Заняття 5. Туреччина у 1945 – 2007 рр.

1. Туреччина в 1945 – 1960 рр.: лібералізація політичної системи та економічного життя.

2. Друга республіка в Туреччині (1960 – 1980 рр.) і внутрішньополітична боротьба.

3. Третя республіка у 80-х роках ХХ ст.: від військового режиму до „обмеженої демократії”. Економічні реформи Т. Озала.

4. Турецька республіка в 90-х роках ХХ – на початку ХХІ ст.: пріоритети внутрішньої та зовнішньої політики. Ісламізм і його доля.

Методичні вказівки

Перед розглядом проблематики семінарського заняття студентам треба пригадати особливості розвитку країн ісламського цивілізаційного кола, зокрема турецький варіант. Слід звернути увагу на те, що унікальність географічного розташування Туреччини (на межі двох цивілізацій), сильні державні традиції, порівняно слабкий фактор колоніалізму спричинили взаємовплив східного традиціоналізму і західної культури. Османська імперія (потім Турецька республіка) першою серед ісламських країн зазнала процесу вестернізації (танзімат, Младотурецька революція, реформи Ататюрка). Іслам зазнав руйнації як державна релігія, але залишився як традиція, тому ісламський фактор час від часу зазнає політизації і загрожує стабільності турецького суспільства. Слід звернути увагу на те, як змінилася роль армії в державі у другій половині ХХ - на початку ХХІ ст. У чому полягає її стабілізуюча функція? В порівнянні з іншими країнами мусульманського світу, сучасна Туреччина найбільш близька до європейських стандартів (ліберальна економіка, лаїцизм, правові норми громадянського суспільства). Ці тенденції розвитку країни потрібно проаналізувати в ході семінарського заняття.

1. Вестернізація Туреччини продовжувалася після Другої світової війни, породивши гострі зіткнення між політичними силами та нові соціальні протиріччя. Відхід від кемалістської спадщини, що почався після смерті Ататюрка, перетворився в післявоєнний період в боротьбу з питань подальшого розвитку країни між правлячою Народно-республіканською партією (НРП) (Ісмет Іненю) та опозиційною Демократичною партією (ДП) (Джеляль Баяр, Аднан Мендерес). Проаналізувати політику обох партій, використавши набуті раніше знання (НРП: етатизм, протекціонізм, авторитаризм, однопартійність, лаїцизм, зовнішньополітична орієнтація на Велику Британію; ДП: ліберальна економіка, залучення іноземних інвестицій, демократичний розвиток, активізація ісламського фактору, проамериканський курс). Чому НРП, спадкоємниця М.Кемаля, яка була при владі у перші післявоєнні роки (1945 – 1950 рр.), здала свої позиції ДП на парламентських виборах у травні 1950 р.?

Процес вестернізації Туреччини значною мірою здійснювався завдяки впливу США. Як цьому сприяли “план Маршалла“, “доктрина Трумена“, інтеграція до структур Північноатлантичного альянсу?

Аналізуючи десятирічне правління Демократичної партії (1950 – 1960 рр.), виявити, в чому проявлялася лібералізація політичної системи та економічного життя в Турецькій республіці. Чому, попри успіхи на початку перебування при владі ДП, наприкінці 50-х років ХХ ст. країну охопила економічна і внутрішньополітична криза?

2. Економічні прорахунки уряду А.Мендереса, посилення націоналістичних настроїв і активізація ісламського духівництва в кінці 1950-х років викликали в армії занепокоєння долею лаїцизму в Туреччині. 27 травня 1960 р. армія здійснила державний переворот, влада перейшла до Комітету національної єдності на чолі з генералом Джемалем Гюрселем. Ці події поклали початок Другій Турецькій республіці.

Почати відповідь на запитання слід з аналізу нової Конституції, прийнятої у травні 1961 р. Установчими зборами Туреччини. Студенти мають виявити її специфіку, звернувши увагу на надання армії особливого статусу в державі (право втручання в політичне життя, оголошення надзвичайного стану, створення тимчасових органів управління поряд з цивільними).

Головним при розкритті даного питання має стати показ труднощів і суперечливостей соціально-економічного і політичного розвитку країни в 60 – 70-х роках ХХ ст., визначення їх причин і наслідків. Бажано проаналізувати політику кабінетів НРП (І.Іненю, 1960 – 1965 рр.), Партії справедливості (С.Демірель, 1965 –1971 рр.), коаліційних урядів. Період Другої республіки відзначався гострою політичною боротьбою між політичними силами центру, лівого (Робітнича партія, Комуністична партія Туреччини) і правого крила (ісламістська Партія порятунку Н.Ербакана, Партія націоналістичного руху А.Тюркеша). Якими факторами вона була породжена? Дати характеристику зовнішньополітичного курсу Туреччини в 60 – 70-х роках ХХ ст., детальніше зупинившись на “кіпрській проблемі“.

