10.3. Збалансоване використання і відновлення природних ресурсів

Раціональне природокористування передбачає відтворення спожитих відновних первинних природних ресурсів і мінімальне споживання невід­новних при одночасному мінімальному утворенні неутилізовуваних від­ходів, які потрапляють у навколишнє природне середовище.

Концептуальною основою Державної програми раціонального вико­ристання природних ресурсів є принцип дотримання балансу між негатив­ним впливом антропогенної діяльності на об’єкти навколишнього при­родного середовища та їх здатністю до самозбереження і самовідновлення. Державна політика охорони і раціонального використання природних ресурсів визначається системою правових, організаційних, економічних та інших заходів, що мають природоохоронний, ресурсозбережний та відтворювальний характер.

Земельні ресурси. З метою раціонального використання земельних ресурсів здійснюють інвентаризацію земель, що закріплені за населеними пунктами, промис­ловими підприємствами, установами й організаціями транспорту, зв’яз­ку, оборони, лісового фонду, інших земель і виявляють площі, що нале­жать до загальнодержавної та комунальної власності, резервуються для науково-дослідної діяльності та спеціалізованого сільськогосподарсько­го виробництва, природоохоронного рекреаційного призначення. Ство­рюється також державний реабілітаційний фонд земель з угідь, що потре­бують вжиття заходів для відновлення їх родючості. Проводять кадаст­рову оцінку земель.

Здійснюють оптимізацію структури угідь та формування високопро­дуктивних екологічно стійких агроландшафтів. Для цього розорюваність орних земель потрібно зменшити до 50 %, частку лук, пасовищ і сіножа­тей збільшити до 20 %. Площі земель природоохоронного фонду перед­бачається довести до середньосвітового рівня – 5 %.

Впроваджується ґрунтозахисна система землеробства з розширенням площ безполицевого обробітку ґрунту, щілюванням ріллі, смуговим роз­міщенням посівів і парів, першочерговим залуженням та консервацією сильноеродованих та схилових земель. Розробляються проекти землеуст­рою з контрольно-меліоративною організацією територій, відповідно до яких створюються захисні лісові насадження, будівництво протиерозій­них гідротехнічних споруд.

Однією з найважливіших проблем є рекультивація порушених земель, площа яких становить понад 190 тис. га, відновлення їх ґрунтового по­криву і повернення в сферу народного господарства. Рекультивація зе­мель має здійснюватися на ландшафтно-екологічних принципах, які пе­редбачають оптимальне співвідношення різних напрямів відновлення по­рушених територій, створення високопродуктивних ценозів, підвищення родючості рекультивованих ґрунтів та запобігання негативному впливу техногенних утворень на довкілля.

Важливим напрямом раціонального використання земельних ресурсів є поліпшення екологічного стану зрошуваних земель, на яких виникає підтоплення, вторинне засолення, водна ерозія, руйнація природної струк­тури ґрунтів тощо. На діючих зрошувальних системах створюють такі технології водокористування, які враховують рівень фізіологічних потреб сільськогосподарських культур, зміни мікроклімату зрошуваних ділянок та забезпечують відповідні врожаї без деградації земель. Для поліпшення меліоративного стану осушених земель потрібно збільшити посіви бага­торічних трав до 50–60 % загальної площі і досягти того, щоб системи двостороннього регулювання водного режиму становили близько 70 % площі.

Водні ресурси. Раціональне використання та відтворення водних ресурсів і екосистем спрямоване на забезпечення стійкого функціонування водних екосистем, захист, збереження та відновлення водних ресурсів. Використання вод­них ресурсів має спрямовуватись на забезпечення здоров’я населення та створення достатнього водно-ресурсного потенціалу для потреб сіль­ського, комунального та рибного господарства, промисловості, енерге­тики, транспорту тощо.

Стратегія гармонійного розвитку виробництва та водоохоронних за­ходів має сприяти як задоволенню потреб у продукції та послугах, так і екологічній безпеці людини та водних екосистем. Цього можна досягти в разі ефективного розвитку техніки і технологій виробництва, застосуван­ня передових методів очищення стічних вод, перероблення відходів та реалізації заходів щодо запобігання аваріям і удосконалення системи управління й моніторингу.

Для досягнення поставленої мети потрібно сформувати ефективну ор­ганізаційно-правову систему функціонування водних об’єктів, здійснити зонування території за показником екологічного ризику, формування за­повідних територій та вдосконалення методів контролю й оцінки стану водних об’єктів і антропогенного впливу на них. Слід запровадити платне водоспоживання з урахуванням складу і властивостей стічних вод та роз­робити нормативи якості природних вод для різних водокористувачів.

Одночасно зі структурною й технологічною перебудовою промисло­вості, передусім у паливно-енергетичному комплексі, чорній металургії та хімічній промисловості, потрібно запровадити високоефективні систе­ми очищення стічних вод, системи оборотного та повторного водокорис­тування, ефективні системи очищення викидів в атмосферу, системи захис­ту від шкідливого впливу поверхневого стоку. Потрібно розробити і впро­вадити новітні технології очищення поверхневого стоку, промислових і господарсько-побутових стічних вод на основі застосування модульно-ланцюгової системи поступового відбору та утилізації важких металів і хіміко-токсичних речовин з кінцевим доочищенням на загальноміських чи районних очисних спорудах.