20. Філософія піфагорійців

Піфагореї́зм — давньогрецька філософська школа піфагорійців. Назва школи походить від імені засновника — Піфагора (6 століття до н. е.).

Близько 532р.д.н.е у м. Кронті виникає впливова релігійно-філософська група – Піфагорійський союз. Найбільш відомими піфагорійцями були Філолай, Евріт, Архіт, Алкмеон. Вони вважали, що першоосновою є не матеріальний першоелемент; він є поза реальним світом реальних речей, у математичному порядку. Слово «космос» (порядок, лад) набирає у них значення впорядкованого вищою силою світу. Отже, число стаю в них нематеріальною основою світу.

Тому піфагорійці вважали, що тільки математика може дати знання законів Космосу (1 — це точка, 2 — лінія, З — площина, 4 — тіло тощо). Знаходження числових закономірностей світу готувало народження суто ідеалістичної філософії. Таблицю множення, теорему Піфагора, тощо піфагорійці розглядали саме як доказ їхньої теорії світу.

21.Вчення про рух (Елейська школа: Парменід, Зенон Елейський)Еле́йська шко́ла — давньогрецька філософська школа, що виникла в місті Елея у 6-5 століттях до н. е. Головними її представниками були Ксенофан, Парменід, Зенон Елейський.На відміну від мілетської та піфагорійської традицій розглядати дійсність як узгодження, єднання протилежностей. Елеати обґрунтовують поняття про незмінну сутність істинного буття, бо жодне знання не є опорою ані в теорії, ані в практичному житті.Елейська школа вперше розрізнила мислення та чуттєві дані, виділила буття як поняття про дійсність. Завдяки цьому вперше був здійснений поділ між поняттям і тим, що воно позначає, поняття стає окремим предметом дослідження. Елеати змогли сформулювати поняття єдності, єдиного буття як неперервного, незмінного, неподільного цілого, однаково присутнього в усіх елементах чуттєво даної дійсності.Парменід заперечував реальне існування окремих речей і відкидав можливість руху. За ним буття неподільне, несуперечливе, нерухоме, вічне, має форму кулі(досконалості). Істина у Парменіда – логос(розум)., який осяга буття у його цілісності, бо почуття сприймають множинність речей-явищв їх постійній зміні, вони є джерелом омани, відчуття сприймають за існуюче те, що реально не існує. Він ототожнював буття і мислення. Зенон розриває чуттєве і раціональне пізнання. Істинним він однозначно визнає раціональне пізнання, а чуттєве пізнання веде до не розвя’зуваних суперечностей. Він прославився саме через вияснення суперечностей між розумом і відчуттями. Апорії зенона: «Дихотомія», «Стадій», «Стріла»(розглядає траєкторію польоту стріли і стверджує, що в кожний момент часу польоту стріла знаходиться в певному місці. Отже, видимий рух стріли є сумою її станів спокою).

22. Апорії Зенона Елейського

Зенон Елейський відомий своїми апоріями (парадоксами; він сформулював 45 апорій, до нас дійшло 9), якими намагався довести неістинність видимої, чуттєво даної множинності речей та їхнього руху, вважаючи, що істинна картина світу осягається мисленням. Не заперечуючи множинність і рух речей як чуттєву вірогідність, Зенон Елейський заперечував їхню істинність на тій підставі, що спроби відобразити їх у мисленні призводять до нерозв'язних суперечностей, утруднень, які не можуть бути властиві «істинному буттю». Об'єктивно філософія Зенона Елейського відіграла прогресивну роль у розвитку античної діалектики, оскільки він стихійно підійшов до питання про суперечливість явищ природи та вираження цієї суперечливості в поняттях. Зенон — син Телевтагора, улюблений учень Парменіда, підтверджував його вчення про єдність і нерухомість буття діалектичними аргументами, показуючи, що протилежні йому звичайні уявлення про множинність і рух розпадаються у внутрішніх протиріччях. Арістотель називав його винахідником діалектики.Сутність його головних аргументів

1) Проти множинності: якщо усе складається з багато чого, чи якщо суще реально поділяється на відособлені частини, то кожна з цих частин виявляється і нескінченно малою, і нескінченно великою; тому що маючи поза собою нескінченну безліч всіх інших частин, вона складає нескінченно малу частку усього, але з іншого боку, складаючись сама з нескінченної безлічі часток (будучи ділена до нескінченності), вона представляє величину нескінченно велику. Так виходить, якщо визнавати всі частки діленими, що мають величину і; якщо ж визнати, що багато чого, тобто частки усього, не мають ніякої величини і тому неподільні, то виходить нове протиріччя: усі виявляється рівним нічому. Справді, те, що не має величини, не може, приєднуючи до іншого, його збільшувати (нуль не є доданок); тому і всі, що складається з неподільних, позбавлені величини, саме не має ніякої величини, чи є (матеріально) ніщо. За словами Гегеля, «Зенонова діалектика матерії донині не спростована».

2) Проти руху. Щоб пройти відомий простір, тіло що рухається повинне спершу пройти половину цього простору, а для цього — спочатку ще половину цієї половини і т.д. до нескінченності, тобто воно ніколи не рушить з місця; на цій підставі швидконогий Ахіллес ніколи не може наздогнати повільну черепаху (апорія "Ахіллес і черепаха"). Інший аргумент: тіло, що рухається, напр. стріла, що летить, у кожен момент руху займає визначений простір, тобто знаходиться в спокої і, таким чином, весь рух розкладається на моменти спокою, отже, представляє внутрішнє протиріччя (тому що з нулів руху не можна скласти позитивну величину). Аргументи Зенона вказують на дійсні протиріччя в понятті речовини, простору і часу, що складаються з реально роздільних частин; саме це поняття і хотів спростувати Зенон.