29.Економічна інтеграція країн Латинської Америки

Інтеграція цього регіону в глобальну економіку здійснюється швидкими темпами, особливо в сфері торгівлі і на ринках капіталів, а в Центральній Америці — через міжнародну міграцію. Дещо пізніше через загострення суперечностей на основі ЛАВТ виникло два нових торговельно-економічних угрупування: Лаплатське (Атлантичне) й Андське (Тихоокеанське).Протягом двох останніх десятиліть у Латинській Америці йшла боротьба між двома моделями економічної інтеграції. Одна модель, прикладом якої служить МЕРКОСУР, а також Андське співтовариство (які у випадку злиття утворять, запропоноване Бразилією Південноамериканське співтовариство націй), припускає консолідацію південноамериканських економік перед особою конкуренції з боку США і ЄС. Інша модель, що просуває США, припускає включення Латинської Америки в єдиний простір вільної торгівлі, що включало б і північноамериканського гіганта, природно на правах гегемона, тому що 70 % ВВП такого утворення доводилося б на США. Сама північна латиноамериканська країна Мексика вступила в Північноамериканську зону вільної торгівлі ще в 1994 р. Однак мексиканська економічна криза, що вибухнув у тому ж році, призупинив на час подальші просування на південь цього проекту (наступним кандидатом на вступ була Чилі). Процес інтеграції латиноамериканських держав натрапляє на серйозні перешкоди, що чинить Вашингтон та намагається зруйнувати "Меркосур" (Південноамериканський загальний ринок), переманити сусідів Бразилії в Північноамериканську зону вільної торгівлі - НАФТА в складі США, Канади й Мексики. Американська адміністрація пропонувала вступити в НАФТА Аргентині й Чилі. Аргентині навіть наданий статус "самого вірного союзника Вашингтона поза блоком НАТО". Цей крок був розцінений у Південній Америці як спроба вбити клин у відносини між провідними членами "Меркосур" - Аргентиною й Бразилією

30. Інтеграційні процеси в Азії й Африці

Основними інтеграційними утвореннями в Азії є Асоціація Південно-Східної Азії (АСЕАН), яка створена в 1967 р. і включає дев’ять країн (Бруней, Малайзію, Індо-незію, Таїланд, Сінгапур, В’єтнам, Камбоджу, Лаос та Філіппіни), а також Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС), засноване в 1989 р.

АСЕАН — найбільш динамічне інтеграційне об’єднання, націлене на послідовне проходження п’яти етапів інтеграції:

1)         відкриту економічну асоціацію;

2)         зону вільної торгівлі з відміною тарифів та інших обмежень;

3)         митний союз із встановленням єдиних тарифів у торгівлі і вільним переміщен-ням капіталу і робочої сили;

4)         економічний союз без будь-якої дискримінації з погодженням економічної по-літики країн-учасниць;

Частина V. Міжнародна економіка

5) повну інтеграцію з єдиною економічною політикою, спільною валютою та ор-ганами наднаціонального регулювання.

Згідно з наведеною класифікацією, зону торгівлі в системі АСЕАН відносять до першого етапу економічної інтеграції. Країни АСЕАН ще не дійшли до створення зони вільної торгівлі, проте вони співробітничають у справі її створення, у тому числі і в галузі зниження тарифів. У 1992 р. її учасники поставили перед собою завдання протягом п’ятнадцяти років створити зону регіональної вільної торгівлі шляхом по-етапного зниження та рифів усередині неї. Що ж стосується господарського зближен-ня країн АСЕАН, взаємодоповнюваності їхніх економік, то ці процеси ще не набули широкого розвитку.

Кожна з країн АСЕАН тісно пов’язана з економікою Японії, США та з новими індустріальними державами Азії (Гонконгом, Південною Кореєю, Тайванем). Зна-чна частина їхньої зовнішньої торгівлі припадає на торгівлю між місцевими філіями японських, американських, канадських, а також тайванських і південнокорейських корпорацій.

