Лекція 3 Науково – технічна сфера
3.1 Економічні і політичні аспекти розвитку
3.2 Науково-технічна діяльність у США та інших країнах
3.3 Науково-технічна діяльність в інших країнах
3.4 Науково-технічна сфера в Україні
3.5 Загальні аспекти розвитку НТІ
3.1 Економічні і політичні аспекти розвитку
Серед проблем, що накопичилися за останні роки в Україні особливо важливою є розробка механізмів забезпечення ефективного науково-технічного і економічного розвитку, вироблення системної міжвідомчої координації і управління науково-технічним прогресом для практичного переходу на інноваційну модель розвитку країни.
Актуальність інноваційної моделі розвитку зумовлюється стрімким зростанням впливу науки та нових технологій на соціально-економічний розвиток останніх 20-30 років. Нові технології докорінно і швидко змінили структуру світової економіки. Виявилося, що неспроможність країни здійснити структурну перебудову економіки відповідно до нового технологічного укладу (чи зволікання з цим) не просто гальмує її розвиток, а й призводить до економічного відставання.
Для економік, що розвиваються, досягнення цих переваг залежить від ефективності їх спеціальної інноваційної політики проривного типу, що полягає в дійовому державному стимулюванні прогресивної структурної перебудови економіки та реформуванні сфер освіти, науки, інноваційної діяльності на основі наявного науково-технічного потенціалу та з урахуванням світових тенденцій науково-технологічного розвитку.
1) Існують такі найтиповіші моделі відтворення економіки (рис.2.1):
– ресурсна модель (1) без високотехнологічного виробництва (природні ресурси – виробництво – гроші);
– інноваційна модель (2) (трансформація грошей на дослідження в знання трансформація знань у майстерність працівників та інновації перетворення інновацій в товар – гроші);
–інтелектуально-донорська модель (3) (скорочений варіант моделі 2), в якому виключена виробнича стадія).
Економічно найдоцільнішою є друга інноваційна модель. Проте в Україні нині домінують дві інші, на жаль, не кращі моделі – ресурсна (1) без високотехнологічного виробництва та інтелектуальна-донорська (3). Зазначені моделі в стратегічній перспективі мають порівняно низький рівень.
Рисунок 2.1. Основні типові моделі відтворювального розвитку економіки
Вони виснажують ресурси країни, призводять до відпливу інтелектуального потенціалу національної економіки за кордон і роблять неможливим забезпечення високих показників рівня добробуту населення.
Проте, враховуючи реальні внутрішні можливості країни і зовнішні умови, в Україні необхідно й можливо приступити до реалізації стратегії випереджаючого розвитку економіки на основі активізації інноваційних чинників (модель 2).
Розвиток науково-технічної сфери тісно пов'язаний з соціально-економічним розвитком України. Він характеризується такими основними напрямами:
2) динаміка створення валового внутрішнього продукту (ВВП);
– динаміка структури національної економіки, яку опосередковано можна оцінювати через технологічні уклади;
– зміни показників соціального життя;
3) оскільки бюджетне фінансування науки в нашій державі здійснюється на рівні 0,4% від ВВП, то зрозуміло, що незважаючи на економічне зростання, не здійснено просування в бік переходу до використання найефективнішого джерела економічного зростання – інноваційного.
Опосередковано характеризують стан розвитку економіки та науково-технічної сфери держави експорт і імпорт промислової продукції;
4) аналіз експорту й імпорту показує, що в Україні практично відсутня високотехнологічна продукція, а це свідчить про малорозвинений науковий сектор.
Характерними ознаками економіки, яка базується на використанні знаннєвих чинників, є домінування в структурі ВВП високотехнологічних галузей та інтелектуальних послуг, формування переважної частки національного прибутку за рахунок інноваційної або технологічної ренти, високий рівень капіталізації компаній, основна вартість яких формується завдяки нематеріальним активам, тобто інтелектуальної складової. Економіка знань є підґрунтям і головною складовою "інноваційної економіки". Її фундаментальна основа – це продуктивні знання та якісна змістовна освіта, які обумовлюють спроможність до втілення гуманітарно-інтелектуального капіталу в результати виробничої діяльності. Головна відмінність економіки знань від так званої товарної економіки полягає в безперервному технологічному оновленні виробництва та самовідтворенні його "знаннєвих" чинників, їх невідчуженності в процесі економічного обміну, швидкому оновленні та відносній доступності для використання.
Наукові дослідження дають людині нові знання, які трансформуються в технології та продукти наукоємного виробництва, стимулюють зростання продуктивності праці, зниження матеріало-та енергоємності, підвищення конкурентоспроможності суспільного виробництва, прискорюючи темпи накопичення суспільного прибутку, змінюючи мотивацію трудової діяльності, і тому виступають фактором постіндустріального економічного зростання. Інтелектуальний капітал здатен давати на кожну одиницю додаткового інвестування найвищу економічну віддачу, забезпечуючи не лише високу рентабельність виробництва та надійні конкурентні переваги на світових ринках, а й створюючи підґрунтя стратегічної прибутковості для інноваційних інвестицій.
Економіка знань для України – один із головних інструментів інноваційного прогресу та основний шлях до поєднання наявного гуманітарного капіталу з новою економікою.
Умовою перехіду на інноваційну модель економічного зростання є не тільки розвитк науково-технічної сфери, але і принципово новий підход до створення інформаційної інфраструктури суспільства. Необхідно створити такий державний механізм, який зможе прискорювати розповсюдження ефективної та конкурентоспроможної інформації та надавати широкі комунікаційно-інформаційні послуги для всіх осередків суспільства. Основними елементами цього механізму мають стати розгалужені ринки інформації і знань, які можуть впливати на виробництво в однаковій мірі в порівнянні з ринками природних ресурсів, праці та капіталу.
Таким чином, науково-технічна політика стає невід'ємною частиною загальної політики держав. У сучасних умовах держави беруть на себе функцію забезпечення розвитку суспільства одним із найважливіших ресурсів – науковими знаннями та ідеями.
Кожна держава розробляє свої принципи і механізми реалізації науково-технічної політики залежно від суспільного устрою країни, від потужності науково-технічного потенціалу, глибини впливу державних інститутів на економічну діяльність країни тощо.