Лізинг
— це комплекс майнових та економічних
відносин, що виникають у зв’язку
з придбанням у власність майна і
наступного передання його у
тимчасове користування і володіння
за певну плату.
За
економічною природою лізинг схожий
з кредитними відносинами й
інвестиціями. Такі принципи
кредитних відносин, як строковість,
поверненість, платність, притаманні
і лізингу. При лізингу власник
майна передає його на певний строк
у тимчасове користування і в
обумовлений строк повертає його
назад, а за послугу отримує
комісійні. Тільки учасники оперують
не грошовими коштами, а майном
(основним капіталом). І тому лізинг
класифікують як товарний кредит
в основні фонди, а за формою він
схожий з інвестиційним фінансуванням.
З
погляду майнових відносин лізингова
угода складається з двох
взаємозв’язаних частин:
угода
про купівлю-продаж;
угода,
що стосується тимчасового
використання майна.
Лізингова
операція — це довгострокова оренда
матеріальних цінностей, придбаних
лізингодавцем для орендатора з
метою їх виробничого використання
при збереженні права власності
на них за лізингодавцем на весь
строк угоди; специфічна форма
фінансування вкладень (або
альтернативна форма міжнародного
кредитування) в основні фонди при
посередництві спеціалізованої
(лізингової) компанії, яка купує
майно для третіх осіб та передає
його в довгострокову оренду.
Основними
елементами лізингової операції
є:
об’єкт
і суб’єкти (сторони лізингової
угоди);
термін
лізингової угоди;
лізингові
платежі;
послуги,
що надаються за лізингом.
Об’єктом
лізингової операції є будь-яка
форма матеріальних цінностей, яка
не зникає у виробничому циклі, а
також земельні ділянки та інші
природні об’єкти. За природою
об’єкта, що орендується, розрізняють
лізинг рухомого і нерухомого
майна.
Суб’єктами
лізингової операції виступають
сторони угоди, якими є:
власник
майна (лізингодавець) — особа, яка
спеціально придбаває майно для
здавання його у тимчасове
використання;
користувач
майна (лізингоотримувач) — особа,
яка отримує майно у тимчасове
використання;
продавець
(постачальник, виробник) майна —
особа, яка продає майно, що є
об’єктом лізингу;
інвестор
— особа, що бере участь у фінансуванні
лізингової угоди (у разі високої
вартості угоди для фінансування
проекту лізингодавцем залучаються
банки, страхові компанії, інвестиційні
фонди та ін.).
Іноді
продавець та власник майна є однією
особою. Суб’єктів лізингової
угоди можна поділити на прямих
учасників і непрямих.
До
прямих учасників лізингової угоди
відносять:
лізингові
фірми або фінансові компанії.
Останні поділяються на компанії,
що спеціалізуються тільки на
фінансуванні лізингової угоди
(оплата майна), й універсальні
компанії, що здійснюють фінансування
не тільки угоди, а й пов’язаних з
її з реалізацією операцій, наприклад
технічне обслуговування, навчання,
консультації;
виробничі,
торговельні, транспортні підприємства
та населення, які мають ліцензію
на лізингову діяльність і достатню
кількість фінансових коштів;
постачальники
об’єкта угоди (виробничі та
торговельні компанії).
До
непрямих учасників лізингової
угоди відносять установи,
у
статуті яких передбачена лізингова
діяльність. Такими є:
комерційні
банки;
інвестиційні
банки;
страхові
компанії;
брокерські
компанії;
інші
посередницькі фірми.
Строк
лізингової угоди — це період
лізингу, тобто строк дії угоди.
Фактори,
що впливають на визначення строку
лізингової угоди:
строк
служби устаткування;
період
амортизації устаткування;
цикл
появи дешевшого аналога об’єкта
угоди;
динаміка
інфляційних процесів;
кон’юнктура
ринку позичкових капіталів.
Сутність
лізингової операції полягає в
тому, що потенційний лізингоотримувач,
у якого відсутні вільні фінансові
кошти, звертається до лізингової
компанії з пропозицією укласти
лізингову угоду. Відповідно до
цієї угоди лізингоотримувач
вибирає продавця, який має необхідне
майно; лізингодавець придбаває
його у свою власність і передає
його лізингоотримувачу у тимчасове
володіння і використання за
обумовлену в угоді лізингову
плату. По закінченні угоди залежно
від його умов майно повертається
лізингодавцю чи переходить у
власність лізингоотримувача.
Процес
організації лізингової операції
складається з кількох етапів.
Перший
етап: виробник обладнання і
майбутній лізингодавець укладають
угоду про купівлю-продаж і виступають
як продавець і покупець. При цьому
користувач майном юридично не
бере участі в угоді купівлі-продажу,
хоча є активним учасником угоди,
бо вибирає обладнання і конкретного
постачальника. Усі технічні питання
реалізації угоди купівлі-продажу
(комплектність, строки та місце
постачання, гарантійні зобов’язання
і т.п.) вирішуються між виробником
і лізингоотримувачем, на лізингодавця
покладається забезпечення
фінансового боку угоди.
