2. Способи захисту прав на землю та їх реалізація

Земельні відносини в Україні регулюються нормами земельно­го права, яке є комплексною галуззю права. За своїм змістом і спо­собом регулювання воно має ознаки публічного і приватного пра­ва. Це обумовлено тим, що земельні правовідносини є складними за об'єктом, суб'єктами і змістом правовідносин, правами і обов'язками. У земельному праві застосовують імперативні і дис­позитивні норми права. Так, об'єктом правовідносин є земля України як єдина просторова територія, що стосується всієї країни. їх об'єктом є землі територіальних громад, як території сіл, селищ і міст, їх спільної території, як регіону. Об'єктом пра­вовідносин є землі держави, як політичного утворення, а також земельні ділянки громадян і юридичних осіб України та громадян і юридичних осіб іноземних держав та осіб без громадянства.

У земельних правовідносинах щодо певного об'єкта землі бе­руть участь відповідні суб'єкти: Український народ, держава, те­риторіальні громади та органи місцевого самоврядування, юри­дичні особи, громадяни. Громадяни та юридичні особи як суб'єкти права поділяються: на громадян і юридичних осіб України, грома­дян та юридичних осіб іноземних держав, осіб без громадянства. У свою чергу, юридичні особи України поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права, а останні можуть бути юридичними особами, заснованими на влас­ності держави, від імені яких виступають органи виконавчої вла­ди, та юридичними особами, заснованими на комунальній влас­ності, від імені яких виступають територіальні громади та органи місцевого самоврядування сіл, селищ і міст, а також Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні і регіональні ради, які наділені відповідними повноваженнями у галузі земельних відно­син на території певного регіону, зокрема з питань розпоряджен­ня землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад певного регіону.

Особливими повноваженнями в галузі земельних відносин, закріпленими у ЗК України, наділена Верховна Рада України. До її повноважень належить: прийняття законів у галузі регу­лювання земельних відносин, визначення засад державної політики у галузі використання та охорони земель, затверджен­ня загальнодержавних програм щодо використання земель. Ха­рактерним є те, що стосовно земель як об'єкта права закон наділяє Верховну Раду України повноваженнями для вирішен­ня конкретних питань щодо окремих конкретних земельних ділянок як об'єктів права. Такими є повноваження Верховної Ради України щодо встановлення зміни меж районів і міст, а отже й щодо зміни правового статусу окремих конкретно-визна­чених суб'єктів права на землю в системі місцевого самовряду­вання. Такими є повноваження щодо погодження питань, пов'язаних із вилученням (викупом) особливо цінних земель. Ці повноваження обумовлені тим, що Конституцією України (ст. 14) земля проголошена основним національним багатством, що пе­ребуває під особливою охороною держави, та що право власності на землю гарантується. Оскільки ст. 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, Верховна Рада України є гарантом забезпечен­ня особливої охорони землі як основного національного багатства і права власності на землю всіх форм власності, яке вона здійснює шляхом прийняття відповідних законів, наприклад, Закон України «Про охорону земель».

На практиці це застосовується до гарантування права влас­ності на землю всіх суб'єктів земельних відносин, а також діля­нок і захисту прав на землю всіх суб'єктів права. Наприклад, до земельних ділянок із особливо цінних земель, перелічених у ст. 150 ЗК України, які належать конкретним громадянам чи юридичній особі України на праві власності у конкретних розмірах: 0,10 гектара, набутих громадянином для будівництва й обслуговування жилого будинку, 0,12 гектара — для садівництва чи 2 гектари для ведення особистого селянського господарства. Така земельна ділянка може бути викуплена у власника для будівництва об'єктів загального державного значення лише за погодженням матеріалів викупу земельних ділянок особливо цінних земель Верховною Радою України, за погодженням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київ­ської і Севастопольської міських Рад.

Лише перелік правочинів у земельних правовідносинах, їхніх суб'єктів та об'єктів свідчить про багатоаспектний їх зміст і ха­рактер, порядок правового регулювання й обсяг повноважень відповідних органів державної влади та органів місцевого само­врядування у здійсненні правового регулювання земельних відносин та гарантованих прав на землю.

ЗК України, ЦК України, Закони України «Про місцеве само­врядування», «Про місцеві державні адміністрації» та інші зако­ни регулюють порядок та умови здійснення прав на землю, ви­значає права та обов'язки учасників цих правовідносин, створю­ють умови для забезпечення земельного правопорядку і захисту земельних прав суб'єктів права власності на земельні ділянки і землекористувачів, інших учасників відносин, територіальних громад і держави.

Багатоманітність здійснення прав на землю і на земельні ділянки різними суб'єктами правовідносин вимагає застосуван­ня різних, специфічних чи особливих способів гарантування і за­хисту прав на землю, форм і порядку їх застосування у разі по­рушення земельних прав та інтересів, невиконання обов'язків зобов'язаними особами, уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Так, у разі порушення прав на земельні ділянки у разі при­дбання їх підприємствами при укладені цивільно-правових угод та здійсненні інших правочинів щодо земельних ділянок відповідно до цивільного законодавства захист прав на земельну ділянку і способи забезпечення виконання зобов'язань застосо­вуються за нормами цивільного права, передбаченими глава­ми 8, 9 і 35 ЦК України.

Не повторюючи зміст питання захисту цивільних прав, оскільки він досить повно висвітлений у літературі цивільного права¹, доцільно зауважити, що у цивільному законодавстві і в теорії цивільного права визначені і розглянуті такі правові кате­горії, як «право на захист цивільних прав та інтересів» (ст. 15 ЦК України); «способи захисту цивільних прав та інтересів» (ст. 16 ЦК України); «забезпечення виконання зобов'язань» (глава 49 ЦК України); «відповідальність за зобов'язаннями держави Автономної Республіки Крим, територіальних громад» (глава 11 ЦК України).

Якщо розглядати ці питання з позиції земельного права, то ЗК України передбачає такі форми гарантії прав на землю:

а) захист прав на землю;

б) відшкодування збитків власниками землі;

в) вирішення земельних спорів;

г) виконання рішення органів виконавчої влади з питань зе- мельних ресурсів та органів місцевого самоврядування щодо зе- мельних спорів.

Цивільне право України: Академічний курс: Підручник: У 2 т. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Вид. 2-ге, доп. і переробл. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. — Т. 1: Загальна частина (Автори глав: Я. М. Шевченко, Г.В. Єрьоменко, І. С. Канзафарова). — С. 83, 93, 654, 656.

Захист прав на землю означає діяльність держави та її повно­важних органів виконавчої влади, органів місцевого самовряду­вання і посадових осіб зі здійснення організаційно-правових за­ходів щодо захисту прав на землю громадян і юридичних осіб як власників земельних ділянок чи землекористувачів. Водночас відповідно до земельного законодавства держава забезпечує громадянам і юридичним особам рівні умови захисту прав влас­ності на землю.

Згідно зі ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або ко­ристувач має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з по­збавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкоду­вання завданих збитків.

ЗК України визначає такі способи захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки: