення ґрунтів пестицидами, важкими металами, радіонуклідами тощо.

4. Встановлення цільового призначення земельних ділянок

Всі землі в межах території України незалежно від їх природ­ного стану складають одне ціле — землі України (ст. 18 ЗК України). До земель України належать як території, вкриті ша­ром ґрунту (те, що зазвичай називають землею), так і території з голою материнською породою (гірські масиви тощо) та днища річок й інших водойм. Спільним для всіх земель є те, що вони вис­тупають об'єктом суспільних відносин, які регулюються норма­ми земельного права. ЗК України поділяє всі землі країни на дев'ять категорій, зокрема на: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначен­ня; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі проми­словості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (ст. 19 ЗК України).

Поділ земель України на категорії здійснений на основі природ­них (екологічних) ознак та соціально-економічних і виробних ха­рактеристик використання земель. Він має на меті забезпечити за­доволення відповідних потреб суспільства, наприклад потреб у якісному навколишньому середовищі, у вирощуванні продовольчої продукції, у розміщенні та розвитку населених пунктів тощо.

Використання земельного фонду країни для задоволення різних потреб суспільства здійснюється не хаотично. Держава контролює процес розподілу земель через систему організацій­но-правових важелів. Одним із них є визначення цільового при­значення земельних ділянок як функція державного управління у сфері використання та охорони земель.

Цільовим призначенням земельної ділянки є встановлені за­конодавством та конкретизовані відповідними органами влади допустимі межі використання земельної ділянки громадянами та юридичними особами. Отже, встановлення цільового призна­чення земельних ділянок як функція державного управління у сфері використання та охорони земель передбачає визначення відповідним органом влади цільового призначення кожної земельної ділянки відповідно до потреб власника (користувача) земельної ділянки, затверджених планів використання земель та вимог земельного законодавства України.

Основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель. Отже, кожна земельна ділянка належить до певної категорії земель.

Кожна з категорій земель становить узагальнене цільове при­значення земельних ділянок, що входять до тієї чи іншої кате­горії. Однак земельні ділянки, віднесені до однієї категорії зе­мель, також використовуються за різним цільовим призначен­ням. Так, земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть використовуватися як для ведення товарного сільсько­господарського виробництва, так і для задоволення особистих потреб громадян у сільськогосподарській продукції. Натомість земельні ділянки, що надаються громадянам для задоволення особистих потреб у сільськогосподарській продукції, можуть ви­користовуватися, наприклад, для садівництва, ведення особи­стого селянського господарства, для городництва, сінокосіння і випасання худоби.

Множинність цілей використання земельних ділянок, що вхо­дять до кожної з категорій земель, обумовила необхідність вста­новлення видів цільового призначення за кожною категорією зе­мель на рівні офіційного документа. У зв'язку із цим 24 квітня 1998 р. Держкомзем України затвердив Український класифіка­тор цільового використання землі¹, в якому міститься орієнтов­ний перелік видів цільового призначення земельних ділянок, що входять до кожної з категорій земель. Згідно з цим документом, землі промисловості, що входять до такої категорії земель, як землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення, можуть надаватися для: 1) добувної промисло­вості; 2) металургії та оброблення металу; 3) промисловості з ви­робництва та розподілення електроенергії; 4) промисловості з виробництва будівельних матеріалів (за винятком будівельних майданчиків); 5) підприємств іншої промисловості. Аналогічним чином в Українському класифікаторі цільового використання землі визначені й види цільового призначення земельних діля­нок, що входять до інших категорій земель. Наведені у цьому класифікаторі види цільового використання земельних ділянок беруться за основу для визначення їх цільового призначення, яке фіксується у державних актах та договорах оренди землі.

Все про бухгалтерський облік. — 2002. — 23 берез.

Порядок встановлення цільового призначення земельних ділянок. Встановлення цільового призначення земельних діля­нок не є централізованою функцією, яка здійснюється одним ор­ганом влади. Згідно зі ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

За загальним правилом, встановлення цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про переда­чу цих земель у власність або надання у користування, прова­дять вилучення (викуп) земель і затверджують проекти земле­устрою або приймають рішення про створення об'єктів природо­охоронного та історико-культурного призначення. Отже, встановлення цільового призначення земельної ділянки відбу­вається при прийнятті відповідним органом влади рішення про передання ділянки громадянинові чи юридичній особі у влас­ність, постійне користування чи оренду, а також при викупі ділянки для суспільних потреб чи з мотивів суспільної не­обхідності або вилученні її з постійного користування державної чи комунальної юридичної особи, а також у разі прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою чи про ство­рення об'єкта природно-заповідного фонду чи історико-куль­турного призначення.

