І. І.Когутич

Курс лекцій

Київ • Атіка • 2008

УДК 348.9(042.3) ББК 67.52я7 К57

Рекомендовано Вченою радою юридичного факультету Львівсько/о національного університету ім. Івана Франка

Рецензенти:

Бічеичук П. Д.~ професор кафедри досудового розслідування навчаль-ію-иаукового інституту підготовки слідчих і криміналістів Київського національного університету внутрішніх справ;

Подубинський Б. В.~ заступник прокурора Львівської області, стар­ший радник юстиції.

Когутич І. І.

К57 Криміналістика: Курс лекцій.- К.: Атіка, 2008.- 888 с. • ISBN 978-966-326-251-2

Курс лекцій иідповідає програмі дисципліни «Криміналістика». Теми її матеріал лекцій - конкретизовані іі цілеспрямовані, що дає змогу використовувати їх не тільки в навчальному процесі, а й у практичній діяльності з розкриття й розслідування злочинів.

Три перші теми курсу містять: загальнотеоретичні питання, кри­міналістичну техніку і криміналістичну тактику. В інших - розглядає­ться криміналістична методика розслідування злочинів.

Курс лекцій буде корисним не тільки для студентів, слухачів і курсантів, які вивчають криміналістику, а й для викладачів, аспіран­тів (ад'юнктів), іюшукувачів, для практичних працівників правоохо­ронних органів.

УДК 343.9(042.3) ББК 67.52я7

ISBN 978-966-326-251-2

© Когутич І. І., 2008

© Видавшіцтпо «Атіка», 2008

Переднє слово

Проблеми дослідження події злочину і діяльності з його роз­криття, розслідування й попередження традиційно виступають ос­новними для криміналістичної науки. За багато років криміналіс­тикою набуто певного досвіду, напрацьовано методи, прийоми і рекомендації, що сприяють підвищенню ефективності криміналь­ного переслідування на всіх, головно поки що на досудових, його стадіях. Проте невпинне урізноманітнення способів учинення зло­чинів, а також поява злочинів нових видів вимагає не тільки вдо­сконалення вже існуючих методів їх пізнання, а й у розроблення нових.

Запропонований курс лекцій з криміналістики є результатом досліджень, що проводяться кафедрою кримінального процесу і криміналістики Львівського національного університету іме­ні Івана Франка протягом останніх 15-ти років. Базою дослідження стали не лише праці відомих вітчизняних і закордонних науков-ців-криміиалістів, а й результати узагальнення судової та проку­рорсько-слідчої практики. Посібник підготовлено з урахуванням реалій сьогодснігя: на основі узагальнень конкретної протиправ­ної діяльності останніх років (після прийняття Кримінального кодексу України 2001 р.); із використанням закордонного досвіду діяльності правоохоронних органів; із орієнтуванням на новітні досягнення науковців-криміналістів щодо використання техніч­них засобів, розроблених останнім часом, таких, що підвищують ефективність виявлення, вилучення й дослідження криміналіс­тично значущої інформації.

Зміни до Кримінально-процесуального кодексу України від 21 червня та 12 липня 2001 р. суттєво видозмінили процес роз­криття, розслідування й попередження злочинів. Умови реалізації принципів змагальності й рівності сторін, незалежності суддів вимагають відповідно персусвідомити не лише певні проблеми

організації н провадження окремих слідчих дій, а й загальнотео­ретичні основи криміналістичних знань.

Цей курс лекцій відображає усталену і визнавану більшістю науковців систему криміналістики. Його структура відповідає загальноприйнятим уявленням про систему криміналістики та основні її розділи, що випливає з рівня розвитку цієї науки та обумовлено вимогами сучасної практики. Багато підходів до формулювання тих чи інших положень є авторсько-новацій-пимн.

Видається, що вивчення цього курсу лекцій дасть можливість створити цілісне уявлення про науку криміналістику і допоможе в набутті практичних навичок щодо провадження у кримінальних справах, адже загально відомо, що найкраща практика - це добре засвоєна теорія.

Тема 1

ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, СИСТЕМА І МЕТОДИ КРИМІНАЛІСТИКИ

1. Поняття і стислий нарис становлення криміналістики

Розвиток України як сувернної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, що закріплено в ст. 1 Конституції України, на даному етапі безпосередньо пов'язаний з подолан­ням кризи в економіці, підвищенням рівня життя народу і зміц­ненням правопорядку та результативністю діяльності право­охоронних органів та суду в боротьбі зі злочинністю. Від вива­женого і цілеспрямованого вирішення цих завдань залежить забезпечення національної безпеки, прискорення здійснення реформ та стабільність у суспільстві. У розв'язанні назрілих економічних і соціальних проблем та подоланні злочинності важлива роль належить правовим знанням і багатьом юридич­ним наукам, у тому числі - криміналістиці.

