Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Семчик Земельне право.doc
Скачиваний:
8
Добавлен:
25.11.2019
Размер:
8.48 Mб
Скачать

2. Способи забезпечення права добросусідства

У переважній більшості випадків встановлення відносин доб­росусідства забезпечується у процесі надання земельних ділянок у власність чи користування. Йдеться про застосування таких за­собів забезпечення добросусідських відносин, як раціональне планування території населених пунктів, внутрігосподарський землеустрій на землях сільськогосподарського призначення та встановлення обґрунтованого цільового призначення земельних ділянок. Зазначені заходи здійснюються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, які затверджують плани розвитку та забудови населених пунктів, встановлюють функціональні зони в межах територій сіл, селищ та міст, за­тверджують проекти землеустрою та встановлюють цільове при­значення земельних ділянок.

З отриманням земельних ділянок їх власники та користувачі можуть та зобов'язані дотримуватися правил добросусідства у відносинах із власниками сусідніх земельних ділянок, добро­вільно реалізуючи вимоги ст. 103 та ст. 106 ЗК України. У таких випадках вони обирають такі способи використання своїх зе­мельних ділянок, за яких сусідам завдається найменше незруч-ностей, не вчиняють дій, які здійснюють неприпустимий вплив на сусідні земельні ділянки, та дотримуються правового режиму спільних меж.

Разом із тим, якщо власники та користувачі земельних ділянок добровільно не виконують вимоги правил добросусідства, власники та користувачі сусідніх земельних ділянок мають право звернути­ся до відповідних органів влади з тим, щоб примусити сусідів вико­нувати зазначені вимоги. ЗК України встановлено, що спори сто­совно дотримання правил добросусідства вважаються земельними спорами і підлягають вирішенню у порядку, встановленому гла­вою25 Кодексу (Вирішення земельних спорів). Водночас Кодекс диференціює порядок вирішення спорів щодо дотримання правил добросусідства залежно від місця розташування земельних діля­нок та характеру спору. Так, відповідно до ст. 158 Кодексу, якщо зе­мельні ділянки знаходяться у межах населеного пункту, то спори щодо дотримання правил добросусідства підлягають вирішенню органами місцевого самоврядування — радами сіл, селищ та міст. Якщо земельні ділянки розташовані за межами населених пунктів, то частина земельних спорів, що випливають із правил добро­сусідства— спори щодо меж земельних ділянок, підлягають вирішенню органами виконавчої влади із питань земельних ресур­сів (органами Держкомзему України). Решта таких спорів підляга­ють вирішенню у судовому порядку. Однак у разі незгоди влас­ників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого са­моврядування або органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів такий спір вирішується судом.

Зо Підтримання та відновлення меж земельних ділянок

Згідно зі ст. 79 ЗК України земельна ділянка — це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розта­шування, з визначеними щодо неї правами. Тому важливою пе­редумовою здійснення власниками та користувачами земельних ділянок належних їм земельних прав є чітке визначення та закріплення меж, які відділяють суміжні земельні ділянки. Адже межа земельної ділянки є просторовою межею здійснення її власником чи користувачем належного йому права власності, права користування та інших прав на цю земельну ділянку.

Межі земельних ділянок підлягають встановленню та закріпленню. Закріплення меж здійснюється спеціально виго­товленими межовими знаками або природними чи штучно ство­реними об'єктами.

Поняття межі розглядають у фізичному та юридичному ро­зумінні.

Межа у фізичному розумінні — це максимально тонка, умов­на лінія, яка розділяє дві суміжні земельні ділянки. Оскільки на місцевості таку лінію визначити, а тим більше закріпити, вида­ється неможливим, то земельне законодавство оперує поняттям межі в юридичному розумінні.

Межа в юридичному розумінні являє собою створену за ра­хунок однієї чи двох суміжних земельних ділянок смугу на стику цих ділянок, на якій розташовані межові знаки або межові об'єкти.

Межі встановлюються при створенні (відведенні) кожної земельної ділянки. Порядок встановлення меж земельних діля­нок визначається нормами законодавства про землеустрій. Так, Законом України «Про землеустрій» (ст. 55) передбачено, що встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і карто­графічних матеріалів, а також на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцерозташування пово­ротних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Норми права добросусідства покликані врегулювати лише ту частину відносин між землевласниками та землекористувачами щодо спільних меж земельних ділянок, які виникають після встановлення таких меж у порядку землеустрою. До таких відносин належать відносини щодо підтримання та відновлення встановлених спільних меж.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про землеустрій» межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) підлягають закріплен­ню межовими знаками встановленого зразка. Разом із тим, якщо межі земельних ділянок у натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляхо­вими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо), то межові знаки між розмежованими таким чином земельними ділянками мо­жуть не встановлюватися. Однак власники та користувачі суміжних земельних ділянок зобов'язані дотримуватися меж зе­мельних ділянок, які закріплені як межовими знаками встанов­леного зразка, так і природними та штучними лінійними спору­дами і рубежами. Зокрема, вони не мають права самостійно чи за домовленістю між собою переміщати межі, знищувати межові знаки або споруди чи об'єкти, які виконують роль межових знаків.

Саме тому у ст. 106 ЗК України закріплено правило про те, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістилися або стали невиразними. При цьому ви­трати на встановлення суміжних меж несуть власники земель­них ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними.

У випадках, коли сусідні земельні ділянки відокремлені рос­линною смугою, стежкою, рівчаком, каналом, стіною, парканом або іншою спорудою, то власники цих ділянок мають право на їх спільне використання, якщо зовнішні ознаки не вказують на те, що споруда належить лише одному з сусідів. Межові споруди ви­користовуються спільно за домовленістю між власниками (кори­стувачами) суміжних земельних ділянок. Витрати на утримання споруди в належному стані сусіди несуть у рівних частинах. До того часу, поки хоча б один із сусідів зацікавлений у подальшому існуванні спільної межової споруди, вона не може бути ліквідо­вана або змінена без його згоди (ст. 108 ЗК України).

Правилами добросусідства також встановлено, що якщо на межі суміжних земельних ділянок ростуть дерева, то ці дерева, а також їх плоди належать власникам цих ділянок у рівних части­нах. Разом із тим, кожен із сусідів має право вимагати зрізання дерев, які стоять на спільній межі. За загальним правилом, ви­трати на зрізання цих дерев покладаються на сусідів у рівних частинах. Однак якщо один із сусідів відмовився від своїх прав на дерева, то сусід, який зацікавлений у зрізанні дерев, що стоять на спільній межі, повинен один нести витрати на їх зрізання.

Зрізання дерев, які ростуть на межі двох земельних ділянок, не допускається, якщо такі дерева виконують роль межових знаків і з тих чи інших причин не можуть бути замінені іншими межовими знаками встановленого зразка (ст. 109 ЗК України).

Отже, право добросусідства передбачає, що межі та межові знаки мають постійно зберігатися власниками та користувачами земельних ділянок.

• РОЗДІЛ 10

ГАРАНТІЇ ПРАВ НА ЗЕМЛЮ