45. Екзегетика Філона Олександрійського

Екзегетика — метод символіко-алегоричного потрактування тексту Біблії .

Згідно з Філоном Мойсеєве П,ятикнижжя являє собою інакомовлення, спеціально укладене Мойсеєм таким чином, щоб під зовнішньою формою міфу та історичної розповіді приховати від невтаємничених глибокий духовний зміст божественного одкровення. Однак, внутрішній, прихований зміст біблійних писань привідкривається лише обраним, які наділені божественною благодаттю. Духовне осягнення є божим даром, і для нього недостатньо одних лише самостійних зусиль людського розуму.

В уявленні Філона грецька ф. і біблійна мудрість мають одне й те ж джерело – божественний розум, ЛОГОС, хоча біблійна мудрість має ту перевагу, що вона є просто слово бога, тоді як ф. греків є людським відтворенням відображеного «слова» - образу божественного Логосу. Як віруючий, Філон був прихильником монотеїзму (визнання єдиного Бога) і креаціонізму (творення світу Богом з нічого). Згідно з Філоном, біблійний бог – це абсолютна монада, яка піднімається над усіляко.Суть бога є абсолютно проста, а тому і неосяжна для розуму. Ми можемо знати, що бог є, але не можемо знати, чим він є. Людська мова є надто недосконала, чуттєва і конкретна, аби виразити божественні імена. До розуміння того, що таке бог, можна наблизитися тільки шляхом заперечної того, чим він не є, тобто шляхом заперечної (апофатичної) теології. Шляхом такого заперечування можна прийти до певного позитивного залишку, про який уже зовсім нічого не можна буде сказати, оскільки всі розумові твердження будуть вичерпані. Осягнення цього залишку означало б вихід за межі розуму (екстаз) і перехід на більш високий ступінь пізнання – ступінь містичної, над розумної інтуїції, де божественна реальність споглядається лицем у лице, але світло цієї реальності засліплює розум настільки, що видається йому абсолютною темрявою. Основний висновок Філонової містичної теології полягає у визнанні того, що позитивне знання про бога може бути отримане лише або через екстаз, або через біблійне одкровення.

48. Східна апологетика. Юстин Мученик

АПОЛОГЕТИКА - упереджений, тенденційний, безумовний, запеклий захист та виправдання певної ідеї, положення.

Свої апології Юстин скеровув на захист християнського світогляду від кініків, стоїків та гностиків. У першій «Апології…» Юстин протиставив язичницькому багатобожжю ідею монотеїзму, язичницькому моралізму та егоїзму – християнські чесноти; язичницькому уявленню про християнство як політичну організацію, яка порушує державний порядок імперії, - євангельське вчення про царство боже як царство духовне, таке що впливає на світській устрій життя лише засобами духовно-морального вдосконалення.

Юстина хвилювали такі питання як бог і його відношення до світу, людина та її призначення та інші. Філософ не погоджувався з думкою деяких філософів про те, що світ не має початку. Він вважав, що причиною буття інших істот є те, що завжди перебуває одним і тим самим, і це є Бог, Бог-творець. Юстин виступав з критикою ідей Філона Александрійського, який припускав існування двох протилежних світових початків – Бога і матерії.

Про душу Юстин казав, що вона за своєю природою не безсмертна, але вона не знищується. Душа живе, згідно з Юстином, не тому, що є життя, а тому що вона причетна до життя (бо на це є воля Бога).