Наступне завдання для студентів – у ході дискусії визначити чинники політичної нестабільності, “хворої“ турецької демократії 1960 – 1980 рр.: втручання військових у політику – 1960, 1971, 1980 рр., відсутність сильного політичного центру і чітко визначеної стратегії розвитку, постійні розколи і злиття партій, хвиля політичного екстремізму і тероризму, часта зміна урядів, що унеможливлювало проведення економічних реформ. Студенти мають зробити висновок про необхідність втручання армії для стабілізації становища в суспільстві.

3. Військовий переворот 12 вересня 1980 р. призвів до концентрації влади в руках Ради національної безпеки, очолюваної начальником генерального штабу К.Евреном. Переворот і нова Конституція, затверджена на референдумі 1982 р., відкрили історію Третьої Турецької республіки. Студенти повинні розрізняти два етапи 80-х років ХХ ст.: 1980 – 1983 рр. – військовий режим, 1983 – 1989 рр. – період “обмеженої демократії“, давати їм характеристику. Детальніше треба зупинитися на аналізі Конституції 1982 р., котра підготувала введення режиму “обмеженої демократії“. Звернути увагу на скасування надзвичайного стану і поступову передачу влади цивільним, посилення президентської влади, введення 10 %-ного бар’єру проти малих партій, заборону політичним діячам впродовж 5-10 років обіймати вибірні посади в державі.

Чому на парламентських виборах у Туреччині 1983 р. перемогу виборола Партія Вітчизни Тургута Озала, який очолив уряд. Студенти мають визначити завдання, сутність і результати економічних реформ Т.Озала 80-х – початку 90-х років ХХ ст. У чому особливість “турецької моделі“ розвитку, сформованої у 1980-х роках? Чи доцільним є використання досвіду Туреччини державами пострадянського простору, зокрема Україною?

4. Четверте запитання є найскладнішим. Студенти повинні виважено підійти до аналізу розвитку Туреччини на етапі загальної демократизації (90-ті рр. ХХ – початок ХХІ ст.), використовуючи новітні наукові публікації вчених-тюркологів, матеріали періодики, Інтернет-сайтів.

Незважаючи на успіхи економічних реформ 80-х – початку 90-х рр., у турецькому суспільстві зростає опір консервативних сил і загострюється політична боротьба між основними суперниками – Партією Вітчизни (ПВ) (Т.Озал) і Партією правильного шляху (ППШ) (С.Демірель, Т.Чиллер). Студенти мають поміркувати, чому відбулося падіння авторитету ПВ і на дострокових парламентських виборах 1991 р. перемогу отримала ППШ. Проаналізувати політику кабінетів Сулеймана Деміреля і Тансу Чиллер. Чому в середині 90-х років у турецькому суспільстві окреслився відхід від цінностей лаїцизму у бік зростання ісламських настроїв? Обґрунтувати успіх ісламістської Партії благоденства (“Рефах“) Неджметтіна Ербакана на дострокових парламентських виборах 1995 р. Аналізуючи курс уряду Н.Ербакана (1996 – 1997 рр.), доцільно провести дискусію: “Туреччина на межі ХХ – ХХІ ст.: вестернізація чи ісламізація суспільства?“. Чому у січні 1998 р., за рішенням Конституційного суду Туреччини, “Рефах“ була заборонена, а Ербакан позбавлений права займатися політичною діяльністю? Розкрити економічну стратегію, внутрішньо- та зовнішньополітичні орієнтири Туреччини на початку ХХІ ст., проаналізувавши політику кабінетів Бюлента Еджевіта (1999-2002 рр.), Абдулли Гюля (2002-2003 рр.), Реджепа Тайіпа Ердогана (2003-2007 рр.).

Студенти мають поміркувати над історичною долею ісламізму в Туреччині. Визначити особливості поміркованого ісламізму на прикладі діяльності Партії справедливості і розвитку (ПСР) Р.Т.Ердогана. Як “нові ісламісти“ ставляться до європейських цінностей? Політична боротьба в Туреччині входить у нову фазу, що характеризується загостренням ісламістського і реформаторсько-ататюркістського напрямків. Прослідкувати цю тенденцію на прикладі політичної кризи навесні 2007 р. і дострокових парламентських виборів у липні 2007 р. Визначити перспективи політики поміркованого крила ісламістів і президента Туреччини А.Гюля.

Глибокого аналізу потребує зовнішня політика Туреччини на сучасному етапі. Особливе місце займають проблеми вступу країни до Євросоюзу на правах повного членства, “кіпрська проблема“, підвищений інтерес до нових тюркських держав Центральної Азії. Розкрити роль Туреччини в боротьбі з міжнародним тероризмом. Зупинитися на розвитку турецько-українських стосунків на початку ХХІ ст.

У підсумку заняття студенти мають виділити основні тенденції розвитку Турецької республіки у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.: шлях від етатизму до ліберальної економіки, від авторитаризму до побудови демократичного суспільства, від традиціоналізму та ісламізму до акумуляції європейських стандартів, а також з’ясувати проблеми сучасної Туреччини та шляхи їх вирішення.