Порядок зміни цільового призначення земельної ділянки. Незважаючи на віднесення функції встановлення цільового при­значення земельних ділянок до компетенції органів влади, певні права щодо встановлення цільового призначення надані також громадянам та юридичним особам. Зокрема, вони мають право ініціювати зміну цільового призначення ділянок, які перебува­ють у їх власності. Порядок зміни цільового призначення земель­них ділянок з ініціативи громадян та юридичних осіб встановле­ний постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб» від 11 квітня 2002 р.Постановою встановлено, що зміна цільового призначення земельної ділянки проводиться на підставі заяви (клопотання) її власника до сільської, селищної, міської ради, якщо земельна ділянка розташована в межах населеного пункту, або до район­ної державної адміністрації, якщо земельна ділянка розташова­на за межами населеного пункту. До заяви (клопотання) повинні бути додані такі документи:

а) копія державного акта на право власності на земельну ділянку;

б) для громадянина — власника земельної ділянки — копія паспорта (серія, номер паспорта, коли і ким виданий та місце проживання), для юридичної особи — власника земельної ділян- ки — копія статуту (положення) та копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи;

в) довідка з районного відділу земельних ресурсів та з район- ного відділу архітектури та будівництва про встановлені обме- ження (обтяження) на використання земельної ділянки і земель- ні сервітути;

г) обґрунтування необхідності зміни цільового призначення земельної ділянки.

Розглянувши заяву (клопотання) і додані документи, сіль­ська, селищна, міська рада або районна державна адміністрація приймають рішення про задоволення чи відхилення заяви (кло­потання). У разі згоди на зміну цільового призначення земельної ділянки відповідний орган дає дозвіл на таку зміну.

Обов'язковою умовою зміни цільового призначення земельної ділянки є погодження такої зміни з місцевими органами вико­навчої влади — районним (міським) органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, орга­ном містобудування й архітектури та охорони культурної спад­щини. Якщо змінюється цільове призначення не всієї, а лише частини земельної ділянки, то зміна цільового призначення здійснюватиметься в рамках складання проекту відведення земельної ділянки. Необхідність складання зазначеного проекту обумовлена тим, що при зміні цільового призначення частини земельної ділянки вона поділяється на дві, з яких одна зберігає попереднє цільове призначення, а друга — набуває нового цільо­вого призначення. Виділення частини земельної ділянки в окре­му земельну ділянку потребує складання проекту її відведення.

Для підготовки проекту відведення земельної ділянки особа, зацікавлена у зміні цільового призначення частини ділянки, по­винна укласти з землевпорядною організацією договір на скла­дання проекту відведення земельної ділянки. Такою землевпо­рядною організацією може бути будь-яка державна чи приватна землевпорядна організація, яка має ліцензію Держкомзему України на виконання землевпорядних та землеоціночних робіт та ліцензію Державної служби геодезії, картографії та кадастру на виконання геодезичних робіт.

Якщо ж зміні підлягає цільове призначення всієї ділянки, то така зміна проводиться шляхом перепогодження раніше виго­товленого проекту відведення земельної ділянки.

Нововиготовлений або раніше виготовлений проекти відве­дення земельної ділянки відповідно погоджується або перепо-годжується з органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування й архітектури та охорони культурної спадщини, а також підлягає державній землевпорядній експертизі, яка здійснюється облас­ним управлінням земельних ресурсів.

Після отримання позитивного висновку державної земле­впорядної експертизи замовник подає погоджені (перепого-джені) проектні матеріали до відповідного органу влади для прийняття рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки.

Прийняття рішення про зміну цільового призначення зе­мельної ділянки. За загальним правилом, якщо земельна ділян­ка розташована в межах населеного пункту, то рішення про зміну цільового Призначення земельної ділянки приймає сіль­ська, селищна або міська рада, якщо ж земельна ділянка знахо­диться за межами населених пунктів, то таке рішення прий­мається районною або обласною державною адміністрацією (Ра­дою Міністрів Автономної Республіки Крим).

Районна держадміністрація розглядає подані проектні ма­теріали та приймає рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки, яка знаходиться за межами населеного пунк­ту, якщо така зміна пов'язана з наступним використанням цієї ділянки для сільськогосподарських потреб, ведення лісового і водного господарства, будівництва об'єктів, призначених для об­слуговування членів територіальних громад району (шкіл, ліка­рень, підприємств торгівлі тощо). Якщо ж зміна цільового при­значення земельної ділянки, яка розташована за межами насе­леного пункту, передбачає використання такої ділянки для інших потреб, районна держадміністрація лише розглядає про­ектні матеріали, готує свій висновок з цього питання і подає його разом з матеріалами до Ради Міністрів Автономної Республіки Крим або обласної державної адміністрації. Рада Міністрів Автономної Республіки Крим та обласна державна адміністра­ція розглядає матеріали та приймає рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки.

