3.3 Науково-технічна діяльність в інших країнах

В Японії існує своя система управління наукою.

Управління наукою в країні здійснюється через три основні державні органи, які є відповідальними за розробку і впровадження науково-технологічної інноваційної політики та координацію науково-дослідних робіт, а саме: Міністерство освіти, Агентство науки і технологій та Міністерство зовнішньої торгівлі і промисловості. Але слід зазначити, що основну роль у розробці і реалізації науково-технологічної політики та управління національними науковими дослідженнями в країні виконує Міністерство зовнішньої торгівлі та промисловості. Головні функції цього міністерства такі:

по-перше, координація досліджень державних наукових установ і недержавного сектору науки;

по-друге, визначення пріоритетних напрямів розвитку промисловості.

Існує обов'язковий порядок надходження нових науково-технологічних розробок і ідей в міністерство від приватних фірм і наукових установ, а міністерство здійснює аналіз і відбір найбільш перспективних. Таким чином, у державі є орган, який виконує інформаційно-аналітичну і прогнозну функцію розвитку науково-технологічної та інноваційної сфер.

Роль держави в управлінні наукою дуже велика і визначається особливим підходом до фінансування. Держава фінансує початок розробок, потім фінансування продовжують приватні фірми, які мають інформацію про підтримку проекту державою. На більш пізніх стадіях розробки проект здійснюється повністю за рахунок приватних фірм. Механізм фінансування науково-дослідних робіт в Японії діє як регулятор відбору і підтримки кращих наукових розробок, є контролем ефективності, експертом національної оцінки наукових розробок. Підтримуються тільки ефективні роботи, функціонує система контролю і самоконтролю за науковими дослідженнями.

Агентство науки і технології в Японії відповідає за розвиток фундаментальної науки. Але і тут є механізм відбору кращих розробок для впровадження у виробництво, і в цій сфері досліджень діє механізм оцінки ефективної праці науковців. При агентстві існує великий дослідний центр, основним завданням якого, крім підтримки фундаментальних досліджень, є передача розроблених в урядових і в неурядових лабораторіях технологій у велику промисловість і приватним фірмам у сферу малого і середнього бізнесу.

Міністерство освіти виконує функцію основного фінансового донора державних університетів і підпорядкованих йому науково-дослідних інститутів. В Японії близько 50% фундаментальних досліджень здійснюється в університетах.

Централізована система управління наукою з контролем за ефективністю діяльності цієї сфери функціонує і в Китаї. Діє чітка система підтримки науки і впровадження розробок. У цьому механізмі суттєву роль відіграє система інформаційно-аналітичного забезпечення як науковців і підприємців, так і органів виконавчої влади і управління.

Індія, яка теж стала на інноваційний шлях розвитку, має свій механізм управління наукою. Витрачаючи на інфраструктуру науки і техніки більше одного відсотка національного валового продукту, країна вступає в стадію нових досягнень. Програми досліджень і розвитку отримують підтримку в Центрі, в урядах штатів, а також у громадському і приватному секторах. Департамент наукових і промислових досліджень координує роботу більш ніж 1200 бюро досліджень і розвитку на різних підприємствах. Дослідженнями і розвитком зайняті більш як 200 дослідницьких лабораторій у департаментах і агентствах, які спрямовані на розвиток високих технологій. Сфера науки і технологій стає невід'ємною складовою розвитку держави, а також забезпечує прогресивні перетворення у сфері матеріального виробництва.

Аналіз управління науковою діяльністю наведених країн світу, які або є лідерами в науково-технологічній сфері, або прагнуть до цього, свідчить, про таке:

по-перше, науково-технологічна сфера є пріоритетним напрямом розвитку і основною складовою інноваційного розвитку;

по-друге, в державній політиці, в органах державного управління сфера науки і техніки посідає своє першочергове місце. Ця сфера діяльності не тільки підтримується державою, але і жорстко контролюється;

по-третє, державна політика має чітке спрямовування на ефективне використання результатів науки в промисловості і економіці; інноваційні програми розвитку будуються в поєднанні процесів розробка – впровадження.

Вектори політичної функції органів управління і творчого науково-технічного потенціалу держав співпадають. Як правило, політика у сфері НТД базується на результативності науки і обидві складові мають інноваційний напрям розвитку.