3. Поняття про природокористування План

1. Періоди антропогенного впливу на НПС.

2. Природні ресурси та їх класифікація.

3. Принципи природокористування.

4. Основні джерела забруднення довкілля.

5. Глобальні екологічні проблеми сучасності.

Література:

1. Акімова Т.А., Хаскин В.В. Экология. Уч. для вузов. – М.: ЮНИТИ, 1998. – 456 с.

2. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. – К.: Либідь, 1995. – 365 с.

3. Бурдіян Б.Г., Дерев’янко В.О., Кривульченко А.І. Навколишнє середовище та його охорона. – К.: Вища школа, 1993.

4. Голубець М.А. Від біосфери до соціосфери. – Львів: Поллі, 1997. – 251 с.

5. Голубець М.А., Кучерявий В.О., Генсерук С.А. та ін. Конспект лекцій з курсу “Екологія та охорона природи”. – К.: НКМ ВО, 1990. – 215 с.

6. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього середовища. Навч. посібник. – К.: Знання, 2000. – 203 с.

7. Екологія: Підручник / С.І.Дорогунцов, К.Ф. Коценко, М.А. Хвесик та ін.. – Вид. 2-ге, без змін. – К.: КНЕУ, 2006. – 371 с.

8. Запольський А.К., Салюк А.І. Основи екології: Підручник/ За ред. К.М. Ситника. – К.: Вища школа, 2003. – 358с.: іл.

9. Злобін Ю.А. Основи екології. Підручник. – К.: Лібра, 1998. – 248 с.

10. Злобін Ю.А. Основи екології. Підручник. – К.: Лібра, 1998. – 248 с.

11. Кормилицын В.И., Цицкишвили М.С., Яламов Ю.И. Основы экологии. – М.: Интерстиль, 1997. – 368 с.

12. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології. – К., 2000. – 237 с.

13. Кучерявий В.О. Екологія. – Львів: Світ, 2000. – 237 с.

14. Одум Ю. Экология, в 2-х т. – М.: Мир, 1986.

15. Основи соціоекології: Нав.посібник/ Г.О.Бачинський, Н.В.Беренда, В.Д.Бондаренко та ін.; За ред. Г.О.Бачинського. – К.:Вища школа, 1995. – 238с.: іл.

16. Реймерс Н.Ф. Экология. – М.: Россия молодая, 1994. – 366 с.

17. Риклефс Р. Основы общей экологии. – М.: Мир, 1979.

2.3.1. Періоди антропогенного впливу на нпс

На підставі аналізу результатів археологічних, палеонтологічних, антропологічних, історичних і географічних досліджень у взаємовідносинах типу «людина-суспільство-природа» вченими було виділено 4 періоди, що відрізняються характером цих стосунків та обсягом заподіяної діяльності (табл.2.3.1.1):

Таблиця 2.3.1.1. Характеристика періодів антропогенного впливу на НПС

Період	Межі періоду	Характеристика
Перший (прадавній)	від 2 млн. років до 3-4 тис. років до н.е.	Накопичення знань про природу, пристосування людини до природи. Виникнення примітивних знарядь праці. Дуже незначний антропогенний вплив на неї.
Другий (давній)	від 4 тис. років до н.е. – до 17 ст. н.е.	Збільшення кількості населення (до 500 млн. чол.); розвиток землеробства, скотарства; активне використання людиною природних ресурсів. Вплив людини на природу збільшується завдяки виникненню фарб, кислот, мідного купоросу, створенню штучних пожеж для полювання, господарської діяльності людей.
Третій (середній)	18 століття – перша половина 20 століття	Стрімкий розвиток фізики, техніки, хімії; винайдення парового двигуна, електромотора, атомної енергії; зростання чисельності населення (понад 3,5 млрд.) Це – період розвитку локальних і регіональних криз, воєн, хижацької експлуатації всіх природних ресурсів (принцип невичерпності природних ресурсів).
Четвертий (новий)	останні 64 роки	Розвиток глобальної екологічної кризи, виникнення і посилення парникового ефекту, озонової дірки, кислотних дощів; суперіндустрілізацією, супермілітаризацією, суперхімізаціею, суперспоживанням і суперзабрудненням усіх сфер; зростання чисельності населення (до 5,7 млрд.); виникненням та поширенням громадського руху за охорону природи в усіх розвинених країнах світу; активним міжнародним співробітництвом в галузі охорони довкілля (ООН).

Четвертий період поділяють на три етапи:

• перший (1945-1970 рр.) – характеризується нарощуванням гонки озброєнь, знищенням природних ресурсів у всьому світі;

• другий (1971-1980 рр.) – характеризується зростанням забрудненості вод Світового океану та космічного простору, широкої хімізації, максимального світового виробництва пластиків, розвитку глобального мілітаризму, реальної загрози глобальної катастрофи, виникнення руху за спасіння життя на планеті;

• третій (з 1981 р.) – характеризується зміною ставлення людей до природи, всебічним розвитком екологічної освіти у усіх країнах, широким громадським рухом за охорону довкілля, виникнення «зелених» організацій, появою і розвитком альтернативних джерел енергії, розвитком дехімізації та ресурсозбереження, прийняттям нових національних і міжнародних законів про охорону природи.