2.1.3. Дія екологічних факторів на організми та пристосування до дії цих факторів

Важливим елементом є реакція організмів на силу екологічного фактору. Згідно цього виділяють дві зони:

• зона оптимуму фактора (сприятлива доза);

• зона песимуму фактора (доза, за якої організми почуваються пригнічено).

Саме діапазон оптимуму і песимуму є критерієм для визначення екологічної валентності. Екологічна валентність – це здатність організму пристосовуватися до змін умов середовища. Кількісно вона виражається діапазоном середовища, в межах якого вид може нормально існувати.

Екологічна валентність різних видів може бути різною (північний олень витримує коливання температури від –55 ^оС до +30^оС, а тропічні корали гинуть вже при зміні температури на 5–6^оС. За екологічною валентністю організми поділяють на:

• стенобіонти – з малою пристосованістю до змін умов середовища (орхідеї, форель, глибоководні риби);

• еврибіонти – з великою пристосованістю до змін умов довкілля (колорадський жук, вовки, пирій, миші, таргани).

Живий світ Землі має у своєму складі три типи організмів: – продуценти (або автотрофи) – це організми, що створюють органічну речовину за рахунок утилізації сонячної енергії, води, вуглекислого газу, мінеральних солей (до цього типу належать рослини, яких на землі налічується 350000 видів);

– консументи (або гетеротрофи) – організми, що одержують енергію за рахунок харчування автотрофами чи іншими консументами (до них належать рослиноїдні тварини, рослини-хижаки і гриби в кількості – 1,5 млн. видів);

• – редуценти (або сапрофаги) – це мікроорганізми, що розкладають мертві залишки продуцентів і консументів до води, вуглекислого газу і мінеральних солей (вся ця спільнота в кількості 75000 видів має певне середовище існування та визначену структуру, видовий склад і територію і називається біоценозом).

4. Популяції: означення та параметри

У самих загальних рисах під популяцією розуміють реально існуючу в природі групу організмів одного біологічного виду, що займає певну територію та відрізняється наявністю серед цих організмів функціональних зв’язків та спільності структур. Як і більшість понять екології, термін «популяція» неоднозначний. Спеціалісти різного профілю, виділяючи популяції у природі, користуються різними критеріями.

У ботаніці критеріями виділення популяції служить її розміщення в межах певного біоценозу. Такі популяції називають ценотичними. Розміри ценопопуляцій можуть бути різними. У неве­ликих ценозах вони – невеликі, а в монотонно-однорідних типу тайгового лісу можуть охоплюва­ти території у сотні та тисячі гектарів і складатися з багатьох мільйонів особин.

В екології та зоології популяції частіше виділяють за ознаками їхнього розподілу на певній території та достатній відмежованості від популяцій того ж виду. У цьому випадку популяцію називають локальною.

Механізми ізоляції окремих популяцій бувають двох типів:

а) територіальні;

б) репродуктивні.

У першому випадку межами між популяціями виступають певні бар’єри: гірський хребет, річка і т.п. У другому випадку ізоляцією є неможливість схрещування між особинами різних популяцій. Наприклад, особини конюшини гірської на південному та на північному схилах одного й того ж пагорба можуть належати до різних популяцій, оскільки на північному схилі цвітіння починається тоді, коли цвітіння на південному схилі вже пройшло.

Популяція – це реальна біологічна одиниця, у формі якої існують види рослин, мікроорганізмів та тварин. Кожна популяція може бути охарактеризована певними ознаками – популяційними параметрами.

Основні з них такі:

а) чисельність – загальна кількість особин, що входять до складу даної популяції;

б) щільність – кількість особин, що припадає на одиницю території або одиницю об’єму простору, що займає популяція;

в) запас біомаси популяції в цілому та в розрахунку на одиницю площі чи об’єму;

г) народжуваність – число нових особин, що з’являються в популяції при народженні;

д) смертність – кількість особин, що відмирають у певний проміжок часу;

е) ріст популяції – співвідношення народжуваності та смертності, що призводить до збільшення або зменшення чисельності особин у популяції. Важливим атрибутом будь-якої популяції є також її просторова струк­тура, яка проявляється в особливостях розміщення особин на площі популяційного поля.