34. Філософське вчення Арістотеля.

Арістотель(384-322р.д.н.е) заснував власну школу Лікей. Його праці поділяють за змістом: логічні-«1-ша аналітика», «2 аналітика»; філософські «Метафізика», фізичні «Фізикак»; психологічні «Про душу»; етичні «НІкомахова етика»…. Основне питання філософії для Арістотеля –чи існуює окрем матерії і сутностей, даних у відчуттях ще якась надчуттєва, нематеріальна причина.

Аристотель вважає, що суть буття речі – її форма. Він підкреслює, що формою називає суть буття кожної речі і першу сутність. Ключем розуміння форми Аристотеля є ототожнення її із суттю речі. У Аристотеля форма як суть буття речі – це той чи інший вид певного роду. Саме видове – головне, вирішальне начало буття і знання. Форма – не якість, не кількість, не відношення, а те, що становить сутність речі, без чого її немає.

Під матерією Аристотель розуміє: по-перше, неозначену і безформну речовину; по-друге, це те, з чого річ складається, і те, з чого річ виникає. Аристотелівська матерія пасивна, нежива, нездатна сама по собі з себе нічого народити. Матерія у Аристотеля вічна, при цьому вона не поступається формі. Матерія і форма – два співвічні начала.

Фізика : первинними якостями матерії є 2 пари протилежностей «теплп-холодне», «сухе – вологе», основними стихіями – землю, воду, повітря, вогонь. 4 причини становлення речі: матеріальна, формальна, дійова, цільова. Вислови «Друг – це душа в 2 тілах», «Не здоганяй тих, хто попереду і не чекай тих хто позаду».

36.Критика Арістотелем учення Платона про ідеї

У 4 і 5 розділах тринадцятої книги "Метафізики" міститься критика платонівської теорії ідей. Арістотель висуває чотири заперечення онтологічного вчення Платона. Перше заперечення стосується відокремленості буття ейдосів (ідей) від існування чуттєвих речей. Арістотель каже, що таке твердження Платона немає жодної користі ані для пізнання явищ чуттєвого світу, ані для пояснення, чому вони існують. На думку Арістотеля доцільніше вважати, що ідеї не існують окремо, а як форми речей є присутніми в речах. Принцип єдності ідеального початку з матерією став основоположним у філософії Арістотеля. Друге заперечення стосується даремності Гшатонової гіпотези відокремлених ідей для розуміння чуттєвого існування речей. Доцільнішим є вважати, що форми постійно перебувають у матеріальному субстраті речей, реалізуючи наявність тієї чи іншої речі (тобто - реально), або в можливості. Форма є тим, що спричиняє, чому субстрат стає цією, а не іншою річчю. Вчення про взаємодію матеріальних та формальних причин речей чуттєвого світу стало ключовим у метафізиці Арістотеля. Третє заперечення стосується поглядів Платона щодо онтологічної ієрархії ейдосів (ідей) в ідеальному світі. Загальне - сутність (субстанція) часткового. Але тут Арістотель вбачає суперечність: одна і та сама ідея є одночасно і субстанцією (для часткових), і не-субстанцією (для більш загальних). Тому він по-новому тлумачить сутність форм: у матеріальному світі одиничних речей вона постає як єдність форми з матерією і може бути субстанцією чого завгодно; в світі людських думок форми втрачають субстанційність разом з речовиною і стають поняттями. Якщо субстанції - сутності з часом можуть набувати протилежних якостей, то поняття - ні (вони є позачасовими).