19.Перехід до спеціалізації соц. Установ та працівників,що в них зайняті в Зах.Європі 19 ст

Система державної соціальної допомоги у XIX ст. в країнах

Європи (в т. ч. і в Російській імперії, у складі якої в цей період перебувала нинішня Україна) включала два головних елементи:

1. Більш-менш розвинене законодавство, яке регулювало відносини у соціальній сфері.

2. Відповідні органи і заклади, завдання яких полягало у впровадженні політики держави.

Що стосується безпосередньої роботи з різними категоріями

користувачів соціальних послуг, то вона здійснювалась в основному членами благодійних організацій, які мали багато ентузіазму,але досить часто їм не вистачало елементарних знань, необхідних для більш ефективної діяльності, не кажучи вже про матеріальний стимул до праці.

Створюючи соціальне законодавство і формуючи відповідні органи і установи, держави тим самим визнавали сферу суспільної допомоги своїм обов'язком.

У зв'язку із процесами у суспільній свідомості, а ще

більше — серед соціальних реформаторів і лідерів благодійних організацій все чіткіше усвідомлювалась необхідність наукових підходів до такого виду діяльності як здійснення допомоги і підтримки тих,хто в силу певних причин був не в змозі самостійно справитися зі

своїми проблемами. Так формувалась ідея професіоналізму, реалізація якої на початку XX ст. привела до виникнення професії соціального працівника. Великобританія і США були тими країнами, де соціальна робота вперше оформилась як особливий вид діяльності, а згодом була поставлена на професійну основу. У Великобританії професійна підготовка розпочалась із 90-х років XIX ст. з лекційної і практичної роботи, пов'язаної з діяльністю Товариства благодійності в Лондоні. Однак честь заснування першого учбового закладу, професійно орієнтованого на соціальну роботу, належить групі соціальних реформаторів із Амстердама, які у 1899 р. заснували Інститут підготовки соціальних працівників.

Отже, професія соціального працівника отримала свій початок у практичній діяльності благодійних організацій США і Європи.

Завдяки своїй .неформальній діяльності активісти цих організацій набули досвіду, який давав їм змогу не лише покращувати зміст соціальної допомоги, а й визначати напрямки на перспективу, розробляти наукові методи, започатковувати спеціальну підготовку кадрів і тим самим закладати основу нової професії.

20)Започаткування соц.Роб,як профювиду діяльності.

Сучасна практична соц. роб розвивається на основі науково-обґрунтованих підходів, засади яких почало формуватися на початку ХХ ст. і потребує професійної підготовки. У своєму розвитку соціальна робота набуватиме сутнісних ознак технології сприяння формуванню, здійсненню і реабілітації життєвих сил людиниСоці.роб, сьогодні існує в триєдності, виконуючи одночасно функції самостійної галузі суспільних наук, навчальної дисципліни на рівні вищої школи та практичної професії, включеної в систему державного регулювання легалізованих професій і робіт.Важливою особливістю соціальної роботи як професійної діяльності є характер відносин між спеціалістом і клієнтом. на відміну від суб’єкт-об’єктних відносин, притаманних іншим видам допомагаючи професій, у процесі соціальної роботи формуються такі суб’єкт-об’єктні відносини, за допомогою яких спрямована на активізацію клієнтів.Соці.роб як професійна діяльність здійснюється в кілька етапів: збір та аналіз інформації про проблему клієнта, об’єктивне оцінювання ситуації, планування відповідних дій, вибір оптимального рішення, відповідної техніки (методу) розв’язання проблеми, оцінювання ефективності зусильДо того ж сучасна соціальна робота поєднує різноманітні наукові школи, моделі практики, заснованих на поглядах різних шкіл.