12. Становлення та основні етапи розвитку кдп

Керування документаційними процесами як галузь діяльності зародилася у США в 1880-х рр. Вагомий внесок у розроблення проблем теорії і технологій керування документаційними процесами здійснили вчені та практики США, Канади, Великої Британії, Австралії. На різних етапах розвитку та становлення керування документацією пріоритетні напрями таких досліджень час від часу змінювалися. Впродовж 1950–1960-х рр. у центрі уваги були проблеми визначення критеріїв відбору документів для архівного зберігання та вилучення їх для знищення. В наступні роки керування документаційними процесами як галузь діяльності набувала популярності у багатьох країнах. Наприкінці 1960-х рр. Е. Олдрідж, М. Фішбейн, Л. Белл, Ч. Доллар, Г. Ноглер починають розглядатися питання роботи з “машиночитаними” документами.

1970–1980-і рр. характеризуються пошуком методики керування документації, яка б відповідала новим інформаційним технологіям. у 1990-х рр., було обгрунтовано комплекс нових підходів до організації електронного діловодства, зокрема, вирішення проблем організації керування документації в умовах електронного середовища, пов’язаних із визначенням автентичності та цілісності електронного документа, технологічною модернізацією апаратного та програмного забезпечення тощо.

Питання теорії та практики керування документації постійно порушуються на сторінках фахових видань. Проблеми керування документаційнимипроцесами досліджуються Міжнародною радою архівів (МРА) та у межах Програми ЮНЕСКО з питань КД та архівної справ (RAMP).

Прийняття міжнародного стандарту ISO 15489 “Information and documentation. Records management”(“Інформація та документація. Керування документаційними процесами”) вплинуло на визнання значущості документованої інформації як інформаційного ресурсу суспільства. У стандарті викладено оптимальну методику керування документаційними процесами, необхідну для застосування як у цій сфері діяльності, так і інших, насамперед, у галузі інформаційних технологій. На даний момент відбувається тенденція розширення доступу до інформації державного сектора, дій урядових установ та перехід державних органів влади до системи електронного діловодства. Всі ці фактори зумовлюють нові організаційні рішення керування інформацією для використання у процесі основної діяльності та її архівного зберігання.

Провідними міжнародними організаціями з керування доку­ментацією є Міжнародна рада архівів (1948), Міжнародна феде­рація з керування документацією (1956) та Міжнародна рада з керування документацією (1970). Розробленням стандартів із керування документацією займаються міжнародні органі­зації наприклад, ISO - Міжнародна організація зі стандартизації), національні комітети зі стандартизації - AFNOR (Франція), ANSI (США), BSI (Великобританія), CSN1 (Чеська республіка), DIN (Німеччи­на), DS (Данія), DSTU (Україна), IPQ (Португалія), JISC (Япо­нія), NEN (Нідерланди), NSAI (Ірландія), SAI (Австралія), SCC (Канада), SIS (Швеція).

Основними їх завданнями стало поширення ідей керування документацією, проведення теоретико-фундаментальних, науково-технологічних досліджень у цій галузі знань, коорди­нування діяльності національних структур, задіяних у сфері керування документацією, задля обміну інформацією, поширен­ня передового досвіду. Кожна з них має розвинуту інфраструк­туру функціонування - періодичні та продовжувані фахові ви­дання, традиційні науково-практичні форуми, освітні, коорди­наційні центри. Характерною рисою діяльності міжнародних організацій із керування документацією є тісна співпраця між собою та спорід­неними за сферою діяльності організаціями.

Розробленням стандартів із керування документацією займаються міжнародні органі­зації наприклад, відповідні державні організації, про­фесійні об'єднання фахівців у галузі керування інформацією та документацією (наприклад, Міжнародна Асоціація менеджерів та адміністраторів у сфері керування документаційними процесами, австралійська спілка управлінців документацією, Гільдія керуючих документа­цією Росії).