Другий
етап: покупець майна здає його у
тимчасове користування, виступає
як лізингодавець. При цьому хоча
продавець майна уклав угоду
купівлі-продажу з лізингодавцем,
він несе відповідальність за
якість обладнання перед користувачем.
Для реалізації угоди лізингу у
лізингодавця має бути достатньо
вільних фінансових коштів або він
має доступ до «дешевих» коштів.
Важливим
елементом лізингової операції є
встановлення графіка виплат —
лізингових платежів, які включають
такі елементи:
амортизація
фінансованого активу;
витрати
лізингодавця, а саме:
витрати,
пов’язані із залученням капіталу,
тобто процентні виплати за кредит;
операційні
витрати лізингодавця, пов’язані
з укладанням та управлінням
лізинговим контрактом;
прибуток
лізингодавця.
Виплати
можуть здійснюватися:
за
фіксованою у момент укладання
контракту лізинговою ставкою,
тобто протягом усього контракту
лізингоотримувач здійснюватиме
лізингові платежі рівними частками;
із
застосуванням плаваючої чи змінної
ставки, яка змінюється у часі
протягом усього терміну контракту
залежно від еволюції грошового
чи облігаційного ринку, тобто
процентної ставки-застереження
(наприклад, тримісячна міжбанківська
ставка ЛІБОР), і залишається
фіксованою до моменту її нової
зміни.
Лізинговий
процент — це плата за ресурси,
лізингова маржа та ризикова премія.
У
загальновизнаній практиці ознаками,
за якими визначаються види лізингів:
якість
учасників угоди;
тип
майна;
сектор
ринку;
форма
лізингових платежів;
обсяг
зобов’язань (обсяг обслуговування);
термін
використання майна і пов’язані
з ним умови амортизації.
Класифікація
лізингових угод здійснюється за
такими ознаками:
залежно
від кількості учасників (суб’єктів)
угоди:
прямий
лізинг — вид лізингу, згідно з
яким власник майна сам, без
посередників здає об’єкт у лізинг.
Це дає змогу виробникові одержувати
всі економічні переваги від лізингу
своєї продукції і використовувати
їх на розширення та технічну
реконструкцію виробництва;
непрямий
лізинг — вид лізингу, згідно з
яким передавання майна у лізинг
відбувається через посередника;
зворотний
лізинг («ліз-бек») полягає в тому,
що лізингова фірма спочатку
придбаває у власника обладнання,
а потім надає це обладнання
продавцеві (початковий власник)
в оренду;
за
типом майна:
лізинг
рухомого майна поділяється на
лізинг виробничого і будівельного
обладнання, комп’ютерів, транспортних
засобів, верстатів тощо;
лізинг
нерухомого майна — лізингодавець
будує або купує нерухомість за
дорученням орендаря і передає
йому для користування з виробничою
та комерційною метою з правом
викупу або без нього, по закінченні
строку договору;
лізинг
майна, що вже перебував в експлуатації;
за
обсягом обслуговування майна, що
передається:
чистий
лізинг — угода, за якої технічне
обслуговування устаткування,
переданого у користування,
покладається на лізингоодержувача;
лізинг
з повним набором послуг — повне
обслуговування об’єкта угоди
покладається на лізингодавця;
лізинг
з частковим набором послуг —
лізингодавець виконує лише окремі
функції обслуговування об’єкта
лізингу;
за
ступенем окупності:
лізинг
з повною окупністю — вид лізингу,
згідно з яким термін угоди дорівнює
нормативному терміну служби майна
і відбувається повна виплата
лізингодавцеві вартості лізингового
майна;
лізинг
з неповною окупністю майна, за
якого термін угоди менший від
нормативного терміну служби майна
і тому виплачується тільки частина
вартості лізингового майна;
за
умовами амортизації:
лізинг
з повною амортизацією майна і,
відповідно, з повною виплатою
лізингодавцеві вартості лізингового
майна;
лізинг
з неповною амортизацією майна і
з неповною виплатою вартості
лізингового майна;
залежно
від ступеня окупності й умов
амортизації лізингового майна:
фінансовий
лізинг — це договір (угода) лізингу,
в результаті укладення якого
лізингоодержувач на своє замовлення
отримує у платне користування від
лізингодавця об’єкт лізингу на
термін, не менший терміну, за який
амортизується 60 % вартості
об’єкта лізингу, визначеної в
день укладання договору. Після
закінчення терміну договору об’єкт
лізингу переходить у власність
лізингоодержувача або викуповується
ним за залишковою вартістю;
оперативний
лізинг — це договір (угода) лізингу,
в результаті укладення якого
лізингоодержувач на своє замовлення
отримує у платне користування від
лізингодавця об’єкт лізингу на
термін, менший від терміну, за який
амортизується 90 % вартості
об’єкта лізингу, визначеної в
день укладання договору. Після
закінчення терміну договору
оперативного лізингу він може
бути продовжений або об’єкт
лізингу підлягає поверненню
лізингодавцеві і може бути переданий
у користування іншому лізингоодержувачу
за договором лізингу. Договір
укладається на строк від двох до
п’яти років. Об’єктом такого
лізингу виступає обладнання з
високими темпами морального
старіння;
з
правового погляду:
дійсний
лізинг — повинен відповідати
чинному законодавству й економічному
змісту лізингу;
фіктивний
лізинг — має спекулятивний характер
і розрахований на одержання
прибутку за рахунок чинних у країні
податкових та інших пільг. Ця угода
здійснюється для прикриття операції
купівлі-продажу в розстрочку, яку
б хотіли здійснити сторони
насправді;
залежно
від сектору ринку, де відбуваються
лізингові операції:
внутрішній
лізинг — усі учасники угоди
представляють одну країну;
міжнародний
(зовнішній) лізинг — лізингодавець
і лізингоодержувач перебувають
у різних країнах. Продавець майна
може перебувати в одній із цих
країн чи взагалі в іншій державі;
залежно
від форми лізингових платежів:
грошовий
лізинг — передбачає, що всі платежі
здійснюються у грошовій формі;
компенсаційний
лізинг — передбачає платежі у
формі поставки товарів, що
виробляються на орендованому
обладнанні, або у формі надання
зустрічних послуг;
змішаний
лізинг — базується на поєднанні
грошових та компенсаційних
платежів.
