32. Основні напрямки соціального забезпечення населення у довоєнний період на території України.

В довоєнний період були розпущені практично всі благодійні організації. Держава стає головним суб'єкти допомоги, причому церква і громадські організації, а також приватні особи як партнери не беруть участі в цій діяльності, як у 19ст.

Координуючим центром всієї діяльності стає Народний комісаріат соціального забезпечення. Соціальна політика цього періоду особливу увагу надавала пенсійному забезпеченню і різним формам матеріальної допомоги, наданню пільг, а також соціальному страхуванню Основними видами соціального забезпечення визначались: лікарська допомога, видача пільг потребуючим, вагітним і матерям, пенсійне забезпечення по старості та у зв'язку із втратою працездатності.

До жовтневої революції 1917 р. Соціальне забезпеченя людей похилого віку будувалось не на основі врахування віку, а на підставі втрати працездатності та настання інвалідності. З 1937р. Всі громадяни СРСР мали право на матераіальне забезпечення в старості.

Завдання соціальної підтримки селян вирішувалось шляхом організації взаємодопомоги. Але державним соціальним забезпеченням користувались лише селяни — учасники війни, інваліди і жертви терору військового періоду. Допомога іншим категоріям реалізовувалось шляхом:

- надання допомоги інвалідам, сиротам, бідноті, сім'ям червоноармійців позиками, пільгами, обробкою землі;

- створення запасних магазинів, громадської орки;

- підтримки шкіл, лікарень, інвалідних будинків;

- правового захисту інтересів малоімущих сільських верств населення при збиранні податків, відпуску будматеріалів.

Для діяльності селянських товариств віднесені каси взаємодопомоги колгоспників.

У 30-ті роки отримують розвиток різноманітні кооперативи і громадські організації людей з обмеженими фізичними властивостями.

Велике значення мали брати і сестри соціальної допомоги, які проводили роботу по боротьбі із жебракуванням дітей, затримували малолітніх правопорушників.

33. Особливості соціальної роботи в період Великої Вітчизняної війни.

У роки Великої Вітчизняної війни здійснювалась величезна робота по переміщенню і обслуговуванню евакуаційного цивільного населення. Евакуйованим і біженцям необхідно було надати тимчасове житло, організувати їх харчування, працевлаштування, видачу товарів повсякденного вжитку, виплату допомог і пенсій.

Для задоволення потреб українського населення у Генеральному губернаторстві створено десятки комітетів самодопомоги, навесні ці комітети утворили Український центральний комітет, обов'язки якого полягали в нагляді за хворими, літніми людьми, безпритульними дітьми, в організації громадської служби охорони здоров'я, освіти, у допомозі військовополоненим.

Надзвичайне значення в це період мала діяльність Червоного Хреста України. Життя сотень тисяч поранених воїнів врятовано завдяки переливанню крові, які здавали донори в тилу і на фронті. Червоний хрест підготував на фронт тисячі медичних сестер, санінструкторів. Активісти надавали допомогу пораненим на полях битви, при транспортуваннях в госпіталі. В Червоному Хресті в 1945р. Була організована служба розшуку, яка займалась з'ясуванням долі військовослужбовців та цивільних осбі, які пропали безвісти, пошуком різної воєнної інформації.

В 1942 р. Вийшла постанова “Про влаштування дітей, що залишились без батьків”, яка влаштувала дітей в дитячі будинки. Практикувалась передача дітей-сиріт в сім'ї, а також усиновлення, відкриття будинків дитини, училищ.

Влада виділяла громадянам продукти харчування, предмети, одяг але суворо нормовано відповідно до карткової системи.