1. Загальна характеристика земель оздоровчого призначення та їх правового режиму

Поняття земель оздоровчого призначення. Займаючи всього 0,01 % території України (близько 8,6 тис. гектарів), землі оздо­ровчого призначення відіграють надзвичайно важливу роль як природний ресурс, що має природні лікувальні властивості. Природні лікувальні властивості таких земель полягають у на­явності в їх межах природних лікувальних ресурсів, які є над­звичайно ефективними засобами для профілактики та лікуван­ня, як правило, поширених захворювань людей. До таких при­родних лікувальних ресурсів належать мінеральні і термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропа лиманів та озер, морська вода, природні об'єкти і комплекси зі сприятливими для лікуван­ня кліматичними умовами, придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань (ст. 6 Закону України «Про курорти»). Саме завдяки унікальним властивостям природних лікувальних ресурсів землі, в межах яких вони знаходяться, виділені в окрему категорію земель і те­риторій, яка має спеціальний правовий режим охорони і викори­стання. Згідно зі ст. 47 ЗК України до земель оздоровчого призна­чення належать землі, що мають природні лікувальні власти­вості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

Основною правовою передумовою для віднесення тих чи інших територій до земель оздоровчого призначення є виявлен­ня на них відповідних природних лікувальних ресурсів в уста­новленому законом порядку. Як встановлено у ст. 16 Закону України «Про курорти», виявлення природних лікувальних ре­сурсів здійснюється шляхом проведення комплексних медико-біологічних, кліматологічних, геолого-гідрологічних, курорто­логічних та інших дослідницьких робіт. Виявлені в результаті їх проведення природні лікувальні ресурси підлягають медико-біологічній оцінці їх якості та цінності Міністерством охорони здоров'я України, на підставі чого визначаються методи викори­стання таких природних лікувальних ресурсів у профілактич­них та лікувальних цілях. Потім за результатами геолого­розвідувальних робіт визначаються експлуатаційні запаси ро­довищ лікувальних підземних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, затверджуються та вносяться до Держав­ного фонду родовищ, корисних копалин України і передаються для використання за призначенням відповідно до законодавства України. Території, на яких виявлені запаси природних ліку­вальних ресурсів, включаються до складу земель оздоровчого призначення і передаються для використання в оздоровчих цілях.

Склад земель оздоровчого призначення. В частині 2 ст. 48 ЗК України зазначається, що на територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони. Отже, з наведеної норми випливає, що до складу земель оздоровчого призначення входять ліку­вально-оздоровчі місцевості та курорти. По суті, такий самий поділ земель оздоровчого призначення на частини закріплений і Законом України «Про курорти»¹.

¹ ВВР. — 2000. — №50. — Ст. 435.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про курорти» лікувально-оздоровча місцевість є природною територією, що має міне­ральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу ли­манів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для

лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. А курорт — це освоєна природна територія на землях оздоровчо­го призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їхньої експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраст­руктури, використовується з метою лікування, медичної реа­білітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні.

Отже, спільною ознакою лікувально-оздоровчої місцевості та курортів є наявність на них природних лікувальних ресурсів, які офіційно визнані придатними для лікування, медичної реа­білітації та профілактики захворювань. Відмінність між цими складовими земель оздоровчого призначення полягає у ступені їх освоєння для використання за цільовим призначенням. Так, на землях курортів побудовані необхідні для їх експлуатації будів­лі та споруди з об'єктами інфраструктури, що використовують­ся з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики за­хворювань та для рекреації, тоді як у лікувально-оздоровчих місцевостях такі об'єкти відсутні. По суті, лікувально-оздоровчі місцевості є резервом для створення нових курортів шляхом їх відповідного освоєння, зокрема будівництва об'єктів курортної інфраструктури.

Законодавство про землі оздоровчого призначення. Законо­давство про землі оздоровчого призначення складається з норма­тивно-правових актів земельного законодавства та нормативно-правових актів законодавства про діяльність курортів. Основними земельно-правовими актами, які регулюють відносини щодо охорони та використання цієї категорії земель, є ЗК України та постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження По­рядку розроблення проектів землеустрою з організації та вста­новлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення» від 25 серпня 2004 р.¹ Проте значна частина норм, які регулюють зазначені відносини, міститься в спеціальних нормативно-правових актах з питань діяльності ку­рортів. Це, зокрема, Закон України «Про курорти» від 5 жовтня

2000 р.¹, Закон України «Про оголошення природних територій міста Бердянська Запорізької області курортом державного значення» від 11 січня 2005 р.², Постанова Верховної Ради України «Про оголошення природних територій міста Саки Автономної Республіки Крим курортом державного значення» від 11 січня 2005 р.³, а також постанови Кабінету Міністрів України: «Про затвердження Положення про курорт Сатанів» від 16 жовтня 1992 р., «Про затвердження Положення про Все­українську дитячу оздоровницю — курорт Євпаторія» від 14 липня 1999 р.⁴, «Про затвердження Державної програми соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим на період до 2017 року» від ЗО серпня 2007 р., «Про утворення Державного департаменту з питань діяльності курортів» від 6 травня 2001 р.⁵, «Про затвердження Загального положення про санаторно-курортний заклад» від 11 липня 2001 р.⁶, «Про затвердження Порядку створення і ведення Державного када­стру природних територій курортів» від 23 травня 2001 р.^?, «Про затвердження Порядку розроблення та затвердження спеціальних методик щодо економічного обґрунтування про­ектів розвитку курортів та економічної оцінки їх природних лікувальних ресурсів» від 6 травня 2001 р.⁸, «Про заходи щодо поліпшення роботи з використання і охорони територій курорт­но-оздоровчого та рекреаційного призначення в Одеській об­ласті» від 10 грудня 2003 р.⁹ та деякі інші.

¹ ВВР. — 2000. — №50. — Ст. 435.

Офіційний вісник України. — 2005. — № 4. — Ст. 183.

³ Офіційний вісник України. — 2005. — № 8. — Ст. 433.