У
свою чергу, лізингові платежі
поділяються на види залежно
від:
методів
нарахування:
фіксовані
ставки — установлюються в грошовій,
натуральній або змішаній формі в
абсолютній сумі;
пайові
платежі — розраховуються як частка
від обсягу реалізованої продукції,
виробленої на орендованому
обладнанні, шляхом участі в
прибутках або валовому доході
лізингоодержувача та ін;
сукупні
платежі — це сума всіх лізингових
платежів за весь період лізингу
плюс плата за викуп орендованого
майна у власність після закінчення
строку угоди;
платежі
як процент від вартості об’єкта
лізингу;
способу
сплати:
лінійні
— сплачуються пропорційно рівними
частками;
прогресивні
— незначні внески, які встановлюються
в початковий період контракту і
які поступово збільшуються в міру
освоєння устаткування і
розширення обсягу виробництва
продукції;
дегресивні
— виплати, що поступово знижуються;
більшою мірою застосовуються при
прискорених платежах на початковому
етапі лізингу;
сезонні
— застосовуються в сільському
господарстві і в переробних галузях
із сезонним характером процесу
виробництва, де можливості оплати
значно поліпшуються після збору
врожаю;
періодичності
сплати:
одноразові
платежі — здійснюються після
поставки об’єкта лізингу та
підписання сторонами Акта приймання
устаткування;періодичні —
щомісячні, щоквартальні, щорічні
платежі;Платежі з авансом — це
свого роду часткова попередня
оплата в момент підписання
лізингової угоди, яка потім
вираховується із загального обсягу
лізингових платежів, а решта суми
погашається в установленому
порядку.Згідно з п. 2 ст. 16
Закону України «Про лізинг»
лізингові платежі включають:суму,
що відшкодовує частину вартості
об’єкта лізингу, яка амортизується
за термін, протягом якого вноситься
платіж;суму, яка сплачується
лізингодавцю як процент за залучений
ним кредит для придбання майна;платіж
як винагорода лізингодавцеві за
одержане в лізинг майно;відшкодування
страхових платежів, якщо об’єкт
застрахований лізингодавцем;
інші
витрати лізингодавця, передбачені
договором лізингу.
При
міжнародному лізингу в розмір
лізингових платежів має також
включатися вартість митних
платежів.
Міжнародний
ринок лізингових послуг почав
формуватися і розвиватися після
Другої світової війни під впливом
таких факторів:
недостатній
обсяг ліквідних коштів;
загострення
конкуренції, що потребує оптимізації
інвестицій;
зменшення
прибутку підприємств, що обмежує
їхні можливості виділення достатніх
коштів для бажаного розширення
виробництва;
сприяння
розвитку лізингових операцій з
боку урядових і фінансових органів
в інтересах стимулювання економічного
зростання, зокрема в сфері
інвестицій.
Міжнародний
лізинг — це договір лізингу, що
укладається суб’єктами лізингу,
які перебувають під юрисдикцією
різних держав, або якщо майно чи
платежі перетинають державні
кордони.
Міжнародний
лізинг буває:
прямий
експортний;
прямий
імпортний;
транзитний
(непрямий).
Прямий
міжнародний лізинг являє собою
угоду, де всі операції здійснюються
між комерційними організаціями
з правом юридичної особи з двох
різних країн. Привабливість цього
виду лізингу полягає в
такому:лізингодавець має можливість
одержати експортний кредит у своїй
країні і тим самим розширити ринок
збуту власних товарів і
послуг;орендатор забезпечує повне
фінансування використання сучасних
машин, устаткування і прискорене
технічне переоснащення виробництва.
Експортна
лізингова операція — міжнародна
операція, в якій лізингодавець
купує предмет оренди в національної
фірми і надає в найм іноземному
лізингоодержувачу (рис. 5.2).
|