- •1.Предмет та періодизація історії філософії
- •3.Становлення філософських поглядів у країнах Стародавнього Сходу.
- •4.Філософія Стародавньої Індії
- •5.Ортодоксальні філософські школи Стародавньої Індії
- •6. Неортодоксальні філософські школи Стародавньої Індії.
- •8.Філософія школи санхя
- •9.Школа йоги: основні ідеї.
- •10.Філософія Буддизму
- •12. Філософське вчення Конфуція та його послідовників.
- •13.Філософія Мен Цзи
- •14. Філософія Сюнь Цзи
- •15.Філософська школа законників(легістів)
- •16. Основні етапи розвитку та специфіка античної філософії
- •19.Філософське вчення Геракліта Ефеського
- •18. Мілетська школа: Фалес, Анаксімандр,наксімен.
- •20. Філософія піфагорійців
- •22. Апорії Зенона Елейського
- •25. Атомістична філософія Демокріта
- •27.Філософія софістів
- •28.Філософія Сократа.
- •30. Малі сократичні школи
- •31. Об’єктивний ідеалізм Платона.
- •33. Докази безсмертя душі (Платон)
- •34. Філософське вчення Арістотеля.
- •36.Критика Арістотелем учення Платона про ідеї
- •37. Риси елліністичної філософії.
- •39. Ф. Епікура
- •41.Філософія стоїків
- •42. Античний скептицизм (Піррон)
- •43. Неоплатонізм Плотіна
- •44. Християнство і античність: джерела середньовічної філософії
- •45. Екзегетика Філона Олександрійського
- •48. Східна апологетика. Юстин Мученик
- •49. Олександрійська богословська школа. Климент Олександрійський.
- •50.Східна апологетика. Оріген.
- •53. Проблема віри і розуму у ф. Августина
- •54. Теорія ілюмінації Августина
- •55. Проблема добра і зла у філософії Августина.
- •58. Суперечка про природу понять у середньовічній ф.: реалізм і номіналізм.
- •59. Філософія а. Кентерберійського
- •62. Докази існування Бога у ф. Томи Аквінського
- •64.Основні риси та періодизація філософії епохи Відродження
- •65. Гуманістичні ідеї у творчості ф. Петрарки
- •67. Пантеїстична натурф. Джордано Бруно
- •69, 70. Проблема методу наукового пізнання в філософії XVII ст.: ф.Бекон і р.Декарт.
- •73, 74, 75. Три вирішення субстанційної проблеми: Декарт, Спіноза, Ляйбніц
- •71. Принцип універсального сумніву р. Декарта
- •72. Дуалізм картезіанської філософії
- •78. Суб’єктивний ідеалізм Берклі.
- •80. Загальні риси ф. Просвітництва
- •81. Теорія пізнання Канта
- •79. Скептицизм Юма.
- •82. Об'єктивний ідеалізм Гегеля
- •83. Антропологічний матеріалізм л. Феєрбаха
- •86. Позитивізм
37. Риси елліністичної філософії.
Для філософів і філософських шкіл елліністичного (і тим більше римського) періоду античної історії характерне не стільки висування нових ідей, скільки осмислення, уточнення, коментування ідей і вчень, створених мислителями попереднього періоду. Інтерес до теорії,.до теоретичного з'ясування картини світу, фізики, космології, астрономії всюди знижується. Філософів тепер цікавить не стільки питання, що є і як існує світ, скільки питання як потрібно жити аби уникнути лиха, біди і небезпеки, що загрожують звідусіль. Філософ, який у період «високої класики» став ученим, дослідником, споглядав і осягав Макро- і Мікрокосм, тепер стає умільцем жити, добуваючи не стільки знання, скільки щастя. У філософії вбачається діяльність і склад думки, що звільняє людину від ненадійності, обманливості, від страху й хвилювань, якими так переповнене і зіпсоване життя. Зростає інтерес і змінюється ставлення до кінізму, адже внутрішньо розірване суспільство «зрівноважує» соціальну несвободу асоціальною свободою. Виникають і оригінальні, не «коментаторського» тлумачення філософсько-етичні концепції, породжені культурним станом елліністичної епохи, і, насамперед, це скептицизм, стоїцизм та етична доктрина матеріаліста-атоміста Епікура.
38.Основні філософські школи в період еллінізму.
Школи: епікурійців, стоїків, скептиків, еклектиків.
Епікурійська в Афінах(назив. Сад) – Епікур(341-279) вважав що філософія – це діяльність, яка дозволяє людям за допомогою роздумів, досліджень досягти безтурботного життя вільного від страждань. Загальні засади школи: світ доступний розумові і піддається осмисленню; у світі є місце для щастя; щастя- позбавлення страждань.
Еп. визнавав наявність нескінченного числа світів у безмежному просторі. Душа складається із атомів, особливо тонких і розсіяних по тілу, і схожа на Вітер. Еп. визнавав існування богів, яких не потрібно боятись, але слід їм поклонятися і не чекати від них допомоги. Насолода - єдине благо для людини. Насолоду Еп. розумів як відсутність страждань. Багато уваги еп.ійці приділяють боротьбі з забобонами, а також з релігією, яка вселяє в людину страх перед смертю. Вчення про пізнання. Джерелом людських знань є чуттєве сприйняття світу і засновані на його узагальнені уявлення про навколишній світ. Усі хибні знання виникають в наслідок помилок нашого мислення.
Наприкінці ІУ ст. до н.е. виникає школа стоїцизму. Засновник цієї школи - Зенон із Кітіону.
Замість теорії "вільного поводження", розроблено основи раціональної етики, побудованої на принципах дотримання розумних потреб. Проповідується фаталізм, віра в людську долю, трагічне стає героїчним. Замість альтруїзму проповідується егоїзм, егоцентризм і аскетизм. Мудрість дозволяє стримувати афекти /чуттєві пориви/, але для цього слід виробити в собі 4 чесноти: розсудливість, невибагливість, невблаганність, мужність.Стоїки вбачали космос розумним вогненним диханням, яке дробиться на різноманіття логосів, одним з яких є людина.
Школа скептиків, заснована наприкінці 4 століття до н. е. Пірроном, вважав що істинне знаня належить тільки богам. Основні аргументи проти можливості достовірного знання, суть яких у цих тезах: одні і ті самі речі у різних людей викликають різні відчуття; одні і ті самі люди у різних станах і різними органами відчуттів сприймають речі по-різному. Він ніщо не вважав ні прекрасним, ні потворним, ні справедливим і вважав, що істинно ніщо не існує, а людські вчинки керуються лише законом і звичаєм. Піррон оголошує неможливим будь-яке істинне знання про речі навколишнього світу. Скептицизм(коливання) , невіра в можливість пізнання світу.