Слід зазначити, що якщо земельна ділянка, цільове призна­чення якої змінюється, належить до особливо цінних земель, то рішення про зміну цільового призначення такої ділянки прий­мається в іншому порядку. Якщо земельна ділянка з особливо цінних земель розташована у межах населеного пункту, то рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки приймається радою лише після погодження проекту відведення ділянки Верховною Радою України. Проектні матеріали на по­годження до Верховної Ради України подаються Верховною Ра­дою Автономної Республіки Крим, обласною, Київською і Сева­стопольською міською радою.

Зміна цільового призначення особливо цінних земель, розта­шованих за межами населеного пункту, проводиться після по­годження з Верховною Радою України за рішенням Кабінету Міністрів України. Такий порядок зміни цільового призначення стосується:

137. земельних ділянок під ріллею та багаторічними насадження­ми, якщо їх цільове призначення змінюється на таке, що передба­чає використання ділянки для несільськогосподарських потреб;

138. земельних ділянок, вкритих лісами першої групи, площею понад 10 гектарів, якщо їх цільове призначення змінюється на таке, що передбачає використання ділянки для нелісогосподар-ських потреб;

139. земельних ділянок природоохоронного, оздоровчого, рекре­аційного призначення, якщо їх цільове призначення змінюється на таке, що передбачає використання ділянки для інших потреб;

140. земель дослідних полів науково-дослідних установ і нав­чальних закладів, якщо їх цільове призначення змінюється на таке, що передбачає використання ділянки для несільськогоспо-дарських потреб;

141. земельних ділянок із сільськогосподарськими угіддіями, що відповідно до ст. 150 ЗК України віднесені до особливо цінних зе­мель (наприклад, чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесо-вих породах тощо), якщо їх цільове призначення змінюється на таке, що передбачає використання ділянки для несільськогоспо-дарських потреб.

Проектні матеріали на погодження зміни цільового призна­чення зазначених земельних ділянок до Верховної Ради України подаються Радою Міністрів Автономної Республіки Крим або об­ласною держадміністрацією.

Після прийняття відповідною радою чи органом виконавчої влади рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки її власник отримує новий державний акт на право влас­ності на земельну ділянку зі зміненим її цільовим призначенням.

У разі прийняття рішення про відмову у зміні цільового при­значення земельної ділянки сільська, селищна, міська рада або відповідний орган виконавчої влади протягом 15 днів письмово повідомляє про це її власника з обґрунтуванням причини відмо­ви. Проте власник земельної ділянки у разі незгоди з рішенням ради або органу виконавчої влади про відмову у зміні її цільового призначення має право оскаржити відмову у суді.

Наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільо­вого призначення земельних ділянок. Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватися виключно у викладеному вище порядку. Порушення цього по­рядку тягне за собою певні правові наслідки (ст. 21 ЗК України).

По-перше, в разі порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земельної ділянки органом влади при на­данні (передачі) ділянки громадянинові чи юридичній особі рішення про надання (передачу) земельної ділянки може бути визнане недійсним. Наприклад, якщо Кабінет Міністрів України прийняв рішення про надання (передачу) особі особливо цінної земельної ділянки сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб без погодження зміни її цільо­вого призначення з Верховною Радою України, то таке рішення може бути визнане недійсним.

По-друге, якщо порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земельної ділянки допущене при укла­денні угоди щодо земельної ділянки, то така угода також може бути визнана недійсною. Наприклад, якщо земельна ділянка, цільове призначення якої передбачає будівництво та експлуа­тацію житлового будинку, передана в оренду іншій особі для сільськогосподарського використання, то така угода може бути визнана недійсною.

По-третє, якщо порушення порядку встановлення та зміни , цільового призначення земельної ділянки виявлене органом, що здійснює державну реєстрацію прав на земельні ділянки, то він має право відмовити в державній реєстрації прав на цю земельну ділянку. Якщо ж таке порушення виявлене після здійснення державної реєстрації прав на земельну ділянку, то така реєстрація може бути визнана недійсною.

Зазначені вище наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок наступають не автоматично. Вони можуть наступити у разі прийняття дер­жавними органами відповідних рішень. Так, рішення районної державної адміністрації про надання (передачу) земельної ділянки, прийняте з порушенням порядку встановлення та зміни її цільового призначення, може бути відмінене органом вищої ланки — обласною державною адміністрацією, а рішення остан­ньої може бути скасоване Кабінетом Міністрів України. Проте рішення сільської чи іншої ради про надання (передачу) земельної ділянки, прийняте з порушенням порядку встанов­лення та зміни її цільового призначення, не може бути відмінене радою вищого рівня, оскільки ради нижчого не є підлеглими ра­дам вищого рівня.

Разом із тим, рішення ради чи органу виконавчої влади про надання (передачу) земельних ділянок, органу державної реєстрації прав про реєстрацію прав на земельні ділянки, угоди щодо земельних ділянок, якщо такі рішення чи угоди прийняті (укладені) з порушенням порядку встановлення чи зміни цільо­вого призначення земельних ділянок, можуть бути визнані недійсними за рішенням суду. Суд може визнати зазначені акти недійсними за позовом заінтересованих осіб.