Виникнення криміналістики (від лат. crimen - злочин, crimi-nalis - злочинний) - специфічної галузі узагальненої інформа­ції про злочинну діяльність, а також про діяльність щодо вияв­лення, розкриття та розслідування злочинів і встановлення істини у процесі судочинства - обумовлюється розвитком дер­жави і суспільства, оскільки цей процес безумовно потребував (вимагав) протидіяти злочинності, що як і право, виникла од­ночасно з державою.

А отже, виникли і спеціальні державні органи, па які й по­кладалася боротьба з правопорушеннями.

Виникнувши разом із державою, кримінальна юстиція була змушена вирішувати проблему пошуку способів установлення істини у правосудді.

Вже у священних книжках іудеїв, християн, мусульман - Торі (П'ятикпижжі), Біблії, Корані можна знайти опис способів по­шуку такої істини: допиту, обшуку, впізнання (див.: Біблія - Бут­тя, глави 4, 44 тощо; Коран - сура 12; Тора - кн. Ваікра тощо).

Вони згадуються і в пам'ятках права Риму, Греції, Русі, Ні­меччини, Китаю та ін.

Але це були, переважно, власне емпіричні рекомендації, узагальнення життєвого досвіду, що, Грунтуючись на здорово­му глузді, використовувались у контексті тогочасного звичає­вого або писаного права.

Хоча вже й тоді деякі засоби і методи, що базувалися на досяг­неннях тогочасних наук, наприклад, способи встановлення підроблених грошей, виявлення підроблень у документах, до­слідження знарядь заподіяння ушкоджень тощо.

Але, коли промислові революції в розвинених країнах спону­кали якісні та кількісні зміни злочинності, коли виникла органі­зована і професійна злочинність, життєвий досвід і здоровий глузд виявилися безсильними у боротьбі з нею: виникла гостра потреба в інших, ефективніших методах, і їх пошук став соціаль­ним замовленням з боку держави та суспільства.

Історично криміналістика виникла як прикладна наука про практичні засоби і методи розслідування злочинів, які Грунту­ються на розробках природничих і технічних наук.

Перші криміналістичні рекомендації містились у працях з кримінального процесу, таких, наприклад, як «Керівництво з судового розслідування» Людвіга фон Ягсмана (Франкфурт, т. 1 - 1838; Т. 2 - 1841; «Досвід стислого вказівника для прова­дження слідства» Миколи Орлова (М., 1833) або «Правила і форми про провадження слідства, складені за Зводом законів Омеляна Колоколона» (М., 1850)).

На основі цих рекомендацій і пошуків у сфері реєстрації та ототожнення особи злочинців від кінця XIX - початку XX ст. по* малося формування криміналістики як самостійної науки.

За кордоном її піонерами були:

Альфонс Бертільйон (1853-1914) - директор бюро іденти­фікації Паризької полі цінної префектури, автор антропомет­ричного методу криміналістичної реєстрації злочинців, систе­ми опису ознак зовнішності людини - словесного портрета, методів метричного фотознімання на місці події та впізнаваль-пого (силіалітичпого) фотознімання. Першим запропонував термін «ідентифікація».

Вільям Гершель (1833-1917) - англійський криміналіст, першовідкривач феномена папілярних узорів як засобу іденти­фікації особи.

Едмон Локар (1877-1966) - французький криміналіст і су­довий медик, засновник Ліонської лабораторії техніко-поліцій-них методів. Розробив пороскопічний метод дослідження слідів пальців рук, графометричний метод дослідження почерку, методику багатьох експериментальних досліджень із викорис­танням хімічних методів.

Генрі Фолдс (1843-1930) - англійський лікар-криміналіст, запропонував використовувати відбитки пальців, вилучених з місця події, для розшуку і встановлення злочинців.

Ганс Гросс (1847—1915) австрійський учений, професор уні­верситетів у Граці та Празі, довгий час викладав у Чернівецько­му університеті; засновник першого у світі криміналістичного музею а Граці. Першим обгрунтував самостійний характер кри­міналістики, побудови її теми як науки. Його фундаментальні праці «Кримінальна психологія».- Грац, 1898; «Руководство для судебных следователей, чинов общей и жандармской поли­ции».- Грац, 1892 (протягом 1895-1896 рр. витримало три ро­сійськомовні перекладені видання); «Руководство для судеб­ных следователей как система криминалистики».- Грац, 1898 (рос. ггерекл. СПб., 1908) - і досі не втратили енциклопедич­ного характеру. Саме Г. Гросс у 1897 році запропонував термін « кр и м і и ал і сти ка».

