24.Україна в світових міграційних процесах

Участь українців у глобальних світових міграційних процесах вражає. Згідно Державного Комітету статистики понад 30% етнічних українців (приблизно 20млн.) живуть за межами України, є громадянами інших держав і глибоко інтегровані в їхнє суспільство. Тобто наші мігранти становлять приблизно 20% громадян України і понад 10% від загальної кількості мігрантів у світі.На початок 2006 року за кордоном перебувало понад 7 млн. українців. Основна їх кількість працює у країнах Європи та Америки: в Аргентині - 100 тис., Бразилії - 150, Великій Британії - 70, Греції - 200, Ізраїлі - 150, Іспанії - 400, Італії - понад 500, Канаді - 150, Молдові - 50, Росії - 3 млн., Словаччині - 50, США - 500, Туреччині - 30, Чехії - 400 тис. чоловік. З усіх громадян, які мешкають за кордоном, владою країн перебування легалізовано близько 500 тис. Решта там перебуває нелегально.

Основною причиною міграції є соціально-економічна, а саме різниця в рівні доходів в країні, з якої відбувається міграція, та в країні куди мігрують. Саме можливість заробити більше, аніж у власній країні, є однією з причин, яка спонукає сотні тисяч мігрантів щороку залишати рідні місця в пошуках кращої долі за кордоном.

Одним з основних центрів, куди здійснюється міграція є Сполучені Штати Америки та Канада. В цих країнах частка мігрантів серед населення становить близько 10% і перебуває в межах 20 млн. чол. Основними джерелами мігрантів є країни Латинської Америки та країни Південно-Східної Азії. Це зумовлено тим, що США та Канада, за рахунок зростання економіки, не можуть забезпечити себе робочою силою повністю, а тому країни потребують додаткової, в першу чергу дешевої робочої сили, джерелом якої і виступають країни Латинської Америки та країни Південно-Східної Азії, в яких рівень доходів є значно нижчим та приріст населення є високим.Іншим регіоном, де спостерігаються найбільші міграційні процеси є Європа, де кількість працюючих мігрантів складає 20 млн. чол. Особливістю цього регіону є подвійна міграція: з країн Центральної Європи у Західну Європу та з країн Східної Європи у Центральну. Західна Європа завдяки високому рівню доходів та постійній потребі у додатковій робочій силі завжди була одним з основних напрямків міграційних процесів як з Центральної, так і з Східної Європи. Після розширення Євросоюзу у 2004 та 2007 роках країни Центральної Європи отримали можливість безперешкодного переміщення у країни Західної Європи. Внаслідок міграційних процесів у Центральній Європі з'являються вільні робочі місця, але з нижчим рівнем доходів. Ці робочі місця заповнюються мігрантами з Східної Європи, в першу чергу з України, де рівень доходів є ще нижчим ніж у Центральній Європі. При цьому слід враховувати, що на практиці мігрант отримує набагато менше за свою роботу, аніж громадянин відповідної країни тієї ж кваліфікації, і ще менше, якщо він працює нелегально. Більшість українських мігрантів працює у Європі нелегально. Як приклад можна привести щоденні черги мікроавтобусів на пунктах перетину кордону, де більшість заявляє, що їде на екскурсію в Європу, хоча насправді майже всі вони заробітчани і не скоро повернуться назад в Україну. Якщо проаналізувати вплив цих міграційних процесів на демографічну ситуацію, то висновки невтішні, в першу чергу для України. Як відомо Європа належить до країн, де вже давно спостерігається негативний приріст населення. Але у Західній та Центральній Європі він заповнюється за рахунок мігрантів, тоді як Україна виступає лише в якості постачальника трудових ресурсів на світовий ринок. При цьому відбувається катастрофічне зменшення населення України, яке насьогодні складає близько 46 млн. чол. і продовжує зменшуватись, а ще не так давно нас було 52 млн. В Україні є однією з найвищих частка пенсіонерів, тобто відбувається старіння нації.В той час, як інші країни отримують вигоду від дешевої робочої сили, Україна, в якості одного з найбільших донорів робочої сили (близько 20 млн. чол.), найбільше потерпає, а тому уряду України потрібно серйозно задуматись над покращенням демографічної ситуації в Україні в умовах того глобального суспільства, в якому ми живемо.Отже, основними завданнями щодо регулювання міграції можна визначити: скорочення масштабів нелегальної трудової міграції населення за межі країни, забезпечення захищеності товарів, робіт, працівників за кордоном, протидія нелегальної міграції, попередження виїзду високоосвічених спеціалістів. рудові іммігранти, збільшення їх кількості може стати загрозою національній безпеці. Це виявляється зокрема у:

               зниженні життєвих стандартів та якості життя країни, яка приймає;

               зростанні безробіття серед населення країни-реципієнта;

               відпливі грошових коштів у країни походження мігрантів;

               посиленні залежності національної економіки від трудових ресурсів інших держав, розмивання національного трудового потенціалу;

               посиленні тиску на державну сферу соціальних послуг та комунальний сектор;

               зменшенні питомої ваги власних громадян у структурі економічно й суспільно-політично активного населення, формування автономних співтовариств зі своїми субкультурою й звичаями;

               посиленні зовнішнього соціокультурного впливу на українське суспільство, що підвищує ризик його фактичної деукраїнізації;

               насиченні нелегальними іммігрантами тіньового сектору економіки (за даними МОМ, частка іммігрантів у чисельності зайнятих в тіньовій економіці України становить 75%);

         поширенні, насамперед – у середовищі нелегальних мігрантів, кримінальних відносин, що може живити ксенофобські настрої серед частини представників титульної нації.

Видається, що єдиний спосіб усунути суперечності між правами мігрантів і безпекою громадян країни в’їзду полягає в тому, щоб:

         вжити заходів щодо регулювання міграційного потоку;

         забезпечити розсіяне розселення мігрантів;

         сприяти засвоєнню мігрантами базових цінностей суспільства країни перебування.