Модель інтеграції АСЕАН відрізняється від моделі північноамериканської та за-хідноєвропейської тим, що інтегрування там ішло від створення єдиного ринку до економічного, валютного та політичного союзу, що супроводжувалось формуванням та зміцненням наднаціональних структур. В АСЕАН же інтеграційні процеси надій-но охоплюють мікрорівень на основі діяльності ТНК. Так, в усіх країнах АСЕАН на компанії з участю японського капіталу припадає 40–70% виробництва радіоапарату-ри. З 1994 р. тут спостерігається різкий стрибок імпорту Японією напівпровідників та утворення спільних підприємств, збудованих у країнах АСЕАН. Японія, яка не є учасницею АСЕАН, досягла великого успіху, вкладаючи кошти в економіку кра-їн — учасниць асоціації, використовуючи їхню сировину для виробництва готових товарів, які реекспортуються в ці ж країни. Це стало приводом для серйозних супер-ечностей усередині АСЕАН.

Країни АСЕАН намагаються співробітничати в багатьох сферах, включаючи про-мисловість і торгівлю. В галузі промисловості робиться натиск на реалізацію спіль-них проектів і створення в різних країнах-учасницях середніх за розмірами галузей. В таких галузях 60% власності контролюється країною-господаркою, а 40% — рештою членів АСЕАН. Так, наприклад, були реалізовані проекти будівництва заводів по ви-робництву добрив в Індонезії, Малайзії та ін. До 1983 р. в АСЕАН було створено 15 спільних підприємств, на яких 40% власності належить приватним компаніям з двох і більше країн — учасниць асоціації. На експорт продукції СП в країни АСЕАН розпо-всюджуються пільгові митні збори. Базовий договір про торговельні преференції все-редині асоціації був схвалений ГАТТ і привів до деякої лібералізації взаємної торгівлі.

За чверть століття свого існування АСЕАН успішно сприяла формуванню субре-гіону вільної торгівлі. Однак у цілому процес оформлення економічних організацій в цьому регіоні істотно відставав від розвитку подій в Європі та Америці, хоча він і пе-ретворюється у величезного імпортера капіталу. У 2002 р. сукупний експорт АСЕАН становив 405 млрд. дол., на внутрішньорегіональну торгівлю припадало 24%.

Найбільшим у світі за територією й населенням інтеграційним об’єднанням є Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС). До нього входить 21 держава: Австралія, Бруней, В’єтнам, Індонезія, Канада, Китай, Кірибаті, Малайзія, Маршаллові Острови, Мексика, Нова Зеландія, Папуа — Нова Гвінея, Республіка

Розділ 41. Міжнародна економічна інтеграція

Корея, Перу, Сінгапур, США, Таїланд, Філіппіни, Чилі, Японія, а також Росія (з 1997 р.). Частка країн АТЕС у світовому ВВП становить 54%, в світовій торгівлі — 41,5%.

АТЕС являє собою міждержавний форум, що має консультативний характер. Головною метою організації є узгодження політики в галузі торгівлі та інвестицій, співробітництво в таких галузях, як енергетика, транспорт і телекомунікації, туризм, охорона довкілля. В 1993 р. в межах АТЕС утворено Комітет з торгівлі й інвестицій. Регулюванням підприємницької діяльності відає Тихоокеанський діловий форум і робочі групи. Передба чається створення зони вільної торгівлі до 2020 року.

Серед інших інтеграційних об’єднань Азії й Азіатсько-Тихо-океанського регіону слід назвати:

•          «План Коломбо» із спільного економічного й соціального розвитку в Азії й Ти-хому океані; утворений в 1951 р. і об’єднує 24 держави Південної, Південно-Східної, Східної Азії, а також США, Австралію;

•          Асоціацію регіонального співробітництва Південної Азії (СААРК); утворена в 1985 р., об’єднує 7 країн регіону (Бангладеш, Бутан, Індію, Мальдіви, Непал, Пакистан, Шрі-Ланку).

