37. Риси елліністичної філософії.

Для філософів і філософських шкіл елліністичного (і тим більше римського) періоду античної історії характерне не стільки висування нових ідей, скільки осмислення, уточнення, коментування ідей і вчень, створених мислителями попереднього періоду. Інтерес до теорії,.до теоретичного з'ясування картини світу, фізики, космології, астрономії всюди знижується. Філософів тепер цікавить не стільки питання, що є і як існує світ, скільки питання як потрібно жити аби уникнути лиха, біди і небезпеки, що загрожують звідусіль. Філософ, який у період «високої класики» став ученим, дослідником, споглядав і осягав Макро- і Мікрокосм, тепер стає умільцем жити, добуваючи не стільки знання, скільки щастя. У філософії вбачається діяльність і склад думки, що звільняє людину від ненадійності, обманливості, від страху й хвилювань, якими так переповнене і зіпсоване життя. Зростає інтерес і змінюється ставлення до кінізму, адже внутрішньо розірване суспільство «зрівноважує» соціальну несвободу асоціальною свободою. Виникають і оригінальні, не «коментаторського» тлумачення філософсько-етичні концепції, породжені культурним станом елліністичної епохи, і, насамперед, це скептицизм, стоїцизм та етична доктрина матеріаліста-атоміста Епікура.

38.Основні філософські школи в період еллінізму.

Школи: епікурійців, стоїків, скептиків, еклектиків.

Епікурійська в Афінах(назив. Сад) – Епікур(341-279) вважав що філософія – це діяльність, яка дозволяє людям за допомогою роздумів, досліджень досягти безтурботного життя вільного від страждань. Загальні засади школи: світ доступний розумові і піддається осмисленню; у світі є місце для щастя; щастя- позбавлення страждань.

Еп. визнавав наявність нескінченного числа світів у безмежному просторі. Душа складається із атомів, особливо тонких і розсіяних по тілу, і схожа на Вітер. Еп. визнавав існування богів, яких не потрібно боятись, але слід їм поклонятися і не чекати від них допомоги. Насолода - єдине благо для людини. Насолоду Еп. розумів як відсутність страждань. Багато уваги еп.ійці приділяють боротьбі з забобонами, а також з релігією, яка вселяє в людину страх перед смертю. Вчення про пізнання. Джерелом людських знань є чуттєве сприйняття світу і засновані на його узагальнені уявлення про навколишній світ. Усі хибні знання виникають в наслідок помилок нашого мислення.

Наприкінці ІУ ст. до н.е. виникає школа стоїцизму. Засновник цієї школи - Зенон із Кітіону.

Замість теорії "вільного поводження", розроблено основи раціональної етики, побудованої на принципах дотримання розумних потреб. Проповідується фаталізм, віра в людську долю, трагічне стає героїчним. Замість альтруїзму проповідується егоїзм, егоцентризм і аскетизм. Мудрість дозволяє стримувати афекти /чуттєві пориви/, але для цього слід виробити в собі 4 чесноти: розсудливість, невибагливість, невблаганність, мужність.Стоїки вбачали космос розумним вогненним диханням, яке дробиться на різноманіття логосів, одним з яких є людина.

Школа скептиків, заснована наприкінці 4 століття до н. е. Пірроном, вважав що істинне знаня належить тільки богам. Основні аргументи проти можливості достовірного знання, суть яких у цих тезах: одні і ті самі речі у різних людей викликають різні відчуття; одні і ті самі люди у різних станах і різними органами відчуттів сприймають речі по-різному. Він ніщо не вважав ні прекрасним, ні потворним, ні справедливим і вважав, що істинно ніщо не існує, а людські вчинки керуються лише законом і звичаєм. Піррон оголошує неможливим будь-яке істинне знання про речі навколишнього світу. Скептицизм(коливання) , невіра в можливість пізнання світу.