Рудольф-Арчибальд Рейсе (1876-1928) - швейцарський кри­міналіст, засновник однієї з перших в історії криміналістичних лабораторій і курсів для вивчення працівниками поліції науко­вих методів дослідження речових доказів у Лозанні.

Можна назвати ще прізвища таких криміналістів, як Роберт Гейндль, Стіфф Оттоленгі, Генрі Едуард, Френсіс Гальтон та ін.

Першими вітчизняними криміналістами були:

Євген Федорович Буринський (1849-1912) - батько судової фотографії, засновник першої вітчизняної судово-експертної лабораторії. Започаткував основи судового почеркознавства, запровадив у криміналістиці принцип криміналістичної транс­формації.

Микола Сергійович Бокаріус (1869-1931) - доктор медици­ни, судовий медик і криміналіст, засновник і перший директор Харківського НДІ судової експертизи, засновник і редактор журналу «Архів кримінології і судової медицини».

Сергій Михайлович Потапов (1873-1957) - ініціатор ство­рення теорії криміналістичної ідентифікації. Першим читав курс кримінальної техніки. З 1914 р. по 1919 р. завідував Київ­ським кабінетом науково-судової експертизи, а з 1920 р. по 1922 р. був старшим науковим працівником Одеської лаборато­рії науково-судової експертизи.

Сергій Іванович Тихеико (1896-1971) - професор криміна­лістики, заслужений діяч науки і техніки, автор багатьох науко­них досліджень у галузі судової експертизи, а також розроб­лення методики розслідування розкрадань.

Микола Прокопович Макаренко (1874-1945) - професор, завідувач кабінету науково-судової експертизи в Одесі від першого дня його утворення в 1914 році, а потім керівник Одеського НДІ судової експертизи (1925-1938). Працював над розробленням техніки розслідування злочинів.

Іван Миколайович Якимов (1884-1954). Започаткував єди­ний методичний підхід до розслідування злочинів, детально дослідив різновиди слідчого огляду, розробив основи обшуку. Автор перших методичних посібників із криміналістики.

Сергій Миколайович Матвіїв (1881-1937) - доктор медици­ни і криміналістики. Сфера діяльності - експертиза речових доказів. Широкого розголосу набули його праці з дослідження розбитого скла: він установив ознаки, за якими можна визначи­ти напрям пострілу або нанесення удару.

Цей перелік за бажанням можна продовжити.

На етапі виникнення і становлення криміналістика вважа­лася прикладною технічною дисципліною (так зазначали у своїх працях Р. ІО. Мале, В. І. Громов, Е. У. Зіцер).

Проте розвиток криміналістики, дослідження проблем кри­міналістичної тактики, а надто методики розслідування злочи­нів видозмінювали погляди па природу цієї науки: поряд з кон­цепцією криміналістики - технічної дисципліни - виникли уявлення про неї як про правову науку, що в середині 50-х ро­ків XX ст. внаслідок наукових дискусій стали панівними.

Ці позиції знайшли відображення у працях С. ГІ. Митричева, А. І. Вінберга, О. Р. Ратінова, М. О. Селіванова, Р. С. Бєлкіна.

Криміналістику було віднесено до групи спеціальних юри­дичних наук таких, як: кримінологія, судова статистика, теорія оисративно-розшукової діяльності.

Прихильники цієї концепції стверджували, що криміналіс­тка - правова наука, оскільки її предмет і об'єкти пізнання лежать у сфері правових явищ; її службова функція, завдання належать до правової сфери діяльності державних органів і до правових процесів (розслідування, судовий розгляд); усім ре­комендаціям, що виробляються криміналістикою для практи­ки, притаманний правовий характер, ґрунтуються вони на зако­ні, відповідають йому.

Вважалося, що, звичайно, криміналістика пов'язана з ба­гатьма науками, але ці зв'язки мають переважно локальний, вузькопаправлепий характер, тоді як основним «живлячим» се­редовищєм криміналістики є право, правові науки, слідча і су­дово-експертна практика.

Зрештою, ця позиція обґрунтовувалася тим, що історично криміналістика зародилась у надрах саме правової, криміналь­но-процесуальної науки.