Регіональні інтеграційні процеси розвиваються і на Африканському континенті, який має свої географічні, демографічні, економічні, екологічні та соціальні особли-вості (специфіку). Африка — це регіон, який економічно швидко розвивається, де розташовано понад 50 держав з населенням понад 500 млн. осіб, і знаходиться в без-посередній близькості до Близького Сходу. Більшість молодих африканських держав володіють значним, здебільшого не освоєним економічним потенціалом. Це — багаті запаси сировини, сприятливі, як правило, природно-кліматичні умови для ведення сільського господарства, значні трудові ресурси. Проте цей потенціал розподілений між африканськими країнами вкрай нерівномірно. Так, основні запаси нафти знахо-дяться на північному (Єгипет, Лівія, Туніс, Алжир) та західному (Нігерія, Камерун, Конго, Ангола) узбережжі. Густота населення на континенті — 19 осіб. на 1 кв. км — одна з найнижчих у світі. Все це зумовлює істотні відмінності між країнами Африки щодо темпів економічного зростання, рівня розвитку економіки, її структури та зо-внішньої торгівлі.

Процес економічного розвитку країн Африки в цілому ха рактеризується супер-ечливими тенденціями. Після здобуття незалежності в регіоні загострилася супер-ечність між накопиченням і споживанням: максимізація накопичення і недостатній рівень споживання. Вузькість внутрішніх ринків, зростання соціальної напруженос-ті, дефіцит власних кваліфікованих кадрів, низькі виробнича культура та дисципліна праці — всі ці проблеми, пов’язані з незадовільним станом споживання, стали нега-тивно позначатися на загальній динаміці капітальних вкладень, на їх структурі. Упо-вільнився приплив до ключових галузей капіталів, посилилась диспропорціональ-ність розвитку. Що суттєво знижувало темпи економічного зростання.

Особлива роль у забезпеченні соціально-економічного розвитку регіону нале-жить гірничодобувній промисловості. Розвиток виробництва в державах регіону пов’язаний з витратами значних фінансових ресурсів, що визначає зростаючий попит цих країн на капітал. У зв’язку з цим економічний розвиток країн Африки значною мірою залежить від надання іноземних позик, а також безоплатної міжнародної до-помоги.

Частина V. Міжнародна економіка

Через орієнтованість економік країн Африки на зарубіжні ринки виключно важ-лива роль у забезпеченні їх економічного розвитку належить зовнішньоторговель-ним зв’язкам, а значить, вирішенню питань спільного ринку та ефективному розви-тку їх зовнішньоекономічної діяльності.

Найбільшою з африканських інтеграційних груп країн є ЕКОВАС (Економічне співтовариство країн Західної Африки). До складу ЕКОВАС входять 16 країн Афри-ки з населенням понад 247 млн осіб. і ВВП понад 278 млрд. дол.

Основні зусилля співтовариства спрямовані на ліквідацію внутрішніх тарифів та встановлення єдиного зовнішнього тарифа, що повинно перетворити ЕКОВАС у митний союз на зразок ЄС. Проте надто проблематичним є вихід ЕКОВАС на подібні до ЄС форми інтеграції, оскільки в регіоні існують й інші види міждержавного спів-робітництва, а також у зв’язку з тим, що у країн-учасниць цієї організації відсутня зацікавленість в успішній діяльності її.

В Африці існують також й інші інтеграційні угруповання: митний і економічний союз Центральної Африки (ЮДЕАК), що об’єднує 6 країн; спільний ринок Східної і Південної Африки (КОМЕСА), що об’єднує 20 країн регіону; південноафриканське співтовариство розвитку (САДК), що об’єднує 11 країн регіону.

Інтереси багатьох груп постійно стикаються один з одним. Майже всі групи праг-нуть до співробітництва, створюючи ті чи інші форми інтеграції, яка, здебільшого від-бувається на низькому рівні. Африканські країни настільки бідні, а їхнього економіч-на активність настільки низька, що бази для їх співробітництва поки що практично нема.