Поодинокі спроби по-іншому подивитися на природу кримі­налістики, наприклад, пропозицію Петра Гнатовича Тарасова-Родіопова розмежувати у криміналістиці дві частини: правову (оперативно-криміналістична техніка, тактика і методика) і природничо-техпічну (криміналістична експертиза), було від­кинуто.

І все ж, сучасний стан і тенденція розвитку криміналістики під впливом процесів інтеграції та диференціації наукового знання привели до потреби перегляду традиційних уявлень про правову природу криміналістики.

Стало очевидним, що не всі об'єкти пізнання і не ввесь пред­мет криміналістики (про який буде йти мова далі) лежать у сфе­рі правових явищ.

Поза нею перебувають закономірності механізму злочинної діяльності, закономірності виникнення інформації про злочин і злочинців тощо.

Вважають, що головною службовою функцією криміналіс­тики є розроблення (для потреб практики, боротьби зі злочин-ністю)'відповідних засобів, методів і рекомендацій, надання цій боротьбі допомоги науковими положеннями.

Але цю ж функцію виконують, наприклад, судова медицина, логіка доказування, судова бухгалтерія та інші галузі знань, що аж ніяк не належать до правових наук.

Від протилежного треба сьогодні відповідати на запитання, чи всі рекомендації криміналістики зв'язані із законом?

Адже немає нічого правового, наприклад, у способах фото­графування па місці події, виявлення, фіксації, вилучення, дослідження слідів пальців рук, знарядь злому тощо, не кажучи вже про експертні методики, що розроблені для експертних досліджень цих і схожих об'єктів.

У сучасних умовах зв'язки криміналістики з іншими нау­ками - не правовими - мають не вузьконаправлений, ло­кальний характер, а можливо навіть визначальний для її роз­витку, у чому легко переконатися, звернувшись до змісту її розділів.

Це аж ніяк не зменшує значення для криміналістики право­вих наук, правової практики і робить беззмістовними, непотріб­ними спроби визначити, що ж для криміналістики є важливі­шим: техніка чи право?

Отже, криміналістика в її сучасному вигляді належить до міждисниплінних сфер наукового знання, її природа має інте­грал ьниії характер.

Криміналістика - наука, що динамічно розвивається, її су-спільно-державпе значення зростає водночас із зростаючою актуальністю проблеми підвищення ефективності боротьби зі злочинністю.

У розвитку вітчизняної криміналістики загальноприйнятим є її поділ на три етани:

Перший - її становлення і накопичення емпіричного мате­ріалу (кінець XIX ст.- 1930-ті роки);

Другий - формування окремих криміналістичних теорій (кі­нець 1930-х - кінець 1960-х років);

Третій - формування загальної теорії криміналістики і подаль­шого розвитку окремих її теорій (від кінця 60-х років дотепер).

Сучасний розвиток і впровадження криміналістичних знань в Україні безпосередньо пов'язані з науковою та практичною діяльністю науково-дослідних інститутів Міністерства Юстиції України, відповідними галузевими кафедрами провідних юри­дичних вишів України (Києва, Харкова, Львова, Одеси), а та­кож діяльністю ексиертно-криміналістичних підрозділів МВС, СБУ, МОЗ, Міністерства оборони України.

Науковці, які працювали та очолювали ці заклади (С. І. Ти-хенко, М. М. Гроздинський, В. П. Колмаков, В. І. Фаворський, М. А. Петров, А. Д. Кисельов, С. М. Матвіїв, Б. Р. Киричин-ський та ін.) підготували плеяду науковців, які складають ядро українських криміналістів: В. О. Коновалова, О. Н. Колеснічен-ко, В. К. Лисичепко, М. В. Салтевський, Г. А. Матусовський, М. Я. Ссгай, В. Г. Гончаренко, В. Ю. Шепітько, В. А. Журавель, А. В. Іщспко, О. П. Сиігерьов, В. С. Кузьмичов, О. А. Киричен-ко, П. Д. Біленчук, В. Д. Басай та ін.

Сьогодні практично неможливо уявити ефективну організа­цію профілактики,і розслідування злочинів без використання криміналістичних знань, навичок і вмінь.

Вони є необхідними свідкові й потерпілому, слідчому і адво­кату, криміналісту й судді.

Сьогодні усі люди так чи інакше стикаються зі злочинним світом, страждають від нього, а тому варто знати і певною мірою володіти криміналістичними знаннями для захисту своїх прав як у правовому чи фаховому, так і суто людському значенні.